× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Прості механізми

21:19
Автор: Богдан Куценко

У разі надзвичайних подій за протоколами домедичної допомоги спочатку оглянути слід себе, надати допомогу найперше собі. Потім, якщо це можливо й безпечно – всім іншим.

Коли сідаєш в літак, одним із перших моментів засвоюєш безпекові правила. Вони досить прості: натягни дихальну маску спершу на себе і тоді будеш здатний допомогти дитині, хворому чи тому, хто втратив свідомість. У великому світі все так, а отже в малому повинно бути щось схоже. В малому всесвіті всередині нас.

Якщо б ми не боялися говорити про речі маленькі, можливо розуміли би краще ті речі, що більші. Можливо, ставали б відверті і тихі, бо людям відвертим не треба багато, щоб все пояснити і гучно нечасто потрібно. Наш обмін тут, схоже, бува полягає у тому, щоб якось підтримати одне одного, загоїти того, хто поруч. Ми часто живемо непотрібні нікому, але найстрашніше – непотрібні собі.

Чайник зимою посвистує на маленькій конфорці, на грубі, що топиться мерзлими дровами. Стоїть на гарячому, з краю – не на середині, бо груба розжарена. Вода швидко там википить, а тут залишається гарячою, досить для кави раптової, щоб вимити посуд, підлити у рукомийник і вимити руки для всякого доброго діла.

У місті багато чого виглядає інакше, втрачає первинність. Сенси, що вкладено в речі стають спершу іншими, а потім дедалі меншають і зникають. Легкий присвист чайника нагадує у горах волинку. Куди ти ідеш, о волинщику?

Це літо забарвила купа співбесід із досить іще молодими людьми, що прагнуть професійного розвитку. Одвічне питання, що часто звучить в цьому руслі – ким хочете бути за рік, два чи десять? Стандартне, просте бізнесове питання, що досі у нашій країні доводить до відчаю більшість людей.

Важко зізнатися, та найчастіше я схильний пов’язувати власну самовідчуженість із тоталітарним минулим, із колективізмом, із запереченням власності, власного і особистого. Цікаво, що навіть діти початку двотисячних несуть на собі ту саму печатку спільної неуважності до власного щастя. Чому нам досі так важко ставити ці запитання: хто я, чого насправді бажаю, чому я бажаю цього, а не іншого і чого власне хотів досягти саме я, а не мій телевізор з рекламою стильного побуту і соціальних стандартів? На що я готовий і що я люблю над усе?

Для всякого діла ще маєш зробити десяток простих чи не зовсім простих менших рухів. Щоб всім було тепло – носитимеш дрова до хати. А ще перед тим слід колоти кругляк, а доти метровий кругляк нарізаєш колодами. Колись за нагоди до того ще маєш придбати бензопилу з хорошим родоводом. Хоча б це і дорого, та ми не такі вже багаті, аби купувати дешеве.

Починаєш навчання: як правильно різати, ціпок натягати, точити його, освоївши певне знаряддя. Усе мусиш знати. Дізнатися втім маєш роблячи – як саме тримати очищеним масляний жолоб, а ще задля цього було б дуже добре дізнатися де він. Береш собі якось і швидко збираєш верстат для розпилу, бо так все простіше і сил щохвилини на все витрачається менше. Ще мусиш знати, як все це робити і не зіпсувати рухом невірним гострий ціпок у піску чи камінні.

Прості ніби речі, та кожного року із кимось трапляються вперше і він застигає здивований – оце новина! Чи не символічно, що дрібка піску на металі затупить його дуже швидко? Тож, маючи хист ніби лезо, його слід тримати в безпеці. Не роблячи хибного, не допускаючи зайвого – ніби піску в механізмі.

Підготований добре, навчений вірно дасть раду собі й зможе зарадити ближньому мірою сил. Та досі, дається, увесь мій технічний протестантизм, що досить дивно до речі, не надто перекидається на буденне життя між людей, де, власне найперше, подбати маєш про себе: навчитися, підготуватися, не стати тягарем жодному з ближніх, а далі уже роззиратися в пошуках жертви аби надати мерщій допомогу.

Можливо для того даровані нам оці прості речі, аби розібратися спершу в навколишнім світі, погоді, ознаках дощу, річках на світанку, у хмарному птастві, у травах, багато у чому і в решті з тим – у собі. Аби не поглинув всесвітній хаос маленький горіх світлої думки в осіннім потоці дощів, як завершив би класик.

Читайте також: Нове

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Вгору

Дякуємо!

Тепер редактори знають.