У селі Хомутинці, що у Калинівському районі, встановили пам’ятник пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”. Рядки Степана Руданського викарбували на гранітних плитах у вигляді книжки.
Про це повідомили на сайті “Калинівка Сіty”. Там зазначили, що Дні сатири і гумору імені Степана Руданського, які відбуваються на Калинівщині, не відбулися цього року через карантинні обмеження, але без виконання пісні “Повій, вітре, на Вкраїну” не обійшлося: як і у попередні роки, її заспівали біля пам’ятників Степанові Руданському у Хомутинцях та Калинівці.
– Ба більше! У Хомутинцях, поблизу музею Степана Руданського, встановили пам’ятник пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”. На гранітних сторінках розгорнутої книги викарбувані слова однієї з найвідоміших поезій Степана Руданського, яка стала не лише символом туги за коханою, а й за Батьківщиною, – йдеться у повідомленні.
Зі слів Оксани Мудрик, колишньої сільської голови, а нині в.о. старости Хомутинців, вона сподівається, що пам’ятник “Повій, вітре…” стане ще однією локацією, поряд з музеєм поета, пам’ятником, могилою батьків Степана Руданського, а також стане черговою складовою Садиби Руданських – “місцевого туристичного об’єкта, задля якого переважно і приїжджають в Хомутинці люди”.
Історія вірша і пісні
Відомо, що “Повій, вітре, на Вкраїну” Степан Руданський написав у 1856 році в Петербурзі, під час навчання у медико-хірургічній академії. Отже, цьогоріч поезії виповнюється 165 років.
– Степан Руданський, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі вдови-матушки Єлизавети Княгницької. У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси і, кажуть, мала добре серце й душу. […] Але бути разом Степанові Руданському і Марії Княгницькій не судилося, – розповіла Оксана Мудрик.
– Коли юнак замість Петербурзької духовної академії вступив до медико-хірургічної, мати Марії заборонила доньці й думати про Руданського. Через рік Марія стала дружиною Івана Квартировича, однокашника Степана по семінарії та квартирі. Тоді й народився у далекому Петербурзі вірш “Повій, вітре, на Вкраїну”, – додала в.о. старости Хомутинців.
Вірша “Повій, вітре, на Вкраїну” надрукували через п’ять років після написання. Рівно 160 років тому – 12 січня 1861 року, у дебютному номері першого українського журналу в Російській імперії “Основа”. А через рік – у календарі “Львов’янин”, що сприяло ширшій популярності твору Руданського.
А піснею вірш “Повій, вітре, на Вкраїну” став тоді, коли його поклала на музику Людмила Александрова. Цей романс аранжував для голосу й фортепіано Владислав Заремба.
– З часу написання “Повій, вітре, на Вкраїну” пісня стала народною. Її часом називають світовим романсом з Поділля. Вона звучить чи не на усіх континентах. «Повій, вітре» була в репертуарах видатних українських співаків Івана Козловського, Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Костянтина Огнєвого, прем’єра Київської опери Івана Шведова, соліста Большого театру Івана Жадана, – йдеться у повідомленні.
Також повідомляється, що “Повій, вітре, на Вкраїну” переклали багатьма мовами світу. Польською – Іван Франко, російською – Павло Грабовський, а вільний переспів поезії Руданського зробив данський письменник і вчений-славіст Тор Ланге. Крім цього у 2003 році літературознавці Борис та Кость Хоменки видали книгу, де зібрали всі відомі переклади “Повій, вітре, на Вкраїну” мовами народів світу (всього 114 текстів).
Степан Руданський (1833-1873) закінчив духовну семінарію, але вивчився на лікаря. Крім того був справжнім сатириком, який писав живою мовою на злобу дня. Маючи прекрасне почуття гумору, він писав і біблійні переспіви, і сороміцькі та еротичні гуморески, які довгий час були цензуровані. Також, навчаючись у Петербурзі та працюючи в Ялті, спілкувався і писав українською. На це не вплинув навіть батько-священик, який просив писати йому личсти винятково російською і до кінця життя конфліктував із сином. Крім того у творчості Руданського є багато співомовок на антиімперську та міжнаціональну тематику, де він висміював негативні риси, в тому числі й українців, і які залишаються актуальними й досі.
Фото – kalynivka.city
Дякуємо!
Тепер редактори знають.