Про “Улюблених класиків”, забуту поезію та підтримку молодих музикантів: інтерв’ю з Марією Бурмакою

16:55
Автор: Богдан Будай

Сьогодні, 21 вересня, в приміщенні Донецького національного університету з презентацією нового проєкту “Улюблені класики” виступить народна артистка України, кандидатка філологічних наук та кавалериня Ордену княгині Ольги ІІІ ступеню, співачка Марія Бурмака. Напередодні виступу ми поговорили з артисткою про новий проєкт, підтримку молодих музикантів та безліч ідей, які вона б хотіла втілити. 

“Донести історію людей, які жили, помилялися, закохувалися та писали вірші”

VeжА: Розкажіть, будь ласка, більше про свій проєкт “Улюблені класики”. Про що він? Яка його мета? Чи виникнув він спонтанно, чи був певний попередній план, враховуючи освітню складову?

М.Б.: “Улюблені класики” ‒ це, насправді, проєкт, який я роблю протягом життя. Буквально днями була річниця фестивалю “Червона рута”, який вперше відбувся в 1989 році. З першої “Червоної рути” багато хто перепощував саме мій виступ, оскільки я ще “на сцені”. Тоді це була пісня на вірш Олександра Олеся.

В теперішній проєкт входять 15 пісень на вірші поетів, від Шевченка до Стуса. Також в збірці є пісня на вірш Олександра Олеся, але вже інший, не той, що я співала на “Руті”. Насправді, в мене цих пісень значно більше, але я обрала саме 15. Що увійшло: дві пісні на вірші Тараса Шевченка, пісні на вірші Тичини, Максима Рильського, Лесі Українки, Франка, Якова Щоголіва (харківського поета, сучасника Шевченка), Василя Чумака, Василя Стуса, Якова Савченка (поета “Розстріляного Відродження”). Знаєте, протягом свого життя я багато писала. І стикалася з тим, що навіть вчителі, коли учням розповідають про, наприклад, Олеся, кажуть, мовляв, от на вірші Олеся найбільше пише (пісень ‒ прим. авт.) Бурмака.

Я вирішила зробити такий проєкт, який, з одного боку ‒ нібито дуже стиснута Антологія української поезії, з іншого боку ‒ це вірші, які входять в шкільну програму, які можна наспівати і презентувати в досить сучасному аранжуванні.

Я задумала цей проєкт саме в такому форматі пару років тому. Дуже багато наших класиків “проходять”, як якісь незрозумілі люди з хрестоматій, і особливо ніхто не повертається до їхньої творчості. В Києві я живу неподалік вулиці Олени Теліги і колись почула, як дівчинка-підліток каже своїй мамі, що це “уліца Алєни Тєлєгі”. І це нерідко трапляється в Києві. І я подумала, як же так донести історію людей, які жили, помилялися, закохувалися, писали вірші і які достойні того, щоб про них пам’ятали. Знали, як правильно писати їхні прізвища, та знали їхній життєвий шлях.

Я вже намагалася два роки тому подавати цей проєкт в Український культурний фонд, але тоді в мене не вийшло. А от в цьому році цей проєкт ми з командою подали знов, і отримали підтримку фонду. До цього проєкту увійшли як пісні, написані мною давно (це і вірш Олеся, і Василя Стуса, “Верни до мене, пам’яте моя”, і деякі інші), так і 7 нових пісень, які я написала цієї весни. Я ще не знала, чи ми отримаємо підтримку, але пісні вже писала. Чому саме такі пісні? З різних причини. Тому що, наприклад, вірш «Каменярі» Франка знають всі, він є в хрестоматіях, а вірш Лесі Українки ‒ “Черешеньки” ‒ це дитячий веселий вірш. Програма має бути різноманітною, не лише сумні вірші. Також на початку цього року я робила прем’єру нових дитячих пісень, і серед них була пісня на вірш Павла Тичини “А я у гай ходила”. Але я взяла спеціально пісню “Пам’яті тридцяти”, бо це пісня пам’яті битви при Крутах, і це дуже болюча сторінка історії.

Також Василь Стус, пісня “Верни до мене, пам’яте моя”, яку я написала давно, яку в багатьох версіях можна знайти на YouTube, але також і пісня “На Лисій горі”, яка дуже зворушлива. Адже Стус помер не в Києві, як мріяв про це. Вона тужлива, про кохання, про, власне, “Лису гору”. Це якраз п’ятнадцята пісня в переліку. І вона зовсім нова.

