Київська, Можайка, ДПЗ, Хутір Шевченка та Десна: історія та сучасність вінницьких мікрорайонів. ВІДЕО

15:20
Автор: Микола Геркалюк

Вулиця Київська з її околицями стала поєднанням сільського та індустріального минулого. Поруч з радянськими “хрущовками” та новими багатоповерхівками досі можна зустріти глиняні хатини.

В той же час ДПЗ, Хутір Шевченка та Десна досі намагаються вийти зі статусу робітничих поселень та знайти своє місце в новій Вінниці. 

У Вінниці близько 30 мікрорайонів та місцевостей. Всі вони мають свою унікальну історію та свої особливості. Про існування окремих з них знають мало не всі вінничани, про інші багато хто ніколи й не чув. Для того, аби дослідити історію цих частин міста, дізнатись про те, чим вони живуть, чому так називаються і де пролягають їхні умовні межі, Vежа започаткувала новий проект під назвою “Мікрорайони та місцевості Вінниці”.  

В статті використані матеріали з книг “Вінниця: історичний нарис”, “Пам’ятки історії та культури Вінницької області”, “Спогади архітектора” Володимира Спусканюка, а також “Вінниця у спогадах”. 

 

Північна частина Вінниці на лівому березі Бугу – це мікс, на перший погляд, непоєднуваного. Цей район багато хто вважає частиною Замостя, а інші розділяють його на “Водоканал” і “решту Київської”. Насправді ж уся ця місцевість загалом – вулиця Київська від перехрестя із Стрілецькою і аж до виїзду з міста – не має якоїсь сталої назви. Але вона має багату історію, внаслідок якої ми знаємо сучасну Київську з околицями саме такою, як вона є. 

Однією з частин Київської та околиць, яка має власну назву є мікрорайон Можайка. Далі, за величезною промзоною, розташувався Хутір Шевченка. А через ще одну, вже колишню, промзону від нього – мікрорайон ДПЗ. Ну і не забуваймо про селище міського типу Десна, яке з 2018 року стало частиною Вінницької міської ОТГ. 

Усе це разом – третя частина “МІКРОрайонів Вінниці”. 

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

“П’ятничани з висотками”

Частина сучасної Київської раніше була селом. Зокрема, та частина, що розташована ближче до Південного Бугу і де досі збереглись старі приватні будинки була частиною села П’ятничани, розташованого на протилежному березі річки. Цю місцевість називали П’ятничанською Слободою, П’ятничанськими хатинками, а також Забужжям. 

 

 

Відомо, що на перетині Стрижавського шляху та Північної алеї (суч. Київської та Стрілецької) на початку ХХ століття була межа Вінниці. Вже в радянський період місто розширилось. Так, наприкінці 30-х років ХХ століття з’явились вулиці Павліка Морозова (суч. Богдана Ступки), Паризької комуни (суч. Олександра Кошиця) та Крупської (суч. Академіка Буняковського). 

 

 

 

Район розбудовувався досить повільно. Ще в 70-х роках вздовж вулиці Київської можна було побачити велику кількість старих глиняних будинків. Про це у своїх спогадах писав Володимир Спусканюк: 

По вулиці Київській ледь трималися похилі хатинки під солом’яною стріхою (70-ті роки). Коли з Києва їхало керівництво, мабуть опускали голови. Порахувавши саме необхідне відселення, виявили, що при будівництві на цих магістралях тільки дев’ятиповерхових житлових будинків потрібно використати на ці цілі 30-35% квартир від отриманих. Ми так і доповіли керівництву міста, що на кожний рік в програму нового житлобудування необхідно передбачати квартири на відселення, якщо ми дійсно маємо намір змінити на краще вигляд Вінниці та житлові умови.

Втім, повноцінного перетворення району так і не відбулося. Тут досі збереглось багато приватних будинків, а окремі частини нагадують П’ятничани.

Варто зайти на вулицю Зарічну чи на вулицю Рєпіна – одразу зникає відчуття міста. Довкола тільки приватні будинки, деінде по вулиці бігають кури, поруч річка, а головне – це тиша. Про місто нагадують лише висотки, які видно на горизонті. Власне, тому і є доречною думка, що західна частина Київської – це все ще П’ятничани. Просто тут більше багатоквартирних будинків та громадського транспорту. 

Решта Київської та Можайка

Зі східного боку Київської ситуація трохи інша. Тут вже значно більше багатоквартирних будинків та колишніх гуртожитків. Свого часу їх будували для працівників різноманітних підприємств. Поруч з ними можна побачити й більш сучасні висотки. 

 

 

Ця частина Київської – це спальний район поруч з промзоною. В радянські часи ставки робились на розбудову Вінниці як великого індустріального центру. Житло для працівників, які прибували як з районів області, так і з усього СРСР, потрібно було будувати швидко і багато. Саме тому на Київській зараз так багато не найбільш якісного житла. 

