Як перетворити хобі на соціальний проект: історія скетчерів Вінниці

15:19
Автор: Марина Однорог
Become a Patron!

Вони малюють майже все, що бачать навколо легкі замальовки, щоб залишити цей момент в памяті та поділитися з іншими. Тут не вимагають знання спеціальних технік і говорять, що малювати може кожен — все це вінницька тусівка “Breakfast and sketch”.

Вінницьку спільноту скетчерів можна назвати найбільшою та найпродуктивнішою в Україні, адже окрім малювання задля задоволення, вони організовують ще й мистецькі проекти, які рекламують нашу Вінницю.

Скетчинг – це техніка швидких замальовок, яка набирає шаленої популярності у всьому світі. Її використовують у своїй роботі дизайнери та архітектори. Це прості та легкі малюнки, які можуть з’явитись навіть під час поїздки в громадському транспорті, сидінні в черзі та звичайній прогулянці. Вінницька спільнота скетчерів існує майже два роки.

Вони збираються щонеділі вранці та просто малюють — на вулиці, в кавярнях та музеях. Коли холодно — ховаються в закладах, а теплими днями виходять грітися надвір. Кожну зустріч намагаються зробити тематичною: нам пощастило завітати на ніжну та яскраву — квіткову зустріч, присвячену початку весни.

У приміщенні креативного простору «Артинов» у недільний ранок досить людно, на столах квіти, спеціально підготовані флористкою. На кожному столі квіти різні.

Разом із квітами починає зявлятись робоче приладдя вільних художників: фарби, олівці, лінери, різноманітні пензлики, скетчбуки та інше. Їх можна назвати саме вільними, адже тут мало хто має спеціальну освіту, а більшість прийшли, бо хотіли спробувати щось нове або ж не вміють малювати, але хочуть навчитись, а дружня атмосфера сприяє цьому.

На цій весняній зустрічі всі дівчата, і їх дійсно багато – близько 30. Вони всі різні — одні відразу діляться емоціями за тиждень, щось жваво обговорюють, інші – тримаються дещо осторонь та без зайвих слів просто готують своє робоче місце, пють каву і малюють.

  • В нас не школа — ми всі вільні, дорослі люди. Якщо людина щось запитує, то їй ніколи ніхто не відмовить у пораді, у можливості помалювати чиїмось фарбами чи спробувати пензлики – всі один з одним діляться, всі гарно між собою спілкуються. Буває таке, що хтось комусь пояснює щось, наприклад, про побудову тіла. Зараз приходять новачки і не малюють, а просто розфарбовують, говорять, що не вміють малювати, а прийшли просто подивитись. Але з часом вже й вони дістають скетчбук і починають малювати щось своє, – розповідає одна із засновниць спільноти Анна Куриленко.

Натурою їм сьогодні слугують тюльпани і троянди. Багато хто обирає вдалий ракурс для малюнку, фотографує, щоб краще запамятати деталі або ж просто викласти фото в інстраграм. Зі сторони здається, що це велика сімя, для якої не існує тем, про які не можна говорити.

  • В нас немає ніяких правил та обмежень – ті, хто не хочуть сьогодні малювати, наприклад, квіти, можуть малювати людей, посуд, інтер’єр – говорить одна із засновниць проекту Людмила Шиляєва.


І квіти виходять у всіх різні – хтось використовує олівці, хтось фарби, одні наводять лінії звичайними олівцями, інші – лінерами. Спостерігаючи за ними можна помітити сучасні гаджети художників, наприклад, пензлики, в яких відразу є вода. Дуже зручно, якщо враховувати, що скетчери можуть малювати будь-де та швидко.

Всі дівчата різні не лише за віком, зовнішністю, родом діяльності, але й за баченням одного й того ж букету. Ця багатогранність стає помітною, коли всі роботи готові тож їх можна детально розглянути. Відразу й не здогадаєшся інколи, що декілька людей одночасно малювали з одного букету.

Після того, як всі роботи готові, декілька дівчат ще й фотографують їх та обговорюють створене.


