Автор: admin
В останні дні стає все більш помітно, що Вінниця вступила у фазу активної підготовки до місцевих виборів.
Складається враження, що зараз відбувається інформаційна «пристрілка». А з моменту, коли стануть остаточно відомі прізвища основних кандидатів – розпочнеться повноцінне протистояння.
Виборчі штаби вивчають тактику суперника і прогнозують його наміри, здійснюють «розвідку боєм» і намацують больові точки. А відтак поступово промальовуються обриси майбутньої виборчої кампанії: хто і які мішені збирається атакувати, в якій стилістиці та які саме технології при цьому найпевніше будуть застосовані. В цьому тексті автор спробує проаналізувати, на яких позиціях станом на зараз перебувають основні та другорядні учасники цієї виборчої кампанії у Вінниці та що від них очікувати.
Місцева влада між двох вогнів
Зрозуміло, що центральною фігурою в майбутніх перегонах буде діюча місцева влада: як з огляду на ресурси, так і на потенційні електоральні позиції. Потенційні – тому що ми поки до кінця не знаємо, за якими ж саме правилами відбуватимуться наступні місцеві вибори.
Адже від «слуг народу» неодноразово надходили сигнали щодо фактичного нівелювання ролі «місцевих» партій у випадку внесення змін до Виборчого кодексу. Це неабияк напружило регіональні еліти, де традиційно присутні потужні локальні політичні проекти, як то «Партія вільних демократів» свого часу в Черкасах, «Самопоміч» у Львові, «Блок Кличка» у Києві чи «Вінницька європейська стратегія» у Вінниці. Адже зрозуміло, що у випадку подібних змін місцевим кандидатам від таких проектів доведеться коригувати партійні плани. І тоді вже важливу роль відіграватиме рейтинг всеукраїнського партійного бренду навіть у розрізі виборів у місцеву раду.
Проте якщо «слуги» все ж мають намір ухвалити такі юридичні новели з огляду на вигідну для них всеукраїнську соціологію, то у Вінниці подібний підхід може зіграти з ними злий жарт.
Адже в той час, як середній рейтинг ЗеКоманди по країні складає близько 30%, то у Вінниці він – удвічі нижчий. Тож «Зелена хвиля» – яка на Вінниччині й без цього була не надто високою – тепер може стати зовсім не тим «трампліном», з якого можна буде формувати більшість у міськраді. А для потенційного кандидата в мери – це ще більш ризиковий маневр.
Попри те, що вцілому діюча влада Вінниці контролює ситуацію в місті як електорально, так і в міській раді, ситуація з коронавірусом мало кому з мерів загалом по країні дозволить грати на виборах популістичними «мускулами» з огляду на тотальну економію ресурсів. Адже втрати від карантину для місцевих громад – колосальні, а тому за логікою ця виборча кампанія мала би бути змаганням ідей з модернізації й адаптації до нових реалій, реанімації місцевої ділової активності та пошуку нових підходів як економічних, так і соціальних. Проте вочевидь, ми все ж побачимо загравання з публікою, зокрема і на коронавірусній темі як з боку влади, так і з боку опозиційних кандидатів.
Місія: утримати позиції
Найпевніше, за утримання крісла мера боротиметься чинний міський голова Сергій Моргунов, в активі якого шестирічний статус очільника міста, котре попри зміну президентів та урядів, вшосте поспіль визнається найкомфортнішим містом країни.
В плюс Моргунову станом на зараз також можна додати досить ефективний антикризовий менеджмент у період національної коронавірусної паніки, що охопила всю країну в середині весни, наявність перевіреного в політичних “боях” ядра команди, а також підтримку Володимира Гройсмана. Позаяк екс-прем’єр хоч і не має зараз формальної високої політичної посади, проте зберігає потужний вплив на місцевий істеблішмент та високий рівень довіри у Вінниці.
Серед мінусів міського голови можна відзначити вразливість самого статусу, адже утримувати владу на місці, коли «центр» концептуально проти тебе – значно складніше, ніж боротися за крісло перебуваючи в опозиції. Хоча б тому, що в розумінні пересічних людей будь-які прорахунки влади – в тому числі й центральної – автоматично проектуються і на владу місцеву.
