Велосипедна революція, винні віконця і райони “20 хвилин”: як COVID-19 вплинув на публічні місця і громадський транспорт

23:01
Автор: Катерина Дядюк

“Якщо у наступні кілька десятиліть щось і зможе вбити понад 10 мільйонів людей, то, найімовірніше, це буде високозаразний вірус, а не війна…”.  

Це слова Білла Ґейтса із виступу на TED-конференції ще у 2015 році, коли він говорив про розповсюдження вірусу Ебола.

Однією з причин, чому в 2014-му не трапилося пандемії, на його думку, стало те, що цей вірус не поширився на міста. Натомість про COVID-19 такого не скажеш. Як і не скажеш того, що до нього належним чином хтось був готовий. Чого лише варта заборона уряду України гуляти у парках та дезінфекційна обробка вулиць і площ під час локдауну. Але уряди інших країн також діяли методом проб і помилок.

У зв’язку з цим постає питання: що буде з містами після коронавірусу, як зміниться функціонування громадських місць, публічних просторів і транспорту, щоб вони були більш безпечними і в майбутньому мінімізували масове поширення епідемій.

Але наше життя вже змінилося, і моментами хочеться вірити, що назавжди.

Що тепер люди навчаться дотримуватись дистанції і не дихатимуть тобі у вухо, стоячи у черзі позаду. Що дезінфекція поручнів у громадському транспорті буде робитися так само часто, а влітку вже ніхто не кричатиме в маршрутці “закрийте вікно”. Що усі стануть більш уважними до власного здоров’я, міста стануть зеленішими і компактнішими, будинки і офіси більш відкритими і безпечними, а вечірки в нічних клубах замінять оупен-еіри на цікавих локаціях.

Нещодавно у Всесвітній організації охорони здоров’я заявили, що пандемія COVID-19 триватиме довго, а її наслідки будуть відчуватися протягом десятиліть. Відтак, ми вирішили дослідити, які рішення вже є у світі, та запитати в експертів, які з них варто було б запровадити на довгострокову перспективу.

Далі про розмітку на вулицях і фізичні бар’єри  в ресторанах, “коронавірусні спортзали” в США і “винні віконця” в Італії, про пішохідні міста 20-ти хвилин і модульні лікарні з контейнерів, життя за містом та зелені дахи, про “велосипедну революцію”, безконтактні подорожі з “цифровими паспортами здоров’я” та багато інших змін у містах, які спричинив, або пришвидшив COVІD-19.

 

Як змінилися громадські місця і публічні простори 

Міланський собор до карантину. Фото – blog.tickets.ua

Міланський собор після карантину. Фото – observador.pt

Напевно усі з нас бачили вражаючі фото з найбільш туристичних місць планети, які вмить обезлюдніли після 11 березня, коли ВООЗ оголосила коронавірус пандемією. Порожній Мілан, площі Мадрида, самотня Ейфелева вежа… Але згодом почали з’являтися фото, де ці площі в буквальному сенсі почали перетворюватися на ресторани, чи спортзали просто неба.

У Торонто, наприклад, на одній з площ встановили соціально віддалені куполи для занять “гарячою йогою”. Організатори зазначали, що таке рішення дозволило не лише займатися фізичною активністю, підтримувати місцевий бізнес та зберегти робочі місця, а й підтримувати психічне здоров’я громади.

Фото – archdaily.com

На столах у барі “Kichiri Shinjuku” (Токіо) встановили прозорі екрани. Фото – Reuters

Якщо коротко, то пандемія спричинила появу в громадських просторах фізичних бар’єрів. І так сталося у всьому світі.

У Вінниці, наприклад, перегородки з оргскла можна побачити на касах в аптеках, у деяких магазинах, на рецепції Міського лікувально-діагностичного центру тощо. За кордоном пішли далі, і такі перегородки використовують навіть у перукарнях та ресторанах.