Ми поспілкувались із двома засновницями спільноти, а також з декількома учасницями про ідею виникнення, соціальні проекти, монетизацію мистецтва, можливість втекти від звичайної роботи та сімейну атмосферу.

Анна Куриленко (засновниця проекту, дизайнерка)

Анна розповіла, що ідею виникнення спільноти підказало саме життя, адже засновниці спільноти (Людмила, Наталя та Анна) раніше жили в різних містах і на вихідні завжди збирались на спільні сніданки, де, чекаючи замовлення, могли робити невеличкі замальовки. З часом про це дізнались їхні друзі та захотіли приєднатись, а потім це набуло ширшого розголосу, і спільнота почала розростатись.

  • Нас вже почали помічати сторонні люди в кафе і запитували чи можна помалювати з нами. В той же час ми обмінювались різноманітною інформацію між собою: хтось лише вчився малювати, хтось – по роботі. Так ми і вирішили зберігати всю цю інформацію в спільноті в соціальних мережах, щоб вона була корисною й іншим людям. Ось так все й починалось, – ділиться історією виникнення Анна.


Спільнота
«Breakfast & Sketch» існує вже майже 2 роки, за цей час зявлялося дуже багато нових людей. Є ті, котрі приходять один раз і більше не повертаються, а є ті, котрі стали вже друзями, роблять спільні проекти та дійсно живуть скетчингом. 

Серед учасників багато людей, які малюють по своїй спеціальності та тих, хто закінчував художні курси та школи. Але й багато тих, хто ніколи не малював. Тут зібралась дуже різнопланова компанія — від школярів, бухгалтерів, фармацевтів до айтішників та HR-ів. Для когось це хобі, для когось – можливість вдосконалити свої навички та принести щось нове у свою творчу роботу. Анна сама працює дизайнером, але розповідає, що скетчинг для неї — це можливість поспілкуватись, перейняти якийсь досвід та просувати проект.

 

Багатьом перехожим може здатись, що це просто тусівка людей, які люблять малювати, але насправді діяльність цієї спільноти має великий соціальний вплив.

  • Коли ти малюєш на вулиці, то все одно починаєш привертати до себе увагу людей. Першим нашим проектом був еко-календар спільно з Подільською громадою та компанією «Ековін». Ми малювали ілюстрації крейдою на грифельній дошці в Артинові, потім фотографували, і так вийшов дуже корисний для вінничан календар про сортування сміття.

Скетчери також працюють і над певним брендингом міста, адже багато їх робіт показують Вінницю зовсім з іншого боку. Інколи просто не впізнаєш будівлю, поруч з якою ходиш щодня. Одним із таких проектів, створених також спільно із Подільською громадою, став «Листівка з Вінниці».

  • У Вінниці не вистачало листівок із зображенням міста, а нашим скетчерам, які далекі від дизайну, не вистачало розуміння, що їх малюнок — це вже готова робота, яку навіть можна продавати і попит на неї буде. В той же час, дуже хотілось зробити якусь хорошу справу, і ми організували цей проект, щоб зібрати гроші і розмалювати приймальне відділення в Центрі матері і дитини на Старому місті, – говорить Анна.

Згодом на скетчерів вийшла компанія «Снєжка» і за її підтримки в дуже короткий термін було розфарбовано ще й інфекційне відділення.

  • Ми оформили 15 стін і знайшли дуже багато волонтерів, які погодились малювати безкоштовно чужі ідеї. Це було дуже круто, – ділиться враженнями Анна.

Один із найсвіжіших проектів спільноти є Велокалендар створений спільно із велоактивістами. Хоча й він не планувався як комерційний спочатку, але згодом став благодійним.

  • На одну із скетчзустрічей нас запросили помалювати вінницькі велосипедисти – це було якраз закриття велосезону. Ми почали малювати і організатори побачили як це виходить і подумали, чому б не зробити прикольний велокалендар, бо в основному на велокалендарях у Вінниці стандартні фото дівчат з велосипедами. Їм дуже сподобались наші замальовки, ми опитали всіх охочих скетчерів, далі розділили між собою ці 12 місяців, кожному дісталось 1-2 ілюстрації. Це був некомерційний проект, його поширили в основному серед велоактивістів. А потім бажаючих отримати цей велокалендар зявилось більше і нас часто запитували, чому ми не зробимо так, щоб його можна було придбати. І вийшло так, що в той час у одного із велоактивістів син захворів на рак, і ми вирішили, що потрібно випустити комерційний тираж цього календаря, щоб зібрати гроші на лікування Вані. Цей календар наразі купують не лише вінничани, але й одесити та кияни підключились до цієї справи.

