Вчора, 7 липня, в одному із закладів Вінниці зіграв музикант NADAYANA з Румунії. Він практикує гру на Хангу вже понад десять років, а одне з відео на його ютубі переглянули майже два мільйони разів. Він пояснює такий успіх тим, що люди відчувають, що він грає «від серця».
Виступ NADAYANA розпочався близько дев’яти годин вечора, коли сонце сіло за обрій, а літня спека вже дещо заспокоїлася. Послухати виступ прийшло близько двадцяти людей, які зайняли усі столики ресторану у середмісті. Сам виконавець скромно розмістився поміж столів в середині залу.
Усі, хто чув звук Хангу може завагатися, чи є доречним для такої музики місце, де подають їжу. Адже музика хоч-не-хоч змушує погляд розфокусовуватися, думки – розчинятися, а тіло – приймати більш розслаблене положення. Відтак, їсти в такому стані, як мінімум, не зручно.
Сам виконавець – NADAYANA або Клауді Лазарчук з Румунії – грав так, ніби навколо нього нікого немає. Після виступу він розповів, що для нього гра на Хангу – це медитація. І справді, під час виступу відчувалося, що виконавець в момент гри повністю «проживає» музику і думає лише про неї. Це дарувало відчуття справжності та ще більшої насолоди від мелодій. Ритмом, інтенсивністю звуків музикант ніби розповідав історії без слів, які не можна було описати, але які точно можна відчути.
У відриті вікна час від часу долітав шум автівок та звуки стрижів, які кружляли в надвечірньому небі. Це створювало приємне відчуття цілісності моменту життя – з метушнею міста, звуками природи та космічними «внутрішніми» звуками інструменту.
Після виступу, який тривав близько години, відвідувачі змогли поставити питання музиканту. Зрештою, після кількох питань та пропозиції зіграти на Хангу власноруч “лід розтанув”, і присутні почали активно вистукувати по «тілі» металевої сфери.
Музикант розповів, що раніше він грав на африканських барабанах та писав електрону музику, але саме у грі на Хангу міг знайти себе:
– Коли я починав грати на цьому інструменті, не було багато інформації про те, як же на ньому грати. Коли я побачив його вперше на музичному фестивалі у 2008 році, він з’явився ніби з неба. Я був ним загіпнотизований три дні. Я вирішив, що це саме той звук, який я шукаю, аби висловити все, що в мене є всередині.
[…] Це зовсім інший тип інструменту, який завжди ставить тобі виклик. У ньому є лише декілька нот. Усі мене запитували «А як же буде з’являтися музика з такої обмеженої кількості нот?». Досліджуючи цей інструмент, я зрозумів що справа не в тому, скільки в ньому нот, а в тому, яка в тебе пристрасть до звуку. Бо лише один звук, одна нота, складає цілий всесвіт. Як кажуть – «менше – означає більше».
Фото – Олесі Яненко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.