Про культурну перспективу, “подарунок долі” та взаємодію: вінницька комфортність з позиції очільниці “PLAI” Олександри Венславовської. Ч.4

17:47
Автор: Богдан Будай

Оновлено: 5 Січня 2022, в 20:45

За підтримки “Київського діалогу”

Вінницькі природа та компактність ‒ одні з елементів, про які нерідко згадують містяни, говорячи про комфортність міста. Однак, є у “Вінниці комфортної” і зворотній бік медалі. Серед іншого, йдеться і про культурну сферу, яка лише в останні роки почала поступово виходити за межі традиційної та розвиватись в напрямку сучасної. 

Відтак, про вінницьку природу, компактність, перспективну культурного розвитку та взаємодію з владою ‒ в нашому інтерв’ю з очільницею ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI” Олександрою Венславовською.

Цей матеріал ‒ четверта частина нашого проєкту про вінницьку комфортність, яка, водночас, відкриває другий блок серії наших матеріалів. В ньому ми розглядаємо феномен “Вінниці комфортної” вже з точки зору містян. Перший блок, який складався з трьох матеріалів, був присвячений цій темі з позиції міського голови. Про Муніципальне опитування IRI, туризм та важливість патріотизму містян для Вінниці ‒ в першій частині за ЦИМ посиланням. Про міст на Тяжилів читайте ТУТ. Про шляхи розвитку Вінниці ‒ ТУТ. З версією для “Київського діалогу” можна ознайомитися за ЦИМ посиланням.

“Подарунок долі”: вінничани про географічне розташування міста та його можливості

Як вже відзначалося в одному з попередніх матеріалів, ще одна вінницька особливість ‒ це географічне розташування. Регіон межує з сімома областями, однією країною та однією невизнаною республікою. Таким чином, область і її центр зокрема претендують стати серйозним транспортним вузлом. Зручну географію, яка суттєво впливає на власне відчуття комфортності Вінниці, відмітила в розмові з нами і очільниця громадської організації “Мистецьке об’єднання “PLAI” Олександра Венславовська.

Ми взагалі розташовані в трикутнику Одеса-Львів-Київ, і це просто якийсь подарунок долі, ‒ вважає мисткиня.  

Олександра приїхала до Вінниці з Молдови, попутно поживши кілька років у Львові та в Києві. Відтак, має з чим порівнювати. У Вінниці молода жінка мешкає 10 років, з яких близько 7 займається мистецтвом. З 2017 року у складі “Мистецького об’єднання”. Тривалий час вона була менеджеркою місцевого гурту “Очеретяний кіт”, а на сьогодні ‒ організовує в місті мистецькі проєкти та фестивалі, які надають Вінниці нове “культурне” дихання. Серед них ‒ співорганізаторство відомого в Україні та за кордоном “ГогольFest’у”, а також організація місцевих фестивалів “Ticket to the Sun” та “AIR Fest Vinnytsia“. Останній “відбрунькувався” від вищезгаданого “ГогольFest’у” та став самостійним проєктом.

Чи впливає така діяльність безпосередньо на комфортність міста? Відповідь, можливо, буде суб’єктивною, адже нерідко люди зосереджують своє відчуття комфорту лише на побутових аспектах. Але діяльність Олександри в місті напевне надає йому того різноманіття, якого Вінниці не вистачало раніше.

Спочатку в мене було дуже дивне відчуття. Я не думала, що звикну і зможу тут жити. Мені здавалося, після Львову та Києва, що місто дуже маленьке. Не з таким темпом, не з таким ритмом, не з такими можливостями. Але згодом, коли я вже почала тут займатись своєю діяльністю, просто якийсь внутрішній переворот відбувся. Бо я переосмислила взагалі, передивилась місто. Я вважаю, що Вінниці ‒ дуже комфортне місто для різного роду занять. 

Я прожила у Львові шість років. І така проста, але важлива, річ ‒ в місті немає ріки. Ну, там є річка Полтва, яка підземна. Однак, те, що у Вінниці є Південний Буг, є ця водна артерія, і багато малих річок ‒ це прямо дуже важливий фактор.

 

 

‒ Я взагалі подивилась на місто з точки зору дітей. Чим вони тут можуть займатись, як вони тут можуть розвиватись. Дуже багато є можливостей. Ясно, що багато є над чим працювати. Але я у Вінниці бачу прям таке комфортне місто, яке може бути таким маленьким, розвиненим, європейським, культурним, ‒ розповідає Олександра. 

