Протягом близько трьох місяців на базі вінницького артпростору “ПІЧ” тривала реалізація проєкту антикризового хабу “ПЛІЧ-О-ПЛІЧ”, завдяки якому активісти-переселенці, а також представники переміщених громадських та благодійних організацій змогли отримати допомогу для відновлення або початку своєї роботи у Вінниці. Так, зокрема, завдяки проєкту у Вінниці вже створюються дві організації: благодійна – “Мости” та громадська – “Ми з Харкова”.
Ми вирішили поспілкуватися із засновницями проєктів: Анастасією Стоєвою та Оленою Вертосенко, дізнатися їхні історії та деталі проєктів, що вже втілюються у Вінниці.
“Думали, що це ось-ось припиниться”
Анастасія Стоєва до Вінниці приїхала з Харкова разом з чоловіком та двома дітьми ще в березні. Сама ж молода жінка родом із Запорізької області, з тієї її частини, що є наразі тимчасово окупованою. В окупації, розповідає Анастасія, лишились її батьки. В Харкові ж до початку вторгнення вона мешкала вже протягом останніх понад 12 років. Після початку війни родина ще два тижні продовжувала перебувати в Харкові, сподіваючись, що “це ось-ось припиниться”.
– Ми чомусь думали, що це ось-ось припиниться. Але я маю двох дітей – старшу доньку 14 років і молодшого сина, якому на той момент було 9 місяців. Перебувати там в підвалі, під обстрілами, під звуки літаків-винищувачів, які потім до нас залітали, – було морально важко. Згодом – і фізично. Ми жили на 8 поверсі, світла не було, і ліфти не працювали. В якийсь момент я зрозуміла, що щось я не готую їсти, хоча ми всі вдома. Ми були в такому стресі, що навіть забули, що не їмо. Крім малого – в нього їжа по графіку. Хочеш не хочеш, а ти його годуєш. Ми просто вимкнулись з якихось базових речей, типу прийняття душу. Бо був страх прильотів, вибухів. Це я вже зараз розумію, що якщо б вони стались, то наслідки були б зрозумілі, незалежно від того, в якій частині квартири ми б перебували. Але на той момент було важко зрозуміти це. Коли ж зрозуміли, почали шукати шляхи, як виїхати, – розповідає Анастасія.
За її словами, рішення щодо виїзду з Харкова для її родини було важким. В Харкові вони мали роботу, певний бізнес та певні умови. Так, в Харкові Анастасія працювала в університеті імені Каразіна, була активісткою та працювала з ветеранами АТО. За межами ж міста для неї та родини була невідомість.
– Крім того, в нас було два бізнеси, була, можна сказати, рекламно-менеджментова агенція, була артстудія. Це була спільна робота. І, зрозуміло, це все зупинилося. З Каразінським університетом були проблеми, там були бомбардування і дуже сильні пошкодження. Відповідно, я перестала там працювати. Артстудія наша теж перестала працювати, як і рекламна агенція.
Нам допомогла одна людина виїхати з міста, тому що вона мала змогу та досвід в’їзду/виїзду з міста. Ми виїхали, і так почався наш шлях як сім’ї і безпосередньо мій. Вінниця – це п’яте місто, де ми зупинилися. Це вже була п’ята ночівля, ми дуже довго їхали сюди. Я ж, своєю чергою, побачила, як реагують люди на кризову ситуацію. На таку ситуацію, яка в принципі не повинна була статися. І це теж дало мені свого роду поштовх для моєї діяльності, яку я тут започаткувала, – згадує Анастасія.
Опинившись у Вінниці, продовжує харків’янка, родина Стоєвих близько 3 місяців продовжувала перебувати в стані розгубленості й очікування.
– Ми взагалі не розуміли, де ми, що ми, як ми. Що коїться і що далі робити. В нас були вирішені базові потреби: було, де жити, було, що їсти. Нам було тепло, комфортно, і ми просто 3 місяці сиділи в очікуванні чогось. Ми дійсно думали, що ось-ось закінчиться війна. І потім вже я почала думати, що час відкрити очі і щось робити. Зрештою, я маю доньку, я маю синочка, який почав ходити тут, у Вінниці. Не так, як ми планували. Життя почалось по-іншому, – розповідає жінка.