Також, оскільки в кінотеатрах та концертних залах може перебувати обмежена кількість людей (50% від сидячих місць), в Київському театрі на Подолі вирішили зробити це красиво надрукувавши на накидках для сидінь відомі картини з зображеними на них персонажами у медичних масках. Однак деякі рішення щодо соціального дистанціювання є кумедними. Наприклад, як закриті окремі пісуари в громадському туалеті у Брюсселі (Бельгія).

Фото – facebook.com/TeatrnaPodoli

Громадський туалет у Брюсселі (Бельгія). Фото –  Reuters/F. Lenoir

Цікавим є те, що карантинні обмеження посприяли відновленню традицій. Наприклад, “винних віконець”, які виникли в Італії у 17 столітті, коли там вирувала епідемія бубонної чуми. Зараз у Флоренції таких “винних віконець” понад 150, і церез них подають вино, каву та морозиво.

Натомість у США вигадали так звані “коронавірусні спортзали”, в яких тренажери відділили один від одного прозорою плівкою.

“Винні віконця” у Флоренції (Італія). Фото – nypost.com

“Карантинний спортзал у США. Відео

Скляні кабінки у вигляді теплиць в ресторані “Mediamatic” урбан-товариства “Mediamatic Biotoop” в Амстердамі (Нідерланди). Фото – Willem Velthoven.

 

Про небезпеку фізичних бар’єрів для міст та розмітку

– Коли розпочалась пандемія всі розпочали говорити про те, що це шанс “наблизитися” до рідних та більше часу перебувати дома. Але в плані міста, просторів та соціологізації ми навпаки почали віддалятися одне від одного. В магазинах з’явилися наклейки-маркери, які орієнтують тебе в просторі, або відмірюють необхідну дистанцію. Також маркування з’явилося на зупинках, масово відкрилися літні тераси, а маски стали звичайним, повсякденним атрибутом і перестали лякати, – розповів Сергій Яківчук, керівник ГО “U7 urban Studio”.

Сергій Яківчук

З приводу розмітки, то варто зазначити, що вона  виконує функцію скоріше нагадування про потребу в дистанціюванні. Бо, наприклад, на зупинках громадського транспорту все-одно відбувається скупчення людей при посадці, і там важко зберігати дистанцію. Але принаймні  у Вінниці така розмітка і обмеження на проїзд (лише сидячі місця в громадському транспорті) спонукали людей хоча б вишикуватися у черги.

Також зберігати дистанцію складно й на тротуарі в час-пік. Наприклад, в Ольборзі (Данія) цю проблему спробували вирішити за допомогою розмітки тротуарів зі смугою посередині (як на автомобільних дорогах). Чи вплине це на соціальне дистанціювання? Сумнівно, принаймні на перший погляд. Але це точно дозволить врегулювати хаотичних рух пішоходів.

Розмітка на тротуарі в Ольборзі (Данія). Фото – Reuters

Розмітка на станції метро у Ніцці (Франція). Фото – Reuters

Попри це вінничанин Назар Коваленко, фахівець з просторового розвитку і планування, переконаний, що до фізичних бар’єрів у публічних (відкритих) просторах потрібно ставитися дуже обережно, адже вони суперечать самій концепції міста. З його слів, цінність міст в тому й полягає, що у них найбільша концентрація взаємодії між людьми, і в першу чергу офлайнова.

– Не зважаючи на небезпеку вірусів, не зважаючи на небезпеку пандемії, мені здається, що ми маємо бути дуже обережними в установленні обмежувальних речей в громадських просторах. Особливо що стосується фізичних. Тому що якщо буде велике місто, але всі позакриваються у своїх комірках, це вже не місто, а густо заселений хутір, де всі далеко один від одного ментально, хоча фізично перебувають через стіни, – зазначив фахівець.

