Корабель, що розсікає Соборну: 100 років історії готелю “Савой” – від першого ліфта Вінниці до осередку революцій

Оновлено: 26 Травня 2021, в 09:16

Готель “Савой” – один з неофіційних символів Вінниці. Свого часу для Вінниці він став новаторським у багатьох технологіях, а згодом його неодноразово обирали собі в якості “штаб-квартири” різні сторони протистояння часів Української революції.

Цей матеріал є продовженням циклу Vежі та Центру історії Вінниці під загальною назвою «Місця Української революції у Вінниці». Матеріали охоплюють період з 1917 по 1921 рік і розповідають про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці

На початку ХХ століття в центрі міста, неподалік Олександрівського саду стояла звичайна дерев’яна, двоповерхова будівля. Там жив Беріш Лехтман, місцевий купець. Микола Оводов та його оточення тільки починали свою діяльність з розбудови Вінниці, місто мало от-от повністю змінитися. А Лехтман тим часом відкладав гроші, мріючи збудувати готель, якого тут ще ніхто не бачив. Зрештою йому це вдалося і в 1912 році на місці будинку Лехтмана вже повним ходом тривало будівництво.

Досить поширеною є помилка, що будівництвом майбутнього готелю цілком і повністю займався Григорій Артинов. На жаль, поки що цей факт неможливо ні довести, ні спростувати. Артинов точно затверджував план будівництва і здійснював технічний нагляд – це було його обов’язком, як головного архітектора міста. Проектних документів в обласному архіві чи деінде досі не виявлено.

Готель відкрив свої двері орієнтовно восени 1913 року. У багатьох питаннях він став флагманом міста. До прикладу, це була перша шестиповерхова будівля, навколо неї вперше використали асфальт для тротуарів і тут встановили перший у місті ліфт.

– Готель був виключенням для міста, він не був типовим, він не вписувався в реалії Вінниці, яка претендувала, хотіла, але все одно не була ще тим модерновим містом. А “Савой” – це був світоч, умовно кажучи, це був величезний маяк, який показував, що ось так треба будувати, таку висотність треба тримати на лінії цієї вулиці. Найцікавіше те, що решту забудови по “Савою” так і не вирівняли. Ця задумка «головного корабля», який розсікає вулицю, не відіграла остаточно своєї ролі. Можливо, колись це станеться, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.  

Споруда в стилі модерн з елементами необароко мала п’ять повноцінних поверхів та шостий мансардний. Окрім номерів, тут була ресторація, перукарня, кондитерська, квіткова крамниця. На шостому поверсі облаштували зимовий сад. Оскільки сучасної будівлі міської ради тоді ще не існувало, а “Савой” був найвищим в місті, з його балконів відкривався неймовірний вид на сусідній берег Південного Бугу, де розкинулось Старе місто.

В 1917 році розпочалась низка подій, які повністю змінили хід тодішньої історії. Повстання в Петрограді й повалення влади царя призвели до більшовицької революції в Росії та встановлення влади комуністів. Водночас в Україні розпочалась своя боротьба за незалежність. Вінниця відіграла важливу роль в Українській революції, а готель “Савой” можна вважати центром усіх тих подій у самій Вінниці.     

Мітинги з килимами та Ескадра повітряних кораблів

Протягом 1917 року у Вінниці майже щодня відбувалися велелюдні мітинги, приводом до яких слугували незначні, а іноді дивні підстави. Масовий мітинг у місті відбувся 1 травня. Учасники ходи рухалися повз «Савой», мешканці готелю зрозуміли, що за дійством краще спостерігати з балконів номерів. Для зручності використовували килими, якими вкривали перила балконів.  

Ще з 1916 року в “Савої” квартирували офіцери Ескадри повітряних кораблів. Фактично, вони пробули тут аж до початку 1918 року, коли більшовики вкотре намагались захопити владу у Вінниці. Під кінець їхнього перебування у Вінниці стався ще один великий мітинг. 23 жовтня 1917 року солдати 15-го полку, які відмовились виконувати наказ командування й виступити на фронт Першої світової, зібрались на великий мітинг. Балкон “Савою” став зручним майданчиком для промов Ігоря Зубриліна – військового очільника пробільшовицьких солдатів, який звідти оголосив про повне підпорядкування полку бунтівній Раді робітничих та солдатських депутатів. Невдовзі після цього відбулись події, відомі як виступ біля Народного дому.

