«Принцеса лемків» Христина Соловій: «Нам ще Крим повертати – не розслабляймося!»

15:27
Автор: Марина Однорог
Become a Patron!

Оновлено: 10 Травня 2017, в 09:31

Кришталево чистий та неймовірно сильний голос, туман та багато відвертих розмов із сцени — все це відбувалось на концерті лемківської принцеси Христини Соловій у Вінниці. 

4 травня зала Будинку офіцерів перетворилась на місце, де звучала «Жива вода». Привезла її до Вінниці  Христина Соловій, котра ще декілька років тому підкорила всю Україну своїми лемківськими піснями, а Святослава Вакарчука довела до сліз щирістю та відкритістю. Тепер Святослав – продюсер тендітної Христини, а сама дівчина вирушила у свій перший тур країною з презентацією альбому «Жива вода». Завершив тур концерт у Вінниці.


Сам концерт затримався приблизно на 40 хвилин, менеджер Христини перепросив всіх гостей за технічну затримку. Попри те, що за декілька хвилин до виступу Христина раптово занедужала, майже пропав голос, тендітна дівчина таки заспівала для вінницької публіки, буквально на останньому диханні.

Хоча, ті хто не знав про хворобу дівчини, могли й того не помітити. Христина «віддавалася» музиці та глядачам на всі 100%. Крихітна співачка активно підтанцьовувала та величезних підборах та жодним словом та рухом не видавала свою втому та недугу.

З’явившись із синього туману, ще в перші хвилини співачка поділилась враженнями від Вінниці.

  • Добрий вечір, Вінниця. Я дуже рада, що саме заключний акорд мого туру відбувається у вас. Коли ми їхали сюди, я побачила на вашому знаменитому фонтані веселку, а це завжди дуже гарний знак. Я дуже довго збирала ці пісні, виношувала ідеї як їх зробити, щоб вони дійшли до ваших сердець. І я бачу, що вони дійшли, адже вас сьогодні так багато.

В альбомі «Жива вода» більшість пісень саме лемківських і лише декілька авторських. Христина розповіла вінничанам що ж такого особливого у цих текстах.

  • Я завжди собі думаю, що лемківські пісні настільки прекрасні тому, що коли вони були складені лемками, навколо них була лише жива природа і вони мали з нею дуже міцний звязок. Одна із таких пісень для мене «В темну нічку»

«Тиха вода», «В темну нічку», «Тече вода каламутна», «Синя пісня», «Янчик», «Як ішов я», «Сідит пташок», «Гамерицкий край», «Несе Галя воду» – саме ці композиції мали показати вінничанам справжню лемківську душу.

  • Дуже сумно, що і сьогодні люди надалі втрачають свої домівки, як це було з моїми предками. Нещодавно були роковини операції «Вісла». Я вважаю, це невипадково, що мій тур з лемківськими піснями співпав з цією датою — сказала Христина Соловій перед тим, як виконати одну із найсумніших та найбільш відомих лемківських пісень «Горе долом».

У момент виконання цієї пісні весь зал завмер, на сцені було помітно лише співачку у тумані, який разом із сильним вокалом ніби стелив тугу по всьому залу.

Христина відзначила, що їй надзвичайно приємно, що серед слухачів у Вінниці є лемки. Загалом, глядачі щедро обдаровували співачку гучними аплодисментами та квітами, а також словами захоплення. Дехто взагалі не стримував емоції та плакав, діти гучно аплодували та підтанцьовували, а закохані пари цілувались та багато обіймались.

Альбом Христини не дарма називається «Жива вода» – чистий та щирий вокал співачки у поєднанні із грою дійсно талановитих музикантів діє як жива вода, оновлюючи душу від сучасного шуму та переносить десь у гори, де всі відчуття обнуляються.

Як літератор ідеї для нових пісень Христина шукає не лише у творчості лемків, але й в українській поезії. Дівчина поділилась історією, що натхненником нової пісні свого часу став Іван Франко.

  • Читаючи збірку поезій Івана Франка, я натрапила один вірш, відразу з’явилась мелодія, а сьогодні це вже пісня.

