Цей усміхнений та енергійний чоловік народився і виріс в чи не найбільш сонячному штаті США – Флориді. Колись він мав відносно безтурботне життя, чимало подорожував світом і багато про що мріяв. Зараз він – волонтер в Україні, живе тут і допомагає військовим (і не тільки), вчить українську і сподівається брати участь у відновленні держави після нашої перемоги.
Знайомтеся: Бенджамін Гербер – американець, який за майже півтора року перебування у нашій країні встиг спробувати себе в різних сферах – від надання гуманітарної допомоги і до виготовлення дронів. Та одна з його основних діяльностей зараз – робота у кузні, де він, серед іншого, виготовляє скоби для укріплення бліндажів наших захисників.
Спойлер – кузня дуже потребує робочих рук, розкажемо трохи згодом.
А ще Бен проводив заняття у дитячих таборах, веде розмовні клуби англійської для ветеранів, долучився до допомоги дітям-сиротам. І на цьому зупинятися не збирається.
Зазначимо, що в один матеріал все вмістити складно, тож сьогодні на “Вежі” – лише перша частина інтерв’ю з Беном, де є коротка розповідь про нього та його роботу в кузні.
Про Бена
В Україні Бенджамін з початку липня 2023 року, а у США він працював в університеті викладачем американської історії та культури, згодом – барменом (читайте про це у другій частині інтерв’ю). Він мав чимало планів та мрій, однак усе змінили дві обставини – спершу хвороба його матері, а далі – повномасштабна війна росії проти України.
VежА: Які були твої думки на початку повномасштабної війни росії проти України? Чому ти вирішив їхати сюди?
– Коли я про це дізнався, одразу зрозумів, що для мене
це дуже важливе питання, яке багато чого змінить і я не зможу бути осторонь. Хоча багато хто думав, що росія зможе за кілька днів захопити Україну, я не вважав, що це буде так швидко і просто. Перша думка була практичною – я маю допомогти українцям, хоч якось. Але тоді я не міг зробити багато – разом з батьком доглядав за своєю важкохворою матір’ю, і частину свого життя відкладав на потім. Якби не це, то я був би в Україні значно раніше, – каже Бен.
Тож найперше Бен вирішив, що має поїхати в Україну та на місці розібратись, чим може допомогти. Однак, оскільки фізично одразу їхати не міг, почав збирати кошти для подорожі та, власне, допомоги українцям. Паралельно – намагався хоч трохи вивчити українську мову.
На жаль, у січні 2023 року мати Бена померла внаслідок важкої хвороби. Зрозумівши, що у Штатах його більше нічого “не тримає”, хлопець продав один з двох будинків, переобладнав своє авто під міні-“будинок на колесах” і вирушив до України.
Він волонтерив у Львові, пробував це робити у Києві, та врешті спинився на Вінниці та Вінниччині. Зокрема, в обласному центрі він облаштував майстерню, де працює над різноманітними проєктами (наприклад, виготовляє дрони), а в селі в області – працює у кузні.
Тож далі – про кузню.
Кузня або “Фронт не чекає”
Отже, в одному з мальовничих населених пунктів Вінниччини розташовується кузня, яка щоденно працює, аби виготовити якнайбільше скоб для потреб військових. Тут працюють і над “буржуйками”, і над іншими металевими виробами, однак скоби – основні, адже їх треба чимало.
Так, загалом скобами скріплюють бруси, дошки та колоди практично у будь-яких конструкціях. Та зараз, звісно ж, скоби критично необхідні на передовій – їх використовують, аби забезпечити міцне з’єднання елементів бліндажу, точніше – деревини. Таким чином дах чи стіни отримують додаткову жорсткість і здатні захистити людей від, наприклад, уламків.
Саме для цього в кузні робота “кипить” щодня. Родина, яка володіє кузнею, це коваль Роман Тринос (на фото нижче), його дружина Діна та їхній син Андрій.
Про кузню та її чималу історію ми розповімо окремо – стежте за нашим сайтом.
Роботи тут справді чимало. Андрій нарізає арматуру, Діна – допомагає чоловіку, зокрема, у зборі коштів на матеріали, Роман – працює безпосередньо у кузні. Роману з липня 2023 року допомагає Бен, і родина каже, що сприймає його як рідного.
Щойно ми приїздимо, Діна каже: “Ваші інтерв’ю потім, у мене Бен голодний“, і ми не можемо сперечатися. Тож господарі спершу запрошують нас до столу.
Після смачної вечері Роман та Бен показують нам кузню. Роман одразу демонструє заготовки, що невдовзі стануть скобами.
– Ми маємо чимало матеріалу, але й запитів дуже багато, тож він швидко закінчується. А часто буває так, що ти розумієш, що все є, але ти фізично не встигаєш вкластися в потрібні терміни, коли військові чекають поставки, – каже Роман. – Тому робочі руки потрібні, дуже. Якби не Бен, то взагалі не знаю, як би йшли справи, він справді дуже багато допомагає. І вражає своєю продуктивністю. Якось після кількох годин роботи я йому кажу “Хлопче, пішли відпочивати”, а він каже, що ні, ще трохи попрацює, а потім іще, і іще, і іще.
“Це не дуже важко, головне – навчитись, далі все на автоматизмі” – всміхаючись, говорить Бен. Додає, що відчуває легку втому на 500-тій скобі.
