У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відкрилась виставка «Час та буденні речі: з історії годинників». Містяни можуть побачити сонячні годинники, клепсидри, звуковий елемент, який був встановлений у вінницькій вежі та дізнатись навіщо людству надточні годинники.
«Час та буденні речі: з історії годинників» презентували в Академічній залі музею. Під монотонне цокання годинників вінничани зможуть роздивитись чимало різноманітних експонатів: від інструментів майстрів до сонячних годинників, від клепсидр до смартфонів.
До речі, виставка інтерактивна й до багатьох інструментів можна доторкнутись, аби зрозуміти, як працює механізм, та навіть власноруч зібрати стімпанк-годинник з конструктора. Для цього співробітники музею залишили підказки на експонатах для відвідувачів: «посвіти мною», «посвіти на мене», «склади мене» тощо.
Співробітниця музею Ольга Грабовська розповіла, що представлено 10 експонатів з фондової збірки музею, декілька моделей підготували спеціально для виставки, а також показано годинники, які надав Олександр Абрамчук – власник кав’ярні-музею «Панъ Заваркінъ та синъ», Центр історії Вінниці та місцеві годинникарі Наталія Пудайло та Ігор Кірпічніков.
– Взагалі логіка побудови виставки — історія пристроїв для вимірювання часу. Як взагалі змінювалось уявлення людей про час та механізми, якими час можна вимірювати, — розповіла Ольга Грабовська. — Найдавніше люди користувались саме зміною дня та ночі. Тут мова йде про сонячні годинники. У нас є один оригінальний сонячний годинник з фондової збірки музею. Це портативний сонячний годинник 19 століття. Він дозволяв досягти досить високої точності.
Відвідувачі музею зможуть самостійно дослідити, як працює сонячний годинник. Ольга Грабовська жартує, що для цього вони підготували «місцеве сонечко» — ліхтарик.
– На сьогодні сонячні годинники втратили актуальність, але досить часто використовуються в декорі будівель, особливо у Західній Європі. Але й в Україні, Вінницькій області, теж є залишки настінних сонячних годинників.
Наприклад, влітку під час розкопок у Бару знайшли фрагменти такого сонячного годинника. Щоправда, їх датували першою половиною 20 століття. Також мені підказали, що залишки сонячного годинника простежуються на стіні костелу 18 століття в селі Іванів, Калинівського району. Там дійсно є залишки кріплення та ледь видно, як колом йшов циферблат. Він не зберігся, але очевидно був. Також мені казали, що у деяких селах на старовинних будівлях є принаймні сліди сонячних годинників.
Зважаючи на те, що сонячні годинники мають певні недоліки (не працюють вночі та у негоду), вигадали вогняний годинник. Зокрема, на виставці представлено годинник зі свічки. У давнину користувались також водяними годинниками — клепсидрами. Щоправда, вони не надто точні.
– Найпростіший варіант, коли є дві чаші. В одну наливається вода, яка за певний час стікає у другу чашу, на якій нанесені поділки. Найбільший недолік такого годинника в тому, що вода тече не з однаковою швидкістю через отвір, оскільки змінюється тиск води. Тому такий годинник був доволі неточним, також вони були досить громіздкими. Тому водяний годинник у побуті особливо не прижився, — продовжила Ольга Грабовська.
Для зручності відвідувачів, на стінах зали розмістили великі інформаційні плакати, які розповідають про історію створення та особливості роботи того чи іншого годинника.
На виставці також представлено багато механічних годинників. За словами Ольги Грабовської, подібні були відомі ще з Середньовіччя, однак проривом у відліку часу стало винайдення маятникового годинника.
– У цьому випадку ми маємо віддати шану Галілео Галілею. Існує така легенда, що він, будучи студентом, мав відвідувати богослужіння. Там він не веселився, а нудьгував. Одного разу, сидячи на богослужінні, він дивився, як гойдається люстра. Почав думати, чому гойдається саме так, рахував час (ймовірно, по власному пульсу), а потім прийшов до того, що змайстрував модель маятника та почав описувати період маятникового коливання. Саме коливання маятника виявилось тим ідеальним процесом, яке стало основою механічного годинника.
Майстриня з ремонту годинників, Наталія Пудайло, на виставку передала свої інструменти. Вона працює з годинниками вже понад 30 років й це її основна професія.
– Ці інструменти вже майже всі вийшли з користування. Раніше основною частиною годинникових майстрів були євреї. Коли вони виїжджали, то залишили мені інструменти та годиннички, щоб розібрати. Раніше, до революції, годинниковий майстер вмів паяти, також робив посуд якийсь, робив ювелірні роботи. В Радянському Союзі вже були однакові годинники.
– Годинникар саме по збірці годинників – це зовсім інша професія. У нас в країні не було заводу саме по годинниках, хіба що окремі цехи. Я переважно ремонтую сучасні годинники, але іноді ще й радянські. Думаю, на 70% зараз це саме сучасні годинники. У нас постійно потік годинників. Знаєте, ми як хірурги. Ми досить цинічні, для нас це не має естетики. Хоча мені дуже цікаві сонячні годинники, я б собі такий поставила, — розповідає Наталія Пудайло.
Олександр Абрамчук передав на виставку декілька годинників відомих майстрів 19-20 століття: настінний, камінний та два каретних.
– Каретні, до речі, з цікавим написом на нижній частині: «Да указывают они тебе часы счастья, благословенного Господом». Ці годинники щоп’ятнадцять хвилин радують нас своїм мелодійним боєм, — додала Ольга Грабовська.
Виставка не обмежується лише старовинними годинниками. Тут також можна побачити звичайні для нас смартфони, ноутбук, смарт-браслети — все те, завдяки чому ми сьогодні дізнаємось час.
– Тут у нас ще є частина вашого тезки, — жартує пані Ольга, посилаючись на назву видання VeжА. — Нам передав Центр історії Вінниці звуковий елемент годинника чеської фірми Tesla, який був встановлений у вінницькій вежі у 80-х роках. Молоточок вдаряє по пружині, все це передавалось через мікрофон до колонки й так звучав основний годинник Вінниці у 80-х роках.
Побачити також можна пісочні годинники у різних варіантах, шахові годинники, реле часу від світлофора, метроном, також більше дізнатися про вплив атомних годинників та навіщо людству надточні годинники.
Виставка триватиме до 13 червня. Вартість квитка становить 10 гривень для дітей, 20 грн – для студентів та 30 грн – для дорослих. Замовити екскурсію можна за телефоном (068) 725 49 57.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.