З 13 по 19 грудня в Україні тривав Національний тиждень читання. Вперше. Його ініціював Український інститут книги спільно з Міністерством культури та інформаційної політики. А зробили це, щоб залучити українців до читання, купівлі та дарування книжок і відвідування бібліотек.
Дещо раніше ми й самі зацікавилися цією темою і поспілкувалися з кількома вінничанами, які не тільки регулярно читають і знаходять на це час, а й відвідують міські бібліотеки. Це Кіра Дячук, Руслан Хлипавка і Тетяна Джуринська.
А ви особисто пам’ятаєте, коли востаннє були у бібліотеці? Чи яку книгу прочитали останньою?… Статистика свідчить, що лише третина міського населення України активно читає книжки. Такі дані на початку “Національного тижня читання” опублікувала компанія “Gradus Research”. Втім, згідно з результатами дослідження, задля розваги й у вільному режимі до книжок звертаються близько 60% дорослого населення. Водночас 14% байдужі до читання, а 11% взагалі переконані, що це марна витрата часу.
– Головною перепоною для читання, згідно з результатами дослідження, є час, – розповіла “Українському радіо” Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги. – Про те, що не вистачає часу на читання, відповідали 50% респондентів. Далі були такі причини: “не люблю читати” (23%), “зникла необхідність читання” (22%), “втратив інтерес” або “важко підібрати цікаву книгу”. Разом з тим, 57% українців читають, щоб відпочити і розслабитися, 47% – щоб відволіктися.
Втім, приємною несподіванкою стали перші дані статистики, куди українці витрачають “ковідну тисячу”. За повідомленням співзасновника “Мonobank” Олега Гороховського, найпопулярнішою категорією витрат стали саме книжкові магазини (44,57%). Також цікавою є десятка книжок, які цьогоріч шукали українці у Google. У лідерах – “Дюна” (Френк Герберт), “Хлопчик у смугастій піжамі” (Джон Бойн), “Гордість і упередження” (Джейн Остін) і “Бріджертони” (Джулія Квін).
Але повернімося до бібліотек. Ми поспілкувалися з кількома вінничанами, які регулярно їх відвідують, захотіли самі туди записатися, і сподіваємося, що й ви теж захочете.
Кіра Дячук
Працює бухгалтером. Наразі у декретній відпустці.
Має читацький квиток в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Тімірязєва (вул. Соборна, 73).
Коли записалися у бібліотеку і чому?
Вперше я прийшла в бібліотеку три роки тому, коли свекруха зламала ногу. Хотіла взяти щось для неї, щоб не сумувала в лікарні, і побачила, що в Тімірязєвці є дуже гарний фонд сучасної дитячої літератури. На деяких з них мій читацький номер навіть був вписаний першим. Так я стала регулярною читачкою.
В університеті теж ходила в цю бібліотеку, але тоді брала навчальну літературу, для якихось рефератів. А художню… Багато хто читав з моїх друзів, і ми обмінювалися книжками між собою. Тому не було потреби, щоб піти в бібліотеку.
Зараз мій читацький на 90% списаний дитячими творами. В дитини ще й гарна пам’ять, і “ні, я вже цю історію не хочу, ми вже це читали”. Тому постала потреба у великій кількості нових історій. А крім того, що книжки дорогі, не всі історії будеш перечитувати кілька разів. І дуже зручно ходити в бібліотеку: можна взяти, прочитати і віддати. Хочеш перечитати – прийшов, ще раз взяв. А вдома воно не займає місця, і не тратиш, відповідно, бюджет.
Деякі історії на один раз, а деякі книжки, які ми беремо, так захоплюють, що хочеться мати їх вдома. Так було з “Петсон і Фіндус” шведського автора Свена Нордквіста. Ми настільки захопилися цією історією, про дідуся і кота, що зібрали все, що було видано українською мовою.
Загалом, все, що я беру, виключно українською мовою. І стараюсь так брати, щоб книжка була гарна, з малюнками, і з цікавою, але недовгою історією. В мене двоє дітей 6 і 2 років, тому довгі історії їм складніше. З українських авторів беремо Нестайка.
Чи пам’ятаєте книжку, яку вперше прочитали самостійно?
Перша книжка, яку я прочитала самостійно, поза шкільною програмою – “Чарівник смарагдового міста”. А та, яка склала на мене дуже велике враження, – “Дикий собака Динго” (Рувім Фраєрман). Я її прочитала, напевно, років в 13. До того читала літературу, яка була по шкільній програмі. А ось це була перша історія, першого кохання, коли от читаєш, і: “Вау! Таке буває в книжках? Книжки бувають такі, інші?”.
А наступна книжка, яка склала на мене теж дуже велике враження, це Любко Дереш “Культ”. На той момент, коли вона вийшла, це було настільки круто, настільки сучасно, настільки це розривало шаблони літератури, яку я читала… І після того я почала читати сучасну українську літературу, сучасних авторів. Але так, щоб сказати, що у мене є улюблена книжка, до якої хочеться завжди повертатися, то скоріше ні, чим так.
