Двори епізодичного дитинства
Двори епізодичного дитинства виринають тепер у тумані поки сам ідеш Харковом – самим його середмістям. За допомогою навігатора і брата на тому кінці телефону шукаєш дідовий дім – хочеш глянути ще раз на все це дорослим вже оком чи не востаннє, бо коли ще тут будеш наступного разу – просто хочеш піймати в повітрі чийсь голосі, напівоберт обличчя. Таке ще трапляється іноді, коли раптом потрапиш кудись, де вже дуже давно не бував, де...
У розстрочку
Колись запитаєш себе – що ж там було такого тоді в тому місті з тобою? Що так сильно закарбувалося? Чи правда, що їдучи звідкись, сумуєш радше за звичками, аніж за фактом своєї присутності? Бо присутність, як факт, завжди десь відбувається. І якщо там в тій присутності все у всіх непогано, то і тобі від того обломиться. Нестерпна легкість буття, здається, зовсім не в тому. Іноді запитаєш себе, чи був Мойсей насправді настільки...
Несподівана батьківщина
Така дивна і тепла зима. Пишеш майже цілими днями у будинку на пагорбі. Дивишся з нього на пагорб сусідній, на якому дорога звідкись кудись протікає мов річка. Місцевість така. Складки одна до одної. На горбах дерева великі, а низами ставки і маленькі річки. Бессарабська родюча земля аж до Чорного моря. І ось пагорб, на ньому будинок, городи схилом донизу у балку. Далі ще один видно праворуч із вікон, а ліворуч наступний. Ніби море...