До проєкту долучилися і багато музикантів. Тут, у Вінниці, я буду з гітаристом. Також в різних піснях на записі звучатимуть і бас-гітара, ще одна гітара, перкусія, скрипка, флейта. Саундпродюсером виступив кращий саундпродюсер України Вадим Лисиця. Найвідоміші хіти, які зараз звучать по радіо, ‒ це його робота. Це і пісні “Alyosha”, пісня “Дим” від “Врємя і стєкло”, “Тримай” Насті Каменських ‒ це все він робив.

В рамках проєкту буде також концерт до Дня вчителя, який відбудеться у повному складі в Києві, 28 вересня в театрі “Сузір’я”. Він транслюватиметься онлайн на Facebook-сторінці “Улюблені класики”. Заплановані зустрічі в університетах України. Вже був Харків, вже був Львів, а зараз ‒ Вінниця.

Про Стуса, плани та найкомфортніше місто для життя

VeжА: Чому саме Вінниця? Зрештою, міст багато. Як сталось, що саме Вінниця і саме Донецький університет Стуса? Це пов’язано, власне, з тим, що університет “носить” його ім’я, чи була ще якась причина, враховуючи, що університет переїхав до Вінниці з Донецька, нині окупованого? Чи, може, просто була якась попередня домовленість з керівництвом університету?

Звичайно, пов’язано. Харківський університет став першим, бо це моя alma mater, в УКУ (Український католицький університет у Львові ‒ прим. авт.) я неодноразово виступала, і вони весь час запрошували. У Вінницю я, фактично, “з нуля” дзвонила та домовлялася. І, дійсно, з тих причин, які Ви назвали. По-перше, це Донецький університет імені Стуса, і це свідчення того, що Донецьк ‒ це Україна, що Україна своїх не залишає, і цілий університет тепер у Вінниці, але залишилася назва ‒ Донецький національний університет. І в мене є знайомі викладачі, які викладали ще в Донецьку. Також важливу роль відіграє ім’я Стуса. В рамках проєкту в мене дві пісні на його вірші. Це грандіозна постать для української культури. Це людина, для якої лише мрією залишилася Незалежна Україна. І це поет, який народився у Вінницькій області, і в Вінницю таки і “повернувся”. Якщо говорити, де душа Стуса, то вона саме на Вінниччині. Він звідси родом, але закінчив Донецький університет, який саме тому ім’я поета і носить. Тому, можна сказати, що він сюди повернувся таким от чином. Тому ми дзвонили, домовлялися, шукали контакти, адже я дуже хотіла, щоб саме у Вінниці і Донецькому університеті відбулася презентація проєкту.

Після Вінниці буде Київ, ще в планах Житомир і Одеса. Одеса ‒ бо це південь України, важливе стратегічне та університетське місто. В Житомирі дуже хотіли, щоб ми приїхали. До того ж, це від Києва недалеко. Так що ті кияни, які не зможуть прийти на концерт в Києві, можуть приїхати до Житомира. Зараз ми всі в очікуванні, чи буде карантин, чи не буде. Відтак, в планах саме ці міста. Більше ми просто не встигаємо.

Звичайно, я мрію про те, щоб презентувати проєкт у всіх університетах. Чи просто організувати концерти, на які могли б прийти глядачі. Але на весь проєкт в нас було всього три місяці часу та обмежене фінансування. Ми мали запуститися на початку травня, але позитивну відповідь на наш проєкт отримали, як і всі, в кінці червня. Якщо буде можливість робити концерти далі, то, звичайно, хотілося б поїхати і в Тернопіль, і в Ужгород, і в Суми вже запрошують, і в Чернігів ‒ теж близько до Києва, прекрасне місто, гарні навчальні заклади. Тому, думаю, проєкт матиме і плани свої.

VeжА: Ці 15 пісень, вони будуть записані, як альбом, чи залишаться проєктом для університетів, шкіл, концертів тощо?

Основне ‒ це саме запис. Запис стількох “живих” інструментів, аранжування, запис на студії, “На Хаті Рекордз”, де була можливість записати. Кожен музикант сидів в окремій кімнаті, писав в реальному часі свій трек, а в цей час саундпродюсер займався “зведенням”. Тобто, так, це запис альбому. Так, воно буде в Інтернеті, буде в якості альбому на радіо. Ми розішлемо ці 15 пісень, як концертний запис. В Інтернеті він буде не на платних платформах, але на спеціально створеному сайті. Саме тому Український культурний фонд дав на це кошти, що ми не заробляємо на цьому проєкті гроші. Можна буде завантажити та послухати. Також буде завантажено на YouTube.

