“Пам’ятник усім”: в чому проблема з меморіалом у Вінниці та до чого тут Січові Стрільці. ФОТО

Оновлено: 26 Травня 2021, в 09:41

Пам’ятний знак на честь загиблих Січових Стрільців у Вінниці – важливе місце пам’яті, яке водночас є досить суперечливим. Внаслідок недостатньої поінформованості про події столітньої давнини, його присвятили військовому підрозділу, який у Вінниці ніколи не бував, а потім додали згадки про запорозьких козаків та УПА, перетворивши знак на так званий “пам’ятник усім”.

Цей матеріал є продовженням циклу Vежі та Центру історії Вінниці під загальною назвою «Місця Української революції у Вінниці». Матеріали охоплюють період з 1917 по 1921 рік і розповідають про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці.

В 1990 році у Вінниці з ініціативи колишнього політв’язня Йосипа Гурина та греко-католицького священника отця Григорія Мисака було вирішено створити місце пам’яті на честь вояків Української Галицької Армії. Таким чином активісти хотіли вшанувати своїх земляків, які брали участь у звільненні міста від більшовиків у серпні 1919 року. Місцем для насипання символічної могили обрали колишній православний цвинтар на Хмельницькому шосе, неподалік від церкви Воскресіння Христового. Того ж року місцеві активісти з Народного Руху України та Товариства української мови ім. Т. Шевченка встановили на могилі березовий хрест. Так з’явився перший пам’ятний знак на честь загиблих у Вінниці Січових Стрільців.

Вінницький період Галицької Армії

В липні 1919 року збройні сили Західноукраїнської Народної Республіки, відомі як Галицька Армія (або Українська Галицька Армія, УГА) перейшли Збруч і потрапили до Наддніпрянщини. 45-тисячна армія, відступаючи від поляків, прийшла на допомогу Дієвій Армії УНР. Об’єднане українське військо до кінця серпня звільнило від більшовиків більше 70 000 м2 української території. Оскільки, Київ невдовзі було втрачено, значна частина галицького війська осіла на Вінниччині. Внаслідок епідемії плямистого тифу, яка забрала щонайменше 10 000 життів і зробила значну частину армії тимчасово небоєздатною, наприкінці жовтня в строю залишалось близько 7000 вояків.

Читайте також: Польовий шпиталь УГА та епідемія тифу: історія вінницької психлікарні в роки Української революції. ФОТОРЕПОРТАЖ

Водночас, об’єднане українське військо опинилося в так званому “Чотирикутнику смерті”: з різних боків наступали ворожі армії більшовиків, білогвардійців та поляків. Разом з тим вороже налаштованим було і Королівство Румунія. Наслідком цього всього стало підписання в листопаді 1919 року в Одесі сепаратного миру між УГА та Збройними силами Півдня Росії під командуванням генерала Денікіна (білогвардійці). Однією з умов переходу галичан на бік “денікінців” стало те, що вони не будуть використані проти Армії УНР.

Після поразки “денікінців” в січні 1920 року з окремих частин УГА було сформовано Червону Українську Галицьку Армію. 23 квітня частини ЧУГА здійснили спробу повстання проти радянської влади у Вінниці, проте вона закінчилась невдало.

“Дорогим прадідам – українським січовим стрільцям…”

Восени 1999 року березовий хрест на умовній могилі Січових Стрільців у Вінниці замінили кам’яним пам’ятником. Він являв собою чорний гранітний цокольний постамент, на якому встановили стовп з білого пісковику з барельєфом. Зверху до стовпа прикріпили чорний гранітний хрест мальтійського типу з тризубом. Автором пам’ятника став скульптор Володимир Смаровоз.

Якщо на першому пам’ятному знакові не було ніяких чітких прив’язок і його присвятили січовим стрільцям, які загинули у Вінниці, то другий пам’ятний знак чітко вказував на Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Доказом цьому був бронзовий барельєф з погруддям трьох січовиків та написом “УСС 1919-1920”. На початку 2000-х його викрали.

Легіон УСС – це перший національний підрозділ українців у Першій світовій війні. Його сформували у складі австро-угорського війська і до Вінниці цей підрозділ не має жодного відношення. Коли в 1919 році сюди прийшла УГА, в її складі воювали колишні представники Легіону УСС. Вони були також і в складі Дієвої Армії УНР, але безпосередньо Легіону УСС тоді вже не існувало.        

