У Вінниці мозаїки почали активно з’являтися у другій половині минулого століття й стали одним із символів радянської епохи. Хоча насправді історія виникнення мозаїки сягає в глибину століть й це мистецтво було відоме багатьом культурам на різних континентах.
Однак саме у радянські роки мозаїки отримали популярність та почали прикрашати фасади установ, житлових будинків та навчальних закладів.
Ми вирішили дослідити, які мозаїки радянської доби вже знищили у Вінниці з різних причин, які ще збереглися, хто, коли і навіщо їх створював та чи захищені вони від пінопластових утеплень будівель та іншого роду “модернізацій”.
Мозаїки почали активно використовувати після того, як у 1955-му році вийшла постанова «Про усунення надлишків у проектуванні та будівництві». Тоді сталінський ампір змінився на типове й дешевше будівництво. Однак, такі будівлі також прикрашали. Звісно, до 1950-х років мозаїки також з’являлись, однак саме масового поширення набули пізніше. Таке типове будівництво мало на меті перш за все забезпечити житлом якомога більшу кількість населення. Відтак, певною мірою це вплинуло на естетичний вигляд будівель. Головним елементом декору переважно були саме великі мозаїки на фасадах.
У Вінниці й досі збереглися десятки мозаїк на різних установах та будинках. Щоправда частина з них все ж постраждала, або й зовсім втрачена. Деякі через час, інші – через закон про декомунізацію, а деякі мозаїки постраждали та зникли через реконструкцію будівель. При чому, якщо дехто вважає їх чудовим прикладом монументального мистецтва, то для інших це просто пережиток радянських часів, який не має нічого цінного.
Мозаїка на Вінницькому міжрегіональному вищому професійному училищі. Автор – Геннадій Солдатов, 1980-ті роки створення
Готуючи матеріал, ми неодноразово натрапляли в мережі на суперечки містян, митців та активістів про те, чи можна вважати мозаїки мистецтвом і що з ними робити, якщо з часом вони втратили цікавий або привабливий вигляд.
Проте насправді оцінкою значення мозаїк Вінниці ніколи системно займались. У Вінницькій міській раді у відповідь на наш запит повідомили, що в місті не було обліку та не існує реєстру мозаїчних творів на будівлях. Жодна з них також офіційно не є культурною пам’яткою. Тому формально ніщо не може вберегти мозаїки від руйнування чи навмисного знищення.
Для прикладу, у Львові восени минулого року ухвалили рішення «Про збереження історичних мозаїчних творів на території м. Львова».
Там управління охорони історичного середовища ЛМР мали узагальнити інформацію та скласти перелік мозаїчних творів для оприлюднення, а замовники будівництва і відповідні структури міської ради повинні будуть враховувати цю інформацію, зокрема — при видачі дозвільних документів на ремонтні роботи. Раніше в управлінні був перелік мозаїк, які були створені лише до 1939 року. Однак, як тоді зазначила начальниця управління Лілія Онищенко-Швець: «Мозаїки радянського періоду також мають право бути визнаними мистецькими творами й, можливо, пам’ятками культури чи мистецтва».
Мозаїка на технологічно-промисловому коледжі ВНАУ
ЧАСТИНА 1: Збережені
Чимало мозаїк є на території Вінницького національного технічного університету. На декількох корпусах, їдальні та гуртожитку університету до сьогодні збереглись великі мозаїки, які були створені приблизно у 1990-х роках митцем Кочерганом та деякими іншими. Їх створювали зі смальти – шматочків кольорового, непрозорого скла. Додамо, що іноді також використовують керамічні плитки, які покривають емаллю, щоправда, за словами самих митців, такий матеріал недовговічний.
Наприклад, на одній з мозаїк ВНТУ збереглась дата створення та прізвища майстрів. Так, Кочерган, Олейник та Яблонський створили цю велику та яскраву мозаїку «Наука і космос» у 1990 році.
Ось тільки заклад виграв грант від Європейського банку на підвищення своєї енергоефективності та термомодернізацію будівель.
