Людська креативність не має меж. Погодьтесь, для того, аби побачити у звичайній автошині лебедя – потрібна неабияка фантазія. Питання лише в тому, чи варто це робити.
Іноді у бажанні прикрасити свої прибудинкові території мешканці заходять надто далеко. Здається, у 2020 році вже всі знають про шкоду, яку людство завдає екології. Однак у наших дворах й досі виставляють композиції з м’яких іграшок, пластикові пляшки перетворюють у сонечка, а лебедів з використаних покришок вже можна вважати дворовою класикою.
Щоправда, є одне «але». Полягає воно в тому, що ці вироби несуть шкоду як природі, так і здоров’ю людей. З однієї сторони можна подумати, що шини розкладаються понад 100 років і що це проблеми вже наступних поколінь, але чи маємо ми право зневажливо ставитись до природи та захаращувати навколишнє середовище?
VежА поспілкувалась з декількома фахівцями та активіст(к)ами аби зрозуміти, чим небезпечне таке дворове “мистецтво” і які є альтернативи гумовим лебедям.
Вплив прибудинкового мистецтва на екологію та здоров’я
Шини належать до четвертого класу небезпеки (малонебезпечні), але у своєму складі мають понад 120 шкідливих хімічних речовин. Деякі з них здатні викликати алергію, інші є небезпечними канцерогенами.
Задля того, аби зменшити їх негативний вплив на навколишнє середовище, шини необхідно правильно утилізувати. У середовищі шини можуть розкладатись понад 100 років, виділяючи токсичні речовини у ґрунт. Звідти вони потрапляють до підземних вод, до дощової каналізації, а зрештою — у річки. Відомо, що при згорянні тонни покришок в атмосферне повітря викидається близько 270 кг сажі та до 450 кг токсичних речовин.
– Деякі люди не бачать ніякої проблеми, якщо десь в гаражі буржуйку протопити шинами, але при такому спаленні виділяються канцерогенні речовини. Не всі люди достатньо совісні, щоб шукати якісь варіанти правильної утилізації шин витрачати на це час або й кошти, — зазначає керівник компанії «Екологічні інвестиції» Максим Бобруєнко. — Тому і з’являється таке застосування шин… Начебто з одного боку можна подивитись на це як на реюз (повторне використання – ред.), але ж ніхто не задумується, що все одно певне розкладання шини відбувається, певні хімічні сполуки все одно потрапляють у грунт і це не найкращий варіант.
– Фігури з дворів піддаються переробці. Є така інформація, що попереднє фарбування цих фігур на деякий час затримує процес виділення у грунт шкідливих речовин. Я не перевіряв особисто, але така думка існує, що фарба виступає ніби бар’єром, але на який час — це питання.
Однак насправді проблема не лише у шинах, а й у пластикових пляшках, які часто використовують у різноманітних сюжетних композиціях, прикрашаючи таким чином свої двори. М’які іграшки також знайшли своє місце, іноді вони прибиті до дерев, перев’язані мотузками і попри всі намагання мешканців облагородити двори, іграшки дещо нагадують жертв якихось обрядів.
Щоправда, цей декор втрачає естетичну привабливість вже після першого дощу, збираючи весь пил та бруд. Змінювати іграшки потрібно часто, але чи всі це роблять?
– Щодо іграшок та інших пластикових речей — потрібно завжди звертати увагу на склад того, що використовують, як прикрасу, — розповідає екоактивістка та представниця фонду громади «Подільська громада» Надія Лінчук. — Більшість іграшок виготовляються із синтетичних тканин (штучних і синтетичних; перші існують у природі, але обробляються різними хімічними речовинами, другі не мають аналогів в природі) або міксів, які розкладаються дуже довго — до 150 років або навіть більше.
Ми поки й не будемо знати точного часу розпаду, оскільки такі хімічні волокна з’явились близько 1950-х. В процесі розпаду вони вивільняють у навколишнє середовище різні шкідливі для організмів елементи (зокрема, певні види кислот, смол, токсини від барвників). Окрім того, що перебуваючи під сонячним промінням виділення шкідливих речовин пришвидшується, земля забруднюється швидше.
– Ну, а щодо пластикових пляшок, вони розкладатимуться понад 400-500 років (перші виготовлені пластикові пляшки, якщо не були спалені, ще навіть не були в процесі розпаду, бо не пройшло ще і 100 років з першого масового запуску, десь тільки виділяють токсини), але слід розуміти, що для створення використовують нафту/нафтопродукти (за деякими даними до 4% від загального споживання у світі), різні види кислот, спиртів, амоніаку, що при розпаді, високих температурах, несприятливих середовищах — виділяється в середовище навколо і потроху отруює грунти, воду, — додає Надія.
Вище вже зазначали, що у складі шин є чимало шкідливих речовин, а чи не найнебезпечнішими вважаються N-нітрозаміни, які виділяються в повітря при розкладанні шин та є канцерогенами. Чим вищою є температура шини, тим інтенсивніше вони виділяються в навколишнє середовище.
Небезпечним є також шинний пил, який може потрапити у легені, викликаючи бронхіальну астму, алергічні реакції. У своєму складі пил має бензопірен – небезпечний канцероген та мутаген. З організму такий пил практично не виводиться. Влітку, коли шини нагріваються на сонці, виділення шкідливих речовин відбувається ще швидше.
Що тоді, якщо не лебеді?
Директор департаменту житлового господарства Роман Фурман пояснив, що наразі немає актів, якими регулюється що саме мешканці можуть встановлювати на своїх прибудинкових територіях.
