Як відомо, цьогоріч Вінниця всьоме очолила рейтинг комфортності за версією IRI. Тим не менш, в місті залишаються нагальні проблеми і вже розпочаті амбітні проєкти. Йдеться і про реконструкцію вулиць та аеропорту, і про актуальну проблему заторів.
Відтак, про плани на майбутнє, “Вінницьку милю”, унікальне географічне становище, затори та ідеї відновлення річкового трамваю розповів під час інтерв’ю Veжі міський голова Сергій Моргунов.
Ця стаття є третьою частиною циклу матеріалів на тему вінницької комфортності. З першим матеріалом можна ознайомитись за ЦИМ посиланням. Про міст на Тяжилів та можливість мосту зі Скалецького на Старе місто читайте ТУТ.
Про плани
Як відомо, в лютому цього року Вінницька міська рада ухвалила Стратегію розвитку Вінницької міської територіальної громади до 2030 року, також відому як “Стратегія 3.0“. Цей документ ‒ фактично дорожня карта, за якою місто рухатиметься в найближчі роки. Та не “Стратегією” єдиною. Серед проєктів, на які мер звертає увагу та які мають безпосередньо вплинути на відчуття комфортності в місті, ‒ будівництво заводу компанії “HEAD” на 1 200 робочих місць.
‒ От, всі говорять про те, що українці виїжджають за кордон. А чому? Тому, що вони хочуть нормально жити, в комфортних умовах. Вони хочуть отримувати гідну заробітну плату, отримувати нормальні соціальні послуги, якісну медицину. Необхідні кожному з нас десь у вихідні відпочити гарно, сходити в театр, кінотеатр, просто сходити погуляти по якійсь набережній, скверу чи парку або зайнятися спортом чи фізкультурою.
Фактично, українці шукають це в інших країнах. В першу чергу, стоїть питання гідного рівня заробітної плати. Наше завдання: створити комфортні умови для бізнесу, для інвесторів, щоб вони створювали робочі місця, ‒ каже Сергій Моргунов. ‒ І я думаю, що це одна із запорук успіху в цілому України може бути, якщо ми будемо створювати гарантовані сприятливі умови для будь-якого інвестора щодо створення робочих місць. Як і вітчизняного. В нас приклад ‒ завод “Green Cool”. Йдеться про саме вітчизняного інвестора, який побудував достатньо серйозний завод у Вінниці, він експортує свою продукцію не менш як у 30 країн світу.
Не обійшлося без згадки і вінницького аеропорту. І не дарма, адже потужний транспортний вузол у Вінниці зможе стимулювати туризм у місті та області.
‒ Це туристична привабливість, це економічна активність і це створення достатньо серйозного в центрі України міжнародного аеропорту. Такого транспортного вузла для того, щоб не тільки їздити і літати за кордон, а й внутрішні перевезення відроджувати. Аеропорт ‒ це не тільки для Вінниці, це радіус десь не менше 200 км від міста. Адже Вінницька область ‒ найунікальніша область з точки зору географічного розташування. Це сім областей по сусідству і одна країна. І, фактично, північні райони Молдови за наявності нормальної інфраструктури (я маю на увазі, трасу з Могилева-Подільського, а також будівництво заявленого нового мосту через Сороки-Ямпіль) зможуть користуватися нашою інфраструктурою. Їм буде це вигідніше. Тому це, знову ж таки, створення туристичного потенціалу, а це ‒ кошти в економіку безпосередньо міста Вінниці. Ми ж неодноразово говоримо про те, що 1 турист може створити, по оцінках різних експертів, від 5 до 10 робочих місць в сфері обслуговування.
