«Місто трьох мостів» і «піастри Замостя»: як художник Максим Калинчук створює вінницький поп-арт. ФОТО

19:39
Автор: Олеся Яненко
Become a Patron!

На малюнках Максима Вінниця не ідеальна  там не побачиш славнозвісної вежі Артинова чи вінницької арки зі шпилем. Зате він малює те, що для вінничан є ближчим ніж туристичні пам’ятки: ринок «Урожай», великий скляний «Ювілейний», а також старий та затишний кінотеатр «Родина».

Він називає Вінницю “будиночком, де можна сховатись”, який не хочеться покидати навіть заради пошуків більших можливостей.

Він скоріше назвав би себе патріотом Вінииці, аніж України, і відтак часто його можна побачити у футболці з написом «Замостя». Якось він навіть створив спеціальні купюри ,«замостянські піастри» на день народження свого друга. Чому саме Вінниця надихає хлопця та як виглядає “місто трьох мостів” на ілюстраціях Максима Калинчука — дивіться та читайте у нашому матеріалі. 

Максиму двадцять два роки, він працює в успішній вінницькій ІТ компанії, хоча й не приховує, що хотів би спробувати себе у сфері бренд-дизайну. Нещодавно Максим намалював серію листівок, на яких зобразив те, що бачать всі, але помічають одиниці: золотоверхий Собор з незвичного ракурсу, знайомий вокзал та старий “автодром” у парку.

— Я вирішив у короткий термін зробити серію листівок та роздрукувати їх. Був просто якийсь спортивний інтерес. Була спроба заявити про себе, а також порадувати друзів. Коли ти зіпсуєш шматочок дерева у вигляді листка — воно буде мати матеріальну енергетичну цінність. Листівки — це щось як з ворголівським поп-артом, які показували буденність американців.

Мені відмовили в “ШоШо” (вінницький магазин української продукції) — їм не сподобалось, тому листівки я вирішив просто роздати. Зараз вже і не маю мети їх продати.

Максим каже, що з листівками можна робити все, що хочеш — “ділитися з друзями або палити на Сабарові”.

— Це як арабська пісня — що бачу, то й співаю. За двадцять два роки я це все ввібрав у себе, і зараз усю цю Вінницю треба якось випустити. Ось і все. 

 

«ЗМСТ» та «зін»

— Мем “Замостя” з’явився як жарт, який потім переріс у щось “нездорове”. Ми почали робити футболки, купюри, стікери, які клеїли в трамваях та по місту. Коли ми гуляли з друзями, у нас в компанії завжди були такі змагання між тими хто живе в центрі, на Вишеньці та Замості. Кожен вболівав за свій район і казав, що він найкрутіший. І ось ця культура, коли ти пропагандуєш Замостя, вона переросла в дещо більше.

— Я хочу створити такий маленький «зін» (аматорське малотиражне видання, – media lab) і в ньому друкувати фотографії, вірші чи вставляти туди QR коди з посиланням на подкасти, потім поширити цей «зін» серед знайомих та друзів. Хочу створити таке ком’юніті, яке буде разом тусити, надихатися одне одним, і може з цього щось вийде.

Про контрасти

Максим розповідає, що ідеї для своїх ілюстрацій шукає під час піших чи велосипедних прогулянок містом. Інколи на малювання витрачає півгодини, згадуючи будинки по пам’яті або змальовує з гугл-мепс, іноді малює довше, як це було з будинком вінницької міської Думи. 

 

— Довго малював будинок міської Думи — це гарна будівля у самісінькому центрі, з величезною білою стіною та з архітектурою, якої у Вінниці залишилось дуже мало. Все це приваблює. Ці будівлі гарні, старі та не мейнстрімні, це те, що бачать всі, але ніколи не помічають.  

 Хочеться показати контрасти. У нас є багато гарних будівель, приватних будинків, які виглядають “лакшері”. На фоні них якась хрущовка виглядає смішно, але в цьому і вся Україна. Ти бачиш “Авалон 5” (сучасна новобудова у Вінниці, — прим. ред.), а біля депо далі — якийсь гуртожиток, і там на балконі хтось сушить якісь шкури звірів. Я думаю — як так? Облуплена “общага” і європейський квартал — це такі контрасти. Але цим воно і бере. Це типово не те що Україні, а більше навіть Вінниці — бо у Києві, якщо будують якийсь одномаштабний проект, то біля нього теж будуватимуть щось нове. 

 

«Трамвайний малюнок» та жінка з квітами

 

— Зранку в трамваї люди їдуть із сумними лицями, ти все це бачиш та береш їх настрій собі. Також ти бачиш якісь будівлі цікаві або купу брудної негарної реклами з вікна — наш мозок все це читає і на початку дня — кипить. Тому треба відволікатися: для когось це книга, а для мене — малюнок. 

Синій жилет кондуктора, темний силует прибиральника під час ранкових сутінок та знайомі всім будівлі “Ювілейного”, “Урожаю” та “Родини” — це те, що Вінничани бачать чи не кожен день, а дещо з цього є неофіційним символом міста. Крім будівель, Максим також малює випадкових незнайомців, бармена в одному з вінницьких барів, своїх знайомих та колег. 