Крім того складається враження, що Моргунову не надто притаманна саме публічна політика, інформаційний «хайп». Його складно уявити в ролі, скажімо, того ж Зеленського з його «вийди отсюда, розбійник» абощо. Моргунов майже цілковито акцентувався на міському управлінні, при цьому досить мляво реагує на потенційні загрози з боку модифікованої місцевої опозиції, яка сьогодні не цурається будь-яких, зокрема і «чорних» методів. А тому ризикує прогавити момент, коли «війна вже почалась, а ми цього не помітили».
Крім того в пасиві Моргунова – кримінальні справи проти підлеглих, ініційовані за зверненням політичних опонентів. І хоч цей пасив мер намагається перевести у актив відповідними заявами, а суд поки не знаходить переконливих доказів (обираючи відповідний запобіжний захід), можемо бути певними, що цю історію міському голові згадають ще не раз.
Різнобарвна опозиція
З опозицією все складніше й багатогранніше, передусім тому, що на горизонті поки не проглядається єдиний сильний кандидат з достатнім рівнем впізнаваності й водночас – з низьким показником антирейтингу.
Зокрема досить активно персоналізується в контексті публічного протистояння з місцевою владою екс-нардеп від “Партії регіонів”, підприємець та очільник Федерації боксу України Володимир Продивус, який окрім економічного, має також й інформаційний ресурс.
Володимир Продивус та Олександр Усик (фото зі сторінки Володимира Продивуса)
Так, у фарватері риторики Продивуса працює телеканал ТРК «Вінниччина», популярна фейсбук-сторінка «Вінницький блог №2», яку веде екс-регіонал Микола Чорнобай, паблік «Вінниця корупційна», а також місцевий осередок проросійської структури «партія Шарія». Цю ж позицію підтримують і деякі «незалежні» медійні структури, які на загал фінансуються грантовим способом, але послідовно підживлюють інформаційний порядок денний, що його задає власник «Універмагу», Мостобуду і «Регіни».
Електорально ці сили лишаються у проросійській ніші, конкуруючи в ній з партією Медведчука-Бойка, що за великим рахунком є для Продивуса природнім з огляду на парламентське минуле.
Більшість «звичних» опозиційних політиків міста поки або невиразно артикулюють свою наміри рухатися в бік влади у жовтні, або ж перебувають на значно нижчому ресурсному щаблі чи мають критично високий рівень скандальності власного іміджу.
Найбільшою інтригою залишається майбутній кандидат від «Слуги народу», на користь якого працюватиме вся президентська вертикаль, силовий адмінресурс і зрештою – всі владні органи, котрі перебувають під контролем президента.
Голова фракції Зеленського в парламенті Давид Арахамія нещодавно заявив, що вже до кінця травня їхня політична сила має визначитися з кандидатами на посади мерів. Вже зараз в обласних центрах тривають соціологічні заміри шансів тих чи інших потенційних кандидатів, зокрема й у Вінниці. Автору не відомо, які саме прізвища звучать в цих опитувальниках, проте за словами нардепки від «слуги» Ірини Борзової, там є щонайменше і її прізвище.
Номінально потенційними кандидатами на крісло очільника Вінниці від Зеленського – або принаймні тими, хто відчутно впливатиме на рішення щодо кандидата – вважаються народні депутати, обрані від тутешніх округів. Передусім маються на увазі ті фігури, які намагаються демонструвати активну роботу в окрузі (безвідносно до того, чи вона ефективна), і таких тут небагато.
Найперше йдеться про саму Борзову, а також про Максима Пашковського. У цих двох персоналій різні типи політичної поведінки після обрання в парламент. У той час як Борзова (яка раніше провадила в місті громадську діяльність), сконцентрувалася на питаннях, пов’язаних з коронавірусом і підтримки бізнесу в умовах карантину, Пашковський – до виборів непомітний у публічній сфері – займається налагодженням зв’язків з «традиційною» міською опозицією та антикорупційними запитами до правоохоронних органів. А ще – тішиться, коли в автівки міського голови відпало колесо.
