Будній день, туманний осінній парк та гарячий обліпиховий чай та глінтвейн – 20 листопада у вінницькому міському парку відбулася авторська екскурсія під назвою “Коріння пам’яті та букет емоцій”, яку влаштувала вінницька екскурсоводка Тетяна Рибак.
На ранішню прогулянки прийшло семеро людей, зокрема і мама з візочком. Такою невеликою, але компактною командою екскурсійна група вирушила досліджувати вінницький центральний міський парк.
– Я хочу відкрити Вінницю по-іншому, такою, яку ви можливо не знали, і їздили за цими враженнями в інші міста. Але й у Вінниці є що побачити, і мені дуже б хотілося вам це показати, – розпочала екскурсію Тетяна та пообіцяла, що під час екскурсії гарантовані “різні полярні емоції”.
Здавалося б, що нового можна розповісти про місце, де вінничани у різні роки прогулювалися десятки, як не сотні разів? Але вже зі старту стало зрозуміло, що ми не помічаємо те, що навіть у нас під ногами – великий вимощений на асфальті компас біля входу в парк, який здавалося б важко не помітити, вперше побачили саме на цій екскурсії.
Під час півторагодинної прогулянки парком учасники екскурсії могли дізнатися про те, де проходила межа Вінниці, де розташовувалася корчма Лейбиса Руля, до якого заходили усі, хто в’їжджав на територію міста, а також кому належав парк у минулому сторіччі. Загалом ця екскурсія запрошувала подивитися на звичний усім парк по-новому – піднімати голову та оглядати крони дерев, а також вдивлятися у землю в пошуках листків чи залишків від старих католицьких склепів.
Першою зупинкою екскурсії став “керкус робус” – один із найстаріших дубів вінницького парку, якому близько трьохсот років. Тетяна розповіла, що “пам’ятає” цей “дуб-полуночник”, коли він спить, прокидається та коли може поділитися своєю силою.
– Він зараз спить, прокидається ближче до обіду, орієнтовно біля першої-третьої години дня, одночасно снідає і набирається сил. Потім він знову спить, як після смачного обіду, і лише після шостої він починає оживлятися. Ближче до дев’ятої він починає ділитися енергією. Якщо ви йдете після роботи дуже втомлені, то після дев’ятої вечора він дасть сили.
Під час ботанічної частини прогулянки екскурсоводка розповідала про те, як відрізнити дерева за корою, які дуби у парку більш “агресивні”, які більш “м’які”, та чому під кроною дубів ніколи не виросте інше дерево. Виявилося, що у парку росте одне дерево з їстівними каштанами, які свого часу завозили в Україну для асиміляції у наших широтах.
Окрім цього під час прогулянки дівчина розповідала про архітектурну частину парку – як виглядав тодішній літній театр, про “дідуся” фонтану “Рошен” у парку, про планетарій та “Райдугу”. Саме неподалік від занедбаного концертного холу відбулася найбільш емоційна зупинка прогулянки – місце поховань безневинно вбитих, масово розстріляних вінничан перед Другою світовою війною.
Таня зауважила, що вагалася чи варто включати цю точку в екскурсійний маршрут, але все ж таки вирішила, що це було би проступком не розповісти про трагедію та про радянську владу, “яка декларувала життя в прекрасних умовах, а насправді топила людей у крові”.
– Треба розуміти що може відбуватися, якщо ти мовчиш. Коли ти в певний момент не маєш сили волі сказати “ні” і йдеш на повідку у радянських лозунгів. Це є таким пам’ятним місцем: якщо ти маєш сумнів – краще прийди сюди і подумай, чи ти правильно вчиняєш, якщо стоїш на роздоріжжі.
Окрім “частування” цікавими історіями, для учасників екскурсії Таня приготувала смачні обліпиховий чай, гарячий глінтвейн та пакунки з печивом. Загалом увесь маршрут екскурсії пролягав найменш популярними доріжками та стежками парку, що ще більше спонукало подивитися на парк з іншого ракурсу. Водночас тихий осінній ранок налаштовував на спокій та на відчуття себе “тут і зараз”.
Авторська екскурсія завершилася біля ресторану “Першотравневий”: там учасники поділилися своїми враженнями від прогулянки та отримали невеличкі подарунки – листівки із зображенням дубової гілки та листи з родовим деревом. Усі зауважили, що попри те, що парк є популярним місцем для прогулянок, мало хто помічав його по-справжньому.
– Стільки разів я гуляла, і, наприклад, біля “Райдуги” ніколи не бачила тих дубів – а вони такі величезні! Тепер я буду тут гуляти і усвідомлювати де я живу, де я гуляю та звідки беру енергію. – каже Саша, учасниця екскурсії.
Авторка екскурсії, Тетяна Рибак працює юристкою, але наразі перебуває у декретній відпустці. Саме цю екскурсію Таня готувала консультувавшись з екологинею, яка й розповіла про ботанічну частину парку. Окрім цього авторка шукала інформацію у різних хроніках та книгах. Як Тетяна розповіла Veжі, раніше вона влаштовувала такі прогулянки тільки для своїх друзів з інших міст.
– Коли я вперше потрапила на екскурсію до Саши Федоришина (Директор Центру історії Вінниці, – прим. ред.), я була шокована тим, що виявляється наша Вінниця така кльова, – згадує Таня. – Я подумала, що я би теж так хотіла. Мені не вистачало фахових знань та часу, я працювала і у мене була маленька дитина.
– Гугл не така багато знає про те, що відбувається у Вінниці, тому я почала шукати інформацію у спеціальних книгах. Я їх не знала, не бачила, але коли влітку потрапила у Школу вінницького гіда, нам там розповідали про джерела і я почала бачити, де можна черпати інформацію.
Наразі Таня влаштовує й інші екскурсій – “Жінки, плітки та дрібка любові”, “Мама. Мія. Вінниця” для мам з візочками та “Леді, ведмеді, глінтвейн”. Також дівчина напрацьовує матеріал для створення нової авторської екскурсії по території лікарні імені Ющенка.
– Мені подобається бачити реакцію людей, мені подобається змушувати людей відчувати: радіти, дивуватися, веселитися, – розповідає Таня. – Найцінніше, що я можу зробити на екскурсіях про Вінницю – дивувати людей Вінницею. Здавалося б все дуже звичне, ніби все однакове, але потім виявляється, що не все так просто. Виявляється, тут відбувалися такі події, про які важко здогадатися. Мені подобаються здивування людей, мені подобається закохувати людей у Вінницю.
Слідкувати за оновленнями стосовно екскурсій від Тані Рибак можна на фейсбук-сторінці за ЦИМ посиланням, а замовити екскурсію можна за цим телефоном – 063 13 222 73.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.