Назар Коваленко. Фото vmr.gov.ua

Ресторан на площі Святого Марка у Венеції. Фото – Manuel Silvestri/Reuters

– Єдине, що зараз точно можемо робити це створювати такі умови в громадських просторах, де люди мали б можливість соціально дистанціюватися, і через маркування, через знаки, через якісь інформаційні стенди, нагадувати, що варто дотримуватися дистанції, – зазначив Назар Коваленко.

Також цікавою пропозицією під час локдауну, на його думку, міг би стати дозвіл власникам ресторанів, у яких немає тераси, виносити столики на площі міста чи широкі тротуари і таким чином продовжувати працювати (як це робили за кордоном). Водночас Назар Коваленко зазначає, що це питання потребує регулювання владою (дозволи, правила тощо).

 

Про нові рішення в архітектурі та плануванні міст

Максим Кравчук

Максим Кравчук, архітектор та в. о. директора КП “Агенція просторового розвитку”, зазначає, що необхідність витримувати соціальну дистанцію і в той же час бажання комунікувати з іншими людьми потребують існування достатньої кількості громадських просторів. А оскільки використання громадського транспорту зараз обмежується, такі простори мають бути в межах пішохідної доступності від місця проживання.

– Тут доречно згадати концепцію “нового урбанізму” яка відстоює відродження невеликого компактного “пішохідного” міста або району. Це дозволяє отримувати максимальний спектр послуг у пішій доступності від свого дому. Крім зручності, в умовах пандемії  це зменшує контакти людей у транспорті та крупних торгових центрах. Для прикладу у Мельбурні розроблена концепція “Району 20 хвилин”, – розповів Максим Кравчук.

Також він зазначив, що наявність комфортних озеленених дворів, на противагу дворам-парковкам, дасть можливість зустрічатись людям не в приміщенні, а на вулиці.

Зараз на цю тему з’являється багато статей і матеріалів, а дослідницький ресурс ARCHISEARCH.GR взагалі оголосив конкурс ідей “Pandemic Architecture” – з пошуку практичних архітектурних та дизайнерських рішень для безпечних міст майбутнього.

По-перше, у випадку надзвичайних ситуацій через епідемію або пандемічну хворобу місто стикається з великими потребами в запасах, медичних приміщеннях та кладовищах. По-друге, проектування місць проживання в майбутньому повинно не тільки враховувати функціональні простори для індивідуальних і колективних потреб, але й також захищати здоров’я, оскільки люди все більше і більше свого часу проводять ізольовано у побудованих приміщеннях, – зазначили в ARCHISEARCH.GR.

Організатори цього конкурсу вже повідомили, що отримали понад 400 пропозицій від урбаністів, архітекторів, дизайнерів та художників з понад 60 країн світу.

Аркадій Гешман. Фото – zebra-tv

За цим конкурсом цікаво було б поспостерігати (його результати обіцяють оголосити 20 вересня 2020 року). Але поки що, як зазначив Максим Кравчук, можна ще раз поглянути на рішення які вже давно були запропоновані фахівцями з розвитку міст.

Так, наприклад, урбаніст Аркадій Гершман вважає, що під час проектування районів у містах, скоріш за все почнуть задіювати епідеміологів і спеціалістів по флорі та фауні (щоб втручання людини не спричинило нового вірусу від тварин, або щоб можна було швидко знайти й ізолювати проблем проблему без громадського карантину). У цьому контексті, на його думку, варто було б звернути увагу на концепцію будинків із середньою поверховістю, адже “під’їзд якої-небудь п’ятиповерхівки поставити на карантин набагато простіше, ніж однопід’їздну “свічку” на 30 поверхів”.

Існує безліч різних сценаріїв, які можна описати приказкою “не клади всі яйця в одну корзину“. Наприклад, великий торговий центр не найкраще вирішення з точки зору доступності та масовості людей. Логічніше мати багато невеликих магазинів у пішій доступності. Але щоб отримати різноманіття біля вашого будинку, потрібна компактність, щільність, змішана забудова і так далі, – зазначив Аркадій Гершман.

