Про історичне обличчя, переваги та проблеми: фотограф та викладач із Донецька про комфортність Вінниці. ІНТЕРВ’Ю, Ч.5

19:10
Автор: Богдан Будай

За підтримки “Київського діалогу”

Вже понад 7 років минуло, як Вінниця стала домівкою для тисяч студентів, викладачів та членів їхніх родин з Донбасу. За цей час вимушено переміщені українці зі Сходу встигли інтегруватися в місцеве життя, звикнути до його розміреності, скласти свої висновки про місто та почати долучатися до його розвитку. 

Відтак, Veжа вирішила поспілкуватися з одним з тисяч переселенців, які тоді переїхали до Вінниці, та поцікавитися його думкою на тему вінницької комфортності. 

Це п’ятий та останній текст в нашому циклі матеріалів про комфортність Вінниці, що, водночас, “закриває” другий блок, в якому висвітлюється позиція містян. Тут, окрім точки зору нашого героя, ми також розглянемо результати опитування на нашій Facebook-сторінці та підіб’ємо певні підсумки.

Перший блок, який складався з трьох матеріалів, висвітлював позицію міського голови. Про Муніципальне опитування IRI, туризм та важливість патріотизму містян для Вінниці ‒ в першому матеріалі за ЦИМ посиланням. Про міст на Тяжилів та перспективу мосту, який би з’єднав Старе місто та вулицю Родіона Скалецького, читайте ТУТ. Про шляхи розвитку Вінниці ‒ ТУТ. З версією для “Київського діалогу” можна ознайомитися за ЦИМ посиланням. Про вінницьку комфортність з точки зору очільниці ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI”” Олександри Венславовської читайте за ЦИМ посиланням

“Місто з певним обличчям”: перші враження про Вінницю

Костянтин Родигін ‒ фотограф та викладач Донецького національного університету імені Василя Стуса, який приїхав до Вінниці восени 2014 року, коли університет “в екзилі” розпочав свою роботу. 

Перше, що запам’яталося, коли вийшли на зупинці біля мосту, біля “знаменитого” готелю “Південний Буг”, де всі спочатку жили, ‒ це аромат солодощів від кондитерської фабрики, “розсипаний в повітрі”, ‒ згадує молодий чоловік. ‒ Далі ‒ перший похід в центр міста, ця “стометрівка” на Соборній. За першими враженнями ‒ це місто з певним обличчям, яке, великою мірою, зберегло свій історичний образ. З цією самою Соборною ‒ це образ початку ХХ-го ‒ кінця ХІХ-го століття. Така от Belle Époque (Прекрасна епоха – прим. авт.), і це теж запам’ятовується. І не тому, що в Донецьку нема таких будівель. Там початок ХХ століття теж присутній. Але там сам центр міста дуже розтягнутий. Складно сказати, де він починається і закінчується. І там частина архітектури старовинна, а частина ‒ вже радянська, де більш старої архітектури просто немає.

За словами чоловіка, по-своєму особлива архітектура центру Вінниці “задовольняла ту нестачу візуальних вражень від історичної архітектури, якої там (в Донецьку – прим. авт.) було мало і яка там не дуже цінувалася“.

Це загальноукраїнська проблема. В Києві така ж історія зараз відбувається і раніше відбувалась. Бо такі будівлі зносять, і замість них будується будь-що і будь-як, аби звідти взяти найбільший прибуток. Сподіваюсь, що Вінниця цього шляху все ж таки уникатиме. Загалом, враження доволі контрастне. Особливо тут, на Європейській площі, коли вперше опинився, відчувалося щось від Львова, від площі Ринок. Атмосфера такого от старого європейського міста. Ніби вони зовсім різні, але щось невловиме спільне є, ‒ додає Костянтин.

 

 

“Історія десь у повітрі”: контрастність Вінниці у порівнянні

Порівнюючи Вінницю з Донецьком, з якого йому довелося поїхати понад 7 років тому, викладач ДонНУ імені Василя Стуса відзначає як інші масштаби нового для себе міста, так і іншу атмосферу. В порівнянні з тим таки Донецьком, у Вінниці, за словами Костянтина, відчувається її історія, яку, в порівнянні вже з Києвом, легше відчути. І це, зокрема, формує його відчуття Вінниці як комфортного (порівняно) міста.

