Команда “Музею Вінниці” до Дня пам’яті жертв голодоморів, що цьогоріч припав на 26 листопада, опублікувала історію про те, як в часи Голодомору 1932-1933 років на Вінниччині відзначали свята, попри голод та страждання. Як зазначають музейники, це “історія про те, як навіть в найтемніші часи люди залишались людьми і продовжували одружуватись, хрестити дітей, відзначати Різдво та Великдень”.
За основу публікації на Facebook-сторінці “Музею Вінниці” взято уривок з книги “Голодомор 1932-1933 рр. на Вінниччині: Скрижалі пам’яті” авторства наукового співробітника музею Арсена Зінченка.
– Голодні страждання не стерли в українського селянина пам’яті про свято й звичай пошанування хліба. Люди намагалися будь-якою ціною знайти й виміняти щось їстівне на свята, особливо, на Різдво й Великдень. Родичі й близькі ділилися дрібкою хоч би яких харчів як найдорожчим, – йдеться в уривку.
Так, за публікацією, зворушливою є оповідь Ганни Борячук із села Парпурівці Вінницького району про те, як бабуня Параска із сусідніх Хижинець на Великдень 1933 року передала як гостинця торбинку з кількома пригорщами картопляних лушпайок.
– Також численні перекази свідчать про випікання пасок з одного борошна й води, з картоплі — таку “паску” називали “бабакою”, з кукурудзяних качанів, хрону та висівок, хоча все це ледве чи й нагадувало великодній хліб. Знесилені голодом люди намагалися будь-що похрестити новонароджену дитину, долали великі відстані у пошуках священика. Зі свідчень довідуємося про те, що перешкодою до хрещення було не лише те, що церкви у більшості сіл були зачинені, а й страх перед покаранням за хрещення. Хрестини, якщо проводили, то вночі. Священик заходив до хати в звичному світському одязі, а вже в хаті одягав ризи. Обряд хрещення відбувався потай, із завішеними вікнами, “щоб навіть сусіди не здогадалися”, – йдеться в роботі Зінченка.
Крім того, згідно з роботою історика, невід’ємною складовою традиційного весільного обряду українців був пишний прикрашений пшеничний коровай, довкола якого розгортався весь сценарій весільного дійства. І навіть в часи Голодомору в селах, де ще була церква, намагалися проводити поодинокі обряди вінчання. Іноді – навіть попри те, що на стіл не було чого поставити.
– Очевидці стверджують, що в роки Голодомору у тих селах, де ще залишалася церква, все-таки відбувалися поодинокі обряди вінчання: “Хоч нічого на стіл поставити, а в церкві вінчалися!”. Мешканка с. Крижинці на Вінниччині розповідала: “Моя мама віддалася в 1933 р., сестра їй зробила весілля — їли буряк на молоці”. На такі родинні події збиралося мало людей, здебільшого родичі, які жили зовсім близько. Як бачимо, осередкова роль хліба як важливого символу свята, весілля, похорону в роки Голодомору зазнала суттєвих деформацій. Це було одним з проявів руйнування традиційної обрядовості й народної культури, – підсумовується в публікації.
День пам’яті жертв голодоморів — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада (цьогоріч – 26 листопада). Зокрема, цього дня в Україні протягом останніх років о 16:00 оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання, після чого відбувались акції “Запали свічку”, в рамках якої всі охочі несли свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку та поставивши біля вікна.
Ілюстративне фото – з архіву “Вежі”
Дякуємо!
Тепер редактори знають.