Спростувати глузд

22:06
Автор: Андрій Качор

Днями у Вінниці трапилася історія, коли за позначення явищ своїми іменами, можна отримати суд і штраф.

Коли під час війни, за виявлення і надання публічності діям проросійських структур в Україні, ти можеш отримати – і отримуєш – судовий позов, програш у справі та зобов’язання виплатити грошову компенсацію спільноті, яка стоїть на боці держави-агресора. Іменем України.

Це історія про те, як суддя Вінницького міського суду Василь Антонюк ухвалив рішення, котрим зобов’язав автора цих рядків спростувати інформацію про діяльність проросійської партії Шарія у Вінниці.

За версією судді Антонюка, опублікована на «Вежі» інформація про партію Шарія є недостовірною та завдала психічної шкоди її керівниці на Вінниччині Світлані Магденко. Відтак журналіст, серед іншого, мусить виплатити представниці партії Шарія п’ять тисяч гривень компенсації моральних ушкоджень за виявлення її проросійської та провокативної сутності.

Суддя Василь Антонюк

Стисло кажучи, суддя вирішив, що проросійський статус партії Шарія не поширюється автоматично на всіх її активістів. І окремо взята вінницька організаторка заходів партії може бути цілком проукраїнським персонажем, навіть якщо займає у проросійській структурі одну з ключових посад.

Але перед тим, як продовжити, я нагадаю, про кого мова:

На цій світлині – та сама “не проросійська” позивачка Світлана Магденко в компанії Костянтина Мамросенка і Антоніни Бєлоглазовой.

Костянтин Мамросенко – це проросійський терорист, фігурант списку “Миротворця”, який брав участь у захопленні Харківської ОДА разом з Моторолою під час «руской весни». За це він був затриманий і провів два місяці в СІЗО.

До речі нагадаю, що сепаратистів у Харківській ОДА тоді затримував наш вінницький полк «Ягуар». Про те, як їх «пакували» – можна почитати у чудовому матеріалі Юлії Плахтій.

Антоніна Белоглазова – на момент фото офіційна керівниця партії Шарія. Громадянка Бєлоглазова особисто в Москві вітала анексію Криму, є учасницею російської екстремістської організації НОД, публічно заявляла, що воює проти України.

Все це можна легко перевірити за допомогою пошуку в Гуглі.

Тож на цій світлині два «абсолютно не проросійські» персонажі разом з «не проросійською» Магденко позують в селі Шершні Вінницької області. Це – лише як один штрих до портрету «не проросійської» структури, якій, рішенням Вінницького суду, автор має виплатити компенсацію.

Адже на суді Світлана Магденко запевняє служителя Феміди, що дуже любить Україну й ніколи б не приєдналася до проросійської партії. А на всі докази про те, що партія Шарія майже суцільно складається з антиукраїнських елементів та лобіює російські – в тому числі, військові інтереси – суд не зважає.

Очільниця проросійської партії Шарія на Вінниччині, вчителька вінницької гімназії №2 Світлана Магденко

Натомість враховує аргументи представниці партії Шарія. Зокрема, Світлана Магденко свідчить, що публікації на Vежі спричинили на неї колосальний тиск. Нібито внаслідок роботи журналістів вона почала погано почуватися, у неї зіпсувалися стосунки з сусідами та оточуючими, навіть з продавцями в магазині. З нею припинили вітатися в школі колеги, а батьки забирають своїх дітей з класу, де вона вчителює. У зв’язку з цим вона просить компенсувати собі ці страждання у грошовому еквіваленті в сумі понад 83 тисячі гривень.

Суд «іде назустріч» українському журналісту та зменшує компенсацію до 5 тисяч гривень. Але інформацію визнає недостовірно і вимагає її спростувати в інтересах функціонерки партії Шарія.

Крім того, що це рішення просто суперечить здоровому глузду і очевидним фактам, воно несе в собі багато небезпек.

По-перше, ми отримали прецедент, коли представник політичної партії і кандидат в депутати подає до суду на журналіста і вимагає його спростувати публікацію та виплатити за неї компенсацію. Що особливо важливо: в даному випадку йдеться не про якийсь сфальсифікований фактаж, маніпуляції з цифрами тощо. А виключно про оціночне судження в авторській колонці (навіть поза редакційною частиною видання), яке, втім, грунтується на багатьох підставах і доказах, пересвідчитися в яких може кожен охочий лише зайшовши в Мережу.

Як в такому випадку журналісти зможуть писати аналітичні матеріали про політиків, особливо у виборчий період? Як вони будуть висловлювати припущення, давати оцінку політичним процесам, аналізувати чи прогнозувати?

Хто їх захистить, коли об’єктом публікації буде не лише проросійська сила, а й також впливовий політичний замовник, а в залі суду – сидітиме відповідний суддя? Наприклад, як суддя Антонюк, який “за дивним збігом обставин” є фігурантом списку “Судді Майдану”: тобто судді, які виносили рішення проти Революції Гідності.

За великим рахунком сама необхідність постановки подібних питань в сучасних українських реаліях виглядає дико та абсурдно.

Адже якщо на шостому році війни, в українському (!) суді, виправдовуючись, ми маємо доводити, що Росія – ворог, російські танки на Донбасі були і є, а «русская весна» – це не «повстанці» і не «громадянська війна», а гібридна агресія Росії проти України – з нашим суспільством щось точно не так.

Відколи в Україні стало заборонено називати речі своїми іменами? Кому з адекватних людей досі незрозуміло – після численних розслідувань і доказів, які чітко вказують на приналежність шарія до Росії, – що йдеться про кремлівських агентів впливу, а не «проукраїнських політиків»?

Чому це стало очевидно Верховному Суду, який дозволив називати Шарія «кремлівським проектом», а у Вінницькому міському суді досі вважають, що «не все так однозначно»?

Чому нам забороняють називати ворога ворогом? Про що ще український суд заборонить писати українським журналістам та іншим громадянам?

Тому це рішення суду потрібно розглядати далеко не лише в юридичній площині, а передусім – в політичній та моральній.

Адже триває війна за незалежність: вона нікуди не ділася і ні на мить не припинялась. Вона триває на всіх фронтах, в різних площинах, ракурсах та іпостасях.

Вона триває на газетних шпальтах, білбордах і постах соцмереж, на фронті, в морі та в небі. Інформаційна війна – одна з найбільш запеклих і підступних її складових.

Війна триває на виборах і в залаху суду. І в цій війні кожен обирає, на чиєму він боці: України чи на боці агресора.

І головний перед нами виклик зараз у тому, чи зможемо ми вчасно розрізняти подібні гібридні атаки і чинити їм адекватний опір.

Читайте також: Вінницький суддя зобов’язав журналіста спростувати інформацію про діяльність проросійської партії Шарія

Читайте також: Нападника на шеф-редактора видання Vежа засудили до двох років позбавлення волі умовно. ФОТО

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.