Оновлено: 20 Лютого 2019, в 16:35

[PART_TITLE]Що таке “Скеля”[/PART_TITLE]

[PART_TEXT]Запасний Командний Пункт Збройних сил Радянського Союзу «Скеля» – саме такою була офіційна назва цього бункеру. Він будувався як невразливе сховище для тодішнього Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова.[/PART_TEXT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_TOPLEFT]Унікальна споруда, збудована в 1937 році, майже півстоліття була закритою для простого люду.

Об’єкт перебував під суворою охороною армії, по периметру – натягнутий колючий дріт та вартові.

Вінничани десятиліттями намагались не наближатися до “Скелі” – ходили чутки, що тих, хто заблукав і випадково потрапляв на секретну територію – просто розстрілювали.[/TEXT_UNDER_IMG_TOPLEFT][/BIG_IMAGE]

[HALF]Саме в ті роки Сталін готувався до великої війни, маючи плани підкорення усієї Європи та перебував у союзі з Гітлером.

Тоді ж сталася “Вінницька трагедія” – одна з найбільш трагічних сторінок історії міста, коли більшовики репресували тисячі мешканців.

Дехто вважає, що саме репресованих залучали до будівництва бункера.[/HALF]

[HALF_RIGHT]

[/HALF_RIGHT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_TOPLEFT]Складно уявити, якою пекельною була та робота: будівельникам доводилося вгризатися в гранітну скелю на глибину 50 метрів.

Довжина головного коридору бункера – понад 100 метрів, а загалом споруда налічує 23 приміщення з висотою стель 2,7-3 метри.

Серед цих приміщень – душова, колодязь, генераторна, вузол зв’язку, кімната для дегазації, кухня тощо.[/TEXT_UNDER_IMG_TOPLEFT][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Місце для будівництва на березі Південного Бугу вибрали також не випадково – за рахунок природніх рельєфів та масивної гранітної скелі, знищити бункер майже неможливо навіть для сучасної зброї. [/BIG_SIZE_TEXT]

[HALF][/HALF]

[HALF_RIGHT][/HALF_RIGHT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMLEFT]Надміцні бункерні двері також приховані скельними виступами від можливого артилерійського влучання[/TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMLEFT][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Об’єкт “Скеля” був повністю автономний: із власною системою енергозабезпечення, джерелом води та вентиляцією, захищений від потрапляння авіабомб та хімічних атак.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMRIGHT]Радянська армія зняла охорону з бункера у 1982 році – з тих пір він став доступним для всіх.[/TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMRIGHT][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Очікувано, цим скористалася місцева молодь та шукачі підземних пригод. Відтоді на стінах бункера з’являються різноманітні написи, всередині стаються пожежі, а мисливці за металом та речами військових виносять звідти усе цінне, включно з металевою підлогою.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMLEFT]Ми заходимо всередину бункера разом з протоіреєм Олексієм: саме він з 2003 року за власної ініціативи почав будувати поруч православний храм.[/TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMLEFT][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Зауважуємо, що в бункері – тепліше ніж надворі: в операторів відразу запотівають об’єктиви, в журналістів – окуляри. Це становить певну проблему, позаяк тут – абсолютна темрява, рятують лише ліхтарі та накамерне світло.[/BIG_SIZE_TEXT]

[HALF][/HALF]

[HALF_RIGHT][/HALF_RIGHT]

[BIG_SIZE_TEXT]Пересуватися коридором потрібно також вельми обережно: металеву підлогу розібрали ще давно і здали на метал, тож іти доводиться по трубі, прокладеній вздовж коридору.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]По обидва боки з інтервалом у кілька метрів – входи до різноманітних приміщень. Вони типові за формою, та висотою, але різні за довжиною.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]Деякі кімнати сполучені між собою паралельними коридорами. Таким чином з генераторної ми потрапляємо до кімнати зв’язку, в кабінет командування або на кухню.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]Одна з найцікавіших кімнат – остання, якщо рухатися коридором від головного входу. На правій стіні видно “прабатьків сталактитів” – відкладення вапняку, які утворилися від води, що витякає тут відразу в кількох місцях.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]Ближче до дверей чуємо, як біжить струмок – з діри в стіни б’є джерело, котрим колись користувалися мешканці бункеру[/BIG_SIZE_TEXT]

[QUOTE_FORM]”Ми брали цю воду на експертизу і за словами лаборантів – її хоч зараз можна розливати у пляшки, настільки вона якісна”

Протоірей Олексій

Настоятель скельного храму

[/QUOTE_FORM]

[BIG_SIZE_TEXT]Зрештою ми підійшли до другого – аварійного – виходу з бункеру. Саме біля нього розташований колодязь з водою та автоматичним насосом – на вигляд, вода тут і досі кришталево чиста[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Поряд зауважуємо масивні заіржавілі рейки, прокладені попід стелею – з їхньою допомогою в бункер завозили тяжке обладнання.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][/BIG_IMAGE]

[PART_TITLE]Церква[/PART_TITLE]

[PART_TEXT]У 2003 році протоірей Олексій з власної ініціативи розпочав будівництво монастиря у будівлі, розташованій поруч з бункером. Раніше в ній перебував взвод солдатів, котрі охороняли “Скелю”[/PART_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]Сьогодні в цьому храмі відбуваються регулярні служби, на які збираються десятки людей. Священик стверджує, що тут зберігаються унікальні церковні реліквії[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]На місці напівзруйнованих будівель священики мріють збудувати скельний храм.

Церкву хочуть спорудити з неотесаних гранітних брил за ескізом храму XII століття.

З нової споруди планують прорити вхід-тунель, який вестиме до бункера, а в самому бункері – облаштувати алтар і молитовні кімнати.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][/BIG_IMAGE]

[BIG_SIZE_TEXT]Питаємося, скільки можуть коштувати роботи зі створення церкви у військовому бункері?

– Та яка різниця? – відповідає священик[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_SIZE_TEXT]Колишній “омонівець”, а нині протоірей Олексій розповідає, що на екскурсію до бункера часто приходять туристи, інколи навіть з інших країн. А ще – військові, котрі також часто хрестять в тутешньому храмі власних дітей.[/BIG_SIZE_TEXT]

[BIG_IMAGE][TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMRIGHT]Автори:
Юлія Плахтій та Андрій Качор
Фото – Андрій Завертаний
Відео – Андрій Воробей
Дизайн – Віталій Мельник[/TEXT_UNDER_IMG_BOTTOMRIGHT][/BIG_IMAGE]