Останній рік складно назвати “бумом” для нових ресторанів у Вінниці, проте він все ж таки приніс місту кілька цікавих гастрономічних відкриттів.

Ми відчайдушно намагалися підібрати десять помітних місць для огляду кращих ресторанів, відкритих у Вінниці в 2019-му, однак наразі справді цікавих закладів назбиралося лише сім.

Які це заклади, чому Vежа обрала для огляду саме їх, чим вони особливі, а головне – чи смачно там – читайте у нашому новому “смачному” матеріалі про нові вінницькі ресторани.

“Кінь у протигазі”

вулиця Симона Петлюри, 20

 

Найперше ми пішли в один з найновіших і вже найбільш нашумілих ресторанів міста – тематичний та історичний “Кінь в протигазі”.

Відкриття цього закладу певна публіка – передусім пов’язана з міською історію та міським туризмом – очікувала ще задовго до його появи.

Чутки про те, що “Діма Борисов відкриє на Петлюри ресторан” ходили ще наприкінці 2018-го, однак минали місяці, ресторан не відкривався і вже здавалося, що все це був невдалий і дещо навіть знущальний, жарт. Адже потреба в справді тематичному закладі для міста, котре має статус Тимчасової столиці, існувала вже роками і здавалося, що відкриття подібного закладу – питання часу. Головне – хто встигне першим.

 

Першим встиг Юрій Легун, керівник обласного архіву, якому за покликом “служби” пристало якщо і відкривати заклад, то саме такий.

Ресторан “Кінь в протигазі” – це про Українську революцію сторічної давнини, про Вінницю як тимчасову столицю, про УНР та Леся Подерв’янського, а також про галушки, вареники з м’ясом мангалиці, банош і борщ із чорносливом.

 

Перші відгуки відвідувачів, які сюди заходять: “О, це ніби як “Криївка”, – маючи на увазі знаменитий львівський ресторан.

Ніби, але все ж таки до “Криївки” – принаймні, масштабами – тут ще далеко. Звісно, в ресторані вистачає зброї та іншої тематичної атрибутики (сідла, рушниці, каски і навіть кулемет), однак увесь “Кінь в протигазі” – це три невеликі зали: “Солдатська”, “Офіцерська” і невеликий “коридор” з диванами. Сам заклад виконаний у формі залізничного вагону.

Для Вінниці – цілком достатньо, хоча вечорами тут, зазвичай, ніде сісти і столик бажано бронювати наперед.

 

 

 

В ресторані новим відвідувачам відразу запропонують  екскурсію закладом: вона триває недовго, під час неї розповідають про картини, на одній з яких зображений Петлюра з Пілсудським, а на іншій – безсмертний твір Леся Подерв’янського у форматі живопису. Величезний шмат масла.

 

 

Також тут є поштові марки, зокрема з Ростова-на-Дону: наразі російського, але сто років тому – з українським тризубом на марках.

 

 

А ще – “репродукція” дзеркала, побитого кулями. Це дзеркало – відтворення того самого з будівлі Міської думи, екскурсовод цю історію також розповідає.

 

Загалом вперше потрапивши до “Коня в протигазі” ніби й забуваєш про їжу. Але вона тут є і також заслуговує уваги.

Для тесту ми замовили кілька страв і напоїв. Передусім – борщ, а також банош, каву та лимонад.

Борщ особливий – з чорносливом. Забігаючи наперед, скажемо, що вже після тесту ми почули багато різних думок щодо цього борщу – діаметрально протилежних. Але нам борщ “зайшов”: він насичений, в ньому був суттєвий шматок м’яса. Порцією середньостатистичному мешканцю Вінниці, здається, можна наїстися.

До страви, до речі, також подали канапку з цибулею та салом на хлібі, який тут виготовляють.

 

Банош принесли за 7 хвилин після замовлення (при посадці десь на третину зали) і він також заслуговує похвали: з грибами, з достатньою кількістю м’яса і соусом, схожим на песто, смачний.

 

 

До страв ми також замовили чорний лимонад і на пробу – 50 грамів хріновухи, адже наливки – це тутешній спеціалітет.