“Ти не можеш бути постійно на гуманітарній допомозі”: про рішення започаткувати свою справу у Вінниці та БО “Мости”
Зараз, каже Анастасія, вона навіть не пригадує, що робила влітку, настільки швидко минув час. Однак, бажання та, фактично, необхідність щось робити, якось відновлювати свою діяльність мотивували молоду жінку шукати для себе нові шляхи в новому місті.
– Коли минуло пів року перебування у Вінниці, прийшло розуміння, що так далі не може бути. Ти не можеш бути постійно на гуманітарній допомозі. Як би це не було, не побоюсь цього слова, комфортно, але так не має бути. Якщо вже ми вирішили залишатись в країні, то давайте якось гуртуватись і допомагати. Не сподіватись на волонтерів, а кожен буде щось робити, – переконана активістка
Так, за її словами, вона почала доєднуватись до тренінгів та майстер-класів, які відбувались тут, у Вінниці. Це були психологічні, творчі, бізнесові майстер-класи та тренінги. Також Анастасії дуже запам’яталась екскурсія до Буші, яка, за її словами, “допомогла полюбити і зрозуміти Вінницю”. Проєкт “ПЛІЧ-О-ПЛІЧ” був уже другим масштабним проєктом на новому місці, до якого вона доєдналась. Вже після того, як Анастасія доєдналась до проєкту, в неї виникла ідея створення благодійної організації “Мости”.
– Тут я побачила, як через певну призму творчості люди знаходять в собі ресурс та сили щось будувати. Я вже є засновницею Благодійної організації “Мости”. Чому “Мости”? Перебуваючи у Вінниці пів року, зрозуміла, що дуже хочу працювати, дуже хочу принести якусь користь суспільству. Але більше всього – повернутись додому. Це стало реальним поштовхом піти і працювати. Зараз започатковую благодійний фонд у Вінниці, а потім, я сподіваюсь, зможу повернутись до Харкова. І найбільше я сподіваюсь, що зможу повернутись до своєї Запорізької області, до своїх батьків, і продовжити цю діяльність. Тобто, будемо прокладати такі мости. Організація моя вже офіційно зареєстрована. Я протягом двох тижнів змогла це зробити. Це дуже швидко, тому я цим пишаюсь теж, – розповідає Анастасія.
Як розповідає активістка, саме завдяки антикризовому хабу, його команді та менторам, вона зуміла сформулювати думки, які в неї були, в конкретну ідею.
– Я шукала, як свої навички застосувати. Чи відкрити свою справу, чи просто десь працювати. Коли я сюди потрапила і поспілкувалась от з Ігорем Арбатовим, з Аліною Бочарніковою, з Сашою Венславовською, загалом з командою, в мене почала вибудовуватись структура того, що це може бути. Ігор – взагалі дивовижна людина. Він реально наштовхує тебе на такі думки, які ніби в тебе й були, але ти не міг їх правильно сформулювати. Він їх допомагає якось структурувати, – каже Анастасія.
За її словами, БО “Мости” спеціалізуватиметься на неформальній освіті. Наразі триває процес розвитку організації: триває створення сайту, також активістка вже зібрала навколо цієї ідеї невеличку команду однодумців.
– Йдеться про освіту, завдяки якій людина зможе розбиратись в інформаційному потоці. Про надання освітянських умов, обставин, завдяки яким людина знаходитиме свої вміння, набуватиме нових навичок, практик. Умовно, я 20 років працювала в магазині, який сама заснувала, а тепер я маю такий досвід і можу вже розповідати, як це робиться. Тобто, це буде і обмін досвідом, і зміна діяльності. Такі знання для людей, які відійдуть від отримування гуманітарної допомоги і захочуть розвиватись та розбудовувати свою діяльність, будуть дуже корисні. Можливо, коли вони отримають бажаний для себе розвиток та матимуть велику базу знань, то захочуть щось змінити і поруч з собою. Такий собі мурашник – ніби й індивідуальний, але це таке ком’юніті, яке, в майбутньому, можливо, змінюватиме країну, – розмірковує Анастасія.
