Пес-“терапевт” та менеджери-психологи: як працює вінницький Veteran Hub. ФОТОРЕПОРТАЖ

17:51
Автор: Юлія Плахтій

Цьогоріч у вересні у Вінниці відкрився простір для ветеранів ” Veteran Hub”, який поєднує в собі майданчик для допомоги військовослужбовцям та просто місце для спілкування.

Через карантин тут не відбувається масових заходів чи лекцій, але Vежі вдалося потрапити на невеличку екскурсію туди, де чинним військовим і ветеранам кажуть: “Ти  – серед своїх”. 

Насправді, в умовах карантину багато людей відчувають брак спілкування, а дехто – особливу потребу в практичній допомозі. Часто саме від психологічного комфорту та почуття того, що ти можеш розраховувати на чиюсь підтримку, залежить те, як людина може впоратися зі своїми проблемами.

Більшості з нас зазвичай доволі легко знайти та втримати своє коло спілкування. Але є категорія людей, для яких не все завжди так просто.

Йдеться зокрема про ветеранів російсько-української війни – людей, які свого часу пішли боронити країну від ворога, а потім повернулися на мирну територію. Дехто адаптується швидко, комусь потрібен час, а деякі бійці доволі болісно “шукають себе” після того, коли позаду залишився фронт, товариші та розуміння того, що конкретно ти маєш робити завтра.

Адже всім нам, а особливо ветеранам в цивільному житті, потрібно почуватися “у своїй тарілці”. Сьогодні ми розкажемо про організацію у Вінниці, яка намагається робити все для того, аби захисники могли відчути підтримку та повірити, що вони – серед своїх.

Йдеться про Veteran Hub – простір для ветеранів та громадських організацій, що працюють у сфері ветеранських справ.

Тут безкоштовно надають консультації з пошуку роботи, юридичну та психологічну підтримку, допомогу з працевлаштуванням, відкриттям власної справи та низку інших послуг для ветеранів, чинних діючих військових та їхніх родин. Врешті решт, сюди бійці можуть прийти “просто так”, щоб поспілкуватися чи навпаки побути наодинці. 

 

 

 

Наразі таких Хабів у країні всього три: в Києві, Дніпрі, а з вересня – й у Вінниці. До речі, обиралися міста за низкою критеріїв. Зокрема це кількість ветеранів та військових частин в регіоні, а також наявність сервісу чи послуг подібного характеру.

Тож запрошуємо наших читачів на невелике ознайомлення до простору, де головне гасло, адресоване бійцям – “Ти серед своїх”.

Вінницький Veteran Hub

Вінницький Veteran Hub облаштували на Старому місті (вулиця 8 березня, 29). Коли ми йшли сюди, здавалось, що на вході нас зустріне суворий охоронець і взагалі атмосфера в Хабі пануватиме доволі серйозна. Але насправді все сталося не зовсім так.

Вінницький Хаб – це красива одноповерхова будівля з великим панорамними вікнами, крізь які помітно охайний інтер’єр із м’якими меблями. Але, звісно, головний тут не вигляд, а зміст.

Вже з порогу Хаб нас дещо здивував. Замість суворого охоронця нас зустрів… дуже милий пес Арпад. Хвостатий був привітний та, ніби справжній охоронець, діловито нас оглянув. Але як виявилось згодом, Арпад тут на іншій “посаді” – він “терапевт”.

“Вітаємо у Хабі!” – почули ми й врешті звернули увагу на присутніх в залі людей: з нами, посміхаючись, привіталися первинна консультантка Анастасія та головна адміністраторка Надія.

 

 

 

Передусім нам продезінфікували руки, а за тим до нас вийшов керівник вінницького Хабу Ігор Гемба. Цей чоловік, до речі, виявився господарем чотирилапого терапевта. “Раді вітати у нас!” – також з усмішкою сказав очільник Хабу.

Фактично, з перших хвилин ми вже зустріли двох ветеранів. Загалом з 11 працівників Хабу військову службу пройшли четверо.