Як розповів Vежі ректор університету Володимир Грабко, проект з впровадження енергоефективності тягнеться вже не один рік й зараз не можуть точно сказати, коли роботи розпочнуться й чи будуть взагалі. Додає, що термомодернізація передбачала широкий комплекс робіт: утеплення стін, заміну вікон та системи опалення, ремонт покрівлі тощо. Загалом роботи мали відбуватись на 13 об’єктах університету, серед яких як навчальні корпуси, так і частково гуртожитки.
Мозаїка на будівлі гуртожитку
– Детальніше нічого не можу сказати. Цей проект, як кажуть, «тягнеться» з 2011-го року і він вже стільки разів трансформувався, що я вже не знаю, що від нього залишиться. Та й чи буде він взагалі.
Запитали, чи збережуться мозаїки. Володимир Грабко відповів сміючись, що поки що над цим навіть не думали, оскільки до фактичних робіт ще далеко.
«Молоді архітектори», 1991 рік створення, 1800 х 700
– А Вам особисто хотілося б їх зберегти?
– Ви знаєте, я чесно скажу, що навіть не думав про це, щоб зараз так однозначно сказати. З одного боку я розумію, що це наша соціалістична спадщина, а з іншого боку, можливо й варто зберегти такі речі. Тому що тепер таких ніхто й не робить. При чому вони розташовані не в таких місцях, де дуже принципово, щоб там накладати шар утеплювального матеріалу. Не знаю насправді, не готовий сказати зараз. Воно (сюжети мозаїки – ред.) розраховано на таке світле майбутнє, назвемо це так.
Мозаїка на будівлі їдальні
Фонтан на території ВНТУ (як розповідають студенти, працює він рідко – ред.)
Фонтан, мозаїка при вході до гуртожитку та ще одна робота «Наука» (1986 рік) на корпусі університету було створено художником Володимиром Ямковенко.
Навіть якщо мозаїки не знищують та не руйнують, їхнім відновленням також не переймаються.
Наприклад, мозаїка, яка розташована на РАЦСі здалеку виглядає доволі непогано, однак варто підійти ближче й помічаємо чимало втрачених шматочків смальти. У книзі про художників Вінниччини, яку видали до 40-річчя Спілки художників, вказують, що це був один з перших об’єктів, де «потужно проявили себе монументалісти». Зовнішній фасад РАЦСу прикрашає мозаїчне панно, яке створив Вільдан Байбеков.
Зазначають, що поки в Художньому фонді не спорудили свою піч, панно та скульптурні композиції кераміки виконували і випалювали на місцевому цегельному заводі. Це блакитне абстрактне панно зі смальти розміром 1200х300 з’явилось у 1980 році.
– Монументальні твори мали виконувати функції емоційного камертону і виховну. Чисельні державні замовлення надавали простір для реалізації творчих задумів і потенцій митців. Не всі твори мали однаковий мистецький рівень, проте переважна частина з доробку вінничан серед кращих досягнень української культури другої половини минулого століття, – зазначено у книзі Спілки художників.
– Катастрофою для монументальних творів є зміни громадської й політичної думки, смаків молодих поколінь та безвідповідальне, недбале ставлення до них. Часто це веде до їхнього руйнування (далеко не завжди їх можна перемістити у музейні сховища). Тим, хто бере на себе право вирішувати долю пам’яток, слід зважати на художні якості, місце твору у доробку національної спадщини і його важливість у висвітленні історичних подій і процесів.
Насправді видатні твори монументального мистецтва розташовані на території військового шпиталю. Щоправда, нам не вдалось їх сфотографувати. Як нам пояснили, по-перше, через карантин, а по-друге, це військовий об’єкт. Однак, вони увійшли до збірки «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics» київського фотографа Євгена Нікіфорова. Він три роки їздив Україною, фотографуючи у різних містах найцікавіші приклади монументального мистецтва.
Фото Євгна Нікіфірова
Фото Євгена Нікіфорова
Фото Євгена Нікіфорова
Ці мозаїки були створені протягом 1982-1987 років. Художники – Солдатов, Пастух, Гонтар та Одринський.
Ще одна мозаїка знаходиться на школі №18. Це велике яскраве тематичне панно, на якому зображено назви предметів та, вочевидь, двох учнів.