Водночас, чоловік відзначає, що про порівняння з містом на Донбасі говорити певною мірою складно. Адже порівнює він Вінницю з тим Донецьком, яким той був до 2014 року. І, можливо, дещо навіть ідеалізує його в своїх спогадах.

Мені здається, Вінниця комфортніша, ‒ каже Костянтин Родигін. ‒ Масштаби міста інакші. Інша атмосфера. Тут накладається, звісно, ще історичний бекграунд і те, що Донецьк, в історичному масштабі, ‒ молоде місто. Індустріальне. Вінниця ж має набагато довшу історію, і вся ця історія відчувається, навіть якщо її не видно прямо. У Києва історія ще довша, але щоб її відчути, треба глибше “копнути”. А тут, у Вінниці, вона “десь у повітрі”. В цілому, на контрасті, порівнювати доволі складно, тому що, так чи інакше, це будуть порівняння з тим Донецьком, з якого я поїхав. Я не можу сказати, який він тепер, тому що я не був там з 2014 року. І так само, той образ Донецька, яким він був до війни, ‒ це вже певна легенда для самого себе. Тобто, наскільки він правдивий чи ідеалізований ‒ залишається питанням. Така собі “прекрасна епоха”, як це завжди буває з якимось довоєнним періодом.

Що можу сказати на підставі фактів, – Вінниця компактніша. І, відповідно, в плані комунікацій, транспорту, інфраструктури (хоча останню тут і складно порівнювати). Принаймні, транспорт, доступність і співвідношення відстані і часу ‒ це абсолютно інша ситуація в порівнянні з Донецьком.

Говорячи про компактність Вінниці, чоловік відзначає й інший ритм життя міста.

‒ Комусь це не подобається, дехто каже, що Вінниця ‒ ліниве місто, сонне, в якому нічого не відбувається, в якому все повільно, і “це просто вбиває”. Мені якраз навпаки тут подобається. Тобто, порівняно з Донецьком, це такий собі “дауншифтінг”. Порівняно з Києвом ‒ тим більше. Тому що нинішній Київ, у моєму сприйнятті, нагадує Донецьк, помножений в рази. І всі проблеми, які були в Донецьку в плані комфорту, в Києві теж помножені в рази. Величезне місто, розкидане в просторі, якесь дещо хаотичне, “розірване”. Місто, яке не пощадила історія ХХ століття, ‒ ділиться своїми враженнями Костянтин.

Водночас, повертаючись до Вінниці, чоловік відзначає її “людино-розмірність”, маючи на увазі як міські відстані, так і міську архітектуру. І компактність міста для Костянтина ‒ безумовний плюс.

Тут їхати пів години ‒ це ніби вже і довго. Для Донецька їхати пів години ‒ це не довго. Плюс, саме міське середовище, тобто, архітектура, висотність, як все виглядає ‒ тут воно теж, можна сказати, більш наближене до людського масштабу, що мені подобається, ‒ додає чоловік.

Ще одна особливість Вінниці ‒ велодоріжки, протяжність яких у місті на сьогодні становить до 90 кілометрів. Це одна з тих “родзинок” місцевої інфраструктури, на яку звертають увагу люди, яким довелося переїхати сюди.

‒ Те, на що одразу звертаєш увагу, чого в інших містах або немає, або є, але дуже мало ‒ це велоінфраструктура. Яка, до того ж, більш-менш зв’язна. І вона стає більш зв’язною з кожним роком, ‒ каже Костянтин. ‒ Хоча й тут є свої недоліки, коли “розчерчений” тротуар, і не зрозуміло, де велодоріжка, а де ‒ пішохідна зона. І всі ходять, як попало, і просто забирають одне в одного місце. Хоча там, де доріжки робляться централізовано, все добре. Перевага, порівняно з тим же Києвом. В Донецьку я такого теж не пам’ятаю.

Також, говорячи про свій семирічний досвід проживання у Вінниці, чоловік відзначає місто стає кращим. Знову ж таки, в питанні розвитку інфраструктури, який, на думку Костянтина, є доволі організованим та концептуальним.

Вінниця як локація

Враховуючи, що Костянтин Родигін, окрім викладацтва, тривалий час професійно займається фотографією, ми вирішили поцікавитись, наскільки він відчуває Вінницю в якості локації. Тим самим дещо відійшовши від питання комфортності і перейшовши в питання мистецтва.

