МІКРОрайони Вінниці: історія Слов’янки і Поділля. ФОТО/ВІДЕО

12:18
Автор: Микола Геркалюк

Оновлено: 18 Вересня 2020, в 14:21

Сучасний вінницький мікрорайон Слов’янка змінюється буквально на очах. Але, навіть незважаючи на активну забудову, району ще багато чого не вистачає, аби його мешканці почувались максимально комфортно. Водночас найновіший вінницький мікрорайон Поділля, принаймні зовні, видається втіленням мрії про краще життя. 

У Вінниці близько 30 мікрорайонів та місцевостей. Всі вони мають свою унікальну історію та свої особливості. Про існування окремих з них знають мало не всі вінничани, про інші багато хто ніколи й не чув. Для того, аби дослідити історію цих частин міста, дізнатись про те, чим вони живуть, чому так називаються і де пролягають їхні умовні межі, Vежа започаткувала новий проект під назвою “МІКРОрайони Вінниці”.  

В статті використані матеріали з книг “Вінниця: історичний нарис”, “Пам’ятки історії та культури Вінницької області”, “Вінниця у спогадах”, “Місто над Бугом” Анатолія Секретарьова, а також “Спогади архітектора” Володимира Спусканюка. 

На захід від вінницького середмістя розташовані райони, які впродовж багатьох століть міської історії були незаселеними територіями. Втім, навіть маючи статус віддалених і небезпечних, вони посідали важливе місце в житті вінничан. Згодом там почали селитись люди і ці місця кардинально змінювались. Так, спершу з’явилась вінницька Слов’янка, а через понад сотню років міський фронтир дістався і до земель, де наразі розташований мікрорайон Поділля. А починалось усе з давніх поселень і торгових шляхів. 

“Городище старого двору Кмитинське”

Територію поруч з мікрорайоном Поділля, де розташована лікарня ім. Ющенка, раніше називали (а дехто і зараз називає) Кмитичами. Справа в тому, що поруч з лікарнею, на мисі утвореному Південним Бугом і Вишнею, археологи виявили залишки невеликого городища. На початку ХХ століття дослідник Юхим Сіцінський так описував те місце:

Нижче міста Вінниці, біля місця злиття річок Вишня і Буг – кругле городище, оточене валом і ровом. Довжина городища 85 саженів (181 м), ширина 22 сажені (46,8 м). В документі 1639 року це городище названо: “городище старого двору Кмитинське”.

Рід Кмитів або ж Кмитичів вважається одним з найдавніших українських родів Брацлавщини. Історик Валентин Отамановський стверджував, що на Поділля Кмитичі потрапили з Київщини. Впродовж століть на теренах сучасної Вінниччини вони були досить значними землевласниками. 

Археологам також вдалось віднайти кераміку, що датується VІІІ–ІХ ст. та кухонний і столовий посуд, який можна віднести ще до скіфських часів (VІІ–VІ ст. до н. е.).

Коли саме городище занепало достеменно невідомо, але можна припустити, що  досить довгий час ця територія залишалась незаселеною приміською зоною. Аж поки наприкінці ХІХ століття там не побудували психіатричну лікарню. 

 

Небезпеки Літинського шляху

В районі, де зараз пролягає вулиця Хмельницьке шосе, колись був розташований торговий шлях. Його називали Літинським і це була одна з важливих транспортних артерій давнього Поділля. Одним зі значних недоліків цього шляху були яри, розташовані в районі сучасної зупинки “вулиця Максимовича”. Місцевість називали Долинками і оминути її було фактично неможливо. Справа в тому, що річки, які там протікали, довелось би обходити дуже довго. Тому подорожнім не залишалось нічого іншого, як долати ті Долинки, сподіваючись, що їхній віз не перевернеться або, що на них не нападуть розбійники. 