І він, і Роман кажуть, що якщо в майстерні працює кілька людей, змінюючи одне одного чи працюючи над тим чи іншим етапом, – робота йде легко та швидко, а головне – потреби захисників “закриваються” значно швидше.
Так, спершу арматуру потрібно закупити, порізати на заготовки. Далі – робота з пневматичним молотом, аби зробити кінці скоби гострими (для міцного з’єднання з деревиною).
Згодом – робота на спеціальних верстатах, які Роман виготовив сам. На них заготовка загинається та, за потреби, коригується (кут згину має бути чітко 90°, скоба має бути рівною).
При роботі пресу стає доволі гучно – Бен завбачливо одягає навушники:
Загалом, пояснюють нам, може бути гарячий чи холодний метод, коли заготовку у місці згину розігрівають чи гнуть холодною відповідно. З другим методом можна відразу гнути дві скоби і, водночас, для цього потрібно менше зусиль (хоча перегибати теж не варто).
Далі готові скоби охолоджують і складають у ящики. За тим – передають волонтерам чи безпосередньо військовим.
До речі, у кузні є помічники у кузні – кіт і пес (песик був невловимий для фото). Вони не бояться гуркоту, а натомість створюють атмосферу затишку:
Бен і Роман розповідають про робочий процес, а далі навіть дозволяють авторці цього матеріалу і фотографу долучитися до виготовлення скоб! За нашими власними відчуттями, це відносно неважко (принаймні, якщо попрацювати небагато), однак це потребує навичок і витривалості.
Наші старання – на фото нижче:
Роман разом з Беном виготовляють від 800 до тисячі скоб на день, а на один бліндаж потрібно в середньому 350. Тому, кажуть, будь-яка поміч з виготовленням скоб – дуже доречна.
– Колись я уявлення не мав, як робити ці скоби, – каже Бен. – Але навчився, пристосувався. Хоча б кілька годин роботи – вже є результат, це вже може врятувати комусь життя і здоров’я.
– Немає нічого складного, все просто. Але комусь треба це робити, – додає Роман. – Шкода, що доволі мало людей долучаються. В усіх – різні виправдання. Хтось каже, що донатить і цього досить. Хтось вічно не має часу. А ви спробуйте знайти пару годин на тиждень, приїдьте до нас погнути скоби. Бен з Флориди приїхав, а ви не можете з Вінниці? – напівжартома каже Роман.
Роман запевняє, що навчитись робити скоби може будь-хто, незалежно від віку та статури. Головне – бажання та усвідомлення того, що це необхідно робити.
– Хтось відмовляється, наприклад, через якісь церковні свята. Але це таке, насправді. Ми говорили з одним священником, якому жалілись про нашу роботу на свята. Так от він казав: вранці пішли до церкви, а далі йдете працювати – бо це треба робити, фронт не чекає. І є люди, які приїдуть у будь-яку погоду чи свято, якось організовуються, бо знають, що разом ми можемо зробити значно більше.
З цього логічно випливає наступна частина нашого матеріалу:
Як допомогти кузні та Бену?
Допомогти кузні можна двома способами. Перший, як ви могли здогадатись, це приїхати і попрацювати у ній бодай кілька годин. Для цього можна зв’язатись з Романом через його фейсбук-сторінку за ЦИМ посиланням (також можна стежити за сторінкою кузні в Інстаграм, Тік-ток).
– Якщо є бажання – приїздіть, – каже Роман. – Скільки нагнете скоб, стільки і буде. Навіть якщо кілька людей регулярно приїздитиме і гнутиме скоби по дві години – це уже буде чимала підтримка. Бо замовлень дуже багато, ми просто фізично не встигаємо. Волонтери часто просять дати більше скоб, а ми не можемо – в нас лежить чимало заготовок, але їх треба комусь гнути.
Також можна долучитись, скинувши фінансову допомогу, яку спрямують на закупівлю арматури. Коваль каже, що на закупівлю одного кілометру потрібно, в середньому, зібрати понад 13 тисяч гривень. Карта: 5457 0825 0846 8951 Приватбанк, Тринос Роман Васильович. Посилання на “банку” – ТУТ.
Також можна підписатися на YouTube-канал Бена за ЦИМ посиланням.
Підсумок
З кузні до Вінниці ми виїздимо вже пізно ввечері, адже ніяк не могли розпрощатися з родиною ковалів, а ще – отримали від них презенти.
Йде дощ, усі стомлені, але ми з фотографом – ще й наповнені емоціями від побаченого. Здавалося б: така “проста робота”, але розуміння, що зроблена тобою скоба може стати частиною конструкції, яка комусь з наших захисників врятує життя, – надихає.
Далі на “Вежі” буде ще дві частини цього матеріалу (загалом інтерв’ю тривало понад п’ять годин – розповісти є про що). Одна – про те, що Бен думає про Україну, українців, війну, які складності його як іноземця тут спіткали, схожі в Україні та США нюанси та розповідь про його майстерню й інші проєкти, над якими він працює.
Інша частина буде присвячена кузні, яка, насправді, має чималу історію. В якості спойлеру скажемо, що вона відома не лише на Вінниччині, а й далеко за межами України. А ще у Романа та Діни можна придбати ексклюзивні сапки, за якими стоїть черга на місяці вперед.
Тож – дочекайтеся.
Фото Євгена Симоненка
Дякуємо!
Тепер редактори знають.