Музеї міст у Варшаві та Гдині напевне є кращими осередками позитивних прикладів, які варто враховувати при створенні Музею Вінниці. Обидві інституції відрізняються за розмірами, методами побудови експозицій та роботою з відвідувачами, але вони однаково демонструють як потрібно цікаво і доступно розповідати про історію свого міста.
Цей текст є частиною циклу статей, присвячених досвіду створення та роботи польських музеїв, а також майбутньому Музею Вінниці. В рамках навчального візиту, організованого Генеральним Консульством Республіки Польща у Вінниці та польським Міністерством закордонних справ, делегація з Вінниці відвідала шість музеїв та один історичний хаб, які розташовані у Варшаві, Гданську, Гдині та Мальборку. До складу делегації входили співробітники Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, Олеся Коваль та Сергій Гула, директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун та журналіст Vежі, автор цього тексту. Метою поїздки було вивчення польського музейного досвіду для створення Музею міста у Вінниці.
Традиції та багатство Музею Варшави
Перший, присвячений історії Варшави, музей відкрили ще в 1936 році. Він декілька разів змінював назву аж поки не став Музеєм Варшави. Розташований посеред Ринкової площі Старого міста, він займає історичну будівлю, відновлену після руйнувань Другої світової війни. У своїй колекції музей має більше 300 тисяч різноманітних предметів, що дозволяє послуговуватись принципом не експонувати копії предметів, тільки оригінали. Кілька років тому відбулась реновація музею, проте його працівники вирішили не застосовувати досягнення технічного прогресу й надалі влаштовують класичні музейні виставки. Якщо в Музеї історії польських євреїв технології проникають майже скрізь, аби використовувати мінімум музейних предметів та зробили експозицію інтерактивною, то Музей Варшави є його абсолютною протилежністю.
– В них можна повчитись тому, як подавати предмети. Дуже цікавий метод виокремлення трьох головних предметів: в залі може бути й сорок експонатів, але є три головних, які ти точно не оминеш увагою. Ще в них можна повчитись тому, як правильно експонувати одяг.
Дуже вразила зала реліквій – предметів, які не можна поєднати в єдині колекції, але вони всі важливі для історії Варшави. Мені сподобалась їхня кабінетна система, тобто відсутність чітко визначеного маршруту. В Поліні ти мусиш рухатись за конкретним сценарієм від зали до зали, а в цьому випадку ти сам обираєш куди йти. Ми з Юрієм Вікторовичем були в Музеї Варшави в 2017 році й гуляли зовсім іншим маршрутом. Цього разу, завдяки нашому гіду, ми побачили інший Музей Варшави, – розповідає Олександр Федоришен.
Особливістю музею є те, що там кожних три місяці змінюють предмети, які експонуються. Це дозволяє музею постійно оновлюватись і бути цікавим для відвідувачів.
– Класно те, що оця зміна експозиції кожних три місяці пропрацьована ще на етапі проектування загальної експозиції та тематики виставок, – ділиться думками Сергій Гула. – Вони вже за два роки знають що і як будуть змінювати. Це величезна проектна робота. Навіть тексти підписів до експонатів вони створювали максимально скрупульозно – близько двох років витратили. Все це показує наскільки в них серйозний підхід. Як вони нам казали, будь-яка виставка передбачає залучення фахівців з різних галузей: архітекторів, дизайнерів, копірайтерів тощо.
Враховуючи постійний рух предметів, у музеї розробили і впровадили в життя систему мобільних експозицій. Фактично всі елементи експозиційного обладнання в кожному із залів є рухомими, всі підписи під експонатами можна легко замінити, а складні конструкцій легко розібрати і заново зібрати відповідно до потреб.
– Музей Варшави є гарним прикладом адаптації музейної колекції до наявного приміщення. Музей Полін, наприклад, будували вже під конкретну концепцію, а тут концепцію розробили під приміщення. Для нас це важливо, тому що майбутній Музей Вінниці, швидше за все, матиме вже існуюче приміщення, а не новобудову.
Ще один цікавий момент – адаптація старовинної будівлі до сучасних вимог доступності. Музей Варшави пристосований для маломобільних груп населення, для слабозрячих або незрячих людей… Фактично в кожному залі нам траплялись каталоги, де написи дублювались шрифтом Брайля, а зображення були об’ємними, щоб за допомогою дотику можна було зрозуміти що там зображено. При вході до музею можна взяти собі так званий “стільчик-паличку”. В складеному вигляді це тростина, яка допомагає при ході, а в розкладеному – маленький стілець, на який можна сісти де завгодно, – розповідає Олеся Коваль.
– І такі палички підходять абсолютно для всіх. Якщо я знаю, що йду до музею на три години, то із задоволенням скористався б таким. І це вони дуже правильно зробили, бо зон для відпочинку в музеї не так вже й багато. Ймовірно, так зробили для економії простору, – каже Сергій Гула.
– Ще дуже приємно вразило те, що музейники вказували на свої недоліки. Наприклад, наш гід щиро визнав, що зала з оригінальними світлинами не надто вдала через відсутність підписів під ними. Там є великий каталог на візку і його можна возити по всій залі, але це все одно не надто зручно. Це показує, що музей не є сталим, а перебуває в пошуку нових ідей та нових підходів, – розповідає Олександр Федоришен.
Варто розуміти, що загалом це музей-монстр, в хорошому розумінні. Його важко порівняти навіть з нашим Музеєм Києва.
Фантастично було почути з їхніх вуст: “Ми не знаємо що таке історія Варшави”. А й справді, що це таке? Історія варшавських жінок, історія воєн чи історія варшавських коників-стрибунців?”. Люди з докторськими і кандидатськими ступенями чітко усвідомлюють, що в 13 кам’яницях і навіть 10 відділах не можна розповісти всю історію міста.