Коли знаходите час на читання?
Читаю в основному детективи. Це таке коротке читання ввечері, або коли кудись їдемо, то класно з собою взяти книжку. Раніше ще читала по дорозі на роботу. Сідала на кінцевій (тобто, є місце сісти) і їхала хвилин 25 (а до переїзду – і всі 40, бо жила в іншому районі міста). Але зараз для читання собі в мене часу дуже мало. Все, як-то кажуть, найкраще – дітям. Тому ввечері я в основному більше їм читаю, щоб прищеплювати любов до книжок: що є багато цікавої літератури, що є багато класних історій…
Як часто відвідуєте бібліотеку?
Дуже сильно мене підвела, та й усіх напевно, пандемія коронавірусу. Тому що бібліотеки зачинялися надовго, потім приймали читачів обмежено. Тому це сильно підірвало мій графік. Плюс в мене старша дитина пішла в перший клас, молодший хлопчик пішов в садочок… Але тепер, сподіваюся, що графік налагодиться, і в мене буде більше вільного часу.
Руслан Хлипавка
За освітою економіст, але зараз працює у сфері ІТ.
Має читацькі квитки у бібліотеці-філії №11 (Князів Коріатовичів, 189) і бібліотеці-філії№13 (проспект Космонавтів, 39).
Коли записалися у бібліотеку і чому?
В цю бібліотеку я з 2020 року записаний. Поруч з домом – ще одна, і туди, мабуть, роки чотири вже ходжу. Все ж таки деколи відрізняється асортимент: буває, що в одній бібліотеці є щось, чого немає в іншій. Тут – поряд з роботою, там – поряд з домом. Тому періодично що туди, що туди заглядаю. Це необґрунтовано освітою чи роботою. Просто домашня бібліотека не надто велика, а почитати часто щось хочеться.
Я більше прихильник саме паперових книг. І якщо періодично заглядати в бібліотеку, то навіть сама атмосфера: вас впізнають, вам допоможуть підібрати книгу під ваш смак, завжди запропонують якісь новинки, які будуть цікаві саме вам… І не треба відкидати й фінансовий момент. Тому що в середньому паперові видання 200-250 гривень коштують. А якщо це якась книга, яка ти не певен, чи тобі взагалі зайде?… Іноді буває, що сторінок 50 читаєш, і не під настрій, чи розумієш, що не твоє. Як правило я себе не змушую дочитувати.
В мене ще дідусь дуже багато читав. Наразі він теж відвідувач бібліотеки. І якось звик, що бачу його з книгами постійно, завжди десь вдома лежали бібліотечні книги. Тому цей зв’язок видимий з бібліотекою все рівно завжди був.
Чи пам’ятаєте книжку, яку вперше прочитали самостійно?
В шкільні роки і в університеті це було плюс-мінус в рамках програми. Те, що пам’ятається точно, це “Том Сойєр”. А так активно, вже більш для себе, перечитувати класику і якісь новинки відстежувати вже пізніше почав, ближче до кінця університету.
Я люблю наукову фантастику, але не таку, де сильний екшен, стрілялки і тому подібне, а більш спокійну, врівноважену. І в такому ключі улюблена книга це, мабуть, Станіслав Лем “Соляріс”. А загалом сучасна українська література цікавить: Макс Кідрук, Ілларіон Павлюк, Юрій Андрухович, Сергій Жадан…
Як правило, що стосується українських авторів, то всі новинки з певною періодичністю завжди надходять на полиці бібліотек. Так з Ілларіоном Павлюком було. Десь в медіа побачив анотацію, почитав детальніше відгуки, запитав у бібліотеці, але на той момент не було нічого цього автора. Але як і казав, асортимент оновлюється, і він з’явився, тож залюбки прочитав.
Є якийсь такий стереотип, що бібліотека це “Кобзар”, “Пушкін”, якихось там класиків стоїть ще полиця… Але ні. Це абсолютно різножанрові видання: як нові, так і класичні.
Коли знаходите час на читання?
В мене є син, йому три роки. І коли він влягається спати, є десь годинка тиші, доки він засне. Відповідно, щоб у квартирі не сильно шуміти, залюбки вмикаю торшер і беру книжку. Звісно, це не щодня. Я можу тиждень, іноді навіть два, нічого не брати, а потім за один-два вечора “проковтнути” якусь книгу. Буває починаєш читати, і ловиш себе на думці, що вже глибока ніч і треба лягати спати давно. Так було з книгою Ілларіона Павлюка “Танець недоумка”. Там навіть на зворотному боці обкладинки, де часто різні відомі персони пишуть свої враження про книгу, здається, Майкл Щур написав, що його ця книга затягнула настільки, що він отямився десь о 4-й чи о 5-й ночі, коли вже її дочитував.
Все дуже по-різному буває. Але загалом це потужний інструмент, щоб розслабитися, перемкнути свою увагу і таким чином відпочити від буденних клопотів.