Як локація ‒ цікаве місто. Тут, з одного боку, порівняно з молодшими містами, є фактурна історична натура. З іншого боку, порівняно з Києвом, тут менший негативний вплив сучасності, який відчувається в кожному сантиметрі. Коли прикмети чогось сучасного влізають в кадр, і з ними треба щось робити. Тут якось простіше з цим, ‒ каже Костянтин. ‒   Тут більш однорідне середовище в центрі, і це мені дуже подобається, що більш-менш монолітний збережений історичний центр.

У Львові це набагато більш виражено, він краще зберігся, але Львів дуже специфічний, вигадливий і впізнаваний. І крім цього, не хочу нікого образити, але популярна локація, яка дуже часто використовується, всі її знають, всі її бачили, має негативну тенденцію ставати “попсовою” і приїдатися. В цьому плані у Вінниці є перевага. З одного боку, історичне середовище, атмосферне, фактурне. З іншого боку, воно не таке впізнаване, не таке відоме, як у Львові, наприклад, де все дуже знайоме.

І, як і свого часу відзначала очільниця ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI”” Олександра Венславовська в інтерв’ю, Костянтин Родигін так само згадує про особливості природи у Вінниці.

‒ Тут доволі багато живописних місць. Південний Буг і все навколо нього ‒ це дуже непогано. На Сабарові скелі. Парк на Вишенському озері. Лісопарк, близько розташований. Тобто, багато зелених природних локацій, і це дуже добре. І це теж великий плюс. Тобто, не треба їх довго шукати. Є багато таких місць, каже фотограф.

“Питання складнопояснювальне”: роздуми про ціни на нерухомість 

Тут варто відзначити, що Вінниця також є містом із доволі дивними цінами на нерухомість. Дивно високими. Відтак, ми вирішили запитати хай і суб’єктивної думки чоловіка, який так само зіткнувся з цим феноменом, переїхавши до Вінниці в 2014-му. Та, перш ніж перейти до цього складнопояснювального питання, ми також поцікавились, як Костянтин оцінює можливості у Вінниці. Це і про можливості кар’єрного зростання. 

‒ Я одразу був націлений на свій університет, слідом за яким я приїхав. На той момент, я там ще не працював, був випускником аспірантури. Влаштувався на роботу в університет уже тут, у Вінниці. Наскільки знаю, тут у Вінниці є певна проблема з працевлаштуванням, кількістю робочих місць. Але я на собі це не відчував і сподіваюсь, що найближчим часом не відчуватиму, каже викладач.

Що стосується питання цін на оренду чи придбання житла, то їхній феномен Костянтинові здається так само важкозрозумілим, як і багатьом людям, які переїхали до міста протягом останніх років. Перерахувавши низку можливих причин, чоловік, однак, відзначив інвестиційну привабливість регіону. Що, своєю чергою, також може впливати на ціни на нерухомість у місті.

‒ Це дійсно питання складне і складнопояснювальне. Наскільки я зрозумів з чуток, які тоді ходили, у Вінниці відразу після того, як донецькі приїхали, ціни підскочили, мовляв, до київського рівня. Мені складно перевірити, я раніше тут не жив. Але була така версія. Також це пов’язувалось з певними політичними питаннями: Вінниця була “президентським містом” на той момент. Теж проводилися порівняння з тим-таки Донецьком, який свого часу вважався “президентським містом”, з пафосом, там мовляв, ми “теж столиця”. Можливо, з цим це якось пов’язано. Можливо, інші фактори, які мені не відомі. Принаймні, те, що я знаю, що тут достатньо привабливий з точки зору інвестицій регіон, каже чоловік.

‒ Часто нарікають, що у Вінниці понищена промисловість. Я знову не можу порівнювати з тим, як було раніше, але я б не сказав, що тут виробництва зовсім нема чи, наприклад, великого нема. Наскільки знаю, на 45-ому заводі працює виробництво. “Термінал”, здається, не витримав карантину. З “Кристалом” теж різні повідомлення звучать, як там звужується виробництво, але він теж ніби функціонує. Про завод “Маяк” знаю, що він робить ті знамениті електроплитки ‒ здивувався, коли дізнався. У нас в університеті в хімічних лабораторіях стояли ці електроплитки. Чув, що відкриваються нові заводи з іноземними інвестиціями на Вінниччині. Тут щось є в плані інноваційного розвитку. ІТ-технології, технопарк, який будується на територіях “Кристалу” поруч із університетом.

Мені так здається, що для постіндустріальної економіки Вінниця ‒ привабливе місто та перспективне.