“Люди часто не знають, куди їм йти”: про створення ГО “Ми з Харкова” у Вінниці
Олена Вертосенко також приїхала до Вінниці з Харкова, де працює викладачкою. З березня разом з родиною перебуває у Вінницькій області. До Вінниці ж приїхала наприкінці червня. На проєкт “ПЛІЧ-О-ПЛІЧ” жінка прийшла вже з готовою ідеєю проєкту громадської організації “Ми з Харкова”, мета якого – об’єднати харків’ян, які через розв’язану росією повномасштабну війну опинились у Вінниці. Йдеться про створення такого собі хабу за прикладом “ЯМаріуполя”.
– Люди часто не знають, куди їм йти. Де вони можуть отримати допомогу. І взагалі населення з Харкова у Вінниці лишається ніби незадіяне. Є хаби для людей з Маріуполя, для мешканців з Луганська, з Херсона. А от харків’яни ніби залишилися поза собою. І якось вночі я подумала створити окремий чат у “Viber”, куди люди зможуть перейти і територіальною громадою спілкуватися. Я створила групу, назвала “Ми з Харкова”. Є у Вінниці чат з назвою “Ми переселенці. Вінниця”, що налічує майже 6 тисяч учасників. І з цього чату люди почали додаватися до чату “Ми з Харкова”. Вони так зраділи, що їх хтось нарешті об’єднав. І наступним чином подумала, що треба налагодити мости з гуманітарною допомогою. Бо люди вже у відчаї. Там, де видавали гуманітарну допомогу, почали висувати певні вимоги. І, виходить, якщо людина одна, або це мама з дитиною, але здорова, працездатна, – вони не підлягають вимогам для отримання гуманітарної допомоги. Написала в чат, мовляв, активісти – долучайтеся, – розповідає Олена.
Як результат, утворилась ініціативна команда з чотирьох жінок. Спочатку активістки писали запити до Вінницької військової адміністрації та пішли на прийом до місцевих депутатів. Один з них, каже Олена, розповів алгоритм подальших дій. В адміністрації ж запропонували долучатись до вже існуючих хабів. Згодом Олена отримала запрошення прийти на проєкт у “ПІЧі”
– Ми нашою активною групою доєдналися та почали відвідувати всі навчальні тренінги, всі заходи, щоб зрозуміти, в якому руслі нам рухатись і що робити. Це дало позитивний результат. Навіть після ефіру на радіо “Місто над Бугом” в мене “фейсбук” був завалений повідомленнями від чужих людей. Але всі писали про те, що треба, аби була офіційна “ГОшка”. Типу, “Олено, ми допомогти не можемо, але якщо буде офіційна ГО, зможемо”. І тепер ми працюємо над створенням офіційної ГО “Ми з Харкова”, – розповідає Олена Вертосенко.
Наразі, за словами учасниці проєкту, команда ГО рухаться до своєї мети. Триває розробка статуту організації.
– Люди в чаті чекають на допомогу. Але, я так вже зрозуміла, що це дуже складна справа, і одна людина це все не потягне. Я вже почала писати в чаті, мовляв, “Пакунки – це класно, але треба нам щось офіційно зробити. Долучайтеся, бо треба нам вести чат, треба вести сторінку, робити гугл-форми”. Люди, які з цим якомсь стикалися, пропозиції про допомогу вже написали. Мої студенти-модельєри накидали логотип наш. Я, скажімо так, скористалась службовим становищем, і дівчата мені сказали, мовляв, “Ми тобі допоможемо, Юріївна” і накидали приклади лого, – каже жінка.
“Кістяк” же команди наразі становить три людини: сама Олена Вертосенко, Олена Литвиненко, сімейна лікарка з Харкова, яка однією з перших написала ініціаторці ідеї про свою допомогу, та Іван Гев’юк, харків’янин, з яким жінки познайомились у Вінниці завдяки антикризовому хабу.
