Неказкове життя: кризовий центр «Дім мама» потребує допомоги

19:47
Автор: Дар'я Гоц

Нещодавно VежA спільно з вінничанами об’єднались та передали допомогу кризовому центру «Дім мама». Він розташований у Луці Мелешківській та став прихистком для жінок з дітьми, які опинились у скрутному становищі. Нині там проживає 11 жінок та 22 дітей різного віку.

Як розповіла адміністраторка Галина, за п’ять років існування центру там мешкало чимало родин. Деякі жінки тікали від домашнього насильства, інші – просто не мали місця, де можна було б прожити певний час та налаштувати своє життя. Переважно жінки можуть бути у центрі від пів року (якщо їхні діти віком від 4 років) до року й більше (якщо діти молодші). Галина додає, що багато колишніх мешканок під час перебування у центрі змогли знайти роботу, зібрати кошти та винайняти кімнату у гуртожитку, а дітей влаштували у дитячі садки чи школи. Таким чином кризовий центр став важливою опорою у житті багатьох жінок.

 

Однак постійно з’являються нові мешканки, а потреби закладу не меншають. Для повноцінної роботи їм щомісяця потрібно десятки тисяч гривень, які досить важко знайти без сторонньої допомоги.

Наразі серед найважливіших потреб називають памперси (оскільки дітей чимало), дитяче харчування, а також крупи, овочі, оскільки продукти досить швидко закінчуються. Наприклад, за два дні можуть використати мішок картоплі. Хліб печуть самостійно, тому не відмовляться від борошна. Раз на місяць центру допомагає «МЕТРО» та привозить продукти, які не може виставити у торговому залі (наприклад, через пошкоджене пакування).

Крім того, нині триває збір коштів на заміну вікон у будинку та придбання другої пральної машинки.

(зазначимо, що ми не можемо публікувати обличчя дітей, які мешкають у центрі)

– Вікна – це найболючіша наша проблема, – розповідає Галина. – На коридорі високі вікна й взимку там просто нереально пройти, дуже холодно. На другому поверсі у нас є кімната, але навіть з опаленням, якщо на вулиці мороз, то в тій кімнаті можна замерзнути. Ми й камін підставляємо. У нас взагалі у всіх кімнатах живуть. Лише на третій поверх зараз не набираємо (мешканок – ред.), тому що там треба вмикати електрорадіатори у двох кімнатах, а це додаткові витрати на електроенергію.

 

– Перші роки було дуже важко, а зараз нам люди допомагають, знають про нас. Школа місцева на свята завжди робить свято діткам, гарно їх там приймають, тому що знають, що вони з центру.

Мешканки навіть одразу не можуть пригадати точну кількість вікон, які потрібно замінити, але зазначають, що їх близько 20 – стандартні у кімнатах, та великі вікна у їдальні та коридорі. Наприклад, на коридорні вікна потрібно 30 тисяч, а на вікно з їдальні – 21 тисячу. У найхолоднішій житловій кімнаті – п’ять вікон. Знайти таку кількість грошей у центрі, який виживає переважно на благодійності – задача максимально складна.

Лише за комунальні послуги в опалювальний період за будинок на 600 квадратних метрів виходить близько 40 тисяч гривень. Пільг центр не має. Розповідають, що у будинку часто щось ламається через таку кількість мешканців, однак дівчата додають, жартуючи, що вже навчились самостійно ремонтувати деякі речі, аби лише економити на викликах майстрів. До речі, помітно, що попри скрутну життєву ситуацію, у якій опинились, мешканки центру, з якими нам вдалось поспілкуватись, доволі оптимістичні: «Їсти є що, спати є де, дощ на голову не крапає – все добре!»

На території центру є невелика капличка, де дівчата можуть усамітнитись, також є невеликий город, а ще – багато собак. Мешканки «Дім мама» намагаються самостійно знаходити кошти на функціонування центру й для цього розводять собак породи бігль. Один цуцик коштує близько 5 тисяч гривень. Однак, жінки розповідають, що цього року собак практично не купують й коштів їм вкрай не вистачає.