До речі, “Суспільне” зараз виявило бажання, щоб ми записали відео-концерт в їхній студії. Ми з музикантами будемо записувати, так що буде відео цього всього. Ну і, звісно, проєкт існує як “жива” програма. В університетах це буде з гітаристом Геннадієм Бондарем. Просто тому, що хоч фінансування і є, але воно не масштабне, немає можливості возити всю “банду”. Це може існувати у вигляді: або я з гітарою, або з гітаристом Геннадієм, або ще з двома музикантами. Можливо, я колись захочу це зробити з оркестром, але головне, що є продукт.

VeжА: Є вже у Вас плани на продовження? Ще 15 чи скільки пісень на вірші українських класиків? Якісь нариси майбутнього такого проєкту? 

Є. Як всі знайомі сміються, в мене завжди є мільйони цікавих ідей. Причому, вони виникають на рівному місці. Наприклад, коли ми обговорювали проєкти, я сказала, що хочу домовитися і переночувати в кожному з українських музеїв. А раптом я щось відчую? І всі сприйняли цю ідею, як досить-таки екстравагантну, та і часу на це нема. Тим не менше, був фестиваль авторської пісні в музеї-будинку Рильського, і я прийшла, заспівала там “Троянди й виноград”, в Києві живу неподалік музею “Хата на Пріорці” Шевченка, прийшла, сфоткалася, виклала в Інтернет. Таким чином, я теж намагаюсь популяризувати імена цих поетів. У Львові був концерт, я пила у “Віденській кав’ярні” і побачила фото, що саме це цьому місці полюбляв сидіти Франко з друзями та читати газет. Був виступ на фестивалі в Каневі, і я, звичайно, під’їхала на другий день в Шевченківський музей, на Чернечу гору, заспівала “Мені однаково…” прям на цій горі. В мене була ідея, кажу “А давайте, щось зробимо з невеликими музеями для того, щоб їх підтримувати”. І не тільки. Зрозуміло, що в мене є більше пісень на вірші всіх цих поетів. Але я хочу взяти інший період, наприклад. Взяти Сосюру, який родом з Дебальцево, взяти невідомі вірші Симоненка, взяти “шістдесятників”. Ідей багато, були можливості все це втілити. Я ж пишу все життя на вірші класиків. Але завжди це було за свої гроші та своїми зусиллями. Це ж не шоу-бізнес, це складно. Якби якась підтримка була б, то й ідей в мене багато. Як і написання дитячих пісень, як і розширення існуючих проєктів, і не тільки. Я скрізь бачу знаки. До прикладу, хтось написав фразу Лесі Українки чи ще щось, і воно мені дуже близьке. Я б ще з’їздила на батьківщину Стуса, але це вже як життя покаже. Своїми силами, особливо, фінансовими, це робити музикантам важко. Цей рік та минулий, коли був локдаун, оскільки роботи в нас було не так багато. Не так багато, щоб вкладати в якісь проєкти багато своїх коштів, як я завжди робила. Тому придумаємо щось далі. Може, далі будемо продовжувати цю ідею з класиками, як проєкт.

VeжА: До речі, ви вперше у Вінниці? 

Не вперше, була тут з концертами, але так надовго, щоб “відчути” це місто – перший раз, адже я тут на пару днів. Є час пізнати місто, подивитися. Звичайно, ще й мені сказали, що Вінниця – всьоме найкомфортніше місто для життя. А я, саме готуючись до поїздки, зрозуміла: “О, я їду в найкомфортніше місто”. Тому, мені здається, дуже важливо робити проєкти по містах. Відтак, мій проєкт для студентів покликаний і для того, щоб пізнати місто. Іноді думаю, що десь в якомусь місті живе “український Стінг”, пише свої пісні під гітару, але про нього ніхто не знає, бо це не та музика, яка є форматом. Якби хтось з таких людей підійшов познайомитися, я б була би рада.

“Музика для дорослих”, підтримка молодих виконавців та нереалізовані ідеї

VeжА: Говорячи про Ваші проєкти, хотілося б поговорити про Вашу роботу ведучої. Свого часу у Вас була передача на телеканалі TVI, “Музика для дорослих”. Здається, з 2011 року і майже до часу закриття каналу? Чи є у Вас в планах телепередачі такого ж формату? Якийсь “Фольк-м’юзік” на “Суспільному” або умовний проєкт разом з “Громадським”?

