У Катерини Калитко вийде нова поетична збірка “Орден мовчальниць”. Вінницька письменниця називає її “найбезшкірнішою своєю книжкою”.
Вихід збірки анонсували у видавництві “Meridian Czernowitz” 8 березня, з нагоди дня народження письменниці. Однак придбати “Орден Мовчальниць” можна буде через місяць-півтора. Сама Катерина Калитко про свою нову збірку віршів написала так:
– “Орден мовчальниць” – найбезшкірніша моя книжка. Не тільки через написане в попередньому реченні (збірка в пам’ять про маму – ред). У ній багато межового досвіду, який часто відлякує. Декому здавалася страшною моя попередня поетична книжка – “Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого”. Припускаю, що нова здасться зовсім нестерпною і незручною. Але поезія не мусить бути зручною, не мусить бути прилизаною, кучерявою, гарненькою, не мусить комфортизувати, надаватися до декламації, не мусить взагалі нічого, крім як бути чесною. І я горда, що в “Ордені мовчальниць” немає віршів, які наперед улягали би спрощеним очікуванням та гарантували би мені всезагальне схвалення.
– Я просто писала про те, як відчувається кришене скло в рідному повітрі, про успадковані й набуті жіночі досвіди, і про ті, якими поділилися зі мною посестри. Переломлювала навпіл просвирку складного знання з жінками свого роду й свого покоління. Не приховувала болю, не ховала й себе за масками. Розповідала про те, чого коштує голос. Навряд чи сподобається всім, але тим сильніше цінуватиму тих, хто почує, – зазначила Катерина Калитко.
Авторка обкладинки – художниця Катерина Косьяненко.
Катерина Калитко описала цю картину так: “Жінка з обкладинки дивиться очима моєї мами й тримає на руках зайченя, яке та колись підібрала пораненим і вигодувала, зовсім юною”.
Письменник Олександр Бойченко, який редагував нову збірку Катерини Калитко, теж написав про “Орден Мовчальниць” відгук-анонс.
– Логічно припустити, що перше правило Ордену мовчальниць – нікому не розповідати про Орден мовчальниць. Зрештою, для жінок на наших кривавих землях – покоління за поколінням – життя із зашитими вустами є надто звичною справою. Але іноді трапляється диво – і свідома як свого таланту, так і свого майбутнього орфеївського покарання жінка порушує обітницю. Бо хтось мусить “заговорити, коли замовкає бог”, коли на сьомому році війни хижа і щемка батьківщина “розчиняється в повітрі, як пара з рота”, коли “ніхто не рятує нікого, усі втомилися” – так, тоді хтось мусить знайти в собі силу і знову наділити нею слова, щоб вони не стояли, “як розгублені резервісти над полеглим військом”. Певно, Катя Калитко могла б жити інакше. Спокійніше, легше, приємніше. Якби вміла мовчати. На свою біду і на щастя для української поезії – не вміє, – написав Олександр Бойченко.
Фото – facebook.com/meridiancz
Дякуємо!
Тепер редактори знають.