На західній околиці Вінниці розташований мікрорайон Вишенька, який на перший погляд може здатись типовим спальним районом. Та насправді, це зовсім не так.
У Вінниці близько 30 мікрорайонів та місцевостей. Всі вони мають свою унікальну історію та свої особливості. Про існування окремих з них знають мало не всі вінничани, про інші багато хто ніколи й не чув. Для того, аби дослідити історію цих частин міста, дізнатись про те, чим вони живуть, чому так називаються і де пролягають їхні умовні межі, Vежа започаткувала новий проект під назвою “Мікрорайони та місцевості Вінниці”.
В статті використані матеріали з книг “Культурний ландшафт Вінниці”, “Пам’ятки історії та культури Вінницької області”, а також з книги Володимира Спусканюка “Спогади архітектора”. Дякуємо за підтримку та допомогу в роботі над проектом Центру історії Вінниці та ресторану “Нова провінція”.
На Вишеньці можна прожити все життя, не виїжджаючи до інших районів міста. Звісно, це буде не надто цікаве та насичене життя, але тут важливо інше – технічно це дійсно можливо. На Вишеньці є все (або майже все) необхідне: великий вибір житла, лікарні, навчальні заклади від дитсадків до університетів, підприємства, офіси різноманітних компаній, магазини, торгово-розважальні центри, кафе та ресторани, місця для прогулянок, паркові зони, водойми тощо. І хоча архітекторам та містобудівникам понад 50 років тому не вдалось реалізувати всі свої плани, Вишенька вийшла цілком самодостатнім та водночас компактним мікрорайоном.
ІСТОРІЯ
Перші будинки
Після Другої світової війни в СРСР розпочалась масштабна відбудова. Особливий акцент робився на розбудові промислових об’єктів. Так тогочасне радянське керівництво планувало перетворити Вінницю на індустріальний центр Поділля. Це означало збільшення кількості підприємств у місті та, відповідно, збільшення населення міста за рахунок притоку робочої сили. Останнє призвело до збільшення обсягів житлового будівництва. Саме так і виникла Вишенька.
На початку 60-х років населення Вінниці вже сягнуло 180 тисяч жителів. В тогочасних межах місту було тісно.
Забудова майбутньої Вишеньки розпочалась в 1961 році на західній околиці міста. До місця будівництва облаштували дорогу та провели комунікаційні мережі. Восени того ж року працівники БМУ на чолі бригадиром Борисом Бондарем розпочали монтування фундаментів перших чотирьох п’ятиповерхових великопанельних будинків – так званих “хрущовок”. Будівництво цієї житлової групи велось від Хмельницького шосе до вулиці Спартаківської (сучасна Келецька).
Перші жителі нового мікрорайону в’їхали та оселились там 2 червня 1962 року. Пізніше, нову вулицю, на якій вони розташовувались, назвали вулицею 600-річчя. Тоді вважали, що датою заснування Вінниці був 1362 рік.
“Тут буде місто-сад”
Місцева преса називала новий район “Вінницькими Черемушками” за аналогією з назвами житлових районів у багатьох інших містах тогочасного СРСР. Зокрема у Москві та в Одесі. Вже пізніше район почали називати Вишенькою. Справа в тому, що в південній частині сучасної Вишеньки, раніше протікала річка Вишня (або ж Вишенька). Також там розташовувалось село Вишня, яке згодом стало частиною села Шереметка. В останньому жив і працював Микола Пирогов у садибі “Вишня”. Всі ці фактори вплинули на те, що у Вінниці зараз є район Вишенька.
Ось що писали про майбутню Вишеньку в газеті “Вінницька правда” за 7 листопада 1962 року в статті під назвою “Тут буде місто-сад”:
“На 259 га розкинуться шість мікрорайонів. Весь житловий масив обрамлятиме зелена рамка насаджень. На сході від території, де розміститься ряд нових підприємств, його відділять захисна лісосмуга і широка вулиця. На півночі – липи Хмельницького шосе і ліс. А на півдні, понад річкою Вишенькою, розкинеться парк зі стадіоном на 25-30 тисяч глядачів, літнім театром, водною станцією…”
Більш детальними планами наступного місяця поділився голова міськлпану В. Недеря:
“Це буде фактично ціле нове місто на 40 тисяч жителів. Район розкинеться вздовж Хмельницького шосе до Барського повороту і до річки Вишеньки. Вся територія розділятиметься на декілька мікрорайонів, кожен з яких матиме свій комплекс соціально-культурних, комунальних, торговельних і побутових установ. Посередині району пройде проспект… Також передбачається річку Вишеньку загородити греблею, з боку вулиці Пирогова. Вздовж ставу розкинеться парк площею 20 Га. В парку і на берегах ставу буде побудовано комплекс спортивних споруд і стадіон на 50 тисяч глядачів.”