Анастасія спершу була на Майдані, займалась волонтерством, а згодом, протягом трьох років – військовою. Після звільнення зі служби минуло всього півтора тижня й вона потрапила в команду Veteran Hub-у. Дівчина каже, що така робота допомогла їй самій реабілітуватися та адаптуватися в цивільному житті, адже тут вона почувається як вдома. Відзначає, що їй приносить задоволення те, що клієнтам Хабу не потрібно “бути на сторожі” чи “в броні” – тут всі свої.

Ігор Гемба так само спершу був на Майдані, а в 2014-му, не маючи військового досвіду, пішов на фронт добровольцем. Потрапив на позицію під назвою “Небо” й отримав позивний “Гагарін”. На початку 2015-го отримав поранення та повернувся додому. При цьому чоловік постійно був дотичним до ветеранських проектів.

Без довгих “вступів” Анастасія розпочинає знайомити нас з Хабом. Отже, в просторій та затишній лаунж-зоні – телевізор, невеличка бібліотека, а також – робочі місця консультантів. Тут працюють юристка, консультантка з пошуку роботи та кейс-менеджер.

 

 

 

В процесі екскурсії долучається ще один ветеран, доволі відомий у Вінниці та далеко за її межами – винахідник креативних консервів “Сепар в сметані” Олександр Грамарчук або ж “Гром”.

Так само як Анастасія, Олександр обіймає посаду первинного консультанта – людини, яка першою співпрацює з клієнтом та визначає подальші кроки. Наприклад, якщо ветеран приходить з конкретною проблемою не психологічного характеру – консультанти направляють та координують його з відповідним фахівцем (приміром, юристом).

Якщо проблема – психологічного характеру або ж людина потребує допомоги в питаннях різних спрямувань (наприклад, і пошук роботи, і юридичні консультації), то консультант направляє людину до кейс-менеджера.

Кейс-менеджер – це, умовно кажучи, менеджер-психолог. В першу чергу, він/вона ознайомлюється із запитом, з яким звертається клієнт, надає потрібну психологічну підтримку та допомагає зібрати необхідну інформацію з різних джерел (інших фахівців). В подальшому є декілька шляхів:

 – кейс-менеджер працює як психолог

 – якщо запит комбінований, кейс-менеджер є психологом, а також супроводжує клієнта у взаємодії з іншими спеціалістами

За потреби кейс-менеджер звертається за більш фаховою допомогою  перескеровує до резидентів Хабу: громадських організацій “Вільний вибір” (психологічна допомога підтримка) та “Юридична сотня” (юридична).

Один із кейс-менеджерів – Костянтин. З ним ми знайомимось в кімнаті-коворкінгу команди та резидентів Хабу. Також тут працює ще одна ветеранка – керівниця сфери послуг Марина.

З ним ми знайомимось в кімнаті-коворкінгу –  це місце, де команда, резиденти та гості (коли Хаб працюватиме офлайн) можуть попрацювати за зручним столом. Також тут працює ще одна ветеранка – керівниця сфери послуг Марина. 

 

Також в Хабі є “зелена кімната” – місце, де з клієнтами працює психолог. Це єдина локація в Хабі, куди суворо заборонено проносити зброю (її здають в сейф) та де немає камер відеонагляду. Так, в Хаб можна зі зброєю та з тваринами.

Окремо облаштовано залу для лекцій, презентацій та кінопоказів, що може вмістити близько 40 осіб. Зала безкоштовно (за попередньою заявкою) надається організаціям, які надають підтримку ветеранам. Втім, через карантин, наразі тут нічого не відбувається.

 

Позаду будівлі Хабу – невеличка територія, засіяна газоном. По завершенню карантину та з настанням тепла тут не виключають облаштування зони відпочинку.

Якщо говорити не про сам Хаб, а про організацію роботи під час карантину, то варто уточнити декілька нюансів. Зараз всі послуги надаються в телефонному режимі та в онлайн-форматі.

На даний момент, в період світової пандемії, щоб вберегти відвідувачів та команду, Хаб працює в онлайн режимі. Звісно якщо ветеран завітає, його зустрінуть та проведуть ознайомлення з простором, а також він зможе отримати послугу. Телефонувати можна до Інфоцентру Хабу (067 348 28 68), або ж надіслати звернення на електронну пошту ([email protected]). Графік роботи – з понеділка по п’ятницю з 11:00 до 19:00, але самі послуги та консультації – з 11:00 до 18:00.