 

Що стосується лимонаду, то це, напевно, один з кращих варіантів, що є принаймні, у центрі міста. Відчувається, що він зроблений не з сиропу, дещо кислуватий, але освіжаючий. Хріновуха також заслуговує позитивної оцінки: не сказати, що в неї немає конкурентів, однак це достойний продукт.

Кава: вочевиль, 100% арабіка

 

Цікаво, що кухня тут ніби напіввідкритого типу: через частково скляні двері можна бачити, як готують страви та метушаться кухарі.

Серед негативних моментів: це витяжка, яка очевидно не справляється з кількістю випарів, через що у закладі стоїть відчутний запах їжі. Водночас відомо, що цю проблему наразі вирішують.

Окрім того принаймні в солдатській залі не надто добре працює мобільний зв’язок, а так само потрібно “ловити” сигнал, якщо є намір розрахуватися банківською карткою.

 

Зазначимо, що після першого тестування закладу ми приходили сюди знову і спробували й інші страви. Окремо варто відзначити ще й галушки з м’ясом, вареники з мангалицею (це така порода свині), а ще – молочний стаут, дуже достойний.

Водночас під час наступних походів в “Коня”, були помітні й проблеми з обслуговуванням: так, нам довелося кілька разів пересідати зі столика за столик, адже персонал ніяк не міг визначитися, які зі столиків заброньовані, а які вільні.

Тож табличка “reserved” з’являлася за нашим столиком вже тоді, коли ми його зайняли – майте на увазі.

Ледь не забули: то ж чому, власне, “Кінь в протигазі” обрав собі саме таку назву? Позаяк ресторан позиціонується як місце, присвячене добі УНР та Першій світовій, у ті часи поширеним було застосування отруйних газів на фронтах військових протистоянь.

Захищати від хімічної зброї доводилося не лише солдат і офіцерів, але й коней, які широко застосовувалися на війні – тваринам також вдягали протигази. У цьому ресторані справжнього конячого протигазу ви не знайдете, проте як виглядає справжній протигаз для коня, можете побачити в нашому матеріалі за посиланням.

Адреса: вулиця Симона Петлюри, 20

Рахунок: 207 гривень 

Hochu Bo

вул. Грушевського, 70

Дуже маленький, без офіціантів, не схожий на більшість інших – ресторан східної кухні “Хочу Бо” на вулиці Грушевського – з’явився кілька місяців тому.

Це одне з небагатьох у Вінниці азіатське бістро, де подають лише кілька страв в’єтнамської, корейської та китайської кухні.

 

Меню не “роздуте”: тут є лише три види супів, стільки ж локшин, два види рису і салати. Цікавий вибір напоїв: алкоголь тут не продається, зате є кокосове молоко, кава по в’єтнамські та комбуча.

Найпопулярніша страва в закладі – суп фо-бо, здається, у Вінниці його подають лише тут.

З обслуговуючого персоналу тут лише кухар і дівчина на касі: замовлені страви потрібно забирати самому, але можна бачити, як вони готуються. Ми замовили локшину удон з куркою, а також комбучу – оригінальний східний напій.

Найбільша особливість страв у закладі – це оригінальні спеції та приправи, які надають їм справді неповторний аромат.

Якщо хтось пам’ятає перші в Україні види в’єтнамської локшини швидкого приготування, ще до появи “Мівіни” – обов’язково пригадає цей запах. Порції є “великі” та “маленькі”, але навіть маленькою можна наїстися. Удон подали нам з кисло-солодким соусом, але здалося, що курка трохи пересмажена.

 

 

Напій комбуча – дуже незвичний як на українського споживача. Це фактично квас з чайного гриба та кави – можете уявити цей смак.

У закладі є вай-фай і грає ambient, усі замовлені страви, до речі, тут можуть спакувати, їх можна взяти із собою. Особливу увагу привертає інтер’єр: заклад досить маленький, на кілька столиків, але всюди на стінах не лише східні атрибути, але й авангардне українське сучасне мистецтво. Деякі з картин, які тут представлені, свого часу злякалися виставляти навіть у місцевому музеї.

