Оновлено: 26 Травня 2021, в 09:50
Приміщення міської думи майже третину століття було місцем, звідки здійснювалось управління Вінницею. А під час Перших визвольних змагань там вирішувались питання державного рівня. В Білій залі на третьому поверсі засідали депутати Думи, а Симон Петлюра приймав Юзефа Пілсудського і виголошував урочисті промови до вінничан.
Цей матеріал є продовженням циклу Vежі та Центру історії Вінниці під загальною назвою «Місця Української революції у Вінниці». Матеріали охоплюють період з 1917 по 1921 рік і розповідають про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці або взяті з книги О. Логінова та Л. Семенка “Вінниця в 1917 році. Революція у провінційному місті”
За більш ніж сто років існування будинку міської Думи, там змінилось багато. Тепер в Білій залі ніхто не засідає і, тим паче, не виголошує урочистих промов. Міська влада вже більше 60 років працює в інших приміщеннях, а одна з найважливіших з історичної точки зору будівель у Вінниці використовується торгово-промисловою палатою.
Біла зала, білий рояль
Ідея побудувати нове приміщення для міської думи виникла ще на початку ХХ століття. Справа в тому, що будівлю міської управи по вулиці Петра Великого (сучасна вулиця М. Грушевського) передали Окружному Суду у 1909 році.
У квітні наступного року міська Управа придбала земельну ділянку площею 380 квадратних метрів на Миколаївському проспекті (сучасна Соборна). Проект будинку для Думи доручили виконати головному архітектору Вінниці Григорію Артинову. Будівництво розпочали в січні 1911 року і вже восени в середмісті з’явився Г-подібний, триповерховий будинок, з невеликим внутрішнім двориком.
Оскільки будівля розмістилась між садибою Піонтковської з правого боку та міським училищем з лівого (училище не збереглось до наших днів), Артинов вирішив більше уваги приділити головному фасаду та інтер’єрам основних приміщень. Так, фасадну стіну першого поверху оформили грубо обтесаним каменем, а два верхні поверхи об’єднали великим ордером з класичними напівколонами. В круглому отворі на фронтоні було встановлено годинник. Будинок міської Думи був другою у Вінниці громадською будівлею з годинником (першою у 1907 році стала Гоголівська бібліотека).
Любастрові прикраси, які були використані при оздобленні внутрішніх приміщень, дали неофіційну назву третього поверху будівлі – Біла зала. Там також встановили білий рояль фірми “Бехштейн”. Григорій Артинов особисто обирав правильний відтінок білого кольору, щоб музичний інструмент вписувався в інтер’єр Білої зали.
На першому поверсі розташувався міський банк, на другому міська Управа (тодішній відповідник міськвиконкому), а на третьому – зала засідань гласних (депутатів) міської Думи.
Перші демократичні вибори у Вінниці
Коли в березні 1917 року до Вінниці дійшли чутки про повалення влади імператора Миколи ІІ, місцеві підприємці та представники земства вирішили брати владу до своїх рук. Ввечері 3 березня в Білій залі розпочалось засідання тимчасової ради громадських організацій, на яке прийшло близько 50 впливових вінничан. Серед них були землевласник граф Здіслав Ґрохольський, адвокат Любомир Длуголенцький, письменник і громадський діяч Дмитро Маркович та багато інших.
Переконавшись, що Вінницький гарнізон не чинитиме перешкод, Ґрохолський і компанія за кілька днів створили Раду громадських організацій – орган самоврядування, який мав би забезпечити нормальне функціонування влади у Вінниці до майбутніх загальних виборів.
Водночас міський голова Микола Оводов склав свої повноваження та невдовзі переїхав до Одеси.
8 березня в місті влаштували урочисту маніфестацію, під час якої вояки вінницької залоги присягнули на вірність Тимчасовому уряду. О 10:00 колони військовиків пройшли Миколаївським проспектом до жіночої гімназії (гімназія № 2) та повернулись до будинку міської Думи. З балкону на другому поверсі до солдатів звернувся Здіслав Ґрохольський:
– Об’єднуємось, але не забуваємо ані на мить у нашому підйомі духу, в нашій вільній віднині праці, що війна не закінчена, ворог не відбитий, що ми не настільки далеко від лінії фронту і що від нашого спокою, безперервної праці для суспільства багато в чому залежить успіх героїчної ратної праці доблесного війська.
Хай міцнітиме створена народним представництвом Влада! Хай живе героїчне військо! Хай квітне вільне, повноправне життя Батьківщини, – виголошував Ґрохольський, одяг якого був прикрашений червоним бантом.
Наприкінці серпня 1917 року у Вінниці відбулись перші демократичні вибори. Тоді обирали радних (депутатів) міської Думи.
