Перші хвилини у Вінниці: маленький Шанхай, величезні промзони та “базар-вокзал”. ФОТО, ВІДЕО

21:13
Автор: Микола Геркалюк
Become a Patron!

Оновлено: 26 Травня 2021, в 12:07

З північно-східного боку Вінниця зустрічає гостей спальними районами та привидами індустріального минулого. Посеред скупчення різноманітних складів та малих підприємств встановили пам’ятник Че Геварі, на території гаражних кооперативів колись хоронили розстріляних військовополонених, а повз в’язницю та вінницький Шанхай дорога веде до величезного, фактично стихійного ринку.  

Якщо прилетіти до Вінниці літаком, першим, що ви побачите буде поле. Аеропорт розташований за містом і в дні, коли немає рейсів, там майже абсолютна тиша і дуже мало людей. До міста потрібно буде добиратись автобусом або автомобілем. Перше знайомство з Вінницею розпочнеться вже за декілька кілометрів.  

Аеропорт “Вінниця”

Неподалік від східної околиці  міста напередодні Другої світової війни функціонував військовий аеродром. В післявоєнні роки його перетворили на аеропорт і використовували для авіаперевезень в межах області. Наприклад, протягом 1952 року звідти відправили 2000 пасажирів та 160 тонн вантажу і пошти.

З часом виникла потреба в більшому аеропорті, тому в 70-х поблизу села Гавришівка почали будувати нове летовище – те, що відоме в наш час як аеропорт “Вінниця”. В 1985 році там вже відкрили приміщення аеровокзального комплексу, яке могло обслуговувати до 400 пасажирів на годину. Завдяки збільшеним злітно-посадковим смугам, летовище могло приймати більші літаки, а відтак зросла географія маршрутів.

Після тривалого затишшя в роки Незалежності, в 2008 році в аеропорту почалась реконструкція аеровокзалу та злітно-посадкових смуг. В наш час звідси здійснюються міжнародні та внутрішньодержавні рейси. З березня минулого року почало працювати повітряне сполучення між Вінницею та Борисполем – найкоротший рейс в історії “Міжнародних авіаліній України”. Проте цього року рейс тимчасово скасували.

З Вінниці можна без пересадок полетіти до Анталії, Даламану, Шарм-ель-Шейху і Тель-Авіву. В 2018 році пасажиропотік зріс до 60 873 чоловік, що є значним приростом для вінницького аеропорту, але доволі малим показником у порівнянні з багатьма іншими українськими аеропортами.

Тяжилів з Че Геварою 

Північно-східний район міста під назвою Тяжилів раніше був окремим селом.

– Село Тяжилів, яке належить Вінницькому міському магістрату, має місце розташування низьке і лежить на правому боці струмка Безіменного. У вказаному селі стара дерев’яна корчма з винокурнею, у якій сидка вина здійснюється орендарем на один невеликий котел. /…/ Селянські будинки розташовані за звичаєм не регулярно і дещо просторо. Кряж землі чорний, це село оточене з трьох боків орними полями, а з четвертого — безіменним струмком, – топографічний опис Подільської губернії 1797 року.

В другій половині ХХ століття його приєднали до Вінниці і почали забудовувати. Значною мірою цьому сприяла поява великих промислових підприємств на зразок Вінницького інструментального заводу, для працівників якого забезпечили десятки тисяч квадратних метрів житлової площі.

Читайте також: Від “пекельного” народження до Діамантової зірки якості: історія Вінницького інструментального заводу. ФОТО

Для працівників заводів створювали місця відпочинку, навчальні заклади для їхніх дітей, а також облаштовували все необхідне для відносно зручного проживання. Так формувались окремі мікрорайони міста. Із занепадом промислових гігантів розвиток Тяжилова трохи призупинився, проте протягом останніх років помітно певний поступ. Так невдовзі має розпочатись будівництво шляхопроводу на залізничним переїздом, яке значно спростить доїзд до Тяжилова із Замостя.