Окрім цього, скетчери організовують більш «фанові» проекти. Наприклад, на День міста це був скетч-марафон. 10 локацій, 3-4 години часу і по 10-15 хвилин на одну локацію — дійсно марафон, з яким впоралось багато учасників.

  • Це було цікаво, бо це була така собі міні-екскурсія по Вінниці, адже локації були розкидані по центру. Це ідея не наша, ми перейняли закордонний досвід. Звичайно, в них все на іншому рівні — багато спонсорів та подарунків. Надіємось, що і ми дійдемо до такого рівня і наші учасники зможуть за участь в марафоні отримувати і футболки, і медалі, і хороший набір скетчера. В принципі, нам ніколи не відмовляли в подарунках. Ми часто проводимо конкурси, розіграші, – розповідає про плани Анна.

Окрім більш глобального соціального значення, цей проект першочергово допомагає людям повірити в себе, зрозуміти, що вони можуть малювати, і не потрібно чекати від когось оцінки. Тут немає обмежень – якщо людині не подобається тематика зустрічі, то вона може малювати будь-що.

  • Я дуже люблю малювати архітектуру. Краще у мене виходять якісь квіти чи їжа, але архітектура для мене це щось важке, але те, що я хочу навчитись малювати, – говорить Анна.

У роботі Анни все взаємоповязано, адже швидкі начерки допомагають триматись в тонусі та, водночас, емоційно розслабитись.

Людмила Шиляєва (засновниця, ейчар)

Людмилу можна назвати менеджерською силою цього проекту. Так як дівчина працює айчаром, має величезні комунікативні та організаторські навички. Якщо порівнювати з Анною, то Люда говорить більше раціонально.

  • Коли ми влаштовуємо якісь події, я підходжу з тієї точки зору, щоб я хотіла окрім малювання. Насправді всі наші скетчзустрічі мають тематичне і колосальне мотиваційне значення, бо помалювати я можу, в принципі, і вдома,  і дуже часто багато хто так і робить — просто залишається вдома. Наше завдання — залучати людей, бо в натовпі малювати простіше і знову ж — це колективна робота і ніхто не соромиться. Навіть, якщо комусь зручніше малювати самому, то вони інколи тримаються трішки в стороні.

При організації Людмила завжди пропонує скетчерам різні варіанти роботи — комусь зручніше сидіти в центрі, комусь – десь збоку. Це велика робота по організації простору, щоб кожен почувався комфортно.

Кожну зустріч дівчата планують детально, домовляються із друзями, сьогодні, наприклад, із флористкою. В холодний період шукають цікаві кавярні і намагаються домовитись із ними.

  • Інколи навіть кав’ярні нас кавою пригощають, роблять якісь знижки, інші тарифи. Ми першими йдемо на діалог з іншими командами та компаніями. Як виявляється, їм це також цікаво, – розповідає Людмила.

Людмила говорить, що така співпраця часто цікава всім: і закладу – адже власникам цікаво подивитись на те, що вони створили, очима художників, і відвідувачам приємно бути в їх компанії, ну, і для скетчерів це завжди новий досвід.

Окрім цього, кожного тижня у скетчерів нова тематика зустрічі, і це все також велика менеджерська робота. Кожна із засновниць тиждень веде відповідну тематику в соціальних мережах, публікує цікаві роботи. Людмила говорить, що це все робиться ще й для того, щоб нові люди не боялись чистого аркуша, а вже були підготовленими до малювання і знали, що сьогодні творитимуть.