– Це були демократичні вибори за тими принципами, якими користуємось ми: загальності, рівності, таємності голосування. Але вони були проведені лише один раз, наступні відбулись вже після відновлення української державності в 90-х роках, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.
До списків виборців увійшли 19 712 міських жителів та 15 217 військовослужбовців, а самі вибори призначили на 27 серпня. В підсумку, з 350 претендентів від 15 партій та блоків до міської думи було обрано 59 радних: 12 більшовиків, 10 представників Єврейського національного блоку, 8 соціалістів та 7 українських соціал-демократів. Решта партій та блоків мали в думі від одного до чотирьох радних.
Більшовики наступають
Після провальної спроби більшовиків захопити владу у Вінниці в жовтні 1917 року, в місті на певний час встановилась українська влада. На початку січня 1918 року більшовики захопили Браїлів та нарощували сили для наступу на Вінницю. 9 січня розпочались обстріли міста, а вже 15 січня Вінниця була захоплена. Протягом двох днів до міста прибули близько 3000 вояків, які поселились на приватних квартирах та в Кримських казармах. Це були солдати вірних більшовикам Волинського, Кексгольмського та Литовського поліків ІІ гвардійського корпусу.
Одразу за військами до міста приїхали представники Київської Ради робітничих і солдатських депутатів – Євген Едельштейн, Андрій Іванов, Ян Гамарник та Володимир Логінов.
На 14-16 січня міською управою Вінниці були заплановані вибори до Українських Установчих зборів, завданням яких було затвердження нового державного устрою та конституції. Враховуючи хаос, викликаний наступом більшовиків, більшість виборчих ділянок припинили працювати вже ввечері 14 січня.
Самі ж більшовики одразу влаштували перевибори до Вінницької Ради робітничих і солдатських депутатів (ВРРСД). Вони тривали протягом двох днів і вже 17 січня у Білій залі відбулось засідання Ради в новому складі. Засідання відкривав Андрій Іванов повідомленням про повалення влади Центральної Ради у Вінниці та пропозицією проголосити в місті владу РРСД. Пропозицію ухвалили під крики “ура!” та одразу ж сформували виконавчий комітет Ради, який очолив Євген Едельштейн.
“Товариш Миронов, уведіть славних литовців”
Через хаотичне встановлення влади більшовиків протягом кількох днів відбувалось мирне співіснування міської влади та виконкому ВРРСД. Проте, 21 січня було утворено комісію “для обстеження міського господарства та встановлення контактів з міською управою”. Наступного дня Гішвалінер, голова комісії, заявив членам Управи, що вони мають готувати справи для передачі комісії.
Ввечері 22 січня члени міської Управи зібрались в приміщенні міського банку на нараду. Туди ж прибув Гішвалінер з викладеними в листі вимогами.
– Гішвалінер був людиною глупою, але такою, від якої ми могли дізнатися про справжню суть справи. Так ось, від нього ми і дізналися, що мова йде не про контроль, а про повну передачу всіх справ виконавчому комітету, – свідчив пізніше один із членів Управи доктор Черняк.
Міська Управа відмовилась підкоритись, пояснюючи це тим, що вона є лише виконавчим органом міської Думи. За однією з версій, у відповідь Гішвалінер заявив, що це не має значення, тому що за три дні Думу розженуть.
Зранку 23 січня на засідання Думи зібрались сотні людей, адже чутка про її розгін вже поширилась містом. Попередню нараду депутати Думи вирішили влаштувати в операційній залі – Біла зала була зайнята РРСД ще з 17 січня.
– Я прибув від Ради робітничих і солдатських депутатів для того, щоб заявити наступне: Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів оголосила себе найвищою владою у місті, внаслідок чого всі установи зобов’язані незаперечно Раді підкорятись і працювати під її безпосереднім контролем і керівництвом. Ми маємо дані, що Київ зайнятий гвардійськими військами, що Козятин в наших руках, тому будь-який опір буде безглуздим. Залізною п’ятою пролетарської диктатури все буде подавлено, і я попереджаю міську Думу, що непідкорення Радянській владі призведе до найсуворіших репресій, – заявив Євген Едельштейн на початку наради.
За словами очевидців, Едельштейн поводився досить грубо і пихато. Це пояснювалось тим, що в буфеті думи сиділи декілька десятків озброєних солдатів Литовського полку, так званих “литовців”.
Тим часом хтось з представників більшовицького виконкому запропонував перенести засідання до значно більшої Білої зали. Вже за 15 хвилин там одночасно опинились і депутати Думи, і члени міської Управи, і представники виконкому ВРРСД. Голова Думи Слуцький, вставши з місця, повторив висунуті Едельштейном вимоги і заявив, що Дума обрана всім населенням Вінниці, тому не може співпрацювати з більшовиками без згоди вінничан.