Графіка UK Urban Task Force – penniur.upenn.edu

Ежені Берч. Фото – assets.weforum.org

Ежені Берч, директорка Інституту міських досліджень Пенсильванії (Філадельфія, США) і професорка урбаністики, також прихильниця ідеї забудови з великою житловою площею, але яка сприяє кращому розповсюдженню пішоходів.

Крім цього у своїй статті “Cities of the Future Will …?” вона прогнозує, що у майбутньому будівлі матимуть кращі вентиляційні системи і що в них переглягуть системи циркуляції (наприклад, робитимуть окремі сходи для руху вгору та вниз, або робитимуть односторонні проходи в продуктових магазинах). А великі будівлі (як наприклад спортивні арени, культурні чи конференццентри) будуть конструюватися так, щоб їх можна було трансформувати у кризові центри чи госпіталі.

Сергій Яківчук звернув увагу на те, що в країнах з великою кількістю хворих на СOVID-19 деякі будівлі вже зараз перетворювали на госпіталі. А внаслідок заповнення лікарень, почали створюватися концепції різного роду модульних медичних станцій, які швидко монтуються (наприклад, медичні палати для ізоляції та лікування хворих). Так, наприклад, італійські архітектори Карло Ратті та Італо Рота розробили реанімаційні відділення для інтенсивної терапії в транспортному контейнері, який можна було додавати до лікарень, які борються з пандемією коронавірусу.

Перший підрозділ-прототип таких контейнерів почали будувати в одній з лікарень Мілану. Відео

Інфографіка – Business Views

У прогнозах, які зібрав ресурс “Business Views”, йдеться ще про те, що після епідемії коронавірусу старі офіси стануть креативними хабами (адже більшість людей працюватиме дистанційно), для туризму потрібно буде довести, що ти здоровий (наприклад, у Греції та Хорватії уже пропонують ввести “паспорт здоров’я” для туристів), а ручки, поручні, дзвінки та інше покриють міддю (на мідних поверхнях коронавірус довго не виживає лише 4 години).

– Також зараз почали говорити про зелені дахи, адже жителі багатоповерхівок, могли  б там відпочивати, займатися спортом і не контактувати з жителями інших будинків. Ця ідея могла б бути на довготривалу перспективу, і простір на даху використовувався б після пандемії. Тому хочеться, щоб цим питанням почали займатися в Україні, – зазначив Сергій Яківчук.

У свою чергу Максим Кравчук додає, що з дахами будинків працювати суттєво важче ніж з дворами. Але, на його думку, ідея цікава і в умовах пандемії теж доречна. “Італійці балкони використовували як місце для спілкування з сусідами, а у нас вони засклені” – зазначив  архітектор.

 

Про власне житло за містом

Юлія Гушул

Крім цього локдаун, здається, ще більше підсилив тенденцію “жити за містом”, а працювати у ньому. Як зазначив Сергій Яківчук, люди також почали більше думати про власне житло, адже це можливість швидкої самоізоляції.

Наприклад, однією з тих, хто зміг “евакуюватися” з міста під час локдауну, стала художниця і керамістка Юлія Гушул. Разом з чоловіком, мамою і трьома доньками вона поїхала в Канаву у Тиврівському районі. Це село за 40 кілометрів від Вінниці, де 6 років тому Юлія придбала “хатку-мазанку за ціною мобільного телефона”.

– У Вінниці ми живемо в приватному будинку, від якого до лісу – хвилин сім. Коли почався карантин, ми продовжували щодня там гуляти, влаштовували з друзями пікніки. Але на нас постійно психологічно тисли оголошення з гучномовця про надзвичайну ситуацію, а останньою краплею стало посилення карантинних заходів, введене з 6 квітня, коли заборонили навіть гуляти в лісі. Щоб не почуватися постійно порушниками закону, вирішили поїхати в село. Продукти взяли з собою, дещо було в підвалі з урожаю минулого року, хліб самі печемо. А ще чоловік з сусідом раз на тиждень їздив у Тиврів і купував там все необхідне.

