Бачити красиве – одна з потреб людини. Відтак цінність естетики, зокрема в міському просторі, поступово пробирається і до свідомості вінничан – стильних, прогресивних та автентичних.
Зазвичай “обличчям” та головною окрасою європейського міста є його стара історична частина. Вінниця теж має таку, проте реставрація історичних будівель відбувається настільки плавно, що яскрава реклама, пластикові балкони та хаотичні прибудови все ще є основними атрибутами міста. У той же час відновлення великих занедбаних історичних будівель фактично стоїть на місці. Міські «привиди» – Літній театр, «Райдуга» та «Росія» – бовваніють серед міста як непотрібний спадок, який не приносять ані користі, ані особливого дискомфорту.
В 2017 році міська влада планувала за два роки відреставрувати дев’ять об’єктів за понад 24 мільйони гривень. Наразі фінансування деяких реставрацій скоротилося у зв’язку з пандемією. Попри це у місті все таки з’являються проспекти та реставруються цінні будинки, як музей-садиба Коцюбинського, але також в ході реставрацій Вінниця втрачає свої артефакти – наприклад, старі двері з різьбленими візерунками, які замінюють на металопластикові. А стіни після реставрацій подекуди набувають “неонового” відтінку, який далеко не завжди виглядає автентично.
А між тим Вінниця ховає в собі багато цікавого – від італійських фресок у кафедральному соборі до їстівних каштанів у центральному парку. і все більше вінничан з цікавістю туриста приглядатися до власного міста. Ми попросили молодих вінничан помріяти про те, що б вони хотіли бачити на єзуїтських мурах, в “шоколадному будинку” на Єрусалимці та в Білій залі міської, які рано чи пізно можуть бути відреставрованими та стати новими культовими місцями для міста.
Автентичний креативний простір для людей різного віку у вінницьких мурах
Дар’я, психологиня: На «мурах» було б класно створити вільний або креативний простір, де люди різного віку та статусу мали б можливість ближче познайомитися з історією цієї споруди: чому, через що та як довго вона функціонувала.
Але креативний простір не з ноутбуками та іншими гаджетами, а з максимально відтвореною атмосферою, яка була присутня тут раніше. Звичайно, з якимись окремими куточками для паузи та відпочинку. Але головне, щоб була збережена автентичність.
Архітектура несе велику кількість інформації та певну духовність не лише місту, а й людям. Шкода, що сьогодні молодь мало уваги звертає на таку важливу проблему.
На протиаварійні та невідкладні консерваційні роботи на мурах було витрачено 1 мільйон 380 тисяч гривень. Більше про долю вінницьких мурів читайте у наших матеріалах нижче:
Вінницькі мури зникають, на їх відновлення треба п’ять мільйонів
Хто врятує мури? Історична пам’ятка – у заручниках «компромісу» держави і церкви
Вінницькі депутати виділили два мільйони на порятунок Башти та Мурів
Вінницькі мури почали укріплювати контрфорсами. ФОТО
Як виглядають вінницькі Мури після першої черги реставрації. ФОТО
Кіноконцертний зал в “Райдузі”
Марія Юзькова, засновниця першої у місті станції глибокого сортування сміття “Ecohope”: “Кожен раз, коли я проходжу біля «Райдуги», я згадую перший концерт, який я відвідала. В «Райдузі», на мою думку, планування близьке до ідеального. Глядачі на останніх рядах бачать якісну картинку, як і люди на перших рядах. Хороша акустика. Напротивагу Будинку офіцерів, де все зроблено аби не чути і не бачити сцени. Наприклад, на концерті Бумбоксу при мені люди вставали і йшли зі словами: “Я краще в ютубі послухаю, ніж такий звук”.
Дуже сумно, що міська влада не надає пріоритет відновленню такої будівлі, знецінюючи її можливості. Бо зазвичай культура – не в пріоритеті.