ЯК ДОПОМОГТИ ЦЕНТРУ:

Можна переказати кошти на картку засновниці «Дім мама» Ольги Череватової: 4731 2196 1216 3315 (Приватбанк).

Телефон кризового центру: (093) 006 6822.

Інформацію про всі актуальні потреби можна знайти на сторінках закладу у Facebook та Instagram.

Також можна надсилати допомогу поштою на адресу: Вінницька область, Вінницький район, село Лука-Мелешківська, вулиця Верхня Нагірна 38 (важливо: зазначають, що варто надсилати адресною доставкою Нової пошти).

ІСТОРІЇ ПРО ТЕ, ЧОМУ ЦЕНТР ВАЖЛИВИЙ

*

Одна з мешканок центру, Таня, опинилась тут вже вдруге. У неї троє дітей (до речі, другу дитину, доньку, дівчина народила у центрі, оскільки «швидка» не встигла доїхати). Дитинство її та сестер важко назвати вдалим. У певний період життя, її мати залишила доньок у реабілітаційному центрі опіки та піклування на шість років. Найперше, що зазначає про той період – на тодішнього директора центру написано понад 40 заяв за насильство.

 

– З моєї сторони, що було фізичне насильство – він нас так бив… Ми тоді жалілися соціальним службам, але нас вважали психічно нездоровими, тому що нас покинули батьки. Декілька місяців тому до мене телефонували слідчі, щоб я дала свідчення. Інтимного зв’язку зі мною не було, але моїй сестрі «перепало»… Все почалось з того, що одна мама приїхала з 5-річною донькою, яка розповіла, що директор ліз «туди». Тоді мама за це взялась.

– Мене туди (у реаблітаційний центр) мама привезла на 2 тижні, а забрала після 6 років. Старша на 7 років сестра, тоді їй було 16 років, вже самостійно працювала та заробляла, а я та молодші сестри… Брата нашого, найменшу дитину, вона не здала. Я не звинувачую маму, хоча ми були у пекельних умовах. Так, нас возили на море, ми не росли, як дикі, але «пахали», як коні. Але ми всього навчилися, я можу керувати машиною, мотоблоком, бензопилою, мотокосою. Можу все розібрати та скласти знову.

Вперше дівчина потрапила до центру «Дім мама» два роки тому. Коли сімейне життя з чоловіком не склалось – вона, будучи вагітною другою дитиною, переїхала до сестри, а згодом опинилась у кризовому центрі. Пояснює, що не хотіла провокувати своєю присутністю сварки у родині сестри й вирішила, що буде краще переїхати. Вдруге одружившись, дівчина залишила кризовий центр, однак, як виявилось, не назавжди.

Цього року дівчина повернулась до центру, коли подружнє життя виявилось невдалим. Оскільки її молодший син має проблеми зі здоров’ям, а курси реабілітації на 15 днів коштували 4,5 тисячі гривень – у дівчини не було можливості самостійно лікувати дитину і завдяки допомозі засновниці кризового центру збирали кошти на лікування. Зрештою, сварки з чоловіком дійшли до етапу, коли спільне проживання стало неможливим – чоловік сам привіз дівчину до кризового центру.

Наразі Таня мріє назбирати кошти та придбати власний будинок у селі. Розповідає, що може самостійно зробити ремонт, розбирається у багатьох речах і, посміхаючись додає, що лише електрику не встигла вивчити.

*

Аня оселилась у центрі лише у середині жовтня. Жінка втекла від домашнього насильства з двома дітьми. Наразі триває судовий процес – її співмешканець, з яким дівчина була разом вже понад 10 років та мала двох дітей, побив її, внаслідок чого дівчина опинилась у лікарні.

Ані все ще непросто розповідати про ту ситуацію. З перших хвилин в очах молодої дівчини сльози, які не припинялись протягом всієї розмови, а голос та руки тремтіли, видаючи хвилювання. Понад усе вона боїться, що співмешканець прагне забрати дітей. Неодноразово повторювала, що «можливо, сама була не свята», однак все ж виправдання побиттю важко знайти.