Єдиний в Україні пам’ятник латиноамериканському революціонеру Ернесто Че Геварі встановили у Вінниці в 2008 році. Автором постаменту з відтвореною на вершині головою Че є скульптор Дмитро Соколов. Розташований вінницький Че Гевара біля входу до колишнього комбінату будівельних конструкцій.

Фото: Depo Вінниця

Друге військове містечко з похованнями військовополонених та авіаційний завод

Частина міста, яку більшість вінничан звикли називати “там на Чехова” має назву Друге військове містечко. Як і у випадку з першим військовим містечком на вулиці Стрілецькій, на території другого досить довгий час розташовувались військовики. В районі будинку № 14 на вулиці Чехова до Другої світової війни дислокувалась кавалерійська дивізія. В жовтні 1941 року там виник Шталаг № 329: створений нацистами табір для радянських військовополонених. В ньому утримували десятки тисяч полонених, яких періодично масово розстрілювали. За свідченнями очевидців, смертність сягала 100-200 осіб на добу.

Шталаг проіснував до вересня 1943 року. Вже після звільнення міста в 1944-му неподалік від того місця радянські військові облаштували табір для німецьких військовополонених № 253. Існування обох таборів призвело до появи масових поховань страчених військовиків. Ці поховання в подальшому ігнорувались радянською владою.

В 1976 році на місці масового поховання радянських полонених почали будувати гаражний кооператив “Східний”. В процесі будівництва й було виявлено захоронення. Трохи пізніше неподалік почали будувати гаражний кооператив “Салют”. Поховання німецьких солдатів опинилось приблизно посередині між двома кооперативами.

Наприкінці 2000-х там влаштували масштабні пошуково-дослідні роботи, розкопали і перепоховали останки, як радянських, так і німецьких полонених. В наші дні на місці колишнього шталагу розташована військова частина.

Одним з підприємств, які виникли в східній частині міста став, заснований 1961 року Вінницький авіаційний завод. Його створили на базі військових авіаремонтних майстерень, де виробляли авіамішені та ремонтували планери. В радянські часи на заводі ремонтували легкомоторну авіацію (Як-12, Ан-2) та гелікоптери виробництва конструкторського бюро імені Камова (Ка-15, Ка-26 тощо).

Наразі авіаційний завод займається ремонтом літаків та авіадвигунів. Там також ремонтують та модернізують вертольоти для Повітряних Сил ЗСУ.

Читайте також: У Вінниці створюють нові ударні вертольоти для армії на базі радянських машин. ФОТО

В’язниця і маленький Шанхай

Вважається, що в’язниця у Вінниці з’явилась ще на початку ХІХ століття. Розташовувалась вона приблизно на тому ж місці, де в наш час функціонують Вінницька виправна колонія № 86 та Вінницька установа виконання покарань № 1. Вже в 30-40-ві роки ХХ століття у вінницькій в’язниці працював пересильний пункт для ув’язнених. В 1948 році на базі в’язничної санчастини навіть облаштували будинок немовляти.

Згодом, замість пересильного пункту створили Вінницьку дитячу виправну колонію, яку в 60-х реорганізували для утримання засуджених рецидивістів. В наші дні Вінницька установа виконання покарань призначена для утримання осіб, засуджених до довічного ув’язнення. У виправній колонії утримують засуджених за злочини середньої важкості.

По мірі розбудови в’язниці в післявоєнний період поряд з нею  почала утворюватись стихійна житлова забудова. Це було тимчасове житло для працівників в’язниці. Відносно невеликий клаптик землі, затиснутий між залізницею та вулицею Привокзальною почали називати Шанхаєм. Вважається, що така назва виникла через специфіку тамтешньої архітектури – безладно притулені один до одного будиночки, які чимось нагадують забудову китайського Шанхаю початку ХХ століття.

Ще донедавна у вінницькому Шанхаї мешкало близько 40 сімей. В 2017 році їхня кількість зменшилась до 12 сімей. Окрім постійного шуму та вібрацій від залізниці на жителів маленького Шанхаю впливає в’язничний деревообробний цех – з пилорами на будинки поширюється пил, яким потім дихають люди.