Абсолютно сучасне звучання в новому аранжуванні отримала пісня «Несе Галя воду». Як і багато інших лемківських пісень, завдяки барабанним, гітарним та клавішним партіям, композиція звучить абсолютно сучасною, але не втрачає свою справжню українську душу.

Загалом, музиканти відіграють одну із найважливіших ролей у вдалості та атмосферності виступу. Здавалося, що це не сольний концерт Христини Соловій, а сформованого та гармонійного гурту. Особливої уваги заслуговує барабанщик Євген Селезньов та бас-гітаристка Марта Ковальчук, котрі постійно заохочували зал до аплодисментів та дарували свою шалену енергетику.

Саме Євген подав ідею вінничанам ввімкнути ліхтарики під пісню «Тримай». В той момент приміщення Будинку офіцерів перетворилось на казкове небо, в якому у руках горіли сотні вогників.


Христина привезла і невеличкий подарунок у вигляді нових пісень, яких ще немає у записі, а саме «Фортепіано», «Про весну», «Не стримуй хвилі на піску» та «Оченька мої чорні». Композиції увійдуть до нового альбому, вихід якого планується на осінь.

Також вінницька публіка гаряче приймала відомі хіти «Хто як не ти?» та «Под облачком».

  • Завершити тим, з чого все почалось. У мене все почалось з пісні «Над облачком», – сказала на завершення концерту Христина Соловій.

Проте вінничани не хотіли відпускати вокалістку разом із її музикантами, тому активно аплодували та звали на «біс». Як результат, Христина завершила концерт піснею «Чорноморець».

  • Нам ще потрібно повертати наш Крим, тому не розслабляємось, – сказала на завершення дівчина.

Після завершення концерту глядачі ще довго ділилися враженнями від виступу, дехто очікував автограф-сесію, але дівчину настільки здолала хвороба та втома, що вона не мала сил вийти до глядачів та журналістів. Тому згодом ми звязались з Христиною онлайн, щоб дізнатися більше про враження від туру, справжню лемківську душу, зіркового продюсера, важливість народної пісні та рідної мови, а також про зміни в житті.

«Знати і шанувати своє коріння, свою історію потрібно завжди»

Вінниця стала останнім містом туру. Дівчина розповіла, що була безмежно рада зустрічам із своїми слухачами, а у Вінниці побачила гарний знак.

  • Я дуже рада зустрічі з моїми слухачами, адже в багатьох містах у цьому турі я побувала вперше. І хоч з нашим графіком часу на те, щоб погуляти містами, лишалося зовсім небагато і основне, що ми бачили, — це концертні майданчики, та враження і спогади про кожне місто лишилися. У Вінниці, наприклад, дорогою до Будинку офіцерів, ми проїжджали міст, з якого було видно фонтани, і на них від сонця і крапель води у повітрі виникла веселка. Тому, хоч шоу зі співочим фонтанами у Вінниці я так і не побачила, думаю, що це хороший знак і я обов’язково повернуся до Вас ще раз.

Христину Соловій називають принцесою лемків, але її заслужено можна назвати «продюсером лемків», адже саме завдяки їй багато хто зміг відкрити для себе цю етнографічну групу українців через пісню. Христина говорить, що лемки дуже запальні та гонорові.

  • У них сум за мить може змінитися на радість і навпаки. Це чутно у лемківських піснях. Є в історії лемків і трагічні сторінки. Концерт в Тернополі припав на 75 річницю операції “Вісла” — депортацію українців з рідних земель на територіях, які отримала Польща після Другої світової. Тисячі українських сімей були змушені покинути свої домівки назавжди. Мою родину виселили з лемківського села Одрехова Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства на Тернопільщину. Я присвятила пісню-реквієм “Горе долом” усім українцям, які в різні часи були вимушені покинути рідну землю та власні домівки і пізніше на моїй сторінці в Facebook дуже багато людей також поділилися своїми історіями. Тому я вважаю, що знати і шанувати своє коріння, свою історію потрібно завжди. І саме в цьому для мене сенс і цінність лемківських пісень. Та й усього фольклору, зрештою.