– Ми з чоловіком, Михайлом Діденком, – керамісти. Для нас головне – щоб глина була. Тому нашій творчості й роботі не здатен завадити жоден карантин. А оскільки обидві старші доньки – хоумскулери, то навчання продовжувалося у звичному для нас режимі.

Також Юлія Гушул розповіла, що паралельно з ними у Канаві пересиджував карантин поет Андрій Стебелєв, який теж там має садибу. 

 

Як змінився транспорт

Дезінфекція громадськго транспорту у Вінниці. Фото – vmr.gov.ua

Обмеження на користування громадським транспортом в умовах пандемії коронавірусу (у Вінниці – лише сидячі місця) посприяло тому, що зараз все більш популярним стає мобільний транспорт. Навіть у нашому місті такої кількості велосипедистів і тих, хто їздить на електросамокатах, досі не було.

На перший погляд хорошим рішенням може здатися ідея “кожному по автомобілю”. Однак фахівці до неї ставляться дуже скептично. І ось чому. Назар Коваленко каже, що по перше, громадський транспорт не можна скасувати, тому що не всі можуть собі дозволити автомобіль. А по друге, збільшення кількості автомобілів, вимагає ще більшої кількості капіталовкладень в розбудову інфраструктури (інакше місто стане в суцільному заторі). З іншого боку, якщо постійно розбудовувати інфраструктуру для автомобілів, можна взагалі зруйнувати просторову структуру міста.

– Для такого компактного міста, як Вінниця, щоб всі мали автомобілі, це колапс цього міста. І в нас автомобіль – не життєва необхідність. Він необхідний, звісно, для людей середнього і вище середнього класу, які живуть за містом, а працюють у місті. А враховуючи те, що в нас одна з найбільш розвинених систем громадського транспорту в Україні, втрата громадського транспорту для Вінниці – це ще й питання іміджу, – розповів Назар Коваленко.

Оскільки в умовах пандемії  не перевозити людей не можна потрібно забезпечити відсутність їх скупчення у транспорті, і на зупинках.

Найбільш очевидним рішенням у цьому контексті, на думку фахівця, є збільшення кількості одиниць громадського транспорту і запровадження пільг на проїзд у вигляді грошової компенсації (що дозволило б скоротити невиправдані поїздки пенсіонерів).

– Одне з чудових рішень, яке вже запровадили, – це те, що більшість людей, які працюють в адміністративних будівлях у центрі міста (а це близько 800 осіб), їдуть на роботу на 8:00. Так само рішення про початок роботи ринків з 10:00 години – це трішки розмежувало навантаження на транспорт, – зазначив Назар Коваленко.

Крім цього, на його думку, потрібно й надалі зберегти дезінфекцію громадського транспорту  і потурбуватися про систему кондиціювання у ньому повітря.

Про транспорт часто кажуть, що це судини міста, по яких тече кров. І якщо перекрити ці судини, не буде постачання крові, і місто теж поступово вимирає. Тому я десь розумію, чому так збунтувалися мери Тернополя і Луцька, коли там запровадили “червону зону карантину”, – зазначив Назар Коваленко. – Для функціонування міста, особливо в економічному плані, треба дуже хороша мобільність людей, і цю мобільність просто так не можна обривати.

 

“Велосипедна революція”

Тимчасова велодоріжка в Берліні. Фото – twitter.com/bikeberlin13

Щодо велосипедів, то багато міст на період надзвичайної ситуації через COVID-19 навіть позакривати смуги для машин і зробили на них “тимчасові велодоріжки”. Так, наприклад, щоб уникнути колапсу і поширення вірусу, облаштували дороги в Берліні, Будапешті, Парижі, Ванкувері та інших містах.