Затори та незадовільна робота комунальних підприємств: вінничани про Вінницю на Facebook

Перш ніж приступати до роботи над темою, ми на Facebook-сторінці Veжі вирішили також провести власне опитування на тему комфортності Вінниці. Зокрема, чи вважають наші читачі місто комфортним і в яких саме аспектах. Відповіді хай і вийшли достатньо різнорідними, та мають певні спільні знаменники. Для когось комфорт міста відзначався в наявності вищих навчальних закладів, для когось, як і для героя інтерв’ю, комфортність полягала в компактності та міських транспортних зв’язках, а також зелених насадженнях. Що ж стосується негативних аспектів міста, то тут читачі виявили певну солідарність. Зокрема, вінничани відзначали в коментарях, окрім вистражданої в останні роки проблеми заторів, також незадовільну, на їхню думку, роботу окремих комунальних підприємств. 

 

 

 

 

 

 

Кілька ложок дьогтю в бочці вінницького меду та попередні висновки

Перш, ніж перелічити недоліки міста, варто відзначити, що також Вінниця займає високі позиції в інших рейтингах, окрім так часто згаданого в цій серії матеріалів Муніципального опитування IRI. Так, ІТ-спеціалісти в своєму опитуванні оцінили Вінницю за комфортність пересування, безпеку і якість міського середовища. Таким чином, місто опинилося в ТОП-3 за комфортністю для “айтішників”. Ще Вінниця очолила Рейтинг прозорості українських міст за 2020 рік, отримала найвищий рівень інвестиційної привабливості та посіла друге місце у рейтингу найкращих, за версією “Forbes”, міст України для ведення бізнесу.

Безумовно, кажучи про Вінницю, як про місто для життя, її не варто ідеалізувати. Так, досі залишаються окремі райони, в яких залишається складним питання інфраструктури. Це переважно приватний сектор в районі Старого міста, а також ще кілька відокремлених мікрорайонів, до яких розвиток лише доходить.

Ще однією проблемою міста в останні роки постали затори. З одного боку, той факт, що така велика кількість людей можуть собі дозволити придбати автівку в умовах сьогодення ‒ це плюс. Інший бік медалі ‒ приватного транспорту в місті стало стільки, що в години-пік три міські мости фактично паралізовано, як і основні магістральні вулиці. На сьогодні в місті локально намагаються вирішувати це питання, хоч і з непевним успіхом. Водночас, проблема заторів наразі актуальна для більшості міст України, чий вік нараховує більше пари сотень років. Зрештою, широкі восьми-десятисмугові автошляхи на теренах країни з’явилися вже за часів радянщини. Але в деяких містах навіть такі магістралі не вирішують питання заторів у повній мірі (зокрема, йдеться про той таки Київ). 

Інша згадана (і, по-своєму, негативна) особливість Вінниці ‒ це незрозуміло високі ціни на нерухомість та оренду житла. Фактично, ціни на житло тут сягають цін рівня Львова, і їм лише трошки бракує “доскакати” до рівня Києва. Що, об’єктивно кажучи, авторові статті важко пояснити, адже, за офіційною статистикою, середня заробітна плата в місті станом на серпень 2021 року становила ледве 12,5 тисяч гривень (приблизно, 467 доларів США). Водночас, вартість однокімнатної квартири на вторинному ринку, зокрема, за оголошеннями на сайті OLX, становить, в кращому випадку, від 13,5 тисяч доларів (приблизно 355,5 тисяч гривень). Але стан такої квартири ‒ це вже окреме питання.

Загалом, Вінниці є, чим похизуватись, та є, до чого прагнути. В умовах репортажної статті важко передати як комфорт місцевих трамваїв, так і дискомфорт стояння в ранкових заторах. Важко передати аромат від місцевої кондитерської фабрики чи бриз від Південного Бугу (але тут варто обрати місце, адже “бриз” може пахнути не дуже добре). Хоча з останнім недоліком в місті і розпочали боротьбу ‒ Вінниця стала першим містом в Україні, яка власним коштом взялася за розчистку своєї “головної артерії”.

В будь-якому разі, жоден опис не передасть власного емпіричного досвіду. Тому варто купити квиток і просто приїхати сюди на кілька днів. І спробувати особисто оцінити, чому Вінниці вдається бути найкомфортнішим містом в Україні всьоме поспіль.

Фото – Зорини Гаджук, з архіву та скріншоти