Двори епізодичного дитинства
Двори епізодичного дитинства виринають тепер у тумані поки сам ідеш Харковом – самим його середмістям. За допомогою навігатора і брата на тому кінці телефону шукаєш дідовий дім – хочеш глянути ще раз на все це дорослим вже оком чи не востаннє, бо коли ще тут будеш наступного разу – просто хочеш піймати в повітрі чийсь голосі, напівоберт обличчя. Таке ще трапляється іноді, коли раптом потрапиш кудись, де вже дуже давно не бував, де...
У розстрочку
Колись запитаєш себе – що ж там було такого тоді в тому місті з тобою? Що так сильно закарбувалося? Чи правда, що їдучи звідкись, сумуєш радше за звичками, аніж за фактом своєї присутності? Бо присутність, як факт, завжди десь відбувається. І якщо там в тій присутності все у всіх непогано, то і тобі від того обломиться. Нестерпна легкість буття, здається, зовсім не в тому. Іноді запитаєш себе, чи був Мойсей насправді настільки...
Несподівана батьківщина
Така дивна і тепла зима. Пишеш майже цілими днями у будинку на пагорбі. Дивишся з нього на пагорб сусідній, на якому дорога звідкись кудись протікає мов річка. Місцевість така. Складки одна до одної. На горбах дерева великі, а низами ставки і маленькі річки. Бессарабська родюча земля аж до Чорного моря. І ось пагорб, на ньому будинок, городи схилом донизу у балку. Далі ще один видно праворуч із вікон, а ліворуч наступний. Ніби море...
Добре
Добре іноді бувати з собою. Більше ні з ким. Вертати себе потроху собі після того, як зрозумів, що ти взагалі-то собі не належав уже досить-таки довгий і довгий час. Ось він де, чи не найбільший жах на мій погляд – коли людина не належить собі. Належить проекціям – чужим очікуванням, бажанням. Належить несвоїм планам, а не своїм планам, меті і покликанню. У Тараса Прохаська є чудовий і влучний термін «набуватися». Набуватися нам усім...
Прості механізми
У разі надзвичайних подій за протоколами домедичної допомоги спочатку оглянути слід себе, надати допомогу найперше собі. Потім, якщо це можливо й безпечно – всім іншим. Коли сідаєш в літак, одним із перших моментів засвоюєш безпекові правила. Вони досить прості: натягни дихальну маску спершу на себе і тоді будеш здатний допомогти дитині, хворому чи тому, хто втратив свідомість. У великому світі все так, а отже в малому повинно бути...
Нове
*** Роками живеш не зовсім удома – не знаєш, що в тебе є, а чого вже немає або немає іще. Роками не думаєш про те, що було б добре завести зі звичок, чого нового купити, а старого віддати на секонд чи просто комусь, хто б дійсно мав з нього радість. Все якось живе там без тебе і ти ніби без нього. Кожен окремо – ти, місто, родина, вулиці, помешкання, речі. А потім все зміниш і знову почнеш справді жити у власному домі. Віднайдеш якось...
Що це було?
Ніколи насправді не знаєш, як правильно розповісти подібну історію. Як правильно розповісти про те, що відчув. Останнім часом, констатую із сумом, такі занурення не часто траплялися. Але завжди на них сподіваюся. Читаючи блог Влада Троїцького зачепився за думку про призначення мистецтва – воно має ставити запитання, змушувати до певного дискомфорту. Хто ми? Хто я? Чи так все насправді, як звикли ми бачити? Чи світ такий, як хотілося...
Межі
Герой відчиняє двері, іде на двір до воріт і вдивляється в темряву. За колом штучного світла лиш тіні і хмарність. Занадто низька – поглинає усе, що ладне її підсвітити. Він, зрозуміло, іще не герой, та може ним стати колись, якщо опиратиметься, не поверне назад ще до рогу – поки вогник подвір’я видно і легко йти бо все ще знайоме. Одвічне питання. Вибір між безпечним відомим та незнаним і дуже цікавим робиться легко за певних...
Жанр
Проблематика цього жанру – жанру копіювання чи то недолугої незлої пародії, полягає у тому, що вона завжди досить обмежена в часі і дії. Сказати, що сьогодні ось так візьмемо і зробимо Європу чи демократію – тут, в окремо взятому місті – ми звісно уже спромоглися. Чого ми досі не можемо, так це збагнути її справжню серединну структуру. Нас вабить євроремонт без Європи, зовнішні суто ознаки але не їх забезпечення. Радянська за суттю...
З дому
Цей дім збудували на пагорбі. Чи не найвищому. Хороша, відверто хороша ідея. Коли йдеш кудись звідси завжди сунеш згори, а вертаєшся вгору. Втеча легша за умовне повернення. Вірна риса Поділля. Яри й пагорби аж до обрію і будинки на схилах. У дворі в самім центрі вночі чути гуркіт вантажних вагонів, хоч вокзал доволі далеко. Акустику створено так, що двори тут працюють як мушлі – вночі в повній тиші гуляють далекі світи. Далі у...