Втім, значна частина цих планів не була підкріплена конкретними проектами. Так і не з’явилось захисної лісосмуги в районі вулиці 600-річчя, яка б відділяла житлову забудову від промислового комплексу. Головний архітектор міста в 70-х роках Володимир Спусканюк зіткнувся з наслідками хаотичної забудови Вишеньки. Ось що він писав про це у своїх спогадах:
“Мене хвилювала проектно-планувальна невизначеність цього району…
Мешканці першого мікрорайону звернулися до мене зі скаргою: чому під вікнами їхніх будинків стоїть черга автомашин, нащо тут збудували станцію з їхнього обслуговування та ремонту? Нащо розмістили біля будинків завод по виробництву залізобетонних виробів та стінових панелей? Запитую колишніх головних архітекторів: Володимир Гавриш – відповідь: “коли це було….”; Владислав Горбатий послався на Музу Новакову: “Вона тоді була головним архітектором”.”
Подальша забудова
Наприкінці 60-х на Вишеньці вже було шість мікрорайонів. Вони вибірково забудовувались переважно панельними п’ятиповерховими будинками за типовими проектами. Якість такого житла була сумнівною. Стимулом для проживання в місті, швидше, був сам факт наявності окремого житла. Водночас район був відірваним від решти міста.
Рівень забезпечення різноплановими закладами залишав бажати кращого, не було телефонного зв’язку. Доїхати до Вишеньки можна було лише трамваєм по Хмельницькому шосе. Спершу його кінцевою зупинкою була зупинка “Вишенька” (сучасна “Лісопарк”), а пізніше лінію продовжили до Барського шосе.
В 1969 році було затверджено новий Генеральний план Вінниці, в якому Вишенька посідала важливе місце. Того ж року на початку проспекту Космонавтів побудували два перші у Вінниці панельні дев’ятиповерхові будинки. Аби це будівнивництво стало можливим, матеріали везли з Києва.
Вишенька почала активно розвиватись і в середині 70-х там проживало вже понад 70 тисяч мешканців. Завдяки тому, що з 1977 року на Вінниччині почали виготовляти цеглу, необхідну для будівництва багатоповерхівок, житлова забудова Вишеньки прискорилась. Також там відкривались лікарні, школи, дитячі садочки, розбудовувались промислові підприємства.
Серед іншого з’явився парк Дружби народів на березі річки Вишеньки. За рахунок збудованої з боку вулиці Пирогова греблі річка перетворилась у водойму, яку називають Вишенським озером або ж озером Поділля.
Наприкінці радянського періоду на Вишеньці почали забудовувати ІХ мікрорайон по вулиці Квятека (сучасна вулиця Миколи Ващука). Вінничани почали називати його Чорнобилем. Частково через те, що там давали квартири учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, а частково через те, що район будували саме в період Чорнобильської катастрофи. В роки Незалежності забудову ІХ мікрорайону продовжили до Барського шосе. Наразі планується забудова вже Х мікрорайону Вишеньки на ділянці між вулицею Келецькою, Барським шосе та вулицею Андрія Первозванного.
МІСЦЯ
“Маяк”, “Термінал”, “Кристал”
Навідміну від інших районів, де спершу виникали підприємства, а вже потім житлова забудова (Тяжилів, ДПЗ), на Вишеньці все почалось саме із житлової забудови. Перше велике підприємство – Вінницький завод радіотехнічної апаратури – заснували 21 липня 1969 року. Це була єдина структура Міністерства радіопромисловості СРСР, яка будувалась і працювала як підприємство з виробництва блоків генераторів для ЕОМ військово-промислового комплексу, а також трансформаторів та електрообігрівачів масового споживання.
Завод поступово розростався і станом на 1990 рік там працювало близько 10 000 людей. Враховуючи такі масштаби, підприємство мало змогу будувати для своїх працівників гуртожитки, житлові будинки та дитячі садочки. Серед іншого було створено піонерський табір, який в нас час перетворився на Лікувально-оздоровчий спортивний комплекс “Маяк” та культурно-спортивний комплекс – КСК “Маяк”.
В 1991 році на базі заводу створили ВАТ “Маяк”, яке є одним з найбільших промислових підприємств України. Зараз тут виробляють обігрівачі, радіатори для опалювальних систем, електроплити, опалювальні котли тощо. Все це виготовляється під торговою маркою “Термія”.