– Зрозуміло, що якщо мова йде про якусь забудову, або існування таких небезпечних елементів у вигляді огороджень, з дроту чи арматури, наприклад, де можуть бути травмовані мешканці або діти, то на це може бути реагування. Щодо таких елементів, як якісь фігури лебедів чи з пластику, то в принципі немає якихось нормативних документів або вимог щодо заборони їхнього облаштування.
Тут питання на предмет того, наскільки вони є шкідливими для навколишнього середовища, але немає певного інструменту, яким можна було б вживати заходи або зобов’язувати не встановлювати, проводити лабораторні дослідження, аналізи. Хоча всі ми усвідомлюємо, чули та читали якими шкідливими є шини.
Поряд із гумовими скульптурами та композиціями з пластикових пляшок можна помітити відносно безпечні дерев’яні вироби. Загалом використання природних елементів може значно покращити вигляд двору.
Серед прикладів того, що двір може виглядати естетично без пластикових пальм чи гумової гусені є двір по вулиці Князів Коріатовичів.
За словами Романа Фурмана, до цього двору теж можуть бути питання щодо використання гумових та пластикових елементів, однак ситуація все одно краща, ніж на багатьох інших прибудинкових територіях.
Детальніше цей двір можна роздивитися у матеріалі
«Ну, ти заходь, якщо шо»: огляд найцікавіших дворів Вінниці. ФОТО
Що робити з шинами?
Є декілька варіантів, як можна утилізувати використані автомобільні шини. По-перше, шину можна подрібнити на крихту, яку використовують, наприклад, у виробництві покриття для дитячих або спортивних майданчиків.
Другий метод утилізації — переробка методом піролізу. У цьому випадку за спеціальною технологією відбувається фактично розкладання шини, а гумові полімери, які розпадаються та випаровуються можна перетворити у піролізне паливо.
– Загалом є така проблема, яка стосується багатьох речей, зокрема батарейок та побутової техніки — в Україні в чинному законодавстві не врегульовано відповідальність за подальшу долю цих виробів і тих самих шин, — додає Максим Бобруєнко.
— Певна компанія виводить їх на ринок, продає, хтось їх купує і далі не контролюється, що з цим відбувається, коли воно стає відходом. Як це працює в Європі: відповідальність за долю товару, який в майбутньому стане відходом, несе виробник, або та компанія, яка постачає на ринок. У нас така модель лише закладається в законопроекті, який прийнятий лише в першому читанні «Про управління відходами», загалом ми лише на початку цього процесу.
Вінничани можуть здати непотрібні шини на шиномонтажі, а також у місті працюють декілька станцій, які приймають різноманітні відходи. Про це детальніше можна прочитати у нашому матеріалі:
Куди у Вінниці можна здати вторсировину та небезпечні відходи. ІНТЕРАКТИВНА МАПА
Донедавна вінничани також могли безкоштовно здавати шини, які згодом відправляли на переробку. Таку безкоштовну ініціативу запровадив Володимир Хижняк. Однак нещодавно він був змушений призупинити цю роботу.
– Ми, наприклад, віддаємо шини на виготовлення піролізного палива. У зв’язку з тим, що зима зараз не надто холодна, виробництво піролізного палива поки призупинилось, оскільки немає куди його збувати. Наразі складна ситуація. Піролізне паливо не беруть. Якщо його доочищати, то вийде автомобільна солярка. Водії КамАЗів купують його і їздять, тому що це дешевше. Один водій казав, що йому дешевше раз на рік змінювати паливну систему, але він все одно заощадить.
Наразі він продовжує співпрацювати з юридичними особами, з якими має укладені договори на прийом використаних шин. Раніше Володимир власним коштом також орендував майданчик та безкоштовно приймав використані шини від містян. Однак наразі його попросили звільнити орендовану ділянку.
– Прийом шин на утилізацію — це взагалі платна послуга, але я для людей зробив безкоштовно. У Вінниці ще є така проблема, що їх немає куди дівати. Наприклад, до мене на майданчик приїжджали з шиномонтажу та тихо викидали їх. Але шиномонтаж з водіїв бере гроші за утилізацію шин. Здається, по 5 гривень за колесо, але мені платити не хочуть.
На нашому підприємстві, де переробляємо, потрібно ж людям зарплату платити, потрібно наймати транспорт, щоб перевезти шини. Це все платні послуги. З однієї сторони добре, що люди не викидають шини на звалища, але з іншої — важко.
– Навіть виникло таке питання, що міська гаряча лінія дає мій телефон, що я займаюся утилізацією, але місто не хоче укласти зі мною договір, та навіть з будь-якою іншою організацією, щоб платити за це гроші.
Це питання потрібно вирішувати, але місто поки не хоче. Ті шини, які у дворах стоять, ми теж приймали. Виходила така ситуація, що ось ЖЕКи казали, що привезуть нам шини, укладемо договір та заплатять. В результаті ні договорів, ні оплати, а потім нічого не довести. Ще проблема в тому, що у Вінниці є, здається, шість фірм, які займаються прийомом. Але річ у тому, що у нас є власні потужності й ми займаємось безпосередньо утилізацією, у декого є лише ліцензія. Вони приймають, наприклад, ті ж ртутні лампи, їм за це платять, а з нами вони потім укладають договір і здають їх на утилізацію вже дешевше. Так практично всі роблять.
Володимир додав, що у нього було бажання створити у Вінниці завод з переробки шин. Однак не вдалось налагодити комунікацію з міською радою, крім того для такого заводу потрібна вільна земельна ділянка. Якщо ж робити базу по збереженню гуми, то вона має бути на відстані щонайменше кілометр від житлових будинків. На звалищах не приймають гуму, оскільки вона легкозаймиста, й тому просто здати шини не настільки важко, як потім їх правильно утилізувати.
Фото Миколи Геркалюка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.