У відповідь на це Едельштейн заявив:
– На вашу достойну контрреволюційну відповідь ми дамо достойну революційну відповідь. Товариш Миронов, уведіть славних литовців. Дума оголошується розпущеною, а Управа заарештованою.
Тієї ж миті до зали вбігли кількадесят солдатів з гвинтівками і оточили депутатів та членів Управи. Натовп почав протестувати, здійснювались спроби прорватись до міських посадовців. Відповідно до однієї з міських легенд, саме тоді трьома пострілами “литовці” пошкодили одне з дзеркал у Білій залі.
П’ятьох заарештованих членів Управи у вантажівці відвезли до в’язниці. Вже за 12 годин їх відпустили під підписку про невиїзд з міста. За два тижні в міському театрі відбувся суд над членами Управи. Проте, відчуваючи настрої натовпу, Едельштейн переніс судове засідання на “інший раз”. Але іншого разу так і не відбулось, адже в середині лютого більшовики поспішно відступили перед наближенням українських частин та союзних їм підрозділів австро-угорського війська.
Директорія, Петлюра та важливі гості
З приходом до влади Павла Скоропадського, міське самоврядування у Вінниці продовжувало діяти. Згодом, у грудні 1918 року, вінницька міська Дума однією з перших на Поділлі визнала владу Директорії. Варто зазначити, що в Білій залі відбулись декілька Державних нарад Директорії – розширеного дорадчого органу з надзвичайними повноваженнями, який виконував функції представницької влади та розглядав важливі політичні справи. У них брали участь члени Директорії, міністри, члени Трудового Конгресу (передпарламенту), представники Армії УНР, політичних партій та громадських об’єднань. Перша відбулась 12-14 грудня 1918 року, інші – вже після взяття «червоними» Києва та проголошення Вінниці «Тимчасовою Столицею УНР», 2 лютого та 4 березня 1919 року.
Окрім цього, в Білій залі влаштовували урочисті прийоми на державному рівні. Восени 1919 року там побував диктатор ЗУНР Євген Петрушевич, у травні 1920 року – маршалек Юзеф Пілсудський.
– Зазвичай балкон на другому поверсі будинку Думи використовувався для промов, прийому парадів тощо. Є спогади про урочисті промови Головного Отамана Симона Петлюри та військового міністра Володимира Сальського до вінницької громади, – каже Олександр Федоришен.
Міська влада переїжджає
Після остаточного впровадження радянської влади у Вінниці, міська влада продовжувала працювати в будинку Думи. В 1941 році радянські міські структури виїхали в евакуацію. Під час нацистської окупації приміщення слугувало для засідань та зборів міської управи. Проте, після звільнення міста муніципальна влада туди вже не повернулась.
– Ймовірно, рішення про переїзд після повернення радянської влади було прийнято, щоб уникнути будь-яких асоціацій з міським самоуправлінням окупаційної доби, – пояснює Олександр Федоришен.
З 1944-го до середини 90-х в будівлі функціонували адміністративні установи – керівні органи цукрового тресту та обласного постачального об’єднання. В наші дні колишній будинок міської Думи орендує Вінницька торгово-промислова палата.
В приміщенні збереглась оригінальна ліпнина. Сходи з другого на третій поверх теж не змінювали під час ремонтів. Сама Біла зала майже не змінилась більш ніж за сто років. Хіба що стала блакитною. На одній зі стін досі висить дзеркало, яке ймовірно було пошкоджене пострілами “литовців”.
– Сподіваюсь, що пошкоджене дзеркало рано чи пізно поповнить фонди майбутнього Музею Вінниці, та буде постійно експонуватись в ньому. Якщо колись це приміщення буде використовуватись в якості зали засідань депутатів Вінницької міської ради, мені видається, що було би логічно це дзеркало замінити, зважаючи на унікальність артефакту – каже Олександр Федоришен.
На 2019 рік запланована реконструкція будинку міської Думи, на яку виділяють 600 000 гривень. Поки що невідомо повернуться коли-небудь депутати міської ради до Білої зали чи ні.
Нагадаємо, що раніше ми писали про “виступ більшовиків перед Народним домом”, садибу Миколи Стаховського, що стала “Рідною хатою” для вояків УГА, історію готелю “Савой”, українські панцирні дивізіони, історію міського театру, канцелярію Симона Петлюри, польовий шпиталь УГА в психіатричній лікарні та про пам’ятний знак на честь Січових Стрільців.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.