Як часто відвідуєте бібліотеку?
Я в середньому читаю 3-4 книги на місяць. В основному це художня література і деколи поезія, але то дуже під настрій. Тому що інформаційний контент, який потрібен для роботи чи в освітніх цілях, як правило скачується в електронних форматах. І цього року нарешті почав вести список книг, які читаю для себе, бо раніше не вів.
Тетяна Джуринська
Перша заступниця директора Департаменту кадрової політики ВМР. Наразі в декретній відпустці.
Має читацький квиток у бібліотеці-філії № 15 (вул. Черняхівського, 74).
Це невеличка бібліотека на Сабарові, якій цьогоріч виповнюється 65 років. І цей заклад хочеться відзначити особливо, адже там вже 28 років поспіль працює неймовірна Ніна Миколаївна Марцинюк. Своєю любов’ю до книг і бібліотеки вона, здається, може захопити будь-кого. Тетяна Джуринська називає її “тьотя Ніна”, адже знайомі з п’ятирічного віку, коли її вперше до цієї бібліотеки привела бабуся. Сама ж Ніна Миколаївна називає її “Танічкою” і каже, що таких “дітей” у неї кілька, і що з усіма досі підтримує зв’язок.
Коли записалися у бібліотеку і чому?
З раннього дитинства і по сьогоднішній день ходжу в бібліотеку на Сабарові. В мене тут бабуся просто жила. В п’ять років я навчилася читати, і перечитала все, що було у неї. Перший мій твір такий великий “Повія” називався. Він класичний, на 400 сторінок. Я його не розуміла, але мені було цікаво читати. І бабуся записала мене до бібліотеки. Я сама ходила – тут близенько, це як село було. І якось любов до книг з дитинства, хоча в сім’ї у нас ніхто не читав.
Зараз в мене шестеро діток: найменшій три рочки і старшому 11. Теж змалечку привчаю їх читати. Ми живемо в іншому районі, далеко звідси, але приїжджаємо в цю бібліотеку за звичкою, вона мені така рідна…
Коли приходимо, то вони самі підбирають собі книжки: що подобається, що задають, якесь позакласне читання… Вони в мене всі навчаються за проектом “Інтелект України”, і він передбачає багато читання, розвиток літературного мислення, позакласне читання, розвиток мовлення… І, відповідно, звідкись він має братись – то це книги.
Ми й купуємо, і хрещені дуже багато книг нам дарують. Я похресникам теж дарую дуже часто саме паперові книги. А зараз ще знімають багато по книжках, тому це дуже круто, коли вони прочитали, а потім ще й фільм подивилися.
І бібліотека наразі це ж не лише місце, щоб прийти і взяти там книжку. От ми на Вищеньці ходили дуже часто на різні майстер-класи в бібліотеку з дітками, на мистецькі вихідні… Тобто це такий осередок дозвілля.
Коли знаходите час на читання?
Не можу сказати, що ось настає вечір, і я сідаю з книгою… Мені б так хотілося, але в мене так не виходить, на жаль. Це коли ми кудись їдемо, чи летимо у відпустку, я можу взяти книжку з собою. Або по ночах. За останній рік ну може п’ять книг я прочитала. Це був класний такий сучасний твір “Облиш мене”, кілька книг по продуктивності і по дитячій психології.
Я наразі у відпустці, але все-одно потребую оновлення знань, тому це може бути література про управління персоналом, про планування… Ось недавно “Легенди історії Вінниці” побіжно читала, було цікаво. Це для себе. А для діток ми читаємо дуже багато. Я навіть не рахую. Ми можемо одну-дві книжки за вечір прочитати, чи за вихідні.
Мені ближче сприймати інформацію саме з книг паперових, а не з відеоматеріалів, наприклад, чи з аудіоматеріалів. Хоча чоловік тільки аудіо слухає – він не читає. А я не можу.
Як часто відвідуєте бібліотеку?
Не щомісяця. Прийти, взяти книгу в бібліотеці, і щоб вона лежала, нам не дуже підходить. В нас маленькі діти, і я часто переживаю, що вони можуть пошкодити ці книги. Ми якщо взяли, то вони прочитали, і я повертаю. І на наступний раз ми йдемо в бібліотеку, коли виникає потреба. От зараз вони читають Флетчера “Різдвозавр”, там три томи (ми придбали). І от вони поки його читають, ми не їздили.
А професійну літературу, яка мені потрібна, я купую. Хоча думаю, що в бібліотеках теж можна щось знайти. Я навіть не питала, якщо чесно. А дитячу беремо. Мені здається, що культура любові до книги все одно має сформуватися в сім’ї.
Корисні посилання:
– послуги, які надають бібліотеки;
– як замовити читацький квиток, і які вони бувають;
– перелік бібліотек “Вінницької міської централізованої бібліотечної системи”;
– сайт і фейсбук-сторінка Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва;
– сайт Українського інституту книги.
Фото Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.