Про “Теорію розбитих вікон”, вінницьку природу та інфраструктуру

Мисткиня також відзначає і розвиток міської інфраструктури. Однак, на її думку, важливе і ставлення самих містян до розвитку та міста. Говорячи про останнє, то тут вона згадує таку собі “Теорію розбитих вікон”.

Теорія розбитих вікон — теорія, яку сформулювали Джеймс Квінн Вілсон і Джордж Келлінґ у 1982 році. Відповідно до цієї теорії, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство. Іншими словами, явні ознаки безладу і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення теж забути про правила. Теорія знайшла широке застосування на практиці — спочатку в Нью-Йорку, а потім і в багатьох інших містах США, Європи, Південної Африки, Індонезії тощо. Ретельно стежачи за чистотою вулиць і змиваючи графіті зі стін, нью-йоркська влада не тільки привчила громадян поводитися культурніше, а й домоглася значного зниження злочинності у місті. Водночас, багато експертів сумнівалися в дієвості теорії розбитих вікон. Зокрема оскаржувалося твердження, що недотримання людьми одних правил може підштовхувати людей до порушення інших.

Як приклад ‒ ситуація з нефункціонуючим кінотеатром “Росія” в центрі, на території якого буквально сформувалося свого часу стихійне сміттєзвалище.

Ми просто прийшли прибрали, а на наступний день приходжу ‒ а тут чисто. До місця, де зазвичай була купа сміття, а тепер прибрано, люди вже зовсім по-інакшому ставляться, ‒ каже Олександра. 

Молода жінка, як значний вплив на відчуття власного комфорту, відзначає також місцеву природу та вінницьку компактність.

‒ Багато парків, лісів. Окей, в Києві теж є таке. Але тут все в зоні доступності. Ти можеш легко пересуватись пішки, можеш легко пересуватись на велосипеді. Я вважаю, Вінниця ‒ взагалі велостолиця. Але цей пріоритет ‒ вже набутий. Однак, тут явно не вистачає культурної складової. Мені тут не вистачає якогось руху, хоч він зараз і народжується, по суті. Бракує якихось закладів, куди можна б було піти. Один тільки театр, альтернативного театру не вистачає. Порівняно з Києвом або Львовом це особливо відчутно, ‒ додає Олександра.

 

 

 

 

“Ініціатива може стати початком історії”: про вплив культури, співпрацю з владою та громадську активність

‒ Я от думала про Вінницю: “Як я тут буду жити? Тут же немає ні галерей, театрів, нічого взагалі”. Але для мене Вінниця залишається перспективним містом. Тому що тут багато простору для розвитку. Тут цього немає, але є всі умови, щоб це з’явилося. Тоді з’являється сенс, навіщо залишатись у місті. Тому що ти бачиш, що ти можеш тут це зробити. Твоя ініціатива може стати початком великої історії. Це по-перше. По-друге, бачу просто шалений попит на творчих людей. Вінниця ‒ це магніт для тих людей, особистостей, які можуть стати магнітами для інших людей. Це комфортне місто для того, щоб створювати культурний продукт. Влаштовувати та розвивати резиденції для дискусій. “Варитись в культурному котлі”. Просто треба зробити для цього умови. Треба осмислити, що культура і мистецтво ‒ дуже важливі чинники для розвитку. І це теж комфорт. 

Що ж стосується громадських організацій, спрямованих на безпосередній розвиток Вінниці, то у Вінниці спостерігається цікава тенденція. Так, чимало місцевих активістів чи фахівців з урбаністики, які ініціювали успішні проєкти, з часом ставали співробітниками міських комунальних підприємств, як, наприклад, “Агенція просторового розвитку” чи “Муніципальний центр інновацій”. Або починали працювати в апараті міської ради.

Можна сказати, ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI”” наразі одна з небагатьох громадських організацій в місті, яка реалізує успішні міські проєкти, залишаючись незалежною.

Ми завжди перебуваємо на межі між тим, залишатись незалежними чи переходити працювати в якусь “КП-шку”, яка забезпечить умови для розвитку наших проєктів та розвитку загалом, ‒ каже Олександра Венславовська. ‒ Я розумію, чому урбаністи переходять з активістів у комунальні підприємства. Бо це гарантія того, що ти зможеш реалізовувати те, що ти хочеш. Однак, звісно, це і обмежує в якійсь мірі. Якщо говорити про нас, то ми, насправді, боїмося, що обмежимо самих себе в свободі пропонувати те, що ми можемо пропонувати. Це і в контексті проєктів, й ідей, і взагалі вільної активності.