 

 

 

 

Крім основних страв тут також продаються цікаві азіатські солодощі: наприклад, цукерки зі смаком… кукурудзи по 8 гривень штучка. Вони дуже в’язкі та незвичні на смак, але декому подобаються. Також тут є й інші в’єтнамські та корейські солодощі, але цього разу ми не ризикнули їх спробувати.

 

 

Адреса: вулиця Грушевського, 70

Рахунок: 135 гривень 

 

Fenix Town

вулиця Хлібна, 15

Один з найновіших закладів, який відкрився при новому однойменному готелі на вулиці Хлібній – ресторан Fenix Town.

Заклад не вирізняється оригінальним інтер’єром, облаштування виконане в пафосному стилі, що нагадує вигляд ресторанів “Mafia”, або ж “Велюр” чи “Шоколад”. Люстри і лампи з “кришталем”, масивні велюрові дивани та крісла, великі плазми, по яких показують музичні кліпи типу Насті Камєнскіх, а також гіпсові розетки на стелі й стінах – виглядає, як то кажуть, “по багатому”.

 

 

 

 

У досить великій залі, окрім нас, в обідню пору був зайнятий лише один столик – ресторан новий і працює, судячи з усього, переважно для постояльців готелю.

Офіціант прийшов порівняно швидко, однак попри звертання українською, наполегливо продовжував розмовляти російською з відчутним “геканням”.

 

Меню ж виконане українською і досить велике: рибні та м’ясні страви, супи та закуски, паста, салати, десерти.

Ми відразу замовили лимонад, який тут готують самі: його нам винесли за 11 хвилин після замовлення.

Напій доволі пристойний, не надто солодкий, але приємний.

 

На запитання “що у вас тут найсмачніше”, офіціант перелічив відразу кілька м’ясних та рибних страв, а також згадав про салат з перепілкою та фуа-гра: в меню він зазначений як “фірмова страва”. Його ми і замовили, а ще – чізкейк на десерт.

Салат і десерт на наше прохання нам винесли разом і це зайняло 17 хвилин після отримання замовлення. На жаль, “фірмова страва” залишила суперечливі відчуття.

Ніби все й добре, однак за 250 гривень ми очікували чогось неймовірного.

Натомість отримали абсолютно невиразні два маленькі шматочки “фуа-гра”, які здалися пересмаженими.  Їстівні, але також “пересічні” дві половинки перепілки. Салат приправлений кисло-солодким соусом, присипаний кедровими горішками та з одним рисовим чіпсом. Не можемо сказати, що порекомендували б цю страву своїм друзям, особливо з огляду на таку вартість.

 

 

А ось чізкейк виявився свіжим та смачним: жодних питань, класичний – в гарному розумінні цього слова – чізкейк з манго та маракуєю, але знову ж таки – за 91 гривню.

 

 

Адреса: вулиця Хлібна, 15

Рахунок: 421 гривня

Happy Monkey Café

вул. Оводова, 22а

 

У центрі Вінниці нарешті відкрилося єдине дитяче кафе з великим простором для дітей.

Розташований заклад неподалік міського суду на Європейські площі та вже на підходах до нього привертає увагу: тут встановили кілька бронзових скульптур та гранітний “грамофон” для смартфонів, є милий фонтан зі скульптурою дівчинки та хлопчика під парасолькою, а біля самого входу – величезний стілець, на якому можна фотографуватися.

 

 

 

 

Monkey Café – це заклад, який спеціалізується на десертах, але є тут і “звичайні” страви. Так, офіціантка – яка також розмовляла виключно російською та не переходила на українську мову клієнта – сказала, що “все очень хвалят нашу пасту. Говорят, лучшая в городе”.

Ми не могли не відреагувати на таку претензійну заяву і замовили карбонару, а також десерт Victoria Secret та грог, який тут готують з рому та.. квасу.

 

 

Грог за 80 гривень і 188 грамів десерту за 71 гривню принесли вже за п’ять хвилин. Попри очікування, що квас дасть специфічний смак напою, грог складно відрізнити від того, який роблять на основі чаю.