Майбутнє “депресивного” Замостя: про Батозьку, міст на Тяжилів та “Вінницьку милю”
‒ Якщо говорити про розвиток інфраструктури, то далі ми працюємо над комплексним будівництвом доріг. Зараз в нас актуальна річ ‒ це вулиця Батозька. Ми розпочали замінювати там комунікації, і наступного року, на прикладі вулиці Замостянської, з перекладкою колії, зробимо дорогу. Це один з елементів або одна із черг такого великого комплексного плану реіновації мікрорайону Замостя. Це створення відповідних комфортних умов для вінничан, які проживають на ближньому Замості. Тому що, об’єктивності ради, треба визнати, що цей район був достатньо депресивний. Але питання, пов’язані з модернізацією вулиці Замостянської, будівництво й відкриття заводу “Електричні системи”, модернізація і капітальний ремонт палацу культури “Зоря”, потім ремонт і реконструкція парку “Хімік” поступово дають нове життя саме в цей мікрорайон.
Ще одне “питання майбутнього” ‒ це будівництво мосту на Тяжилів. Наразі міст перебуває на етапі проєктування, а у Вінниці сподіваються, що збудовано шляхопровід буде приблизно за 4-5 років. Детальніше про це можна прочитати за ЦИМ посиланням.
Інший проєкт, який має вплинути на мікрорайон Замостя, це так звана “Вінницька миля”. Проєкт передбачає прокладання трамвайних колій по проспекту Коцюбинського від площі Перемоги до залізничного вокзалу. Це, зокрема, пришвидшить доїзд містян до залізничного вокзалу.
‒ Це один з найважливіших для нас проєктів, ‒ каже Сергій Моргунова. ‒ Що це дасть? По-перше, зараз трамвай робить великий “гак”, і не менше 10 хвилин, а то й 15, втрачається на те, щоб тільки доїхати до вокзалу через цей об’їзний шлях. Тобто, ми покращимо мобільність, доїзд буде швидший. По-друге, це розвантажить проспект Коцюбинського в частині фактично ліквідації дублюючих тролейбусних маршрутів. Це дасть можливість тролейбуси перенаправити на інші маршрути. Наприклад, на вулицю Київську. І далі це, знову ж таки, дасть можливість розвинутись мікрорайону від Центрального мосту до залізничного вокзалу з точки зору ділової активності і привабливості.
Проєкт достатньо серйозний, це десь близько 30-40 мільйонів євро, за різними оцінками. Ми маємо надію на те, що певну технічну допомогу і відповідний фінансовий ресурс на умовах співфінансування ми змогли б отримати за підтримки наших німецьких і швейцарських партнерів. І на сьогодні ми такі перемовини ведемо.
“Непопулярна” тема: про затори, реорганізацію руху та Бангкок
Тут варто зауважити, що, кажучи про Вінницю, як про місто для життя, її все ж не варто ідеалізувати. Досі залишаються окремі райони, в яких є складним питання інфраструктури. Туди не прокладено трамвайну чи навіть тролейбусну мережу, і єдиним зв’язком з містом лишаються “маршрутки” та муніципальні автобуси. Ще однією проблемою міста в останні роки постали затори. Приватного транспорту в місті стало стільки, що в години пік три міські мости часто майже паралізовані, як і основні магістральні вулиці. На сьогодні в місті локально намагаються вирішувати це питання, реорганізуючи рух на окремих перехрестях. Відтак, ми запитали в Сергія Моргунова, чи не передбачається розширення доріг в якійсь частині міста. Вочевидь, питання щодо доріг стало доволі болючим для міського голови, відтак, відповідь вийшла доволі об’ємною.
‒ Є аксіома. Скільки б ти не розширяв вулиці, через місяць вони будуть заповнені заторами, ‒ каже мер. ‒ Це доведено в Америці, це доведено в будь-якому європейському місті. Питання потрібно вирішувати комплексно. Ми повинні створити належні умови, щоб люди доїхали з точки “А” в точку “Б”. І це має бути збалансовано. Це має бути, в першу чергу, комфортний громадський транспорт. Також важливо, щоб люди, якщо в них є таке бажання, могли скористатися велосипедами, сьогодні стають також популярними електросамокати. І дати відповідну інфраструктуру. І люди не повинні “бити ноги” на тротуарах. Тільки не пишіть, що Моргунов не любить автомобілістів (сміється – авт.). Важливо, щоб для них теж були комфортні умови проїзду. Якщо ми будемо збалансовано це робити, в людей буде вибір, чим їм краще користуватися: автомобілем чи громадським транспортом.
