“Путін не хоче, щоби кримські татари жили в Криму”: татари-переселенці про окупацію півострова

17:00
Автор: Vежа

Нещодавно виповнилося 77 років депортації радянським режимом кримських татар із Криму. В цей день, 18 травня, в Україні та світі згадують жертв геноциду кримськотатарського народу. Однак у ХХІ столітті татарам знову довелося покинути домівки, через окупацію півострову Росією.

Журналістка Людмила Кліщук з видання “Новинарня” поспілкувалася з татарами, які у 2014 році виїхали з Криму й оселилися у селі Нова Гребля, що у Калинівському районі на Вінниччині.

У матеріалі зазначається, що ця громада складається з двох десятків сімей кримських татар, і вже восьмий рік вони компактно мешкають у триповерховому гуртожитку. Вони дуже набожні й виховують дітей крізь призму родинної пам’яті, з виразними антиросійськими поглядами. Жінки тут ходять у довгих чорних хіджабах. Дівчатка з дитинства – теж у довгих одежах. Чоловіки встигли повоювати на Донбасі в складі добровольчого батальйону “Крим”, але більшість навіть не отримали статус учасника бойових дій.

Повідомляється, що переселенці створили громадську організацію “Ветан”, реалізували десятки культурно-просвітницьких проєктів, добре ладнають із місцевими. Але після повернення Криму під контроль України, готові повернутися на свою землю за лічені дні.

 

– Мукадер –

Мукадер із наймолодшим сином Умаром

Мукадер – 37-річна кримська татарка, яка народилася в Таджикистані. Її родина повернулася в Крим, у село Красногвардійське, коли їй було сім років, а з Криму Мукадер виїжджала вже з півторамісячною донькою на руках. Зараз у неї семеро дітей, трьох із яких народила вже на Вінниччині. Чоловік Мукадер влаштувався на роботу, а діти ходять в школу і вже цілком опанували українську мову.

 – 11 березня 2014 року я народила, у квітні перебралися на материк. Все, що встигла – свідоцтво про народження отримати українською. Решту документів оформляли в Україні. Поїхали з Криму, бо вже спиною відчували стеження – чоловік казав, що на нашій вулиці завжди стояла якась чорна машина, – розповіла Мукадер.

Тут є відчуття свободи, все по-іншому. Тут по-людськи все. У нас в Криму такого ставлення не було. Там було багато проросійських людей, а на Вінниччині люди інші. Тут якщо запитаєш щось – тобі чемно дадуть відповідь та покажуть все, хай що би я попросила.

– Почуваємося як вдома. Вже. Раніше нас не розуміли – нашого довгого чорного одягу, не розуміли, коли малі дівчатка ходили в головному уборі чи коли наші чоловіки просили посеред ночі тихіше вмикати музику в клубі. Зараз порозуміння є, – розповідає жінка.

Повідомляється, що батьки Мукадер живуть у північній частині Криму, біля Джанкоя (близько до материкової України), і бачать поруч багато російської військової техніки.

– Але з нашого боку (з боку України – “Н”) теж є багато техніки, слава Богу. Ми можемо захиститися. Путін робить свої хитрощі (має на увазі нещодавнє перекидання техніки РФ до кордонів з Україною – “Н”) і думає, що він може все. Але Аллах хитріший, ніж Путін. Він не допускає цього тирана реалізувати його найжорстокіші загарбницькі плани і зберігає життя невинним людям, – каже Мукадер.

– Путін не хоче, щоби кримські татари жили в Криму. Він їх ненавидить, – додає жінка.

– Багато кримчан старшого віку, які пережили депортацію, схопилися за серце, коли Росія зайшла в Крим у 2014 році. В когось були справжні серцеві напади. Вони боялися нової депортації. І зараз же теж можуть прийти знову з автоматом і сказати “виселяйся”, – опускає очі Мукадер.

– Є якийсь час, що має минути. Сім років, десять чи сто. Все – в руках Аллаха. Десь було визначено, що Росія зайде в Крим – так і сталося. Треба було вийти родинам з Криму – ми вийшли. Потрібен час. Ми не знаємо, що буде завтра. Ми до цього звикли. В перші роки (від початку окупації – “Н”) в нас були ледь не істерики. Зараз звикли. У нас намаз п’ять разів на день, і ми постійно щось просимо Аллаха. Про Крим просимо теж.

 

– Баха –

Життя без цвинтаря

38-річний Баха – один із небагатьох добровольців з батальйону “Крим”, який має статус учасника бойових дій. У 2014-му він брав участь у боях за Савур-могилу в складі добробату “Крим”, отримав поранення.