 

 

Десерт нам також сподобався: тут багато збитих вершків та полуничний крем, смак збалансований та не надто солодкий.

 

 

Нарешті на столі з’явилася карбонара, та сама що “лучшая в городе”. Порція досить солідна, коштує 90 гривень. Але після зняття проби зі страви, навряд чи можна сказати, що в цей заклад ми ходитимемо саме за нею.

 

На всю порцію – три шматки бекону. Вони великі, але їсти пасту з такими шматками, особисто автору було незручно. В принципі й сам бекон, здається, був придбаний у найближчому магазині. Взагалі карбонара здалася дещо водянистою і з певним, ніби зайвим, кислуватим присмаком.

 

Зрозуміло, що спагетті – навряд чи спеціалізація цього закладу, сюди йдуть передусім за десертами для дітей, а ще – аби діти нормально “відірвалися”.

 

 

 

Так, інша зала – це суцільно дитяча зона з лабіринтами, іграшками та різноманітними розвагами, а ще – з комп’ютерними іграми. Цікавий тут й інтер’єр – зі стелі та зі стін звисають мавпи.

 

Зрештою, нічого подібного дитячого в центрі міста, крім Monkey Café, досі немає.

Адреса: Оводова, 24а
Рахунок: 241 гривень

 

Ресторація “Нова Провінція”

проспект Космонавтів, 30 А

 

Новий заклад на 10-му поверсі скляної будівлі на проспекті Космонавтів – також один з тих, відкриття якого очікували з нетерпінням.

Це перший у Вінниці ресторан, який спеціалізується саме на подільській кухні, був відкритий на місці колишнього ресторану “Панорама” власниками відомого пабу “Карабас”, що на вулиці Зодчих. Кажуть, що шеф-кухар довго розробляв меню, аби запропонувати гостям найкращі автентичні подільські страви.

 

Окрім очевидного козиря “Нової провінції” – відкритої тераси на даху (яка вже зачинена до весни) – у ресторації є особлива перевага.

 

 

Ідеться про обслуговування, а точніше – про офіціантів. Під час візиту в “Нову провінцію” нам особливо пощастило: нас обслуговував пан Олег, офіціант з 28-річним стажем, відомий багатьом вінничанам по абсолютно ексклюзивному обслуговуванню в уже згаданому “Карабасі”.

Меню в “Новій провінції” також немаленьке, але нас цікавила передусім та його частина, де представлені саме подільська кухня.

Таких позицій тут достатньо: від лежнів, зіньківської ковбаси, борщу та вареників, до сорбету з буряка, паштету з горошку та подільських устриць під калиновим соусом. А ще є, наприклад, кав’яр з оселедця та щуки.

 

 

Спробувати, звісно, хотілося все, але ми обмежилися лише кількома стравами: порцією манзарі, вінницьким лимонадом, варениками з судаком та кав’яром з оселедця, а також взяли молочний будинь з вишневим кисілем та дві подільські настоянки: калганівку та вишняк.

 

Спершу на стіл офіціант Олег поставив кухоль води з лимоном – таке тут перед подачею страв подають усім гостям. За тим на столі з’явилися настоянки: в мініатюрних пляшечках, а між ними – пляшечка, з якої виходить дим, ніби від рідкого азоту. Виглядає дуже ефектно, збуджує апетит та провокує зняти це на відео.

 

 

За 10 хвилин почали одну за одною приносити страви. Першим подали “вінницький лимонад”: як розповів офіціант, в ньому маса інгредієнтів – розмарин, гарбузовий інфлюс, лимонний фреш, апельсиновий і газований березовий сік. Прикрашено це все апельсиновим чіпсом. На смак лимонад перевершив усі сподівання, відчувається кожен інгредієнт і вони справді гармонійно поєднані.

 

 

За тим подали манзарі: це смажені пиріжки з сиром та зеленню, питомо подільська страва, якою тут небезпідставно пишаються. Нічого подібного в жодному вінницькому закладі скуштувати не вийде. Дуже сподіваємося, що “поки”.