Можайка – це місцевість сформована довкола вулиці Можайського. З Київської  сюди можна потрапити через 1-й провулок Київський, забудований переважно приватними будинками. Саме серце Можайки це декілька висоток, річка Тяжилівка, церква у вагончику (Храм святої великомучениці Варвари) та гаражний кооператив. 

 

 

Далі на схід район плавно переходить у величезну промислову зону, а з іншого боку він з’єднаний із Замостям. 

Урочище ракетників та робітниче поселення

В 1964 році зелену зону на північ від Вінниці оголосили ботанічною пам’яткою природи місцевого значення. Такий статус урочищу “Кабачок” було надано для збереження цінної 80-літньої діброви загалом та понад столітніх дубів зокрема. 

Цікаво, що орієнтовно того ж 1964 року в “Кабачку” створили командний пункт 43-ої ракетної армії. Мережа укріплених, розрахованих на бомбовий або ракетний удар супротивника, переважно підземних будівель з вузлом зв’язку була необхідна для бойового управління ракетною армією. Командний пункт проіснував там до кінця 60-х років, а в подальшому там облаштували зону для відпочинку офіцерів. Наразі це просто мережа покинутих підземель посеред лісу. 

Читайте також: Мільйони ядерних кілотонн, готових спалити Європу: історія КП Вінницької ракетної армії. ФОТО, ВІДЕО

На початку 60-х на схід від “Кабачка” почали будувати підшипниковий завод. Безпосереднім стартом будівництва можна вважати вересень 1963 року, коли на території майбутнього заводу почали зрізання рослинності. Саме це стало початком перетворення болотяної, незаселеної місцевості, якою володів колгосп “Батьківщина” на район ДПЗ. 

ДПЗ – це державний підшипниковий завод. В СРСР таких було близько тридцяти, вінницький став вісімнадцятим. Спершу там облаштували гуртожитки для будівельників, потім для працівників заводу. 

Читайте також: Мільярди підшипників та розбудова Вінниці: історія вінницького підшипникового заводу. ФОТО

В 1965 році з’явилась вулиця Північнообвідна, яка з’єднала Вінницю з урочищем “Кабачок” та місцем будівництва підшипникового заводу. Згодом її перейменували на вулицю Тарногродського. В наш вона названа на честь Сергія Зулінського – українського військового, “кіборга”, який загинув під час оборони Донецького аеропорту. 

Ось що розповідає жителька ДПЗ Діана Колногузова:

“Моя бабуся пригадує, що коли завод тільки запустили, туди не ходив жоден транспорт з міста. Люди ходили пішки з “Водоканалу”. Бабуся приїхала на ДПЗ у 80-му і на той момент, окрім заводу, там була тільки п’ятиповерхівка біля лісу, училище з гуртожитком, два продуктових магазини і починали будувати дев’ятиповерхівку”. 

 

 

ДПЗ виник для підтримки роботи заводу, він був робітничим поселенням. Коли наприкінці 2000-х завод остаточно припинив роботу, район залишився без свого головного рушія для розвитку. 

Ще одне робітниче поселення

В 1912 році у Вінниці побудували суперфосфатний завод. Підприємство швидко розвивалось і в 1926 році було найбільшим у місті. Вважається, що з початком роботи заводу поруч почали селитись його робітники. Згодом вони утворили хутір Шевченка – ще одне робітниче поселення. 

Читайте також: Життя і постапокаліпсис вінницького “Хімпрому”. СПЕЦПРОЕКТ

В 2000-х “Хімпром” було ліквідовано і мікрорайон Хутір Шевченка, як і ДПЗ, залишився сам по собі. Це приватний сектор, який розкинувся між двома вже закритими заводами – Хімпромом та ДПЗ. Сюди досить важко дістатись громадським транспортом (через великий інтервал руху) і не набагато легше дійти пішки. 

Десна

В 70-х роках минулого століття поруч з Вінницею виникло поселення під назвою Десна. Поруч з ним відкрили Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2 і Десна перетворилась на ще одне робітниче поселення. В 2015 році депутати селищної ради проголосували за приєднання Десни до Вінниці, а в 2018 році процес нарешті завершився. Селище міського типу Десна стало частиною Вінницької міської ОТГ. 

 

 

Навідміну від двох попередніх випадків, підприємство, довкола якого будувало життя Десни досі існує. Сучасна Десна це дев’ять багатоквартирних будинків та кілька сотень приватних, понад півтори тисячі мешканців та віра у світле майбутнє в складі Вінниці. 

До Десни можна потрапити автобусом № 30 або маршруткою 2б. В обох випадках потрібно буде їхати через ДПЗ, далі повз величезні елеватори по розбитій дорозі, а на в’їзді вас зустріне комбінат хлібопродуктів. 

ЛЮДИ

Дитячі спогади Віталія Мельника

Віталій прожив на Київській багато років і вважає цей район рідним. Наразі він проживає в іншій частині міста, але регулярно буває і тут. 