Дівчина розповідає, що відколи дізналася про своє лемківське походження, то її дуже зацікавила їхня історія, традиції та навіть мова, бо вона є інколи незрозумілою навіть для тих, хто чудово знає українську. Переїхавши до Львова з рідного Дрогобича, вона три роки співала у хорі «Лемковина». Говорить, що друзів дуже дивувало, що вона співає у хорі, де всі учасники набагато старші за неї.

  • Але мені було неймовірно цікаво з цими людьми. На «Голос країни» я прийшла з тим, щоб заспівати саме лемківську пісню, питання чи вагань, стосовно того, що співати, у мене не було. І коли у Святослава Вакарчука ще під час шоу виникла ідея записати цілий альбом таких пісень — я була окрилена і щаслива. Це моя здійснена мрія. І сьогодні, коли я бачу, як люди підспівують на концертах, я безмежно рада і горда. Тепер, правда, я ще й почала писати свої пісні, і це неймовірне відчуття, коли люди з перших рядків підхоплюють пісню, підсвічують на «Тримай» ліхтариками, утворюючи в залі зоряне небо. Я така щаслива тоді, що хочу обійняти весь зал.

Зірковий продюсер та музиканти

Саме «Голос країни» кардинально змінив життя дівчини. Завдяки проекту вона зрозуміла, що спів це те, чим їй найбільше хочеться займатися у житті.

  • Було багато зустрічей із професіоналами і фанатами своєї справи — це дуже надихало і змушувало вдосконалюватись та рухатись вперед. Святослав Вакарчук давав поради, які я пам’ятаю і якими користуюся і досі. А наразі з ним як з продюсером мені працюється комфортно, плідно та творчо. Мені пощастило з продюсером.

Окрім продюсера, дівчині  надзвичайно пощастило з музикантами, котрі наразі працюють з нею. Декого з них порадив та запросив Святослав Вакарчук, декого сама Христина.

  • Мої музиканти — це моя підтримка і опора на сцені. Я справді дуже рада і горда, що мою можливість працювати з такими талановитими і професійними людьми. Так, на акустичній гітарі грає один з кращих гітаристів України – Олексій Морозов, відомий за проектом «Вночі». В’ячеслав Крученицький — дуже талановитий мультиінструменталіст, у нашій програмі відповідає за клавішні партії і соло на електрогітарі. Барабанщик Євген Селезньов — музикант оркестру останніх сезонів «Голосу країни». На бас-гітарі – Марта Ковальчук, фронтвумен гурту iamyou, яка також встигла попрацювати з добрим десятком українських інді-груп. На ритм-гітарі мій брат – Євген Соловій, який я першим слухачем усіх моїх нових пісень.

«Народні пісні — це джерело, з якого можна черпати вічно»

На питання про те, чи може українська народна пісня допомогти пережити наявні в країні події, Христина відповіла, що саме в народних піснях закодовані досвід, мудрість і сила наших предків.

  • Не дарма саме ці пісні першими спадають на думку у радісних або сумних ситуаціях. Згадайте, скільки народних пісень люди співали на майданах під час Революції гідності. Ці пісні мають настільки сильну енергетику, що вражають навіть іноземців, котрі не знають мови, але без перекладу розуміють і відчувають про що співається. Щось схоже, як на мене, сталося із виступом Джамали на Євробаченні. Її пісня є авторською, але вона про біль її народу, про те, що Джамала глибоко відчула і пережила на сцені, там також є рядки кримськотатарською, чується специфічний східний мелос.

Народні пісні — це джерело, з якого можна черпати вічно. Головне — не забувати про нього і не замулювати чимось меншовартісним. Жива вода — це джерело, чисте і таке, що ніколи не висихає. Для мене народні пісні є таким джерелом із живою водою, з якого черпає мелодії практично вся сучасна українська музика. Тому назва альбому саме така.