Протягом 90-х зі структури заводу виокремлювались дочірні підприємства. Одне з них, “Теплокомуненерго Маяк”, до літа 2018 року виробляло та постачало теплову енергію 13 тисячам власників квартир у західній частині Вишеньки.
Зараз на частині території заводу також працюють окремі підприємства на зразок ТОВ “Промавтоматики”, яка займається виготовленням освітлення, стабілізаторів напруги тощо.
В східній частині Вишеньки, фактично на її околиці була створена велика промислова зона. Серед іншого в 1970 році там заснували завод “Термінал”. Він спеціалізувався на виробництві дисплеїв для електронно-обчислювальних машин та іншого устаткування. На “Терміналі” також створювали радянські ігрові автомати на зразок “Городків”, “Мотогонок”, “Винищувачів” тощо.
Інша велика частина вишенської промзони – завод “Кристал”. З моменту виготовлення першого діаманту в 1973 році завод працює й досі. Втім, у значно менших масштабах. На величезній території, яка певний час була покинутою, зараз розмістився гіпермаркет, магазини, малі бізнеси та навіть університет. На іншій частині заводської території планують облаштувати Вінницький інноваційно-технологічний парк “Кристал”.
Навчальні заклади
На Вишеньці наразі працює дев’ять шкіл, три коледжі та два університети. Першою в 1965 році тут відкрили середню школу № 15. Вона була розрахована на 950 учнів, але навчалось там понад дві тисячі дітей. До 1971 року ця школа залишалась єдиною на весь район. Того ж року її директора Павла Ценделіна перевели до новозбудованої школи на Келецькій. Вийшло так, що разом із собою він забрав і номер школи. Його попереднє місце роботи – перша школа на Вишеньці – отримала номер 21.
Першим вищим навчальним закладом Вишеньки став політехнічний інститут. Його історія розпочалась в 1960 році. Тоді він був загальнотехнічним факультетом Київського інституту харчової промисловості (сучасний Національний університет харчових технологій).
Навчальний заклад розростався і для нього виділили 25 гектарів землі на Вишеньці. В 1967 році там побудували два навчальні корпуси, студентський гуртожиток та декілька господарських приміщень.
В 1974 році навчальний заклад став Вінницький політехнічним інститутом, а вже в роки Незалежності – Вінницьким національним технічним університетом. Зараз це один з найбільших навчальних закладів Поділля. На його території розташовано 12 корпусів, шість з них з’єднані переходами в єдиний комплекс, шість гуртожитків, їдальня, стадіон тощо.
В 2014 році до одного з корпусів “Кристалу” переїхав Донецький національний університет.
Велика лікарняна територія
На північ від Хмельницького шосе, поруч з Лісопарком, розташована територія з величезною (якщо не з найбільшою) концентрацією лікувально-медичних закладів у Вінниці. Тут зосереджено сім закладів, не рахуючи приватних: Вінницька міська клінічна лікарня №1, Центральна районна клінічна лікарня, Подільський регіональний центр онкології, Вінницький будинок-інтернат геріатричного профілю, Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня, Центр первинної медико-санітарної допомоги №3, Вінницький міський клінічний пологовий будинок №1. Поруч з ними також працює дитячий будинок “Гніздечко”.
Першим побудували приміщення для районної клінічної лікарні. Вона існувала ще з 1954 року, а в 1965-му переїхала на Вишеньку. Наступною, в 1970 році, з’явилась міська клінічна лікарня № 1. Решта закладів поступово або переїжджали сюди в нові приміщення або одразу тут і засновувались.
Парк, Лісопарк, проспекти
На півночі та на півдні Вишенька оточена зонами зелених насаджень. В першому випадку це Лісопарк, який фактично є частиною П’ятничанського лісу. Це досить велика, за міськими мірками, зелена зона, облаштована для прогулянок та відпочинку. Місце популярне серед любителів пікніків, бігунів, а також велосипедистів.
В південній частині Вишеньки в 1972 році заклали парк, який зрештою став парком Дружби народів. Його центральну алею облаштували в 1981 році. Сучасний парк – це понад 50 гектарів зеленої зони, частково доглянутої та придатний для відпочинку вінничан. Водночас набережна Вишенського озера потребує ремонту, а сама водойма – очищення.
Парк і Лісопарк поєднані проспектом Космонавтів – однією з головних пішохідних зон Вишеньки. Він розпочинається з площі Костянтина Могилка. В 1969 році там встановили пам’ятник льотчикам-захисникам Вітчизни – МіГ-15 на постаменті.
В 2016 році площа нарешті отримала ім’я – її назвали на честь українського льотчика, полковника Костянтина Могилка. В червні 2014 року його транспортний літак АН-30Б було збито над Слов’янськом.