Оскільки в країні всього три Veteran Hub, вони щотижня чергують: приймають заявки з усієї країни. При цьому інші Хаби зосереджені на роботі з ветеранами свого регіону.

– Ми – у Вінниці, але ми не займаємося лише вінницькими ветеранами, адже ветерани є по всій країні, – прокоментував згодом Ігор Гемба. – Кожен з Хабів по черзі протягом тижня чергує “по країні”, приймаючи звернення. І якщо ветеран – з Вінниці, то, відповідно, його передусім розподілять на вінницький Хаб. Але якщо з якихось причин це неможливо, то допомагає інший Хаб – кожен буде почутий. Після опрацювання звернення з людиною зв’язується відповідний фахівець та надає консультацію.

 

До речі, окрім консультативної допомоги, в Хабі є різні інтерактивності для ветеранів. Наприклад, діють онлайн-клуби з розмовних англійської та польської.

Англійський клуб ведуть військові з Канади, а польський представляє волонтерка з Польщі. Для участі в клубі ветерани реєструються та отримують посилання на ZOOM-зустріч. Всі інші можуть побачити трансляцію у Фейсбук, аби побачили, що долучитися до клубу можуть люди з різним рівнем знання мови.

Окрім того, зараз в онлайн-форматі діють групи підтримки ветеранів та група підтримки дружин ветеранів. Спілкування відбувається за принципом “Рівний – рівному”, де кожен може висловитись на ту чи іншу тему та бути почутим. Після карантину зустріч цих груп планується й офлайн.

Питання, які допомагають вирішити в Хабі

В Хабі надається первинна юридична консультація: тут не складають позови та не йдуть представляти інтереси ветерана в суді. Натомість юрист консультує, за потреби – будує “дорожню карту” розв’язання питання.

Ми знайомимось із Тетяною – юристка вінницького Хабу. Вона розповідає, що часто ветерани потребують роз’яснень механізмів отримання пільг, відновлення втраченого посвідчення учасника бойових дій, отримання земельних ділянок тощо. Чинні військові – щодо прав на відпустки, виплати, забезпечення, переведення в інші частини тощо.

Також одне з найпопулярніших питань – щодо перерахунку розміру виплат. Тетяна каже, що якщо ветеранам спершу планувались одні суми виплат, то згодом ці кошти не було закладено в бюджет. Тож люди намагаються дізнатись, яким чином їм отримати те, що було обіцяно. Інше поширене питання – де знайти можливості для відкриття власної справи.

Тетяна розповідає, що також часто колишні військовослужбовці стикаються з тим, що для відновлення втраченого посвідчення учасника бойових дій доводиться долати ледь не всю процедуру його отримання. Але юристка каже, що вихід потрібно шукати завжди й вона рада в цьому допомогти.

До речі, Тетяна раніше працювала в Головному управлінні Держгеокадастру. Одним з напрямків роботи було саме одержання ветеранами земельних ділянок. З 2014 року жінка займається волонтерством. Зізнається, що для неї робота в Хабі – це робота її мрії.

Звісно, окрім юридичних питань, колишніх військових цікавить пошук роботи на мирній території. Скласти резюме та мотиваційний лист, підготуватися до співбесіди або ж просто отримати підтримку на всіх етапах пошуку роботи – у вінницькому Хабі клієнтам допомагає Анастасія.

Соціальна працівниця за освітою, дівчина ще в часи студентства мала досвід роботи з ветеранами. Працюючи з ними зараз, каже, що багато людей після повернення з фронту не може зорієнтуватися, куди рухатись далі, в цивільному житті.

– Насправді, пошук роботи – це не про те, як правильно скласти резюме чи ідеально пройти співбесіду. Це про виявлення потреб людини, про підтримку, супровід, – каже Анастасія та додає, що пишається тим, що може допомогти захисникам.

Фахівчиня пояснює, що ринок праці – сам по собі “жорсткий”, а до ветеранів справді є деяке окреме ставлення. На думку Анастасії, часто роботодавцю складно оцінити потенціал людини на основі даних про військовий досвід, адже військове та цивільне життя – різні речі.