Ще до появи автотранспорту і налагодження автобусного сполучення, Літинським шляхом курсували балагули (в перекладі з ідиш – візник), які виконували роль міжміських перевізників. Ось як описували візок балагули в газеті “Вінницький листок” в листопаді 1916 року:

“… пасажири всідаються на нього по 10-12 чоловік, з бебехами, скринями, мішками з товаром і навіть якось прив’язують по боках величезні клітки з домашньою птицею… Станьте на Літинській рогатці (поблизу сучасного універмагу – авт.) і подивіться на ці потяги. Охнете від здивування, як люди мандрують!”. 

 

Такі перевантажені вози завжди ризикували перевернутись, проминаючи Долинки. Аварії траплялись постійно, але це не зупиняло людей від подальших поїздок. 

В наш час мало хто пам’ятає назву “Долинки”. По-перше, там вже давно немає небезпечних ярів і проїхати там можна цілком спокійно. Та й житлова забудова сильно змінила навколишній ландшафт. Втім, залишки колишнього яру таки простежуються, особливо по лінії від Дому Євангелія до 1-го та 2-го провулку Хмельницьке шосе. Річка Дьогтянець, яка колись була перешкодою для подорожніх, зараз перетворилась на невеличкий струмок, частково загнаний у труби. 

 

Слов’янська сторона

Важко сказати коли саме люди почали селитись на території сучасної Слов’янки. Але на плані міста 1916 року це вже був цілком сформований район підписаний як “Слов’янська сторона”. І це досить логічно, враховуючи назви вулиць району: Сербська, Болгарська, Чеська, Чорногорська, Богемська, Моравська, Хорватська, Герцоговинська, Слов’янська, Польська, Галицька, Холмська, Кирило-Мефодіївська. Приблизно посередині району розташовувалась “Російська площа”.

Розташування в районі майже не змінилось: з півночі він був обмежений Літинським шосе (тепер Хмельницьке), а з півдня вулицею Пирогова. На сході район впирається Скелю, Садки та Калічу, а на заході приблизно по лінії вулиці 600-річчя межує з Вишенькою. 

Спершу Слов’янка була виключно приватним сектором, до того ж не дуже щільно забудованим. Але в другій половині ХХ століття тут починають з’являтись багатоповерхівки. Активна забудова висотками тривала аж до 2009-10 років. Зараз тут будуються приватні котеджі, а також добудовують черговий житловий комплекс. 

Сучасна Слов’янка поділяється на Верхню (між Хмельницьким шосе і вулицею Келецькою) та Нижню (між вулицями Келецькою та Пирогова). 

Якщо на півночі в складі Слов’янки виділяється місцевість Долинки, то на півдні, поруч з районом є ще одна, більш нова місцевість. Йдеться про район довкола Вінницьких міських електромереж, який так і називають – Електромережа. 

 

Мрія про краще майбутнє

На початку 2000-х у Вінниці почали забудовувати новий мікрорайон. Будували його між Слов’янкою та територією лікарні ім. Ющенка. Місце те заселеним не було, втім, для будівництва довелось вирубати яблуневий сад. Новий район отримав назву Поділля.

3 вересня 2003 року в фундамент першого на Поділлі житлового будинку заклали символічну капсулу. З цього моменту розпочалась забудова району. Спершу планувалось, що це буде невеличке самодостатнє містечко з трьома дитячими садками, найсучаснішою школою, різноманітними закладами і максимально якісним житлом.

Попередньо задумували будували переважно 3-5-7-поверхові будинки, а більш висотна забудова мала би бути виключенням, а не правилом. Втім, як це часто буває, все пішло не за планом і зараз район забудований переважно висотками. 

Попередньо розраховане на 15 тисяч жителів Поділля, вже давно перевалило цей показник. Населення району сягає 60 тисяч людей. Місцеві жителі постійно стикаються з недопрацьованою інфраструктурою. Але помітити це одразу не так легко. Якщо просто прийти в район, щоб погуляти, то виникне думка, що ти вже не у Вінниці. Всі ці нові яскраві будинки, широкі тротуари і нещодавно відкриті заклади переконують, що Поділля – це мрія про краще життя, про краще майбутнє. Мрія, яка ще не втілена до кінця. 