Водночас Ірина Борзова вже публічно заявляє про пошук людей, які могли би долучитися до виборчої команди «слуг» на Вінниччині, намагаючись уникати передвиборчого президентського «коника» про «нові обличчя», формулюючи компромісне «молодість, поєднана з досвідом».
Чи можна розцінювати вищезазначені фігури як потужні потенційні кандидатами від «зелених» – велике питання і вочевидь ним задаються і в штабі «Слуги народу». Тому цілком вірогідно, що президентська політична сила шукатиме ще більш «нове обличчя», яке матиме максимально високий рівень впізнаваності та загалом позитивний образ у Вінниці.
Як показав досвід парламентської кампанії – компетентність та професіоналізм для кандидата від цієї політсили грають зовсім незначну роль. Головне – медійна привабливість і відсутність будь-якого політичного минулого, аби кандидата можна було зручно «продати» електорату. Тому за великим рахунком таким (або такою) може стати хоч і учасник вінницької команди з «Ліги сміху».
“Чорні” технології
Номінально «темними конячками» – але з цілком передбачуваним авторами ідеї – можна вважати групу «Діти Моргунова», яка активно створює треш-контент про мера Вінниці у соцмережах, паралельно здійснюючи офлайн-акції подібного формату.
Тактика цієї групи далеко не нова для української передвиборчої історії, тим не менше привертає до себе значну увагу людей.
Простими словами суть її полягає в тому, що в умовах значної електоральної підтримки кандидата така підтримка штучно гіперболізується і доводиться до абсурду. Для цього, наприклад, створюються відверто підлабузницькі відеоролики, які багато людей сприймають за чисту монету. Таким чином формується псевдо «культ особистості», що межує з маразмом, а відтак викликає негативне ставлення до самого кандидата.
Ця технологія кумедна для споживання, цікава для аналізу і водночас – складна для протидії, позаяк це є в чистому вигляді провокація. А відтак будь-яка реакція на неї майже завжди гратиме на руку самим провокаторам. Водночас міський голова Вінниці на неї таки відреагував, пообіцявши з часом назвати замовників.
Попри те, що ця група анонімна, її стилістика дуже співзвучна з тактикою подібних медійних ресурсів, пов’язаних, зокрема, з угрупуванням Шарія. А синхронність та інтеграція інформаційних повідомлень від цих суб’єктів разом + очевидна підтримка «Дітей Моргунова» місцевими «слугами», наводить на думку про якщо й не єдиний центр ухвалення рішень, то щонайменше – про координацію цих дій.
В цьому контексті поки що найбільшою інтригою залишається те, чи зможе ця компанія досягти домовленості щодо єдиного кандидата в мери та спільної роботи під час виборів депутатів міської ради. Якщо це станеться – такий кандидат з одного боку може отримати акумульовану електоральну підтримку як відверто «ватних» виборців, так і прихильників Зе разом із «заслуженими» опозиціонерами. Проте в той же час стане уособленням реваншистських антимайданівських сил, що в загалом проукраїнському регіоні – не надто вигідний варіант.
Зручна арена для “третьої сили”
На тлі цього полярного і майже ідеологічного протистояння, з’являється привабливий простір для виходу на арену “третьої сили”.
Такого собі кандидата в «білому пальто», публічно рівновіддаленого від двох протиборчих полюсів, показового та неконфліктного «миротворця» і прихильника «всього хорошого проти всього поганого». Спокуса приміряти на себе подібну роль стоїть як перед «старими» місцевими політиками, котрі вже були у владі або давно утримують статус «опозиції», так і перед т.зв. «парашутистами». Останні можуть виокремитися як з тіні місцевих політичних кулуарів, так і бути десантованими ззовні. Наприклад – персоналія з іншого регіону, проте з національним рівнем впізнаваності та новизною для вінницького політикуму.
Станом на сьогодні такий вірогідний кандидат – на рівні з можливим спільним кандидатом від «Слуг народу», Шарія і Продивуса – залишається найбільшою інтригою підготовчого етапу до місцевої виборчої кампанії на Вінниччині.
Тож поки очікуємо викладу на стіл усієї колоди гральних карт.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.