Олександр Царевський, велоактивіст і представник компанії “Nextbike Україна” у Вінниці, розповів, що у квітні, коли відкрилися станції велопрокату, у Вінниці зросла кількість купівлі місячних абонементів. Тобто люди почали використовувати велосипед як повноцінний міський транспорт, а не лише для разових поїздок чи в туристичних цілях.

Олександр Царевський

Сам Олександр Царевський зазначив, що громадським транспортом намагається зовсім не користуватися уже 10 чи 12 років, і навіть взимку їздить на велосипеді.

У Вінниці багато хто користується зимовими велосипедами (айтішники ті ж самі). І зимовий велосипед найбюджетніший. Його завдання просто тебе довезти з пункту А в пункт Б. Ти просто їдеш, середня [швидкість] 15 [км/год], а якщо заметіль чи сніг 2,3 покришки, – поділився велосипедист.

У зв’язку з цим Назар Коваленко звертає увагу на те, що зараз бульше уваги потрібно преділяти велоінфраструктурі, а взимку паралельно зі смугами для руху громадського транспорту розчищати й велодоріжки. Також роботодавцям, наприклад, варто було би задуматися про душ, чи хоча б про місце для переодягання працівників, які пересуваються містом на велосипедах.

 

Популярність електросамокатів

Надія Сироватко, вчителька

Одна з тих, хто пересувається містом на електросамокаті, є вінничанка Надія Сироватко. Вона розповіла, що придбали його ще в жовтні, адже потрібно було бути мобільними: щоб забирати дітей із гуртків громадський транспорт не підходив за графіком. А вже під час карантину Надія таким чином возила на інший кінець міста передачі для батьків, а її чоловік їздив на роботу в інший мікрорайон.

– Хоча велосипед може швидше тебе доставити, електросамокат дає відчуття якогось комфорту: ти можеш навіть в сукні їхати, та й приїжджаєш не такий спітнілий… Взагалі це зручно, коли в тебе є свій транспорт. Навіть якщо він маленький, навіть якщо це не автомобіль, – зазначала Надія. 

Також вона розповіла, що зараз її сім’я намагається не користуватися громадським транспортом, а більше ходити пішки. Але чи зможуть так взимку, не знає. 

– Коли діти заходить в масках, їх починає нудити, їм стає погано… І думаєш: краще на півгодини раніше вийти з дому, ніж мучити себе і когось біля себе. Але взагалі класно, що зараз громадський транспорт напівпорожній, і в принципі якась культура поведінки виробляється. Бо коли згадуєш, як раніше в таку спеку було набито людей, і ти ще сам сунешся… Карантин тут реально пішов на користь.

Станція прокату електросамокатів у Києві. Фото – ain.ua

У інших містах також зріс попит на цей вид транспорту. У Києві, наприклад, 7 серпня анонсували запуск сервісу прокату електросамокатів. Втім, уже наступного дня в них стався конфлікт з мерією. В результаті Віталій Кличко звернувся до народних депутатів з проханням змінити законодавство про дорожній рух, адже “такий вид транспорту як електросамокати не врегульований чинним законодавством”. Зокрема мер Києва просить визначити: як, де і за якими правилами можуть їздити електросамокати в містах.

На цю проблему звертає увагу й Олександр Царевський.

Чисто візуально кількість велосипедистів у місті збільшилася в рази, але якість, на жаль, ні. Це й дотримання правил дорожнього руху, це переїзди пішохідних переходів, їзда по тротуарах, їзда на зустріч транспорту, їзда без габаритних вогнів… Те ж саме з електросамокатами: ніхто не їздить в шоломах, в рукавичках, в захисті ліктів. Електросамокат спокійно розганяється до 40 кілометрів за годину, але за рахунок того, що в нього більш низька посадка, він більш травматичний, – зазначив Олександр Царевський.