– Я думаю, коли люди плавно почнуть виходити з карантину і почнуть відновлюватися концерти, буде знову потреба в концертній залі. «Райдуга» може цю потребу задовольнити. Навіть з мінімальною реставрацією.
Індустріальний парк для “зеленого” бізнесу на хімзаводі
Марія Леванчук, студентка та головна організаторка фестивалю “ДІЛИ”: є ідея перетворити хімзавод в еко-простір та назвати його «Діли та поєднуй»: «Діли» – це індустріальний парк для «зеленого» бізнесу, а «Поєднуй» – це культурний простір з офісами, коворкінгами, сортуванням та усім іншим. Сміттєпереробний завод на Вінниччині будується, ми можемо бути з’єднувальною ланкою.
Чому хімзавод? Нам же не цікаво обрати щось простіше. І сама концепція перетворення хімзаводу в еко–завод нас зачепила.
Студентки, що працюють над ідеєю створення еко-заводу, кажуть, що три ангари належить кільком десяткам власникам, і лише після їхньої згоди споруду можна почати перетворювати на сучасний еко-простір.
Концертний хол в “Шоколадному будинку” на Єрусалимці
Гера Луідзе з гурту “The Hypnotunez”: Я почав свій творчих шлях саме з цих, у хорошому сенсі, занедбаних та старих вінницьких вулиць та будівель. Там його і продовжую, коли я удома. Щоб я хотів бачити на місці цієї будівлі? Хороший, справжній концерт хол, яких, на жаль, у Вінниці немає.
«Шоколадний будинок», який прозвали так за світло-коричневий колір фасаду, колись служив поштовим відділенням. Це одна з будівель, яку й хотілося б відреставрувати, але саме через недоторканість споруда виглядає автентично та «по-європейськи» занедбано. Більше про «Шоколадний будинок» який ми бачимо, але не помічаємо – читайте у нашому матеріалі ТУТ.
Центр сучасного мистецтва в Літньому театрі
Богдан Богрин, ГО “Мистецьке об’єднання “PLAI”: Гранат – це символ дару. Я хочу, щоб літній театр став даром для Вінниці у вигляді акустичного холу, хоча більше я тут бачу центр сучасного мистецтва, який діятиме без зарплат.
Згідно з Програмою реставрації об’єктів культурної спадщини, на відновлення Літнього театру у 2018/2019 році мали витратити чотири мільйони гривень. Згідно зі звітними документів, у 2018 на театр витратили 182 тисяч 529 гривень для розроблення звіту щодо технічного стану будівельних конструкцій театру.
Як виглядає Літній театр зсередини – дивіться у нашому матеріалі.
Місце творчості в кінотеатрі “Росія”
Джордж, фотограф: – Я мрію щоб «Росія» була новим місцем для творчості та розвитку молоді. “Росія” створювалась як візитівка міста. Щоб там не було – це має бути корисним, привабливим візуально та концептуально місцем.
Більше про історію та автентичний вигляд “Росії” читайте у нашому матеріалі – “Як у Вінниці “Росію” зруйнували.
Кілька разів “Росію” використовували як платформу для фестивалю “Над Богом”, в межах якого влаштовували нічні рейви, лекції та розмови з вінничанами, зокрема, про майбутнє використання кінотеатру.
Затишна кав’ярня з автентичними напоями у Білій залі
Анастасія Горчакова, майстриня крафтових прикрас та декору: “Це красиве місце, історичне надбання, тому дуже хотілося щоб всі вінничани та гості міста мали до нього доступ. При цьому приміщення потребує реставрації.
Хорошим варіантом було б його здати в оренду якомусь підприємцю, під підписку, що все буде відреставровано, і зробити там маленьку затишну кав’ярню, де можна було би випити каву або чай, приготовані за старими рецептами. При цьому там можуть виставлятися місцеві художники”.
Неофіційну назву третього поверху – Біла зала – дали любастрові прикраси, які були використані при оздобленні внутрішніх приміщень. Григорій Артинов, колишній міський архітектор, особисто вибирав правильний відтінок білого кольору, щоб музичний інструмент вписувався в інтер’єр Білої зали. Більше про це – у нашому матеріалі: “Розстріляне дзеркало та перші демократичні вибори: історія будинку вінницької міської Думи”.