– На жаль, з Оленкою Литвиненко ми лишились найактивнішими з групи, які всюди з усіма спілкуємось, знайомимось, все відвідуємо, щоб зрозуміти, де ж нам отримувати якусь допомогу, знання, знайомства корисні. І це почало діяти. В нас ще в команді є молодий хлопець, Іван Гев’юк, який нам допомагає. В нього вже є досвід створення подібної організації. На проєкт зареєструвались та прийшли разом з Оленою. Тут вже познайомились з Іваном. Втрьох ніяк не могли знайти, де ж вхід в “ПІЧ”. Дуже зраділи, що ми з одного міста. І от втрьох відвідуємо всі заходи, хтось підвищує, хтось отримує знання. І це вкладаємо в те, щоб наша ГО “Ми з Харкова” була офіційно створена, і люди отримували допомогу, якої потребують. Чи медичну, чи освітню, чи просто пакунок з їжею. Ситуація складна, не всі можуть працювати. Навіть молоді люди, в яких є діти. Як ви знаєте, дітей не беруть до садочка. Я не знаю, може, хтось зробить опитування, щоб з’ясувати, скільки дітей у Вінниці зі статусом ВПО влаштували діток. Я свою четверту дитину якось змогла влаштувати, але це було дуже важко. Бо “Ви працюєте на Харків, а перебуваєте у Вінниці” – ось такі були відповіді, – каже Олена.
За її словами, чималу роль в створенні організації, як і у випадку з БО “Мости”, відіграють команда “ПІЧі” та ментори проєкту Ігор Арбатов та Аліна Бочарнікова. Тут відгук про тренерів проєкту схожий зі словами Анастасії – тренери, особливо Ігор, допомогли оформити та структурувати вже ті думки та ідеї, які ніби й були, але Олена не знала, як їх втілити.
– Всі тренінги з Ігорем та Аліною базувались суто на практичних знаннях. Подавались блоки інформації, і зразу ж нам давали завдання. Про ГО ми послухали, про відмінності організацій, і тут же Ігор нам розповів, що є типовий статут, і ось ми його розглядаємо. З Аліною – теж. Вона нам звісно порозповідала складних термінів. І зразу ж – приклад. І все класно, зрозуміло. Виглядає іноді так, ніби самі ми це підсвідомо знали, але не знали, що це. В силу того, що я не маю точок дотику з подібними проєктами, адже я викладачка, я викладаю технічну дисципліну, в мене була економічна освіта, але це було давно, і я її в житті не застосовувала, для мене деякі ці терміни складні. Перед сном читаю книжки, які в рекомендації Аліна або Ігор скидували. Трохи важкувато, треба вичитувати багато юридичних аспектів. Когось з юридичною освітою серед нас немає. Але ми все зрозуміємо, в тому числі – за допомогою команди “ПІЧі”, за що їм велике дякую. Вони нас не залишають, допомагають і словом, і ділом. І ми дійдемо до кінця. Головне – не опускати руки, – каже Олена.
Також, за її словами, завдяки проєкту вдалося налагодити знайомства, необхідні для розвитку майбутньої ГО та отримання приміщень для її розміщення.
– Люди не заперечують, щоб ми скористалися їхніми приміщеннями, якщо не знайдемо соціальну оренду у Вінниці. Кажуть, це складно, але нічого. Ми “стукатимемо” – може, десь нас хтось почує. Якщо “ПІЧ” нас впустить, то ми і до них прийдемо. Ми (харків’яни – авт.) тут є, нас багато. За офіційними даними, нас більше 10 тисяч зареєстрованих мешканців з Харкова. Навіть більше, ніж маріуопольців, – підсумовує Олена.
На момент запису інтерв’ю інша учасниця команди, Олена Литвиненко, не змогла долучитись до спілкування. Саме в цей день разом іншими медиками з місією ООН жінка поїхала, за словами Олени Вертосенко, у віддалені села Вінницької області.
– Я також брала участь в опитуванні від ООН, як живеться внутрішньо переміщеним особам, які живуть в орендованих квартирах. Як з’ясувалося, люди, які мешкають в державних гуртожитках, – відомі, про них знають. А про нас, які живуть в квартирах за власний кошт, нічого не знають. І ми пів дня з ними спілкувалися. Цікаві були питання. І нещодавно вони звітували, що в середині грудня це оприлюднять. І будуть цікаві рішення по тих пропозиціях, які ми надали. Загалом, проводили анкетування в Одесі, Дніпрі та Вінниці. Будемо дивитись, може, хтось нас дослухається. Там були цікаві проєкти, і якщо їх втілять, то це буде дуже добре для всіх внутрішньо переміщених осіб, – додала наостанок Олена.
Нагадаємо, на початку жовтня організатори проєкту “ПЛІЧ-О-ПЛІЧ” розповіли про антикризовий хаб та що планується втілити протягом його реалізації. Детальніше про проєкт – за ЦИМ посиланням.
Фото – Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.