Вінницький Народний дім 1917 року: більшовицький “виступ” та бої за неіснуючу владу

Поляки Вінниці та салат “Олів’є”

Вінниця часів революції мала досить чисельну польську громаду, власну гімназію і, як згадують сучасники, дуже польський характер. Численні представники польської еліти часто відвідували місто в різних справах, а в розпал подій 1917-1921 років переховувалися у Вінниці. Одним з місць осідку та відпочинку для них був готель “Савой”.

Завдяки спогадам польського громадського діяча Станіслава Валевського, датованим літом 1918 року, можна дізнатись, що саме найчастіше замовляли в ресторації готелю.

– Він зауважував, що готель був фешенебельний, розкішний і доволі прийнятний для закордонних гостей. Власником ресторації, яка знаходилась в готелі, був пан Ґжиба. Особливістю його буфету були якісна старка (сорт витриманої горілки) і, серед іншого, салат “Олів’є”. Багато хто говорить, що “Олів’є” – це радянська новорічна традиція, але ще 100 років тому салат “Олів’є” був однією з найпопулярніших страв у меню ресторації “Савою”, – розповідає Олеся Коваль, співробітниця Центру історії Вінниці.

Нова Столиця

Починаючи з 1919 року швидкість, з якою змінювалась влада у Вінниці (та й інших українських містах) була просто неймовірною. Усі нові та старі господарі незмінно обирали місцем своєї дислокації будівлю “Савою”.

22 січня, коли Акт Злуки урочисто проголошували в Києві, на столицю йшов ворог. Виникла потреба у Тимчасовій Столиці: вже 2 лютого Директорія та Уряд переїздять до Вінниці. Готель “Савой” стає головною будівлею воюючої України.

В його стінах працюють міністри та чиновники молодої держави, а також дипломати європейських країн. До прикладу, у лютому 1919 року в “Савої” розмістилась французька військова місія на чолі з капітаном Ланжероном, яка представляла Антанту на перемовинах з українцями. В сусідніх номерах працювали члени уряду УНР.

Тоді ж закінчується політична кар’єра Володимира Винниченка. 10 лютого він йде з посади голови Директорії, наступного дня його замінює Симон Петлюра. Вже до кінця року Директорія розпадеться і вся повнота влади опиниться в руках Головного Отамана.   

Щорс у папасі та повернення більшовиків

Під натиском ворожої армії українські війська змушені були відступити з міста і в березні 1919 року Вінницю в черговий раз зайняли більшовики. Командування Першої радянської Української дивізії на чолі з Миколою Щорсом обирає місцем для своєї штаб-квартири загальновизнаний адміністративний вузол міста – готель “Савой”.

В своїх спогадах вінницький вчитель Терентій Давидюк, описує той період та свою випадкову зустріч з більшовицьким командиром.

– Давидюк, який тоді був ще школярем, проходив біля пивзаводу (сучасне перехрестя Київської та Стрілецької, що в ті роки було межею міста). Біля нього зупинилась розкішна автівка, пасажири якої запитали: “Чи знаєш ти де знаходяться склади зброї?”. Короткого пояснення не вистачило, довелось показувати дорогу.

“Я охоче погодився, бо це вперше в житті я сідав у машину, яка рухається без коней. Я поїхав з ними, показав склади, уже вийшов з машини і думав йти далі до своєї школи, але мене запитали: “Куди ж ти прямуєш? Давай ми тебе підвеземо”.

“Коли ми приїхали до “Савою”, цей товариш, якого я не знав, вже пішов. Він розкішно виглядав, був через плечі навхрест оперезаний двома пасками, на голові у нього була смушева папаха. Коли згодом я випадково побачив портрет, то впізнав цього чоловіка. Виявилось, я допомагав Щорсу і приїхав разом з ним до “Савою”, – розповідає Олеся Коваль.

Влада більшовиків протрималась до серпня 1919 року. Цей період описується в спогадах Олени Осліковської, майбутньої письменниці.

– Частина першого поверху готелю “Савой” була перетворена на “губкомовское общежитие”. Справа в тому, що учасники і члени більшовицького підпілля прибували до Вінниці і не мали де зупинитися. Для них виділили частину приміщень біля колишньої ресторації готелю. Лежачих місць для цих людей не було, були тільки сидячі і стоячі. Осліковська зазначає: “Між чоловіками і жінками було абсолютне рівноправ’я. Хто перший сів, той і сидів. Там було одне вільне місце, яке я зайняла. Це було підвіконня єдиного вікна цієї кімнатки, воно було оббите кам’яними плитами і було дуже холодним”, – ділиться спогадами письменниці Олеся Коваль.

Українська Галицька Армія та обід Пілсудського з Петлюрою

Після звільнення міста українськими військами в серпні “Савой” вже вкотре отримує нових-старих господарів. Тепер в ньому розташувались представники Начальної Команди Галицької Армії.