– Мені сподобалось те, що вони сказали: “Потрібно формувати в громади усвідомлення, що то її музей”. Громада його творить, дає туди експонати і це не просто якийсь там заклад, а щось рідне, до створення чого багато людей докладають зусиль, – розповідає Юрій Легун.
Історії людей в Музеї Гдині
Музей міста Гдині значно молодший за варшавський – його відкрили в новій, спеціально зведеній будівлі в 2007 році. Момент відкриття став фіналом багатьох десятиліть важкої праці на шляху до створення міського музею. Жителі Гдині почали говорити про музей свого міста ще в 60-х роках і з тих пір крок за кроком працювали над його створенням, а в 1983 році відкрили його першу версію.
– Музей Гдині став для нас гарним прикладом того, як можна синтезувати хороші світові практики у свій маленький міський музейчик. Їхнє рішення розповідати про історію міста через призму простих жителів – тесля, водолаз, керівник порту, медсестра – дуже вражає. Для нас великий плюс полягає в тому, що для створення музею не обов’язково мати 655 років історії (історія Гдині налічує трохи більше ста років – авт.), можна мати значно молодше місто, але дуже цікаво про нього розповідати.
Ще один момент на який нам треба рівнятись: баланс між оригіналами предметів та інтерактивом. В плані подачі інформації музей збалансований, – ділиться враженнями Олександр.
– Експозиція там менш інтерактивна, але більш промовиста. Епізоди з історії міста логічно пов’язані один з одним, зберігається хронологія подій. В них збалансоване поєднання візуальних, аудіальних і тактильних прийомів, – погоджується Олеся Коваль.
Гуляючи Музеєм Гдині, й справді можна не тільки дивитись на експонати, а й торкатись до них або слухати. Так в частині експозиції, що присвячена відкриттю морського порту, є зразки найбільш популярної продукції, яку перевозили торгові судна: кава, рис тощо. Будь-хто охочий може підійти і набрати жменю кави з мішка, щоб відчути її на дотик та понюхати. В багатьох місцях елементи експозиції підкріплені аудіозаписами. Наприклад, про місцеві гурти минулого століття можна дізнатись не тільки з їхніх фотографій та платівок, а й послухавши їхню музику безпосередньо в музеї.
Дім зустрічей з історією
Варшавський Дім зустрічей з історією став єдиним не музеєм, який відвідала вінницька делегація.
Олександр Федоришен:
Для кращого розуміння, Дім зустрічей з історією можна порівняти з хабом “Місто змістів”. Це такий собі історичний хаб, в якому є кав’ярня, бібліотека, книгарня. В певному сенсі Дім зустрічей з історією це те, чим би міг бути Центр історії Вінниці, якби генеральною точкою нашого розвитку не була ідея створення Музею міста.
Що нас дуже вразило, так це їхній майже щоденний графік подій різноманітного характеру і тем. Їхній досвід можна використовувати в контексті просвітницької роботи з людьми.
Олеся Коваль:
Це проміжна ланка між науковою установою і музейною установою. Якщо людина має якусь пропозицію до обговорення чи тему для презентації і розуміє, що музейна чи наукова установа не може реалізувати таку ідею, то в Домі зустрічей з історією такі ідеї приймаються.
Сергій Гула:
Важливим аспектом є їхня наукова робота. Вони мають власний архів усної історії, який продемонстрував нам гарний досвід польової роботи, вміння під час інтерв’ю “витягати” з людини максимум інформації, яку можна потім опрацьовувати і використовувати в наукових дослідженнях.
Музей Вінниці – що, де коли?
–Ми давно говоримо, що приміщення на вулиці Симона Петлюри, 15 – одне з кращих місць для розташування Музею міста. Враховуючи той факт, що садиба понад рік стоїть пусткою і факт передачі приміщення з Держкомітету телебачення і радіомовлення обласній владі, враховуючи меморандум міської та обласної влади про створення Музею міста, ми сподіваємось, що процес закінчиться набуттям цієї споруди для Музею Вінниці, – зазначає Олександр Федоришен.
Нагадаємо, що протягом останнього року в якості приміщення для Музею міста розглядались різні варіанти будівель: будинок за адресою вулиця Соборна, 89, Вежа Артинова, Вежа єзуїтів на території Державного архіву Вінницької області, а також, власне, колишня садиба Боруха Львовича на вулиці Симона Петлюри, 15. Наразі відомо, що на Соборній, 89 планують створити туристичний хаб.
Садиба Львовича. Фото Ольги Мірошниченко.
– Ми розуміємо, що у садибі Львовича не можна показати всю 656-річну історію міста. Я певний, що якщо факт передачі станеться, то ми зможемо вже більш конкретно говорити про концепцію використання. Я вважаю, що експерименти з Ніччю музеїв та проведенням заходів “Острову Європа” були дуже позитивними. Ми точно будемо послуговуватись твердженням, що музей треба відкривати до відкриття. Приміщення має працювати і слугувати для містян і гостей міста до офіційного відкриття музею. Зрозуміло, що попереду реставрації, ремонти, облаштування, наукова концепція, художня концепція.
Про Музей Вінниці важливо розуміти два моменти: в садибі не буде музею Симона Петлюри, не буде історії лише трьох місяців нашої «столичності». Натомість у стінах садиби йтиметься про життя міста у першій чверті ХХ століття з акцентом на події Української революції у Вінниці та їх сприйняття городянами, – каже Олександр.
Фото автора
Дякуємо!
Тепер редактори знають.