Того ж, 2016-го, року почалось перетворення площі. Літак зняли з постаменту і пізніше встановили вже на новому, виконаному у формі інверсійного сліду.
Забудова по обидва боки від проспекту Космонавтів демонструє як змінювались плани містобудівників свого часу. Тут є і типові “хрущовки”, і цегляні багатоповерхівки різних видів. Нове життя проспекту розпочалось після його реконструкції. Багато жителів Вишеньки називають його своїм основним місцем для прогулянок. Власне, це одразу помітно. Навіть холодного зимового дня біля фонтану “Сонячна система” прогулюються десятки вінничан та вінничанок.
Інший вишенський проспект – проспект Юності – є повною протилежністю проспекту Космонавтів. Якщо перший більше призначений для пішоходів та велосипедистів, то другий переважно автомобільний. Це одна з головних транспортних артерій Вишеньки, яка з’єднує Хмельницьке шосе з вулицями Келецькою, Андрія Первозванного та Пирогова.
На початку 90-х в центральній частині проспекту створили ринок “Юність”. Так це описує у своїх спогадах Володимир Спусканюк:
“Мер міста (Дворкіс) добре розумівся в торговельній справі, а тому один з кращих проспектів у нашому місті – проспект Юності – вирішив перетворити на супер-базар. А може, потрібно було надати робочі місця тим, хто залишився за порогом приватизованих підприємств. Зрізавши дерева, на підземних мережах створювали торговельні об’єкти під вікнами багатоквартирних будинків, з порушенням санітарних і моральних норм. В архітектурне управління посипалися скарги.”
Тоді пропонувалось зробити проспект пішохідним і на місці проїжджої частини облаштувати критий ринок. Втім, цього так і не сталось. Наразі частина колишнього ринку продовжує функціонувати, але на більшій його частині побудували торгово-офісні приміщення.
ЛЮДИ
З Львівщини на Вишеньку
Михайло Бурдяк, 23-річний житель Вишеньки, приїхав до Вінниці, коли вступав до університету. Обравши місцем свого навчання ВНТУ, він поселився в гуртожитку неподалік і з тих пір з Вишеньки він не переїжджав.
– За час навчання в університеті мені найбільше запам’ятались, напевне, люди. Я ж приїхав сам, нікого не знав, але прийняли мене тут одразу. Одногрупники були чудові. Перша громадська діяльність теж була тут – в студентській організації BEST. Тому зараз в мене переважно приємні і теплі спогади про навчання в універі.
Михайло також розповів, що під час навчання їх на фізкультуру інколи водили на каток, розташований на вулиці Порика.
– Це було дуже навіть мило. Купа студентів, усі такі “вжіууу” – ковзали льодом і падали. Нещодавно там проходив і побачив, що каток, нажаль, вже зник.
Фонтан в дворі університету завжди був хорошим місцем, щоб посидіти поруч в теплу пору року. Підготуватись до пари чи просто поспілкуватись з кимось. Знаю, що була раніше така традиція: перед посвятою в студенти або після випуску закидати його капсулами з порошком і так влаштовувалось справжнє пінне шоу. Останнім часом не чув про таке, але, можливо, традиція досі живе.
– “Політех” дав мені, окрім знань, диплому та одногрупників ще друзів з інших факультетів. З одним з них, Сергієм, ми впродовж останніх півроку бігаємо на стадіону університету. Готуємось до “Напівзалізної людини”.
Ще під час навчання я зрозумів, що залишусь жити у Вінниці. Зараз можу сказати, що найближчі роки точно будуть пов’язані з цим містом. Весь час свого перебування тут живу на Вишеньці. Перша асоціація з цим районом – це своєрідний Ватикан. Він є країною в країні, так і Вишенька місто в місті. Вишенька настільки огортає тебе комфортом, що забирає потребу їздити в інші частини міста. Тут є все, що потрібно і навіть більше.
“Shuttle” ініціативних школярів
Влітку 2019 року школярі заснували на Вишеньці станцію сортування сміття “Shuttle”. Дві представниці проекту, Маша Ошовська та Інна Шевченко, розповіли з чого починалась станція та як вона працює.
– Ми учениці 11 класу з різних шкіл Вінниці. Моя школа називається “Аіст” і завдяки їй ми змогли відкрити станцію сортування, – розповідає Маша. – Ми сортуємо близько 30 фракцій. Досвід того на які саме фракції потрібно поділяти нам передала вже існуюча станція “Ecohope”.