Ще є й економічна складова. Що сьогодні дешевше: скористатися якісним громадським транспортом чи платити кожен день за бензин, платити за паркову, платити за сервіс. Потрібно зважувати всі ці речі. Я розумію, що сьогодні це непопулярна тема для обговорення, але ми повинні відповідально до цього ставитись. Наше завдання ‒ створити комфортні умови для всіх учасників руху.
І якщо ми говоримо про затори. На сьогодні проблема заторів існує по всій Україні для будь-якого українського міста. І це не тільки про Київ. В Тернополі така ж ситуація, в Луцьку, в Рівному. Адже збільшилась кількість транспорту. І, з одного боку, це супер, адже люди мають можливість придбати власний транспорт. Але ми не маємо забувати, що це і достатньо серйозне навантаження на інфраструктуру тих міст, які були побудовані в радянські часи. Тоді ніхто не розраховував на таку кількість транспорту. І на сьогодні візьмемо будь-яку достатньо складну для нас вулицю. Наприклад, Коріатовичів, там дві смуги руху. І давайте дамо собі відповідь на запитання: а ми можемо її розширити? Чи, наприклад, Хмельницьке шосе на ділянці від вулиці Максимовича до Центрального парку? Можемо, але вже за рахунок тротуару, за рахунок перенесення трамвайної колії. І додамо, припустимо, дві смуги. Але скільки ресурсу на це потрібно? Треба реально дивитися на речі.
Так, Сергій Моргунов відзначає, що наразі в місті працюють в першу чергу над “проблемними перехрестями”. Йдеться, зокрема, і про перехрестя Оводова-Коріатовичів, де в березні запровадили круговий рух транспорту, тоді ще в тестовому режимі, так і про перехрестя Київської-Чорновола. Ще одне питання вирішення “дорожньої проблеми” ‒ це, власне, ремонт доріг.
‒ Наше завдання ‒ створити якісне асфальтове покриття. Адже коли неякісне покриття, ти все одно зменшуєш швидкість. В рамках дозволеного, звичайно. Або переїзд через трамвайні колії. Коли переїзд не зроблений так, як ми зробили на Юності чи на 600-річчя, то переїжджаєш на світлофорі на цьому переїзді набагато довше. І це в комплексі гальмує рух. І якщо в цьому напрямку працювати, то це, умовно, до 30 відсотків покращує ситуацію.
Навіть, якщо ми говоримо про перетин Оводова-Коріатовичів, багато критиків говорять, що суттєво не покращилась ситуація. Але ми, за великим рахунком, і не чекали, що реорганізація руху вирішить питання на 100%. Вона вирішила основне питання ‒ там автомобілі не стоять, вони поступово рухаються. І, водночас, ми вирішили ще одне питання на майбутнє: будь-яка вібрація від гальмування та відновлення руху на мосту ‒ це навантаження на сам міст.
Це теж один з показників, який дає нам можливість зберегти міст довше в своїй експлуатації. Бо ми пам’ятаємо, що було з Київським мостом. Ми вже комплексно зробимо це перехрестя (Оводова-Коріатовичів). Аналогічно в наступному році ми будемо працювати над перехрестям Чорновола-Київської, відповідно до показників нашої транспортної моделі, яка, знову ж таки, за підтримки GIZ, була придбана.
Також зі слів міського голови, хоч і без деталей, відомо про плани реконструкції дороги неподалік Західного автовокзалу.
‒ Є достатньо серйозний проєкт, урбаністи львівські працюють над цим. Це реконструкція в районі Західного автовокзалу, в районі METRO і Барського шосе для того, щоб теж там покращити загальну ситуацію. Адже сьогодні по Барському шосе достатньо великий трафік. Особливо, за рахунок того, що ведеться будівництво на території сусідньої громади, а навантаження йде на інфраструктуру Вінниці. І плюс до того ‒ транзитний шлях з боку Молдови, Могилева-Подільського і в бік, наприклад, Києва чи Хмельницького. Ці речі потрібно розглядати в комплексі. І це постійна кропітка робота, яка ніколи не вирішиться якимось одноразовим рішенням чи якимось розширенням дороги.