У альбомі Христини немає жодної пісні не української мовою. Дівчина говорити, що може співати та слухати пісні різними мовами, але українська — це той інструмент, який вона відчуває найтонше і за допомогою якого може передати всі нюанси почуттів. Тому й всі власні пісні пише українською. Проте є в її арсеналі не лише українські пісні.

  • Ще на на «Голосі» я співала також французькою і сербською, на Дні вуличної музики минулого року ми музикантами підготували сюрприз для слухачів і зіграли кавери на улюблені на той час пісні з мого плейлисту. Там були пісні англійською та циганською. І ще була пісня Pianoбоя «Горя чуть слышно», яку я переклала українською просто поки вчила її і наспівувала собі. Це вийшло не навмисне, але саме собою, інтуїтивно. Наскільки я чула, Дмитрові навіть сподобалась така версія.

«Я не прагну слави будь-якою ціною, я хочу, щоб моя музика була популярніша за мене»

Христина Соловій розповідає, що не відчуває внутрішніх змін після того, як стала популярною і прагне, щоб та лишалося надалі.

  • Популярність — це для мене показник того, наскільки те, що я роблю, про що співаю, відгукується у людях. І якби я якось штучно змінювалась, думаю, люди б це відчули. Я не прагну слави будь-якою ціною, я хочу, щоб моя музика була популярніша за мене. Так було спочатку з лемківськими піснями, які мені хотілося показати, бо вони важливі і близькі для мене. Зараз це вже більше стосується моїх власних пісень, в які я вкладаю особисті переживання. Якщо вони відгукнуться людям і будуть популярними, я буду тільки рада. Така популярність мене влаштує.

Якщо внутрішніх змін у житті Христини не сталось, то місце проживання вона таки змінила. Із улюбленого Львова дівчина переїхала до Києва. Розповідає, що з Києвом має цікаві стосунки, а за першої можливості їде до Львова за натхненням.

  • Ми досі приглядаємося одне до одного. Київ цікавий, яскравий, швидкий, але ритм життя тут і характер міста загалом дуже відрізняється від Львова. Це не часто зараз вдається, але їду до Львова за першої ж можливості. За натхненням і новими піснями, адже всі мої авторські пісні були написані саме там. Хто-зна, можливо, колись настане момент, коли я полюблю Київ так само, і він надихне мене на щось особливе. Побачимо.

Шлях пісні «від серця до серця»

Якщо порівнювати Христину Соловій із пташкою, то це, безумовно жайворонок, і не лише через голос, який пробуджує від сну, але й через те, що дівчина творить свої пісні вранці. Замість будильника в неї нова пісня.

  • Зазвичай я пишу нові пісні о 5.20 ранку. Не знаю, чому так стається, але найчастіше я прокидаюся приблизно в такий час і розумію, що мене розбудила нова пісня. Награю тихенько собі на фортепіано або й просто наспівую на диктофон. Далі обов’язково даю послухати своєму старшому брату Євгену, він грає на гітарі і з ним ми робимо перший варіант звучання. Відтак ми зустрічаємося із музикантами на репетиції, імпровізуємо, продумуємо партії для кожного інструменту. Після того, як чорновий варіант готовий, вступають Мілош та Святослав. Вони мають величезний музичний досвід і знають, як зробити пісню кращою для радіо і для запису альбому. Інколи виходить так, що в записі пісня звучить по одному, а на концерті ми її виконуємо інакше, з імпровізаціями і соло. Але цей процес пошуку досконалості може бути вічним, – розповідає Христина.

У дівчини є одна пісня, якій вже три роки, і у неї є декілька варіантів аранжувань, які музиканти виконують під час концертів. Але поки Христина ще не знайшла ідеальну форму, щоб зробити запис.

  • Сподіваюсь, це колись таки станеться, бо я дуже люблю цю пісню і мрію, щоб вона була записана.

Незважаючи на проблеми зі здоровям, Христина зізналась, що Вінниця запамяталась їй дуже теплим прийомом, про що потім дівчина ще писала на своїй сторінці.

Фото Ольги Мірошніченко