 

 

Але головною стравою стали вареники зі щукою та з кав’яром з оселедця. Їх принесли в дерев’яному ковшику, встеленому пергаментом, дещо обпаленим по краях.

Офіціант дав сфотографувати подачу, а за тим перемішав усі вареники, аби рівномірно розподілити кав’яр з оселедця по всій страві. “Було гарно – стало смачно”, – сказав Олег, щойно закінчив перемішувати.

Такі вареники – це справжній делікатес. Судак є судак, але у варениках він смакує по особливому смачно, а дрібний кав’яр – ніби хрустить і довершує картину. Без сумнівів, це було найсмачніше, що ми куштували під час тесту.

 

Саме під час поїдання вареників ми спробували також калганівку та вишняк – перелити настоянки з пляшечок дають в рюмки. Відверто кажучи, смак наливок сюрпризом для нас не став: вочевидь, це одні з кращих наливок в місті й вони не поступаються тим, які нам подали в “Коні в протигазі”.

На десерт принесли молочний будинь. Фактично, це молочний кисіль, до якого окремо подається ще й вишневий кисіль, а сама страва прикрашена їстівними квітами.

Направду, будинь особливого враження не справив, можливо, через специфічність страви. Водночас офіціант цьому щиро здивувався і повідомив, що раніше на цю страву “рекламацій не було”.

 

 

Загалом “Нову провінцію” можна сміливо називати одним з тих ресторанів, куди найперше потрібно вести туриста, який приїхав до Вінниці та хоче спробувати автентичних подільських страв.

 

Хочеться вірити, що заклади з локальною кухнею нарешті в місті ставатиме більше. Єдине, що здивувало, що попри подільську спрямованість, під час нашого візиту тут чомусь звучала російська музика.

Адреса: проспект Космонавтів, 30 А

Рахунок: 398 гривень

 

La Cucina

Вулиця Академіка Янгеля, 58

Один з найновіших вінницьких закладів відкрився на вулиці Янгеля, 58 і поки що працює в тестовому режимі. З італійської назва ресторану перекладається як “кухня” і такий неймінг має під собою підстави. Хоча б і тому, що кухня тут – відкритого типу і кожен може поглянути, як працюють кухарі та майже дотягнутися до них рукою.

 

 

Офіціанти та адміністратори до нас спершу звернулися російською, однак відразу перейшли на українську. Пояснили, що концепція закладу – домашня італійська кухня, без надмірностей, аби відвідувачам було комфортно споживати звичайну повсякденну їжу.

 

Меню тут не лише з виключно італійських страв, а увесь “стандартний набір”: супи, м’ясо, риба, салати, піца, пасти та равіолі. Ціни досить помірні, принаймні поки що. Цікаво, що ввечері не вихідного дня тут майже не було вільних місць і нам просто пощастило зайняти не найвигідніший столик біля виходу.

Аби зацінити новий заклад, ми також запитали в офіціантки, якими стравами вони пишаються. Нам запропонували равіолі з креветками та салат з карамелізованою печінкою, а ще – крафтовий чай, який вони готують тут.

 

Поки несли замовлення (близько 15 хвилин), ми мали змогу оцінити інтер’єр. Перше, що кидається в очі – це масивні декорації з макраме, які звисають уздовж стін, плетені абажури та багато зелені навколо. Загалом атмосфера справді досить затишна і домашня. Є, правда, один нюанс: у туалеті не працює зв’язок, взагалі.

 

Нарешті нам принесли равіолі і салат. Равіолі подали з білим соусом, вочевидь вершковим і, направду, захоплення вони в нас не викликали, навіть складно, сказати, чому. Можливо, банально не витримали конкуренції з попередніми варениками із судаком, які лишили по собі значно більш сильні почуття.

 

Зате ситуацію виправив салат з карамелізованою печінкою. Схожий за інгредієнтами на той, який ми дегустували у Fenix Town (щоправда тут використане гарбузове насіння замість кедрових горіхів), він склав зовсім інше враження, передусім завдяки печінці. Вони була справді ніжна, те ж саме стосується і груші, а ось ціна за салат… 79 гривень: понад втричі дешевше, ніж у “Феніксі”.