Ринкова стихія або вінницький “базар-вокзал”

Поряд із залізничним вокзалом у Вінниці утворився фактично стихійний ринок, який називають Привокзальним. Позаяк більша його частина не впорядкована, то тут повсякчас можна зустріти на прилавках овочі неподалік від яких продають живу рибу. Вінничани часто жартують, що тільки на Привокзальному “сало і труси в одному місці продають”. Окрім постійних продавців на цей ринок часто приїжджають люди з навколишніх сіл та викладають свою продукцію буквально на землі.

Величезна торгова площа, яка крім Привокзального включає в себе ще й Гуртовий ринок, потребує постійного постачання товарів. Тому тут вже досить звичною є картина, коли вантажівка намагається протиснутись крізь потік людей, аби доставити товари до конкретного пункту.

Проспект Коцюбинського, який на початку ХХ століття називався Олександрівським, став частиною першого у Вінниці трамвайного маршруту. В 1913 році так звана міська залізниця курсувала з центру міста до вокзалу саме цим проспектом. Проте ще до появи трамваїв, населення Замостя було вже досить великим.

Людям ставало незручно їздити на закупи аж на Калічу (площа перед сучасним Вінницьким універмагом), тому для них створили окремий ринок. Його називали Ніконовським і розташовувався він орієнтовно на місці сучасного Центрального ринку. Завдяки цьому Центральний ринок можна вважати найстарішим ринком у Вінниці, який досі працює.

До другої половини 2000-х площа перед м’ясним павільйоном Центрального ринку вщерть була заповнена різноманітними торговими точками. Там торгували фактично всім, від “товарів по три гривні” до одягу та шкільного приладдя для дітей. Створення Муніципального ринку дозволило звільнити всю цю площу. Замість стихійної торгівлі там вже більше десяти років працює паркінг для автомобілів.   

Педагогічна освіта, невідома набережна та ще один міст

В 1912 році у Вінниці з’явився Вчительський інститут і з цієї дати розпочалась історія сучасного Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. За більше ніж сто років його неодноразово перейменовували, реорганізовували та змінювали розташування.

Вінницьку кондитерську фабрику вирішили створити ще 1929 році. В ті часи там виготовляли карамель в цукрі, печиво, драже тощо. Після значних руйнувань під час війни, фабрику почали відновлювати в 60-х роках. Наприкінці 80-х підприємство вважалось одним з найсильніших в кондитерській індустрії СРСР. Вже після здобуття Незалежності фабрику було приватизовано.

 

Після відкриття світло-музичного фонтану “Рошен” більшість уваги звертається саме на ту частину набережної, де він розташований. Проте набережна Південного Бугу значно довша і нею, майже не відходячи в бік, можна пройтись повз всі три вінницькі мости: Київський, Центральний та Староміський. Та її частина, що веде від фабрики “Рошен” до Староміського мосту є найбільш занедбаною та найменш популярною серед вінничан.

На місці сучасного староміського мосту на початку ХХ століття була поромна переправа. Неподалік розташовувалась човнова станція та один з перших у Вінниці пунктів прокату велосипедів.

В наш час з усіх трьох мостів у межах міста тільки цей є виключно автомобільним. Міст веде з центру міста в напрямку так званої Замкової гори. Вважається, що в XV столітті там збудували фортецю. Ні Замкова гора, ні фортеця до наших днів не збереглись. Проте, існує концепція створення на тому місці історико-туристичного комплексу під назвою “Вінницький замок”.    

За Староміським мостом закінчується вулиця Миколи Оводова, названа на честь міського голови початку ХХ століття. Рухаючись нею, можна дійти безпосередньо до Вежі Артинова.

Фото Андрія Завертаного

Відео Миколи Геркалюка та Марини Сербінович

Читайте також: Перші хвилини у Вінниці: як виглядають нетуристичні маршрути міста. ФОТО, ВІДЕО

Читайте також: Перші хвилини у Вінниці: “столична” вулиця, єдиний півострів та стара водозабірна станція. ФОТО, ВІДЕО

Читайте також: Перші хвилини у Вінниці: винищувач зі слідом, “множинність Пирогова” та вежа, вища за Ейфелеву. ВІДЕО

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.