Часто ветеран не вписує в резюме свій військовий стаж. Втім, Анастасія радить завжди вказувати цю інформацію та не соромитись звертатися по допомогу до фахівців. Пояснює, що все ж військові посади багато говорять про людину, адже, як і в цивільному житті, вони можуть бути умовно менеджерські, управлінські та кадрові.

Також ветерани звертаються за консультацією в пошуку коштів та алгоритмів для відкриття власної справи, психологічною допомогою у випадках непорозуміння з родиною, а також щодо власних психологічних проблем після повернення з фронту.

Часто ветерани мають проблеми у відразу кількох напрямках або ж не зовсім точно розуміють, якої саме допомоги потребують. Як вже зазначалось, такі випадки – сфера діяльності кейс-менеджера.

Після озвучених тез цими фахівцями, спілкуємось і з керівником вінницького Хабу Ігорем Гембою. Він вважає, що також проблемою є наявність певного психологічного бар’єру.

Наприклад, коли людина хоче відкрити власну справу, але не робить конкретні кроки для її втілення. При тому, що така можливість є.

– Все залежить від того, як ти сам себе налаштовуєш. Часто люди кажуть: в мене є ідея, але я нічого не роблю для її втілення. Сьогодні є багато програм для започаткування бізнесу, насправді в Україні доволі розвинена підтримка ветеранства. Так само у Вінниці був конкурс проектів від Київської школи економіки – учасниками було 30 осіб, але на захист свого проекту прийшло 15 учасників. Я знаю особисто одного з тих, хто тоді не прийшов. Він пояснив, що не дописав свій проект. Але ж це – відповідальність. Тому я не погоджуюсь з думкою, нібито для ветеранів не створені умови. Вони є. Щоправда, не в державному секторі, але є громадські організації, благодійні фонди, є багато інструментів та можливостей. Інше питання: чому ветерани часто в них не вірять? Чи це пов’язано зі скептицизмом чи якимись вигаданими перепонами. Одна із задач Veteran Hub-у – показати, що такі негативні думки – хибні, – підкреслює Ігор.

Разом із тим чоловік пояснює, що звісно, у ветеранів не все так просто й потрібно вміти “витягувати себе” та не соромитись звернутися за підтримкою. Зокрема – до Veteran Hub.

– Умовно: людина три роки була на контракті, все було чітко та зрозуміло: наряди, відрядження, відпустка. Але ти повертаєшся в цивільне життя, треба шукати роботу, комунікувати, якось адаптуватись. Як це робити, за яку проблему першою братись, як? Тому кейс-менеджер і збирає всю “картину”, щоб виявити корінь проблеми. Інколи людині достатньо просто виговоритись. Дехто раптом усвідомлює, наприклад, що йому потрібно поїхати з родиною у відпустку, або ж зробити зусилля й піти в ту чи іншу професію.

Ігор зізнається, що свого часу звертався до психолога. Але також сам себе налаштовував на позитивне мислення та дії.

Наприклад, чоловік був учасником Київської школи економіки. Навчання відбувалися щовихідних протягом трьох місяців. На той момент Ігор мешкав в Івано-Франківській області. Щоб потрапити до столиці, щоразу доводилось долати близько 700 кілометрів. Але це було саме тим необхідним рухом, що дозволяв не стояти на місці.

Ігор додає, що іноді ветеранам важко порівняти власні можливості у двох реальностях – в умовах фронту та цивільного життя. Й знову ж таки, тут допоможе кейс-менеджер, частина професії якого – психолог.

– Часто людей відлякує слово “психолог”. При цьому, в столиці таке ставлення до цих фахівців менш виражене. Серед можливих пояснень – хороше “сарафанне радіо”, коли люди охоче діляться з іншими інформацією про те, як їм психолог допоміг, – вважає Ігор.

Він додає, що військові, волонтери та активісти – є єдиною рушійною силою, яка бореться за країну та рухає її вперед. Відтак, якщо є можливість допомогти одне одному, то це потрібно робити обов’язково.

Фото Марини Сербінович