– Я не знаю, чого він хоче домогтися. Я не кажу, що я була взірцем, але от як він мене побив і я потрапила в лікарню, то на мені живого місця не було. Він на мені порвав кофту, зірвав з мене бюстгальтер… Він зараз розповідає, що ніби вдарив чотири рази долонею та один удар ногою в плече. А звідки в мене інші побої… Мене питали скільки було ударів, але ж я не рахувала!.. Я боялась лікарів викликати, так мене за всі ці роки залякав, це вже на наступний день мене сестра завезла у лікарню. А у лікарні мене всі питали чи я після аварії до них потрапила, чи після чого… Там декілька днів сходили набряки, але все одно дівчата у кризовому центрі сказали, що таких сюди ще не привозили.

– Може я й сама вина, що раніше не… Але й раніше він просто не давав життя. Я йшла з дітьми до сусідки, там поживу декілька днів, а він приходить і просить вибачення, діти кажуть, що хочуть до батька. Агресія була не лише до мене, але коли він приходив напідпитку, то міг до дітей кричати, хапати ремінь. Я захищала дітей і сама отримувала, але я ніколи не налаштовувала дітей проти батька. Як він казав: «Ніхто не винен, що ти народилась жінкою». Зараз в очах всіх він добрий, а я – погана, що б я не зробила. Навіть моя рідна мама за нього. У мене вже такий стан… Я й слідчому казала, що у мене таке враження, ніби мій телефон підслуховують. Я розумію, що я себе накручую, але все так виглядає. У той вечір, коли він мене бив, то у мене свідків немає. Тому що є лише мої слова, а за нього навіть мої рідні пішли. Мені навіть у суді сказали, що моя рідна мама свідчить інше і що я доведу?

– Те, що мене налякало, – коли я вибігла потім (після побиття – ред.) на дорогу, там був магазин. Біля нього сиділи чоловік (я його бачила в селі й він мене знав), а поряд з ним хлопчина. Кажу до них, що дайте зателефонувати 102. Я вже була побита. Тільки тоді ще були не всі удари, бо пізніше це продовжилось… Хлопчина дістає телефон, а цей чоловік каже до нього, щоб не давав. Каже, щоб я в магазин заходила і звідти дзвонила. Але я вже боялась, бо не розуміла, чого мені не допомагають подзвонити… 

Додому дівчина вирішила повернутись, оскільки злякалась, що її дітей можуть забрати і більше вона їх не побачить. Тому Аня була змушена повернутись туди, звідки тікала. Поряд з кривдником у той час були рідні дівчини, однак захисту вона не отримала. Розповідає, що за час спільного життя з чоловіком його фізична агресія проявилась не одразу, однак приниження вистачало. За словами Ані, співмешканець міг кидати в неї недоїдками, або плювати на підлогу, коли дівчина її мила.

– Перші дні він мене не бив. Міг потрощити все в хаті. У мене таке було враження, що він мене зведе з розуму. Коли я була в мами, то йому навіть не треба було мене чіпати. Він міг принести пляшку, випити з мамою, сказати їй пару слів, а потім він йде, але вже вона починає морально давити. А він тішився, він розумів, що він же мене не зачіпає, а морально давлять інші. Я вже не знаю чого від людини очікувати.

– Він міг називати мене страшною, непотребом, кому я потрібна… Наступного дня приносив букет, просив вибачення… Я розумію, що я довела себе до такого стану… Розуміла, що у мене немає підтримки. Що мене ще налякало, то це коли він мене бив, то син навіть не плакав. Просто підходить, грає в телефоні й каже: «О, мам, в тебе гуля». Я розумію, що у майбутньому діти можуть повторити цю долю, аналогічно жити. 

Наразі Аня потребує юридичної допомоги, аби отримати необхідний захист, а також, що не менш важливо, – психологічної.

VежA висловлює щиру подяку всім, хто долучився до збору допомоги для кризового центру.

Фото Зорини Гаджук

Читайте також: Звичайні герої: як незнайомці з різних областей України допомогли жінці потрапити у “Дім Мама” на Вінниччині. ВІДЕО

Читайте також: “Кожна сім’я — маленька трагедія”: як у вінницькому кризовому центрі допомагають родинам налагодити життя. ФОТО

Читайте також: Червона лавка проти насильства: як впровадити італійський досвід у Вінниці. ФОТО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.