Разом із погруддям січовиків також викрадено бронзовий барельєф, котрий був закріплений на інший стороні пам’ятника: це був щит із зображенням руського кіннотника, запорозького козака та січовиків з багнетами, який символізував правонаступність історичної традиції українського вояцтва. Згодом вандали поцупили табличку, де перераховувались головні бої УСС в роки Першої світової війни і вказувались головні команданти легіону.

Ще більшої плутанини з розумінням кому саме присвячений пам’ятний знак додав напис: “Воякам ОУН-УПА”.

– Це все перетворило пам’ятний знак на своєрідний “пам’ятник усім”. Згадали про “запорозьких лицарів”, згадали про УСС, внизу вдруге продублювали напис “Січовим Стрільцям”, згадали про “Вояків ОУН-УПА”, хоча це формулювання виключно розмовного, але аж ніяк не наукового характеру. ОУН — громадсько-політичне утворення, політична партія, УПА — збройне партизанське формування, у складі якого, окрім членів ОУН, воювали і позапартійні українці, зокрема вихідці зі східної та центральної частин країни, – каже директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

Чи ховали тут померлих вояків УГА?

Колишній православний цвинтар свого часу був одним з найстаріших міських кладовищ у Вінниці. На межі XVIII-XIX століть він був розташований на території поблизу сучасного Вінницького універмагу та алеї Пирогова. Враховуючи збільшення кількості могил на самому кладовищі, воно поступово зсувалось в сторону сучасної адмінбудівлі “Книжка”. Місце встановлення пам’ятного знаку лише умовно можна вважати місцем поховання полеглих у боях та померлих від тифу галичан.

 

– Як нам відомо зараз, померлих від тифу вояків УГА ховали на іншій стороні вулиці. Йдеться про ділянку римо-католицького цвинтарю на території сучасного Центрального парку, – розповідає Олександр Федоришен.

Натомість, на території православного цвинтарю ховали вояків Армії УНР та відомих діячів тих часів. Зокрема, раніше там були могили генерал-хорунжого Армії УНР В’ячеслава Бронського та міністра юстиції УНР Дмитра Марковича. За спогадами вінничан, там також ховали жертв голоду 1921-1923 років.  В 70-х роках цю територію почали перетворювати на паркову зону і більшу частину поховань ексгумували та перенесли на Центральне кладовище.

Чому виникла плутанина з призначенням пам’ятного знаку?

Первинно пам’ятний знак встановили на честь полеглих у Вінниці вояків УГА. Оскільки, в лавах УГА було досить багато представників УСС, то й саму Галицьку Армію періодично називали “січовиками” чи “січовими стрільцями”. Вся ця плутанина пізніше призвела до того, що пам’ятний знак перетворився на місце вшанування легіону УСС – підрозділу, який у Вінниці ніколи не бував. Згодом туди ще додались чомусь сполучені в одну абревіатуру “ОУН УПА” та запорозькі козаки. Водночас присвята “Дорогим прадідам…” висловлюється, на жаль, лише від імені трьох міських шкіл. Відвідувача, який приходить сюди вперше, це наштовхує на помилкову думку, нібито інші навчальні заклади Вінниці, чи інші городяни не мають стосунку до вшанування полеглих.

– Сподіваюсь, що рано чи пізно, але пам’ятник буде оновлений. На барельєфі було би логічним поєднати профілі вояка УГА та вояка Армії УНР, символічно підкресливши братерство зброї наддніпрянців і галичан. Тим паче, що наступний рік це сторіччя Соборності, сторіччя спільних операцій та ще й сто років від визволення Вінниці в серпні 1919 року, – зазначає Олександр Федоришен.

Чи зміниться щось наступного року поки не відомо. А тим часом “пам’ятник усім” час від часу все ще стає жертвою вандалів. Про це свідчить відбитий ніс січового стрільця на барельєфі. Саме місце пам’яті більше асоціюється із захисниками України загалом, аніж з конкретним військовим формуванням. Більшість вінничан взагалі не знає про існування цього пам’ятнику, а якщо і знає, то не розуміє кому саме його присвячено.  

Нагадаємо, що раніше ми писали про “виступ більшовиків перед Народним домом”, садибу Миколи Стаховського, що стала “Рідною хатою” для вояків УГА, історію готелю “Савой”, українські панцирні дивізіони, історію міського театру та про канцелярію Симона Петлюри.

Фото Ольги Мірошниченко та надані Центром історії Вінниці