 

Лікарні, госпіталь та університет

В 1893 році неподалік від старого Кмитинського городища почали будувати нову лікарню. На той момент це була перша в Україні психіатрична лікарня, яку будували за спеціальним проектом, а не просто підлаштовували наявні приміщення. Вона також стала одним з найбільших лікувальних закладів на території Російської імперії – тут одночасно могли перебувати до 1000 хворих. Враховуючи все це, а також електричне освітлення, водогін, центральне опалення та каналізацію, лікарня стала найбільш інноваційним закладом в тогочасній Вінниці. Проте, варто зазначити, що розташовувалась вона за межами міста і була приєднана до його складу трохи згодом. 

 

Читайте також: Польовий шпиталь УГА та епідемія тифу: історія вінницької психлікарні в роки Української революції. ФОТОРЕПОРТАЖ

 

Першим директором лікарні став Василь Кузнєцов. Він керував завершенням будівництва та налагоджував роботу лікарні протягом перших років після відкриття. Його донька Віра Лєснєвська залишила спогади про цей період:

 

“Вся його енергія була спрямована на лікарню – їй він віддавав більше сил і часу, ніж родині…

Він завжди цікавився професійною підготовкою лікарів і зобов’язував їх читати медицинські журнали: на кожному новому журналі він складав цілий розклад, хто і коли має його прочитати. 

…Кожного недільного вечора в лікарні влаштовували вечори за участі пацієнтів. Запрошували молодший медперсонал, заохочували танці, виступав лікарняний оркестр та хор. Двічі на рік (1 січня та 24 жовтня) тут влаштовували грандіозні бали. Всі витрати на ці події батько брав на себе. 

Як виглядала лікарня в ті далекі дні? Біля входу швейцар Магіда, весь обвішаний різними орденами. Цим входом могли користуватись лише лікарі та відвідувачі хворих. Внутрішній дворик називали червоним. Всі доглядальниці, наглядачі, фельдшери були одягнені дуже добре. За цим уважно стежили. Підлоги натирались воском до блиску. Для цього наймали і вчили окремих людей, найчастіше з Сабарова.    

Все внутрішнє сполучення в лікарні здійснювалось тільки через тунелі. Неприпустимо було, щоб їжу з кухні несли у відрах через двір і водночас через той же ж двір несли брудну білизну. Квартири розташовувались в першому крилі (праворуч від головного входу) головного корпусу. Нагорі жили ми, а внизу лікарі.” 

 

 

В березні 1944 року під час відступу військ Третього Райху з Вінниці, всі корпуси лікарні було спалено. Їх відновлювали протягом 10 років. В цей час там заснували госпіталь ветеранів війни. Його спершу розташували в приміщеннях лікарні ім. Ющенка, а в 1983 році для госпіталю побудували окреме приміщення. В наш час госпіталь відомий алеєю писанок та різноманітних скульптур. 

 

Читайте також: Артефакти Вінниці: територія сюрреалізму біля шпиталю для ветеранів. ФОТОРЕПОРТАЖ

 

На початку ХХ століття у Вінниці існувало Пироговське товариство, назване так на честь видатного хірурга. Саме це товариство в листопаді 1910 року заснувало земську Пироговську хірургічну лікарню. Спершу вона існувала лише в проекті, а в 1913 році розпочалось будівництво перших корпусів. Першим головним лікарем став Людвіг Малиновський. Він похований на території лікарні. На його честь названа одна з вінницьких вулиць. 

Саме завдяки лікарні, а зокрема одному з головних лікарів Миколі Болярському в 1934 році було створено Вінницький медичний інститут. Спершу там навчалось тільки студентів, а вже в 1936 році – 1400 студентів, з якими працювали 135 викладачів. 