На реставрацію Будинку міської думи мали витратити 900 тисяч гривень. Як відповіли на офіційний запит Veжі у вінницькій міській раді, “у зв’язку з різними обставинами” заходи з реставрації Будинку не відбувалися.
Готель з тематичними кімнатами в П’ятничанському палаці
Тетяна Рибак, вінницька гідеса: “П’ятничанський палац був «вінницьким Версалем». Коли до Вінниці приїжджали люди, вони зупинялися тільки тут. Кожна кімната була тематична. В Радомишлі є замок, в якому приватний бізнес облаштував екскурсії та готель, а кімнати зробив тематичні – під якогось єпископа чи святого.
Тут теж, в ідеалі, навіть в цій одній будівлі можна зробити тематичний готель. Це був би крутий туристичний об’єкт. Якби тут все розчистити, можна ж стільки класних локацій для весілля – альтанки, локації, відчути атмосферу 18 сторіччя у відреставрованих тематичних кімнатах”.
«Класно реставрованих будівель у нас мало. З того, що більш-менш непогано виглядає, це «Савой», маєток Кумбари, але це приватна будівля. А якщо спуститися вниз і підійти до особняка капітана Четкова, то просто можна «ридать і не здобувать».
Основу П’ятничанського замку Ґрохольських було закладено в середині XVIII століття. Від великого палацу після розгрому залишилася лише одна будівля, в якій наразі функціонує ендокринологічний центр. Окрім цього на території колишнього маєтку Ґрохольських висаджений ліс з красивим виглядом на місто. Все, включно з парком, має вигляд доволі занедбаний, окрім двох жовтих відреставрованих стін уцілілого маєтку. Більше про замок та його жителів читайте у нашому матеріалі за ЦИМ посиланням.
Вінницька міська рада та зелений плющ
Окрім вінницьких “привидів” місто “жахають” й інші будівлі – наприклад будівля Вінницької міської ради. Її нерівномірно сіра стіна сильно резонує зі світлим “Савоєм” навпроти та служить зайвим болючим нагадуванням про радянську епоху.
Раніше йшлося про те, що сама будівля перебуває у нормальному стані й відтак ремонту потребує тільки фасад споруди. Натомість згодом міський голова сказав, що невідомо чи сподобається вінничанам те, що фасад міськради відреставрують, а садочки залишаться не утепленими.
Проте Дар’я Паламарчук, вінницька поетеса, письменниця та художниця, каже – аби “вилікувати” міськраду від сірості, варто її просто озеленити – пустити плющ та облаштувати своєрідну конструкцію з водою, яка тектиме по невеликих трубках.
Аби підтримати Дар’ю, яка бореться з онкодіагнозом, можна придбати її книгу для дітей про морських тварин, збірку поезії або власноруч зроблені прикраси. З усіма питаннями пишіть на робочу сторінку Дар’ї або у приватні повідомлення.
“Будинок-корабель” Любомира Длуголенцького (художня школа)
Будинок, який вирізняється з-поміж інших своїми кострубатими кутами та вікнами незвичної форми – це особняк адвоката Любомира Длуголенцького, який наразі служить дитячою художньою школою. Він один з тих місць, призначення якого справді гарно резонує з його виглядом, але попри це – також потребує реставрації.
Спочатку на реставрацію планували витратити 2 мільйони 250 гривень, потім 400 тисяч, потім 800 тисяч. Загалом заходи з реставрації цієї будівлі не здійснювалися.
Про результати виконання рішення міської ради щодо реставрації дев’яти об’єктів, перелічених у Програмі реставрації історичних об’єктів можна прочитати в рішеннях міської влади ТУТ а також за ЦИМ посиланням. Підсумки виконаних робіт за 2020 рік буде відомий на початку наступного року.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.