Більше малюнків Максима можна побачити на його сторінці в інстаграмі за ЦИМ посиланням. (@maxim_kalinchuk)

Дуже зворушливою є замальовка Максима про трагічну подію, яка сталася у Вінниці на початку серпня. Тоді бабуся, яка займалася продажем квітів у центрі міста, потрапила в автомобільну аварію та загинула. 

— Кожен вінничанин, який ходить у кафе чи інші заклади в центрі — вони всі її бачили, всі її знали,  — розповідає Максим. — Хтось купував квіти, хтось тікав від неї. Вона стала відомою, в принципі, культовою особистістю, в якої немає величезної слави чи грошей. Це був жахливий момент: я якраз проїжджав біля місця цієї аварії, там весь асфальт був у квітах. Хотілося увіковічнити її пам’ять, бо це була подія, до якої більшості не було діла. Але я рахую, що комусь її буде не вистачати. 

 

Мало розмов

 У Вінниці не вистачає майданчику, де люди могли б притертися один до одного, зрозуміти, що вони з однієї зграї. 

— У Вінниці не вистачає якихось творчих заходів . У нас, наприклад, були Sun Територія, Гоголь фест, навіть фестиваль на “Росії” (мистецька резиденція у кінотеатрі “Росія”, – прим. ред.) — це було дуже круто, збиралось багато молоді, але у цьому всьому мало розмов. Немає діалогу, під час якого люди будуть бачити одне одного, обговорювати щось. Це питання нашого вінницького менталітету, тут ніхто не лізе у справи іншого. Це не Львів, де всі такі “натужно” доброзичливі —  тут люди будуть реагувати, якщо станеться щось серйозне.

Перше, що спадає йому на думку після запитання “твоє улюблене місце” — це напис “Не сміти” на Сабарові, каже, що любить “там просто сидіти і відпочивати від “бетонних друзів”.

— Є ще лавка біля вежі, з якої відкривається дуже гарний вид. Дивишся —  справжня Європа.

— Коли ти бачиш якусь радянську забудову, або якісь глухі села, в яких нічого не має, повна розруха —  це може дуже романтично та гарно виглядати. В наступному році я хочу зібрати людей, яким буде “по-приколу” нанести на футболку фото свого балкону. Балкон — це обличчя кожної людини. Вони всі унікальні, жодні не повторюються.

— У Вінниці мені не тісно, тут дуже комфортно, але є одна проблема — мені тут немає що робити. Я працюю в класній компанії, вона є лідером у вінницькій ІТ-індустрії. Але у Вінниці немає того, чого я дійсно хочу. Мені хотілося б працювати в рекламі, бренд-дизайні — не тільки робити лого, але й плакати, наприклад, для “Синього кактусу” (колишня арт-кав’ярня), якщо їм буде потрібно, або малювати для “Бюро” (бар “BÜRO”) анонси якихось подій. 

«Місто трьох мостів» та місто-“будиночок”

— Бренд “Місто ідей” виглядає класно, чіпляє погляд, це щось унікальне. Але сама ця позиція, “місто ідей”, це не про Вінницю, а про будь-яке місто, в якому живуть люди, це універсально. Тому що в будь-якому місті зароджуються ідеї. В плані шрифтів і графіки — він вийшов цікаво. Трохи не зрозумілий, але цим він і приваблює, щоб його роздивлятись. Але знову ж таки є проблема — це мало де не використовується. 

— Що таке Вінниця? Вінниця — це коли не працює один міст, і реально все місто зупиняється. Це місто, з одного кінця якого в інший кінець можна доїхати за двадцять хвилин. Можна було б назвати бренд “Місто трьох мостів”. Назва притягнута за вуха, але більше відповідає Вінниці, ніж “Місто ідей”.

— Я не можу назвати себе патріотом України, але патріотом Вінниці — так. Звісно є якісь бажання виїхати звідси заради кар’єри, “двіжухи”, але це місто не хочеться покидати. Здається, що навіть живучи десять років за кордоном я чогось досягну  але я все одно повернусь сюди. Вінниця, це якийсь такий будиночок. Коли ти граєш у якусь дитячу гру і кажеш “я в будиночку” — ось це і є Вінниця.

Колеги з Києва кажуть, що попри те, що наше місто розвинуте і тут, в принципі, є багато різних закладів — у нас видно небо. Тут не має цього величезного коридору з багатоповерхівок та хмарочосів. Ти над собою можеш побачити чисте небо. Навіть на Космонавтів (алея на проспекті Космонавтів, прим. ред), там стоять такі собі п’ятиповерхівки, гарненько вписуються, не тиснуть на тебе. Там немає великих масштабів, тому там приємно йти. 

 

«Не бомбардуй наше подвір’я»

— На початку літа я зробив для свого під’їзду плакат з написом «Не бомбардуй наше подвір’я», на ньому намальований окурок у вигляді бомби. Я не розумію, чому ЖЕКи таким не займаються. Плакат довго не знімали, десь півтора місяці, але він загороджував нашим сусідам доступ до лічильників, тому його перевішували, і згодом я забрав його додому. Але те, що він так довго протримався — це плюс.

— Культурний вибух Вінниці ще попереду. Дуже сподіваюсь, що я стану для когось таким “курком”, коли людина побачить мене, і подумає “ось, Максим робить якусь мазню і публікує це. Чому я не можу показати своє?” 

 

Фото Марини Сербінович

Малюнки надані Максимом Калинчуком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.