В 1937 році завершилось будівництво головного корпусу медичного інституту. Це величезна будівля в неокласичному стилі, який в СРСР називали “сталінським ампіром”. 

 

Життя на Слов’янці

Ігор Ососков живе на Верхній Слов’янці впродовж всього свого життя. Він розповідає, що раніше район виглядав зовсім не так. 

– Тут було набагато більше приватних будинків і практично не було доріг. Деякі вулиці були заасфальтовані, як наприклад вулиця Миколайчука чи Данила Галицького, а в районі вулиць Шевченка і Лялі Ратушної асфальту не було. Після дощу похід в магазин чи на зупинку перетворювався в цілу експедицію.

З приводу забудови району Ігор розповідає, що зараз існує практика об’єднання зусиль. Тобто, декілька людей разом купують ділянку і будують собі там дво-, три- або чотириповерховий багатоквартирний будинок. Така забудова і збільшення кількості населення на Слов’янці, на думку Ігоря, є перевагою для району. Адже так покращуються умови для потенційних бізнесів. 

З переваг району Ігор виділяє затишок, адже більшість будинків розташовані в стороні від великих доріг. Серед плюсів також близькість до середмістя та добре налагоджена система громадського транспорту. Останній пункт, за словами Ігоря, неактуальний в період карантину. 

– Серед мінусів можна виділити те, що район недостатньо сформований в плані інфраструктури. Наприклад, тут всього лише одна школа. Тут проблема з великими магазинами. Якщо потрібно скупитись, то доводиться йти на Вишеньку чи в бік “Урожаю”. Навіть зняти готівку з картки буває проблемно, тому що банкоматів тут теж немає в достатній кількості.  

Тут потрібно впорядковувати забудову. Всі ці нові будинки то добре, але треба, щоб вони були якось чи в комплексі, чи якось більш гармонійно вписувались в район. І ще не вистачає зелених зон.

 

Життя на Поділлі

Ольга Кичак переїхала на Поділля ще тринадцять років тому. 

– Пам’ятаю, що з мого будинку було видно тільки гаражі і яблуневий сад. А потім Поділля почало стрімко розвиватись і садок повністю зник. Взагалі, забудова тут відбувається досить швидко. Деякі будинки виростають менше, ніж за рік. 

– Район мені подобається тим, що тут зручно жити з дітьми. Тут багато дитячих майданчиків, є два дитячих садочки, школу ось побудували. В мене свого часу була проблема, що в районі не було жодної школи. Щоб потрапити на навчання до школи № 4 мені треба було брати спеціальну довідку. З садочками тут, насправді, теж є свої проблеми. Місце там потрібно бронювати, коли ти ще вагітна. 

Оля також розповідає, що на Поділлі досить важко з громадським транспортом. Якщо жити ближче до вулиці Пирогова, то проблем майже немає. Але варто зайти трохи глибше в район і тут стає складно. 

– Звідси до зупинок йти далеко. А якщо потрібно кудись поїхати ввечері, то самій йти по всьому цьому району не дуже безпечно, як на мене. Загалом, я б до цього району ще додала цілодобову маршрутку і все добре. Мені тут добре, я звикла до району, тому жила б тут зі своєю сім’єю в майбутньому. 

Фото Марини Сербінович та з архівів Vежі

Відео Миколи Геркалюка та Марини Сербінович, зйомка з дрона – Андрій Качор

 

Читайте також: “Місто в місті” з усім необхідним для життя: історія вінницької Вишеньки. ВІДЕО

Читайте також: Київська, Можайка, ДПЗ, Хутір Шевченка та Десна: історія та сучасність вінницьких мікрорайонів. ВІДЕО

Читайте також: МІКРОрайони Вінниці: історія Старого міста від Коріатовичів і до наших днів

Читайте також: МІКРОрайони Вінниці: історія Єрусалимки та Кумбар. ВІДЕО

Читайте також: П’ятничани, Корея, Куба: минуле та сучасність вінницьких мікрорайонів. ВІДЕО

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.