Працюємо чотири рази на тиждень, приймаємо дуже велику кількість твердих побутових відходів. Окрім небезпечних, звісно, на кшталт батарейок і техніки. Вся наша команда – це учні шкіл Вінниці різного віку.
– Ми вважаємо, що саме наше покоління – покоління Z – є такою рушійною силою, яка творить наше майбутнє. Тому ми й відкрили “Shuttle”, – каже Інна.
– Місце, де зараз розташована станція було раніше старим шкільним сараєм. Його взагалі ніяк не використовували, просто скидали туди старі парти і все інше, що не було потрібне в школі. Тут навіть двері позабивали цвяхами, – пригадує Маша.
– Класно бачити нових людей, які раніше просто цікавились цією тематикою або й взагалі не знали про це.
Навіть моя сім’я, мої однокласники вже роблять певні кроки в цьому напрямку. А перехожі спершу просто ходять, потім питають, а потім кажуть, що до нас прийдуть. Дуже багато людей приїздять з інших районів. Було б дуже класно, якби такі станції з’являлись і там. Щоб це сталось потрібні ініціативні люди, які займуться організацією простору. Спершу це все лякає трохи, але потім набуваєш досвіду і розумієш, що це не так страшно.
Наш проект і “Ecohope” показують, що є люди, які вже сортують і будуть сортувати. Учні інших шкіл розпитували мене, як створити станцію сортування. Чесно кажучи, не стежила за тим чи вони щось пробували зробити, але чим могла, тим допомогла. Я вважаю, що на людях, які готові спробувати все це і буде триматись.
Життя на проспекті Космонавтів
Олександр Федоришен живе на Вишеньці все своє життя. Одним з його улюблених місць є площа Костянтина Могилка.
– Мені здається, що для Вишеньки це місце дуже важливе. Мені в дитинстві було цікаво яка модель літака була розташована на тому старому постаменті, яке він має відношення до Вінниці.
Тут є дві найбільш популярні історії. Перша пов’язана з тим, що злодії, які обчищали квартири Вишеньки, у літаку мали сховок, де зберігали умовно коштовності, гроші. А друга історія про вінницьких безхатьків, як ночували в літаку. З цього всього в наших дитячих головах зросла думка: а як нам туди залізти. Влаштовувались справжні міждворові змагання – по постаменту потрібно було швиденько пробігти нагору і потім спуститися донизу.
З цією площею пов’язана давня шкільна традиція. Це урочиста хода учнів ближніх шкіл проспектом до пам’ятника. В першу чергу це моя рідна № 23, а також № 33, № 15, № 10, можливо ще декілька. В останній день навчання або на випускний відбувалась урочиста церемонія проходження проспектом Космонавтів за участі оркестру вінницьких авіаторів, вишиковування тут, перед літаком, хвилина мовчання в пам’ять про льотчиків-визволителів. А далі кожна зі шкіл їхала далі по своїй програмі.
Коли я був маленьким, то в середині червня (коли масово відбуваються випускні), чуючи звук оркестра, я знав, що відбувається ця хода. Для мене була свята справа вийти на балкон і подивитись як це все виглядає. Для цієї частини Вишеньки це була справжня подія і мені дуже сумно, що традиція майже перервалась. Вона не є такою масовою, як раніше. Зараз площа має новий контекст пам’яті, зокрема пам’яті про Костянтина Могилка. Тому було б класно, якби та традиція продовжувалась.
Серед цікавих для мене місць можна назвати ще кінотеатр “Мир”. Це яскрава палітра спогадів про перші походи в кіно: 2004 рік, Вілл Сміт, “Я робот”, це оновлений зал, це квитки щосереди на всі сеанси, окрім новинок, по 8 гривень і спроби відпроситись з уроків, якщо якийсь фільм дуже хочеться побачити.
Ще один спогад – ринок “Юність”. Це, як у кожної дитини, страх загубитись на базарі. Я зараз абсолютно чітко пам’ятаю по плануванню, де були цікаві мені ятки. В першу чергу, це ятки з іграшками. Там така ятка, а там значно більша, а там торгують супергероями і можна купити якогось Бетмена.
Емоції від перших відвідин “Дастору” були неймовірними. Ще один дитячий страх Вишеньки це коли приходиш в магазин і маєш певний острах, коли щось купуєш. Чи це жуйка за 10 копійок, чи хліб. І тут раптом з’являється на Вишеньці місце, де ти нікому нічого не повинен казати. Береш корзиночку, набираєш чого треба, а там багато всього було. Це був десь початок 2000-х і це була гіперемоція для людини з Вишеньки.
Фото Марини Сербінович
Відео Марини Сербінович та Миколи Геркалюка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.