У мережі колишні випускники закладу пригадували, що її створювали у 80-х роках минулого століття. Сама школа з’явилась у 1984 році, але на світланах з першого року мозаїки ще немає. Різнокольорове панно можна помітити вже на світлинах у випускних альбомах за 1987-й рік, а колишні учні закладу у соціальних мережах пригадували, що мозаїку створювали протягом 1984-1985 років.
Ще на одній мозаїці, яка викладена на фасаді турклубу «Меркурій», зберігся напис російською «Городской туристкий клуб» з ранньою версією герба Вінниці та стилізованою версію компасу (це підказують невеликі стрілочки, які вказують на різні сторони світу).
Ця мозаїка має назву «Роза вітрів», й була створена у 1986 році. Її автор – Солдатов Геннадій Васильович.
На готелі «Профспілковий» є мозаїчний рельєф з умовною назвою «Праця». За інформацією від «Центру історії Вінниці», це один з перших монументальних творів радянського періоду, які все ще збережені. Щоправда, одразу помітити мозаїку непросто й для цього потрібно зазирнути за дерева.
– Мозаїчний рельєф, розміщений на одній з частин готельного комплексу (який сам по собі є перлиною модернізму в місті) і є яскравим прикладом синтезу мистецтв, коли архітектори запрошували митців монументалістів до спільної роботи над об’єктом ще на стадії проектування. Таким чином визначались та проектувались площини, які оздоблювались характерними сюжетами, – розповіли у «Центрі історії Вінниці».
Чи не на кожному дитячому садку, який будувався у радянський час можна знайти мозаїки. Наприклад, на дитсадку №43, що по вулиці Чехова є одразу декілька великих мозаїк, які складаються в поліптих з умовною назвою «Від ясел до космосу».
Цей комунальний заклад був побудований у 1972 році Вінницьким авіаційним заводом. І якщо на деяких інших дитсадках зазвичай зображали Чебурашок, різних звірів та казкових героїв, то в сюжетах мозаїк на цьому дитсадку очевидно прослідковується саме авіатематика.
Однак мозаїки у Вінниці збереглися не лише на заводах, підприємствах, установах та навчальних закладах. Іноді ними прикрашали й звичайні житлові будинки.
Наприклад, на деяких будинках на Тяжилові можна знайти мозаїки, на створення яких надихнула літня Олімпіада 1980-го року, яка відбувалась у Москві.
Мозаїки створювали не лише на фасадах, а й прикрашали ними інтер’єри. Для прикладу, у школі № 4 є дві мозаїки «Сила знань». Їх створив Олександр Рожков у 1986 році. Автор розповів Vежі, що склав ці мозаїки фактично за декілька місяців.
– Це прямий набір – на стіні малюють зображення і по ньому одразу викладають смальту. Він складний тим, що його важко виправити, помилки потрібно вибивати. Стіну також треба укріпляти, щоб при якихось землетрусах вона не потріскалась і не відвалилась. Зупинки у нас так робили, – розповідає автор. – Ці мозаїки (у школі – ред.) зробив за місяці два, можливо, три. Там простіше було. З матеріалами також було простіше. Зараз матеріалів у нас й не роблять. Це десь у Києві був склозавод, який варив смальту. Зараз з матеріалом складно, це хіба що десь на складах залишилось. Є окремі смальтовари, які самі собі варять. Але промислово вже й не знаю чи роблять, але у будь-якому разі зараз є проблеми зі смальтою.
Фото Євгена Нікіфорова
Над іншою своєю мозаїкою Преображення Господнє він працював близько року. Створив її для Спасо-Преображенського собору в 1997 році.
– Це називається зворотній набір – смальту викладали на певній поверхні. Ось ми мозаїку для Спасо-Преображенського собору робили на підлозі, викладали лицьової стороною вниз. Чим це добре – викладаєш, перебираєш, якщо не вийшло – пересунув, – розповідає Олександр Рожков. – Вся ця мозаїка разом з сіткою заливається цементом, але обережно, щоб нічого не зсунулось.
Тому мозаїку ми на спеціальний клей викладали, який би дозволив потім обережно її відклеїти та не пошкодити. А потім мозаїку перевертали та монтували на стіну. Якщо подивитись на цю мозаїку, то вона пласка, але у двох місцях є складки від кальки. Важко викласти абсолютно рівно, тому вони так і залишились. Укладали її довго. Ми її робили рік, але з перервами.