 

 

Жодних претензій і до чаю з імбирем та лаймом.

 

А поки ми виконували свою роботу, до закладу заходили все нові й нові клієнти. Щоправда деякі вже з присутніх скаржилися на свої страви: наприклад, молода дівчина розповідала подрузі, що їй принесли стейк… вже порізаний на шматки.  Але загалом склалося стійке враження, що заклад матиме успіх.

 

Адреса: Вулиця Академіка Янгеля, 58

Рахунок: 306 гривень

“Бутлегер і Душечка”

Вулиця Батозька, 2

Останнім закладом, в якому ми вирішили скуштувати фірмові страви, став ресторан із “сім’ї” місцевого ресторатора Валерія Сиверчука “Бутлегер і душечка”. Цей заклад вже складно назвати новим, однак відкрився він саме в 2019 році.

Розташований в приміщенні, де базується СК “Нокаут” та через дорогу від одного з корпусів Донецького університету ім. Стуса, цей заклад “географічно” спеціалізується на обслуговуванні спортсменів та студентів. Однак тут також відбуваються і музичні вечірки і навіть поетичні вечори.

 

Заклад позиціонується як “американський”, але має власний спортивно-музичний антураж 50-60-х років минулого століття.

Найперше привертає увагу величезне мозаїчне панно із зображенням бою за участі Мухаммеда Алі, а також фігура Мерилін Монро в її найвідомішому образі та білій сукні.

 

 

У двох залах “Бутлегера і Душечки” багато різноманітних антуражних речей: від піаніно зі свічками, до старовинних патефонів, телефонів та колонок для води.

 

 

 

 

 

Меню закладу виконане в такому ж форматі, як і решта ресторанів Сиверчука: великі листи з масою страв і напоїв, хоча тут акцент саме на американській кухні в нашому розуміння. На чільному місці – бургери та хот-доги, тож саме на них ми звернули свою увагу.

Реагуючи на рекомендації офіціантки Юлі, яка, до речі, виявилася досить уважною, замовили бургер Техас Стріс сет (95 гривень), а також хот-дог “Пан студент” за 60 гривень – найдешевший серед усіх.

Щодо останнього, то офіціантка нам пропонувала все ж взяти хот-дог з благородним сиром дор-блю. Однак враховуючи близкість навчального корпусу університету, нам було цікаво скуштувати саме те, що згідно з меню, тут пропонують студентам.

Бургер – великий, з картоплею фрі, салатом, маринованими огірками та значною кількістю кетчупу, подається з темною булкою. Сама котлета нам здалася дещо пересоленою, що вплинуло на все враження від бургеру, але це, звісно, питання смаку. Точно можна сказати, що таким бургером можна нормально перекусити навіть без картоплі фрі.

Студентський хот-дог склав не таке багате враження: шматок салату, “кастомна” сосиска, гірчиця, майонез і кетчуп – справді стандартний студентський набір. Не сказати, що він не їстівний, однак у порівнянні з усім тим різноманіттям страв, які нам довелося продегустувати в попередніх місцях, ця “гаряча собака” в булці виглядала досить блідо.

 

Ситуацію виправив тутешній лимонад. Ми замовили два види: полуниця з бергамотом і огірок з бузиною – саме останній нам наполегливо радила офіціантка. Як виявилося, дівчина не лукавила: це той випадок, коли після першого ковтку зривається слово “вогонь”.

Як на наш смак, бургери в місті можна знайти і смачніші, однак важливість “Бутлегеру і Душечки” хоча би в тому, що таке антуражне місце в принципі пожвавлює такий, не надто привабливий у порівнянні з іншими, район Вінниці. Вочевидь цей заклад знайде свого клієнта.

Адреса: Батозька, 2
Рахунок: 245 гривень

Фото Марини Сербінович

Читайте також: М’ясо з алкоголем: ТОП-7 вінницьких закладів, які відкрилися в 2017 році. ОГЛЯД

Читайте також: “Ей, ти, сюди підійди”: вінницькі офіціанти про клієнтів, чайові, запари та “вінницький сервіс”