Детальніше про “велосипедну революцію”, а також про еротичну доставку, пандемічний дрон, коронавірусних богинь та інші карантинні “новації”, читайте у нашомо попередньому матеріалі за ЦИМ посиланям.

 

Про автоматизацію і безконтактні подорожі

У Вінниці в громадському транспорті з травня 2020 року діє виключно безготівкова оплата проїзду. До неї перейшли не через COVID-19, але в умовах пандемії це стало чудовим рішенням. Експерти прогнозують, що в найближчому майбутньому безконтактними стануть навіть подорожі. Цікаве дослідження про це опублікували на платформі “World economic forum”. У ньому йдеться, що навіть при наявності жорстких протоколів прибирання, значним ризиком зараження (як для мандрівників, так і для персоналу) є обмін проїзними документами та дотик до поверхонь через реєстрацію, охорону, прикордонний контроль, посадку тощо.

Відтак прогнозується, що новою нормою стане автоматизація в усьому секторі: починаючи від біометрики (безконтактний відбиток пальців, розпізнавання райдужної оболонки та обличчя, безконтактне сканування документів тощо) закінчуючи “цифровими паспортами здоров’я”. Це коли пасажир даватиме згоду туристичним та авіакомпаніям на використання своїх даних для складання індивідуального профілю ризику перед поїздкою (зокрема інформацію про здоров’я та історію подорожей). З одного боку це дозволить уникнути черг в аеропортах, але з іншого постає питання безпеки та конфіденційності даних. Тому в дослідженні наголошують, що одночасно з впровадженням цифрових технологій, потрібно  розробляти політику та правовий режим, які забезпечать захист громадянських свобод та громадського здоров’я.

 

“Не громадський транспорт, не офіс чи щось інше несе небезпеку, а саме інша людина”

Назар Коваленко зазначив, що кожне місто має свою функціонуючу систему транспорту і просторового розвитку, а відтак, кожне місто повинне намагатися максимально пристосуватися до пандемії не надто шкодячи цій системі.

– Це погано, що держава, і навіть десь місто діють методом проб і помилок, але виправданням може бути те, що з цим ніколи ще ніхто не стикався, і відповідно, дуже важко було дати адекватну реакцію. Це як з парками було, – розповів Назар Коваленко. – Але я думаю, що ковід змусить застосовувати прогресивніші підходи до функціонування міста, ніж до цього. Бо усі ці зміни, з точки зору міської влади, є непопулярними серед населення, а ковід примусив ці речі робити. І багато з них варто було б зберегти. Тому що світ показує, що ми будемо жити в стані перманентних криз, і наше завдання – просто звикнути до цих перманентних криз, і могти адаптуватися. 

У свою чергу урбаніст Аркадій Гершман зазначив, що єдиний спосіб раз і назавжди позбутися вірусу й інших зараз – позбутися людей, оскільки не громадський транспорт, не офіс чи щось інше несе небезпеку, а саме інша людина. 

Саме тому, кожному з нас варто пам’ятати про потребу в дистаніюванні і те, що маска під носом і на підборідді від вірусів не рятує.

Графіка – МОЗ України

______________

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

______________

Ілюстрація – Brian Stauffer для Foreign Policy  

Читайте також: Еротична доставка, пандемічний дрон та коронавірусні богині: що з’‎явилось та розвинулось у світі “завдяки” коронавірусу та карантину

Читайте також: Про оренду, доставку і QR-меню: історії невдач та успіхів вінницьких рестораторів через COVID-19

Читайте також: “Спілкуватися не можна мовчати”: як карантин змінив наші офлайн та онлайн комунікації

Читайте також: Карантинне життя: як вплинула домашня ізоляція на дітей і що з цим робити батькам

Читайте також: Рейви онлайн, концерти на аеродромах та нелегальні вечірки: як живе мистецтво та культурна індустрія під час карантину

Читайте також: Карантин на свободу? Як пандемія впливає на демократію, протест і вибори

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.