З містом працювати в будь-якому випадку потрібно. Це прям необхідна умова, аби і розвивалося суспільство в якійсь мірі, і розвивалась саме та тема, якою ти займаєшся. Коли ти щось робиш сам по собі ‒ це ок, але в нас в Україні трошки інша ситуація. Нам дуже важко донести міській владі, що культура ‒ прям дуже необхідна умова для розвитку громадянського суспільства. Від цього залежить туризм, економіка та інші сфері, на які влада робить більші ставки, аніж на культуру. Однак, зазвичай, культура для влади ‒ це заходи. Насправді ж, це не тільки заходи, це взаємодія, це розвиток ментальності та взаємодія деяких векторів.

Варто відзначити, що міськими фестивалями, організацією яких займалося “об’єднання”, вони також привертають увагу до проблемних елементів міської інфраструктури. Так, “ГогольFest” відбувався на територіях заводу “Кристал”, які потребують оновлення. І от, наразі там розпочалися роботи з облаштування інноваційно-технологічного парку.

“Ticket to the Sun” ‒ фестиваль на території закинутого дитячого санаторію імені Коцюбинського, який привернув увагу до майбутнього цієї зони. “АIR Fest Vinnytsia” головною локацією отримав приміщення нефункціонуючого кінотеатру “Росія”, об’єкту загальною територією в кілька гектарів у самому центрі міста.

‒ Загалом, у Вінниці наразі є 5 величезних “мертвих” об’єктів інфраструктури. І уявіть, що вони починають знову “жити”. Що це означає: зміни екосистеми, змінюється взаємодія з зовнішнім світом, навіть на міжнародному рівні, з’являються майданчики для якихось проєктів. І громадськість починає бачити, що тут щось можна робити. Це все потенційно дуже важливо, але це іноді важко сказати, пояснити і довести, ‒ зазначає мисткиня.

Що стосується громадської активності у Вінниці загалом, то наразі, на думку Олександри, вона переживає новий етап розвитку. Хоча загалом громадськість “дещо інертна”.

Я вважаю, що у Вінниці зараз якийсь старт нового етапу розвитку. І вся ця громадськість стане активнішою, коли ми створимо для цього відповідні умови. Але це можливо лише за взаємодії з владою. І європейських досвід нам говорить про те, що горизонтальні культурні зв’язки ‒ це коли ми сідаємо за один стіл і всі нарівно говоримо про наші проблеми та питання.

І з цієї позиції я думаю, чи варто нам бути в комунальній структурі, адже це обмежує все ж таки навіть свободу слова. Бо ти вже перебуваєш в певних інших умовах: працюєш з міським бюджетом, маєш зарплату тощо. А коли ти працюєш незалежним сектором і працюєш над тим, щоб розвивати зовнішні зв’язки, співпрацювати з такими ж організаціями з інших міст ‒ це позиція дещо вигідніша, аніж просто працювати в КП. З іншого боку, дуже бракує ресурсу: як фінансового, так і адміністративного. Бракує також такої собі інституційної позиції.

Ми хочемо досягти рівня інституції. Розвинутись настільки, щоб взаємодіяти з сильною стороною: владою, бізнесом ‒ на рівні серйозної організації. Це можливо через міжнародну співпрацю та постійну ініціативу. Ми це намагаємося робити і бачимо, що навколо нас дуже багато людей об’єднуються.

Водночас, на думку Олександри, для успішного розвитку громадської організації, як окремої незалежної або умовно незалежної інституції, необхідна допомога “ззовні”. Мається на увазі, допомога досвідченої організації, яка вже відзначилась успішними проєктами.

В нас було три роки активної діяльності. “ГогольFest” як третя сторона просто проклали нам шлях. Бо ми тут всі “варимося в одному котлі”. Щоб цього не відбувалося, потрібен хтось, хто прийде ззовні, підсумовує Олександра Венславовська.

В останньому матеріалі з цієї серії ми розглянемо вінницьку комфортність з точки зору людини, яка приїхала до Вінниці з Донбасу та мешкає тут вже 7 років. Також підсумуємо результати нашого Facebook-опитування щодо теми комфортності та підіб’ємо певні підсумки.

Фото – Зорини Гаджук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.