– Коли ми отримали тут квартиру, то жили ще на Вишеньці. Мій батько працював на Київській в “Мехколоні”. Якось, коли мені було роки 3-4, батько взяв мене з собою на роботу. Пам’ятаю, що дорога з Юності сюди тягнулася так довго, мені здавалось, що ми їдемо цілу вічність. Коли приїхали, я запитав: “Ми що, їдемо в Монголію?”. Якась така асоціація в мене тоді була: якщо далеко, то Монголія. Це був літній день, ми якимись провулочками проходили повз будинки і гуртожитки, йшли до батька на роботу. Такий в мене перший спогад про Київську. Згодом ми сюди переїхали і вона стала для мене рідною, – пригадує Віталій. 

Одним з улюблених місць для ігор посеред промзони в дітей Київської були величезні гори піску поруч із заводом залізобетонних конструкцій. 

– Вони дійсно висотою були з п’ятиповерхівку. В нас пісочниця була дуже крута. Але якось ми перестали туди ходити, тому що поруч побачили тусовку наркоманів, які нас кликали до себе. Враховуючи специфіку району і те, що це були 90-ті, коли всіх дітей лякали, що “тебе мають викрасти, не підходь до незнайомців”… Та й наркомани тоді були в кожному під’їзді. Коротше, ми злякались і після того вже довго туди не ходили. Так пісочниця “накрилась”. Але одне літо ми там провели дуже круто. Там можна було на картонці з цієї гори спускатись.

Віталій розповідає, що Київська змінилась з тих пір. В першу чергу в плані благоустрою житлової зони вона стала значно привабливішою. 

 

 

– В плані промисловості тут теж багато змінилось. Щось досі працює, з’явились нові підприємства, решта зникла, території просто позаростали. Добре, що на Київській з’явились нові магазини і супермаркети, бо раніше цього не було. В період мого дитинства тут був тільки будинок торгівлі і продуктовий магазин. 

Київська раніше була одним з епіцентрів “гоп-культури” у Вінниці. Це був не найбільш благополучний район. Пригадую, як я в десятому класі їхав до школи і, стоячи на зупинці, бачив як “пацанчики на ласточках” (хлопці в спортивних штанах – авт.) елементарно “трусили” учнів ПТУ № 7. Гопники знали коли ті отримують стипендію і того ж дня біля входу чергували, аби ту стипендію “віджати”. Багато хто про це знав. Такі історії тут регулярно траплялись. Бійки були. Старше покоління, звісно може розповісти, що “ти, чувак, того не застав, от раніше тут було район на район”. Ну і ще ці всі легендарні історії, що не варто з Можайки заходити на Київську… Можливо раніше було більш жорстко. Я запитував у батьків і вони казали, що Київська завжди була небезпечною. Тільки останніх років двадцять вже стає більш-менш нормальним районом. Хоча, в цілому Вінниця змінилась. 

Зрозуміло, що в плані комфорту Київську не порівняєш з тією самою Вишенькою чи районом Пирогова. Але пів Вінниці виросло в таких районах, тому нормально. 

Сучасність Сергія Гули

Сергій проживає на Київській протягом останніх семи років, декілька разів переїжджаючи в межах району. Обрав саме цю частину місця через близьке розташування до його першого місця роботи. Свою роль зіграло й те, що на Київській відносно недороге житло. 

– Район Київської це не зовсім мікрорайон мрії, де кожна людина хотіла б себе бачити. Але людина звикає і коли ти певний час живеш тут, ти пристосовуєшся. Люди завжди шукають для себе щось хороше і навіть на Київській це можна знайти. 

Історично це район для працівників заводів. Все ж таки, ця територія належить до “промки”, до промислової зони. Тут дуже багато житла набудували саме для робітників: гуртожитки і так далі. Але структура району змінюється: місто розвивається та й первинний промисловий потенціал вже не той. Київська може стати значно кращою. Між будинками є хороші прибудинкові території, які можна перетворювати на комфортний для життя простір. І є непогані приклади того, як це відбувається. В цьому плані в району є потенціал, із цим потрібно працювати.  

Району бракує місць для відпочинку великої кількості людей. Декілька місць таки є, але їх потрібно розвивати. Одне з них це Меморіал Визволення. Він не використовується повноцінно, тому що люди просто не звикли туди йти. Я, наприклад, дуже мало знаю людей, які відвідують це місце. Інше місце – з’єднання з річкою на вулиці Гонти. Я це місце хоча б кілька разів навесні відвідую, тому що туди вона приходить трохи раніше. 

Кожна людина в своєму районі знаходить якісь такі точки, маркери, доходячи до яких можна сказати: “Все, це вже мій район, тут я вже вдома”. Думаю, що на Київській з усім її різноманіттям є багато таких точок для різних людей. 

Фото Марини Сербінович

Відео Миколи Геркалюка та Марини Сербінович

Читайте також: П’ятничани, Корея, Куба: минуле та сучасність вінницьких мікрорайонів. ВІДЕО

Читайте також: “Місто в місті” з усім необхідним для життя: історія вінницької Вишеньки. ВІДЕО

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.