ЧАСТИНА 2: Зруйновані та декомунізовані
Цей вид монументального мистецтва зовсім не захищений від креативу реставраторів та навіть просто часу, який поступово руйнує мозаїки. Звісно, відновленням не переймаються. Місцеві активісти намагаються вберегти мозаїки, які, на їхню думку, мають цінність. Однак це не завжди вдається.
Для прикладу, така ситуація була із мозаїкою, що була створена на фасаді Проектного інституту по вулиці Київській. Попри те, що активісти намагались врятувати мозаїку, спілкувались із замовником робіт та писали звернення до міської ради – зберегти не вдалось. Сьогодні на місці яскравих вихорів – цегляна стіна, а над нею вивіска російською «Шашлык на мангале».
Вигляд зараз
Вигляд раніше. Фото Ольги Мірошниченко
Фото Ольги Мірошниченко
Мозаїками часто прикрашали дитячі садки. На багатьох із них й досі є зображення казкових героїв. Однак вони можуть зникнути вже за першої капітальної реконструкції. Так, «жертвами» реконструкції стали й герої мозаїк дитячого садка №23.
Здається, якщо їх не видно більшості містян – їх просто не існує, а тому й знищення не матиме особливого значення. Хоче все це чиясь непроста ручна праця. Сьогодні ж значно простіше «прикрасити» будівлю різнокольоровим утепленням, хоча іноді можуть додати й мурали.
Вигляд раніше
Вигляд зараз
Є у Вінниці й дійсно декомунізована мозаїка з назвою «Будь достоин эпохи, ровесник!» із зображенням рушниць, георгіївських стрічок, Леніна… Її створив художник С. Гладков у 1978 році. Вона й досі розташована на Європейській площі, але прихована від поглядів містян.
Вигляд раніше
Вигляд зараз
Що робити з цією мозаїкою після закону про декомунізацію, вирішили не одразу. Спершу активісти закидали її чорною фарбою. Згодом інші активісти перетворили її на один день на «Музей тоталітаризму», поставивши навпроти мозаїки дзеркало. Після того її завісили прапором України, а сьогодні вона захована за панно із репродукціями вінницьких пейзажів від художника Анатолія Гайструка. Ось що київський фотограф Євген Нікіфоров пригадував про декомунізовану вінницьку мозаїку:
– У кінці серпня я брав участь у резиденції «Над Богом» у Вінниці. Моїм завданням було дослідження мозаїк міста і області. Найвідоміша мозаїка – робота на вулиці Козицького, у самому центрі міста, поряд з пішохідною зоною. Я встиг сфотографувати її у перший же день резиденції. А наступного дня, напередодні Дня Незалежності, невідомі облили роботу чорною фарбою. Ще через декілька днів її закрили державним прапором. Таким чином протягом тижня я встиг побачити метаморфози, що стали наслідком народної «декомунізації».
Також втрачена мозаїка з будівлі, де сьогодні розміщено Університет сучасних знань та один із корпусів ДонНУ ім. Стуса.
Вигляд зараз
Вигляд раніше
Цю мозаїку зникла з будівлі у 2016 році. Як тоді повідомляло видання Vinbazar, попри те, що на мозаїці було зображено серп та молот, з фасаду будівлі її прибрали через незадовільний стан панно. На фасаді мозаїка протрималась майже 40 років, а збили її за декілька годин.
*
Звісно, це не всі мозаїки, які ще збереглись у Вінниці. Ми продовжимо дізнаватись про них та їхніх творців більше, аби зберегти їх прийнамні на світлинах. До речі, «Центр історії Вінниці» також розпочав проект «Мозаїка» й на своїй сторінці у Facebook вони розкажуть про різноманітність стилів, вплив на сучасну урбан-айдентику, привабливість для туризму, хто творить сучасну мозаїку в місті і чи актуальний цей вид мистецтва у теперішній час.
Поділіться з нами у коментарях, що вам відомо про міські мозаїки та на які ще витвори монументального мистецтва варто звернути увагу.
Фото Ольги Мірошниченко, з архіву Vежі та з соціальних мереж
Дякуємо!
Тепер редактори знають.