Також повідомляється, що у серпні того року вертоліт, у якому перебував Баха, обстріляли, і куля зрикошетила йому в спину. Татарин лікувався в шпиталях Запоріжжя й Дніпра, а після поранення йому вдалося оформитися як військовослужбовцю за контрактом. Втім, Баха служив “строчку” ще до вторгнення РФ у Крим – у військах протиповітряної оборони в Нікополі. У Бахи за три роки в шлюбі – троє дітей.

–  Нещодавно в Бахи помер батько. Тіло його везли ховати на мусульманський цвинтар аж у Новоолексіївку Херсонської області – на Вінниччині клаптика землі для вірних ісламу не знайшлося. І так уже вісім років, – зазначається у репортажі.

В інтерв’ю “Новинарні” в минулий День спротиву окупації Баха так бачив деокупацію Криму:

– Якби нам сказали: ось вам зброя, умовно кажучи, 20 танків, – ми б хоч зараз пішли. Народ збереться. Ми зобов’язані свою землю повернути, рано чи пізно. Якщо в нас це не вийде – ми повинні своєму підростаючому поколінню пояснити, що та земля – […] наша. Народ шкода просто. Ми думали про те, як акуратно зайти туди (в Крим). Ми знаємо всі ті стежки, і як це зробити. Але з точки зору нашої релігії, ми можемо принести шкоду нашому народу, який там, в Криму – їм можуть влаштувати велику розправу. Я знаю татар, які зникали безвісти, а потім їх знаходили мертвими.

 

– Іса – 

Іса Акаєв – напевно, один із найвідоміших кримських татар, які мешкають на Вінниччині – командир батальйону “Крим”. Саме тому Іса до Криму нев’їзний: окупаційна влада оголосила його в розшук за 205-ю статтею КК РФ (“створення незаконних збройних формувань”). Наразі він має 12 дітей та двох онуків.

– Росіяни пробували оголосити мене в розшук по лінії Інтерполу. Але Україна оскаржує це рішення на підставі політичних переслідувань. Два роки тому РФ хотіла мене подати в Інтерпол через Китай – намагалися мене приписати до ісламської партії Туркестану (Ісламський рух Східного Туркестану, оголошений терористичною організацією – “Н”) та “повісити” на мене співпрацю з уйгурами. Не вийшло, – розповідає Іса. – Такі, як я, заважають Росії спокійно спати. Ми можемо об’єднати навколо себе людей проти РФ – і такі люди в списках на ліквідацію першочергово, щоб не могли створити проблем для Росії в разі її повномасштабного вторгнення.

– Наші пророки казали: віруюча людина має захищати свій дім (власність), честь, кров, релігію. Одного разу сподвижник запитав пророка: “А якщо в мій дім увірвалася людина і хоче мене вбити, що мені робити?” Пророк відповів: “ти маєш захищатися. Якщо ти, захищаючись, його вб’єш – він буде в пеклі. А якщо він вб’є тебе – ти в раю”. Тому коли Росія ввірвалася в Україну – я пішов на фронт без зайвих роздумів, – пояснює Іса.

– У нас був один дідусь в АТО – помер на війні, на жаль, не в бою, а від серцевого нападу. Років 60 йому було. Я його якось запитував: “Нащо ви туди поїхали?” А він відповідав: “Я пів життя чекав часу, коли можна буде вбивати росіян – і щоб за це нічого не було”. У нього залишилася злість ще від депортації. Моя бабуся, яка пережила депортацію, не раз казала: “Ми вже один раз їх (росіян) пустили до себе додому. Більше не треба цю помилку повторювати, – розповідає комбат Іса.

Водночас часових орієнтирів у контексті деокупації комбат “Криму” не називає, та знову відсилає до ісламу: “Чим більше страждань – тим більше нас бог любить. Бо бог випробовує лише своїх улюблених рабів. Після кожної тяготи буде легкість, як ідеться в Корані. Найтемніший час доби – перед світанком, пам’ятаймо про це”.

З повним текстом “Новинарні” можна ознайомитися за ЦИМ посиланням. 

Фото Людмили Кліщук

Читайте також: “Це знову повторюється”: кримські татари відзначили річницю депортації. ФОТО

Читайте також: “Хайтарма. Повернення”: у Вінниці відкрили меморіальний проект до роковин депортації кримських татар. ФОТОРЕПОРТАЖ

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.