  • Наприклад, ось цей тиждень квіткової тематики вела я. Коли бачила якісь цікаві роботи, то вже наперед знала, що вони мені знадобляться, і зберігала в спеціальну течку. Тут все чітко і за планом. Новачкам таким чином буде легше, по собі знаю: інколи переглянеш роботи якогось крутого скетчера, воно відкладеться в голові, а потім і сам хочеш щось подібне спробувати. Це своєрідний тренажер, який  є корисним усім художникам.

Людмила також розповіла, що для натхнення, досвіду та роботи над своїми скетчами підписана в інстаграмі на багатьох художників та скетчерів.

  • Є митці, які неймовірно малюють людей – от раз і мазками можуть намалювати таку красиву апетитну сідничку чи руку і це буде так красиво, що я дивлюсь і думаю «от як вони одним мазком це все передають?». Так само же є люди, які неймовірно малюють цегляну кладку чи передають настрій, акцентуючи увагу кольором, наприклад, на певному провулку, тому що там щось відбувається. І це моє натхення та мотивація. Я також підписана на бразильського художника, який шикарно малює маркером на стінах. У нас же з Аннею є ще проект «Крейда», коли приходимо в офіси чи інші заклади і пропонуємо їм своє творче бачення на цей заклад. Там також працюємо і фарбами, і олівцями, і крейдою.

Мистецтво, як хобі, може бути комерційним. Це нам і підтверджує Людмила, розповідаючи про те, що наразі скетчинг — дуже популярний напрямок, бо це швидко, впізнавано і люди на це реагують позитивно.

  • В нас дуже багато було і некомерційних благодійних проектів, і чимало комерційних. Скетчі дуже затребувані не лише як ескіз, але й як готова робота. От багато говорять, що всі художники хочуть власну виставку, а у скетчерів все, як правило, у скетчбуці і ми його ніде не вивішуємо. Але в нас є своє портфоліо – це наші інстраграми та соцмережі, де ми фотографуємо на тлі цієї ж будівлі чи людини, яку ми малювали, роботу і дуже часто такі замальовки користуються величезною популярністю, тому що це незвично – таке собі нове віяння, новий ковток. Наприклад, нещодавно, в одній фотостудії завдяки скетчам, я змогла візуалізувати майбутню фотозону. Ми зробили скетч, зняли відео про малювання і це також дуже крутий досвід, ну і комерційний.

За спеціальністю Людмила хімік-біолог, але вже в зрілому віці почала відвідувати художню студію, щоб навчитись живопису і роботі з фарбами. Хоча до цього часу більше любить сухі матеріали: пастель, крейду, олівці.

  • Якщо повернутись далеко-далеко, то тоді ж не було спеціальних вузів, але неймовірно талановитих художників-самоучок було безліч. Так і ми говоримо постійно, що малювати може кожен. Тут найголовніше – бажання, адже спостерігаючи за роботами інших, дивлячись якісь відео-уроки, можна багато чому навчитись. Дуже важливо постійно «тренувати руку», бо чим більше ви малюєте, тим відчутнішим буде ріст. Ми це самі помічаємо по роботах наших скетчерів.

Людмила також розповіла, що в них немає жодних обмежень і кожен почувається комфортно, адже вони з дівчатами намагаються налаштувати учасників саме на дружню атмосферу. Ми й самі в цьому переконались.

Марина Павлова (фармацевт)

Анна нас відразу попередила, що Марина дуже сором’язлива, але талановита. Дівчина колись навчалась в одній художній студії разом з Аннею і Людмилою в «Зорі».

  • Згодом наші шляхи розійшлись, а потім я дізналась, що вони організували скетч-спільноту і тепер по можливості ходжу до них.

Марина говорить, що малювання – її хобі, і вона прагне займатись цим професійно та постійно розвиватись, але поки не може залишити роботу фармацевта.

  • Я найбільше люблю малювати людей. Взагалі, всілякі живі речі – квіти, дерева, пейзажі. Мені важко дається архітектура, машини.

Дівчина розповідає, що для неї це можливість розслабитись, поспілкуватись з іншими та помалювати, адже коли багато людей — це вже інші відчуття, аніж, коли малюєш одна.