І Сполучені Штати, які є автомобільною країною, і нідерландці, й датчани, й німці ‒ вони не розширюють дороги. А “робити Бангкок” і ставити естакади над містом? Ну, я не впевнений, що для Вінниці це актуально на сьогодні. І чи потрібно. Я колись був у Шанхаї, і це біда. Я б не жив би в Шанхаї. Маю на увазі, коли ось є естакада, а поруч ‒ житловий багатоповерховий будинок, на відстані десяти метрів. І ти живеш на цьому рівні, де “валить” потік автомобілів. Це жах.
Про виставковий центр, унікальне географічне становище та річковий трамвай
Наприкінці розмови ми частково повернулися до теми вінницького аеропорту. А точніше ‒ до виставкового центру, який планується створити поблизу аеропорту та над концепцією якого наразі в місті працюють. Ідея такого центру з’явилася в місті після напрочуд вдалої агровиставки, яка відбулася на території аеропорту на початку вересня. Наразі цей проєкт перебуває, майже, на етапі обговорення. Адже його реалізація потребуватиме коштів, а відтак ‒ функціонувати хоча б на самоокупності. До того ж, на завершення, як фактори впливу на вінницьку комфортність Сергій Моргунов вкотре згадав про модернізацію транспорту, унікальне географічне становище міста та ідею відродити річковий трамвай із зупинками в місті.
‒ Заради одної аграрної виставки вже будувати виставковий центр ‒ це достатньо ризиковано. Будь-який бізнес повинен приносити прибуток. І мова не лише про заробіток, а про сам факт діяльності. Згадуючи ініційований нам технопарк “Кристал”. Я переконаний, що він повинен «жити» мінімум на самоокупності. Але в ідеалі ‒ він повинен ще й відшкодувати ті кошти муніципалітету, які було вкладено в цей парк. У вигляді податків додаткових від діяльності, у вигляді оренди, точніше, її частини, оскільки це буде комунальний заклад тощо.
Аналогічна ситуація по виставковому центру. Для того, щоб виставковий центр ефективно працював, потрібні десятки років. Ми тут покладаємося на практичний досвід “Targi Kielce”.
Targi Kielce ‒ великий торгово-виставковий центр в місті Кельце, Польща. Представники центру на своєму ресурсі називають його одним з найбільших виставкових майданчиків у країні та другим “за розмахом” виставковим центром в Центральній та Східній Європі.
Я точно пам’ятаю, які були “Targi Kielce” в 2006 і які вони зараз. Це зараз достатньо серйозний виставковий центр, який розпочинав з якогось маленького корпусу, з якогось там поля, який було частково утрамбовано щебенем, а десь було заасфальтовано. І вони намагалися там проводити якісь виставки. І це частково комунальне підприємство, працює за принципом державно-приватного підприємства. А сьогодні їхній календар ‒ кожен тиждень виставка. Різного характеру. В них найпотужніша європейська виставка озброєнь, де, наприклад, в цьому році у вересні був представлений наший “Укроборонпром”.
І вони експонують виставки, починаючи від ритуальних послуг і закінчуючи озброєнням. І вони до цього йшли, фактично, 15 років. Ми робимо до цього перші кроки. І слава Богу, що ця агровиставка в нас пройшла “на ура”. Як кажуть, “перший млинець комом”, ‒ то в нас так не було. 12 000 зареєстрованих відвідувачів. 220 учасників. Якщо на цю виставку приїхав уже “Mercedes” та привіз свої автомобілі, мабуть, це про щось говорить. Зайвий раз вони не зрушать з місця. Як і багато серйозних компаній зі світовим ім’ям. Ще й приємно, що досить багато наших вінницьких компаній аграрних якимось інноваційними речами займаються, роблять техніку. Вони теж брали участь у цій виставці.