У грудні 1919 року Вінницю на декілька днів займає український повстанський отаман Яків Шепель. Як і безліч його попередників, Шепель зупиняється в “Савої”. Галицькі вояки, які саме виходили з міста, пізніше писатимуть в спогадах, що бачили кулемети на балконах готелю, направлені в сторону Миколаївського проспекту та Старого міста.

В травні 1920 року найвища будівля Вінниці востаннє бачить в своїх стінах лідерів молодих союзних держав. В ресторації готелю на першому поверсі мали урочистий прийом з обідом Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський.

Старшина І-го корпусу УГА Теодор Лехман пізніше напише у своїх спогадах про ту зустріч. Тоді біля готелю зібралось багато людей. У Лехмана склалося враження, що більшість українських вояків прийшли виключно для того, щоб подивитися на польських вояків через їх незвичну форму. Трохи згодом всі вони спостерігали, як до будівлі під’їхало дві автівки, в них були Петлюра, Пілсудський та їх ад’ютанти. Під будівлею готелю пройшов урочистий мітинг. На одному з балконів «Савою», встеленому килимами, виступав польський генерал Єнжиєвський, розповідаючи про важливість єднання українців з поляками. Загалом панувала атмосфера піднесення.

Після обіду двох очільників держав, Пілсудський, знову ж таки в “Савої”, давав інтерв’ю іноземним журналістам. Тоді він використав метафору: “Є два способи, аби навчити людей плавати. Мені більше подобається спосіб кидання їх у глибоку воду і примусу, щоб плавали. Саме це я роблю з українцями.”.

Комуністи тут надовго

Від початку червня 1920 року радянська влада закріплюється у Вінниці аж до розвалу СРСР. “Савой” востаннє  на той момент стає головною адмінбудівлею Поділля: в ньому розташувався Подільський губернський революційний комітет (надзвичайний повноважний орган з виконавчою, судовою та військовою владою). Очільником ревкому був Микола Козицький. Також ревком займається конфіскацією майна в заможних вінничан та провадить боротьбу проти повстанських отаманів. Цілком слушно припустити, що колишню вулицю Богдана Хмельницького (нині Миколи Оводова) назвали на честь Козицького у 1921 році саме тому, що, на той момент вже покійний очільник ревкому, працював на ній.

Після остаточного встановлення радянської влади назва “Савой” зникає на довгі десятиліття. В колишньому готелі облаштували Палац праці з функцією гуртожитку. В 30-ті будівля знову стає готелем, от тільки назва вже відповідає вимогам часу – “Червона Вінниця”.

В березні 1944 року під час вигнання нацистів з Вінниці готель сильно постраждав від пожежі. Вигоріла вся його внутрішня частина, також згорів мансардний поверх. Залишились тільки стіни та перекриття.

Повністю відновили будівлю тільки в 1953 році. Тоді ж “Савой” отримує ще одну нову назву – готель “Україна”. А от “блакитною перлиною”, завдяки кольору стін, він став тільки у 80-ті.

В роки Незалежності готель “Україна” став частиною готелю “Вінниця”. Через це в Інтернеті досі трапляються непорозуміння – “Вінницю” і “Савой” плутають між собою. Тоді ж тут встановлюють меморіальну табличку на честь перебування в готелі уряду УНР. Її урочисто відкривав Микола Плав’юк – останній президент УНР в екзилі.

 

В 2010 році рішенням обласної ради “Савой” передали в довгострокову (на 25 років) оренду Вінницькому апеляційному адміністративному суду. Невдовзі тут розпочався ремонт, готель отримав свій рідний колір (точніше, максимально наближений до рідного). Там відбудували мансардний поверх та маленьку вежу на даху готелю.

Але суд досі сюди не в’їхав і обіцяного музею історії “Савою” на першому поверсі так і не з’явилося. Згідно з інформацією, яку надали Vежі представники Вінницького апеляційного адміністративного суду, ремонтні роботи все ще тривають. Суд переїде туди “найближчим часом”. А поки що в теперішньому приміщенні суду (вул. Брацлавська, 14) виставляється невеличка експозиція, що присвячена історії готелю і є окремий розділ на сайті, де можна відслідковувати процес реставрації.

Садиба Стаховського у Вінниці: “Рідна хата” української армії та місце порятунку від хвороб

“Савой” залишається одним з неформальних символів Вінниці. Враховуючи його хоч і коротку, але багату історію та непересічний вигляд, сміливо можна стверджувати, що таким символом він буде залишатись ще довгі роки.         

Фото Андрія Завертаного, надані Центром історії Вінниці та ВААС