Світлана Богатчук (айтішниця)

Світлана колись працювала разом з однією із засновниць і довгий період спілкувалась, а потім дізналась, що вона організувала скетч-спільноту.

  • А взагалі, перший раз я привела сюди свою племінницю, тому що вона непогано малює як для дитини, а я погано малюю, як для дорослої. Через те я привела її, і  сама залишилась.

Світлана розповіла, що малювання для неї — це певний спосіб розслабитись, а перший свій малюнок, вона створила, коли хворіла вдома.

  • Потрібно було щось робити. Я взяла мандарини і почала їх малювати. Насправді, розумієш, що виходить воно не дуже добре, але дає якесь розслаблення. Я колись працювала на більш творчій роботі, де потрібно було щось вигадувати, а зараз все більше технічно.

Виявляється, старша сестра Світлани також приходить на зустрічі малювати, і за словами дівчини, в сестри завжди виходило гарно малювати, а в неї більше з математикою складались стосунки. Математичні здібності знадобились дівчині і в малюванні.

  • Найбільше мені подобається малювати будинки, коли влітку, навесні ми виходимо в місто. Можливо мені там простіше, бо там більше геометричних форм, які мені легше намалювати. В нас насправді є багато цікавих будинків, хоча й не дуже презентабельних на фото, але дуже симпатичних – якщо їх намалювати.

Дівчина говорить, що їй дуже подобаються роботи дівчат, з якими малює, бо коли дивишся на роботи знайомих, то розумієш, що це все не магія — це все реально.

Міла Матвійчук (айтішниця)

Міла розповіла, що з їх компанії не лише вона та Світлана приходять на зустрічі, але й багато інших дівчат та хлопців.

  • Ми всі приходимо сюди малювати, спілкуватись, отримувати задоволення, ділитись якимось успіхами чи думками з приводу скетчинга або просто з приводу будь-якого аспекту життя. Мене дуже довго Людмила з Аннею сюди запрошували, я їм казала, що мені трішки не зручно, бо немає ні практики, ні таланту особливого. Я малювала лише в школі на уроках малювання, і ніколи так просто для себе вдома чи в кавярні, – розповідає Міла.

Після того як дівчина прийшла декілька разів, зрозуміла, що їй тут сподобалась і атмосфера, і люди.

  • Всі дуже привітні, дружні, підказують, допомагають, можуть щось пояснити, вказати на якісь можливі помилки і в побудові малюнку, і в перспективі, як тінь, об’єми задавати, тому непотрібно боятись, непотрібно переживати, тут тебе не будуть осуджувати, що ти робиш щось неправильно. Це просто поклик душі, спосіб розслабитись, віднайти якусь гармонію з собою, зі світом.

Для Міли малювання – це спосіб відійти від того, що вона робить в повсякденному житті, і доторкнутися до прекрасного, до того, що люди дійсно можуть і вміють створювати прекрасні речі на папері якимись простими інструментами – одним пензлем, або одним маркером.

Дівчина розповідає, що їй складно малювати речі, де багато дрібних деталей, а от квіти, посуд, шматочок торту чи якісь окремі деталі даються легше.

  • В мене бувають ситуації, коли хочеться щось замалювати. Коли подорожувала малювала навіть в музеї, наприклад, череп динозавра. Колись малювала на морі – коли ти сидиш на пляжі і засмагаєш, і також можна замалювати якусь мушлю, або кактус, або пальму. Це прикольно, бо не просто без діла лежиш або сидиш.

Міла розповідає, що скетчинг це і в певному плані подолання барєрів, бо людина часто задумується над тим, що про неї подумають люди і чи не виглядає вона якось дивно.

  • Навіть якщо дивно, це не найгірша річ, в чому можна відрізнятись від інших. Це якщо і дивно, то і по-хорошому дивно, це не щось таке, чого можна соромитись — це те, чим навпаки можна пишатись.

Можливо після прочитання матеріалу більше людей захоче долучитись до цієї активної та дружелюбної спільноти, бо малювати може кожен — головне спробувати.

Більше про діяльність скетчспільноти у Вінниці та долучитися до них можна на сайті  “Breakfast and sketch”.

Фото Дмитра Тищенка

\