Нам треба зробити тепер відповідні умови. Я не хочу, щоб у нас відбувалась одна виставка, агро, раз на рік. Я хочу, щоб ми хоча би раз в квартал робили якусь виставку. Ми дамо підприємцям майданчик, її огородимо, проведемо світло, інтернет. Ми почнемо з цього. Для якихось МАФів привеземо вагончики, зроблять, якщо треба, якісь локації, де можна чай випити і провести переговори, підписати контракт. Ми це все зробимо. Але ми повинні “мінімальною кров’ю” зробити популярною локацію нашого виставкового центру в центральній частині України.
‒ Ми маємо унікальне географічне становище, яке ми до кінця не використовуємо. До речі, ми ще не поговорили про річку. Аналогічна ситуація. Ми взагалі неефективно використовуємо потенціал річки. Як і туристичної привабливості, так і транспортної артерії. На жаль, спеціалістів у нас ще немає, ми ще вчимось. Ми ще не можемо бути на 100% впевненими в успішній реалізації наших планів. Але ми рухаємося в цьому напрямку. Для того, щоб зробити відповідну інфраструктуру. Для того, щоб створити зупинки для річкового трамвая в місті. Але треба прорахувати, якими будуть ці зупинки. Нам потрібно провести опитування людей, чи це взагалі буде цікаво. Бо теж нецікаво, щоб цей трамвай ходив порожній.
Тут маса є нюансів, які ніби хочеться зробити, але коли рахуєш, то виходить, що цей квиток в річковому трамваї не буде 8 гривень, а, наприклад, 50. А за 50 гривень хто поїде? Дві людини чи двадцять? А якщо ми хочемо, щоб він їздив, значить, його треба дотувати. А скільки це буде коштувати для міського бюджету чи для транспортної компанії? І ці питання накладаються одне на одне. Проводити екскурсії ‒ одна історія. Привабливість для туриста. 50 гривень туристи заплатять, найімовірніше. Якщо турист сюди приїжджає, то розуміє, що він тут витратить якісь гроші. Але чи достатньо цього? От я хочу, щоб це було популярним для вінничан в першу чергу. Тому що так колись було.
Об’єктивно ‒ ми взагалі не вміємо використовувати річки. Ми єдині в Україні почали чистити річку. Але це колосальні гроші. Фактично, цим повинна займатися держава. Адже річки, по факту, власність держави. Але ми розуміємо, що нам тут жити, і запит на екологічну складову у вінничан дуже високий. Це стосується і транспорту.
Завершення: про таке необхідне терпіння
‒ Наше завдання на сьогодні ‒ забезпечити електротранспорту більше, газового транспорту більше, відійти від “дизелю”. Просто проблема в тому, що електротранспорт сьогодні для обслуговування дуже дорогий. Купити автобус за 260 тисяч євро і за 600 тисяч євро ‒ це дві великі різниці. І 600 тисяч євро жоден бюджет собі дозволити не може. Ну добре, один я купити можу. А мені таких треба 40. А в нас таких грошей немає. В нас бюджет розвитку ‒ 35 мільйонів доларів. 40 автобусів за 600 тисяч євро ‒ 24 мільйони євро. Це нереально. Тобто як, ми можемо це зробити, але ми тоді не зробимо жодного утеплення школи, не побудуємо жодної дороги, не закупимо жодного ліжка до лікарень тощо.
Це і є оцей комплексний підхід. Можна займатися тільки одним, але точно розумієш, що десь “просідає” щось друге. Тому для реалізації наших планів нам потрібно більше часу. І терпіння.
Це остання частина серії матеріалів про вінницьку комфортність з позиції міського голови. В наступним матеріалах ми висвітлимо тематику з позиції містян. Відтак, про роботу громадських організацій Вінниці, одну з позицій мешканців міста на вінницьку комфортність та окрему позицію щодо унікального розташування міста з погляду очільниці ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI” Олександри Венславовської ‒ в наступній частині нашого циклу матеріалів про “найкомфортніше місто”.
Фото – Зорини Гаджук, Сергія Олійника та з архіву Veжі
Дякуємо!
Тепер редактори знають.