Після TVI був подібний проєкт ще на “Еспресо TV”. Знаєте, я б дуже хотіла цим займатись. Я це люблю, я це знаю. По-третє, не існує цих програм дуже багато років, зокрема, “Музики для дорослих”, але Ви зараз про це згадали. Вже навіть немає адміністраторів YouTube-каналу, а ці відео набирають обертів. Адже ми першими зняли, фактично, я їх знайшла, гурт “Один в каное”, гурт “Ray Band”, де не було перкусії, але один з учасників, Артем, танцював чечітку, степ, гурт “Гуцул Каліпсо”. Дуже багато було гуртів, для яких це було професійно та класно – зняти відео. Після того ми робили на каналі “Еспресо” програму культурних новин, називалася вона “Культ: Експрес”. Цей проєкт закрили, коли розпочався локдаун, і знімати було нічого.

Все одно, я ж концертуючий музикант, в мене було багато концертів. Теперішній проєкт, наприклад, теж забере багато часу. Та все ж я думаю над якимось телевізійним проєктом, але тут багато залежить від бажання каналу. Тому що це не масштабне прям таке талант-шоу. Це треба, щоб хтось зрозумів, що це культові речі, але вони не дуже бізнесові. Якби мені хтось запропонував або запросив, то я тільки “за”. Але поки що теперішній проєкт закінчиться, хочу ще щось до Дня Святого Миколая зробити, завжди роблю концерти для дітей. А там, можливо, буду думати над якимось таким проєктом і пропонувати його на якийсь канал.

VeжА: Повертаючись до попередніх робіт, участі в попередніх проєктах. Фестиваль “Червона рута”, на якому, Ви, можна сказати, були першопрохідницею в 1989 році. Можливо, у Вас є якась ідея створити чи відновити подібну платформу в Україні для молодих і не тільки музикантів?

Ви знаєте, на це абсолютно точно потрібна підтримка держави, потрібне фінансування, адже, насамперед, це величезна робота великої кількості людей. І вона повинна бути оплачувана. Фестиваль “Червона рута” існує, але, як на мене, в нього на сьогодні недостатньо великого піару в Україні, недостатньої “розкрутки” і підтримки, щоб цей фестиваль всі знали. Як телевізійній проєкт, це могло би бути. Я якраз над цим думаю. Бо ми, коли робили “Музику для дорослих”, там були і молоді гурти, і знані, і ми обговорювали дуже важливі теми. Туди могла прийти просто людина з гітарою й заспівати. Тому щось подібне теж є в планах, можливо, щось таке напишу і подам на Український культурний фонд, щоб була якась хоча б підтримка. На ентузіазмі це не може існувати, адже вдарив локдаун, і ми всі залишились без роботи. Але ідея ця дуже класна, і я б із задоволенням взялась за її втілення. Словом, я подумаю над цим. Дякую Вам за ідею, адже це, насправді, було б дуже круто. І я могла б це робити, бо я багато знаю, слухаю, підтримую молодих виконавців, мені і так дуже багато музикантів пишуть. І саме не тих людей, яких продюсерськи розкручують, адже їх не так багато, і вони самі знаходять свій шлях, а таких людей, які пишуть музику для творчості і навіть іноді не чекають на якусь фінансову віддачу, але хочуть бути почутими. 

VeжА: Власне, на сьогодні таких проєктів бракує. В 90-х була і “Територія А”, і популярною була “Червона рута”, і на “Радіо Промінь” виходили нові пісні. Зараз трошки такої кількості варіантів не вистачає. Хоча Ваш колега, в принципі, Мирослав Кувалдін мав свій проєкт на “Громадському”, який займався розкруткою музикантів, але ніби більше як на місцевому рівні. 

Це непогано, і більше того, я люблю Мирослава Кувалдіна, це мій друг, і ця робота – зусилля багатьох людей. І класно було б це робити на всеукраїнському рівні, бо тоді шлях трохи простіший. Для таких проєктів я задіюю і свою Facebook-сторінку, де 60 тисяч підписників. Якщо чую про якихось нових музикантів, то теж про це розповідаю, і мене часто просять таку підтримку виявити. Instagram також. На TikTok мене вже не вистачає, але в нас скоро будуть фахівці з “ТікТоку”, думаю, хай вони вже цим займаються.

Іноді мені надсилають якісь свої роботи, просять сказати свою думку, щось підказати. Це теж час. Але колись мене так вислухували, тому я хочу, щоб музику когось теж слухали. Хтось має допомагати цьому. Є багато класних молодих людей, які стають популярними. Але це робота продюсера, це дійсно шоу-бізнес, і теж круто, що це робиться, але це тільки один жанр, шлях музики. А є й інші жанри, які повинні розвиватися, які мають право бути.

Читайте також: У Вінниці народна артистка Марія Бурмака презентує проєкт “Улюблені класики”

Фото – В’ячеслава Луцкова

 

 

 

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.