Фільм, який дивує навіть акторів: у Вінниці презентували «Тримай біля серця»

16:01
Автор: Юлія Плахтій
Become a Patron!

Кінострічка, про яку йтиметься у цьому матеріалі – вражаюча й така, про яку говорять: «чіпляє».

«Тримай біля серця» вперше продемонстрували на великому екрані вчора, 12 жовтня, у кінотеатрі «Мир» та приурочили показ до Дня Захисника України.

Читайте також: Втекти від зради на війну: у Вінниці відбулася прем’єра нової військової драми «Тримай біля серця». ФОТОРЕПОРТАЖ

Зйомки першої серії відбувалися у Вінниці, відтак переглядаючи стрічку, мимоволі розумієш, що родина, показана у фільму – може ходити з тобою однією вулицею і такі події у тій чи іншій мірі можуть трапитись із кожним.

Події фільму «Тримай біля серця» розгортаються 2014 року навколо пересічної родини. Сергій Вітрук (пізніше його називатимуть «Вітром») – колишній офіцер, який працює звичайним водієм та терпить знущання начальства. Це те, що його пригнічує та «капає» на мізки.

Його дружина, Надія – молодша за нього на 13 років бізнес-вумен, красива, але вже байдужа до свого чоловіка. Таке собі чергове «кап».

З боку здається, що разом їх тримає лише дитина. 8-річна Зорянка дуже любить тата, який старається завжди бути в курсі її дитячих подій, вони разом готують млинці – мамі робити цього ніколи: вона активно займається розвитком свого «івент»-агентства.

Та одного разу ситуація перестає бути стабільною. Сергій їде у своїй машині, по радіо говорять про загиблих у АТО вінничан. Раптом чоловік бачить свою дружину, яка саме заходила до ресторану зі своїм співробітником – керівником креативного відділу. Сергій спиняє свою автівку, щоб впевнетись, чи то дійсно Надія, у результаті отримує штраф. Кап.

Потім на роботі меркантильний начальник знову «грузить» його роботою. Ще одне «кап» – чоловік «зривається» та звільняється. Вдома йому не вдається поговорити із дружиною «по душах»: вона не зізнається ні у чому. Сергій йде з дому, випиває з другом. Кап.

Врешті, Сергій, постійно чуючи про втрати у АТО та лаючи самого себе за те, що виходить дарма він вчився на військового, адже зараз працює водієм, вирішує піти служити на передову.

Перш ніж поїхати, він навідує Зорянку. Дівчинка дає йому засушену квіточку. Каже: «Це чарівна квіточка. Тримай її біля серця». Згодом ця квітка рятуватиме йому життя.

Друга серія стрічки розгортається вже в АТО (зйомки відбувались на Калинівському полігоні). Вже там із Сергієм трапляється те, що змінює його життя та життя його родини.


Посеред фільму у кінотеатрі зникає світло. Режисер виходить на середину зали та розповідає глядачам, що серед акторів є справжні АТОвці – зокрема відомі Андрій Гишпаль та Роман Смішний.

  • Деякі ситуації у фільмі ми коригували саме зі слів Андрія Гишпаля, який зіграв роль заступника командира із позивним «Полтава», – говорить Валерій Шалига. – Взагалі в нього позивний «Дикий», але у стрічці він ним «поділився» із актором, який грав його командира. Ми почали вводити Гишпаля в кадр, він поступово настільки влився у все, що потім й сам втілював на екрані те, що бачив на власні очі на справжній війні.

Розповівши ще кілька цікавинок зі зйомок, право розважити публіку режисер передає молодому музиканту, який вийшов із гітарою та при світлі однієї з телекамер заграв кілька пісень «Скрябіна». За годину світло врешті з’явилось і перегляд поновився.

Вже по завершенні кінопоказу вся знімальна група та кілька почесних гостей вийшли на середину зали та подякували одне одному. Глядачі аплодували стоячи.

  • Не хочу нікого образити, – сказав вінницький міський голова Сергій Моргунов, – та мені дуже сподобалась саме гра маленької «Зорянки» (мер потиснув дівчинці руку) – так щиро і з такою душею грати у вісім років… Я вражений.

 

Потім VежА поспілкувалась з кількома глядачами.

Юлія Вотчер, керівниця волонтерського центру «Мольфар», приміщення та інвентар якого також фігурували у фільмі, розповіла:

  • Якісно, реалістично, вчасно. В мене не раз були «мурашки по шкірі». Все справді так. Я щаслива від того, що у стрічці подекуди використовувалися, наприклад, гільзи, які були в нашій організацій, та ще більше від того, що побачила цей фільм. Це справді добре.

Інша глядачка, яка не назвалась, прокоментувала побачене так:

  • Люди звичайні гинуть там, страждають, їх гризе ця війна. А ми тут на мирні території подекуди не можемо справлятися з емоціями. То як тим хлопцям, часто ще майже дітям – на війні?

Після показу сценарист, режисер театру та кіно Віктор Андрієнко, також відомий як «довгоносик», навіть взяв номер телефону в хлопчика, який грав у стрічці, зауваживши, що у того «є всі шанси на світле майбутнє в кіно». На наше питання, чи збирається Андрієнко забезпечити юному даруванню оте світле акторське майбутнє, пан Андрій відповів: «Якщо держава мене не пошле, то я б його до себе забрав. Побачимо».

Сергій Крижанівський, підполковник, службовець військової частини 3028, де частково відбувались зйомки, розповів:

  • Майже місяць ми «жили» цими зйомками, бо й наші хлопці знімались в другорядних ролях, і сюжет сам нам близький, бо значна частина наших військовослужбовців на той період саме перебувала у зоні АТО. Фільмом вражений, навіть не думав, що буде так.

Також нам вдалося поспілкуватися із головним героєм стрічки – Ігором Волковим. Ми дочекалися, поки актор роздасть з кілька десятків автографів та підійшли до нього – трохи змученого та як виявилось – трохи здивованого своїми ж почуттями.

Родина Вітрука у фільмі

Як Вам було бачити вперше на великому екрані таке кіно та ще й за своєї участі?

  • Взагалі, я не звик отак одразу говорити про побачене, – знітився актор. – Мені треба все збагнути, «переварити». Перше враження – я захопився, що для мене ну зовсім не властиво. Як актор, режисер, я трошки по-інакшому на все це дивлюся – на кіно, вистави. А тут я справді захопився, мене емоційно «прорвало», я здивований своїй же реакції.

А чи «давалася» Вам одразу ця роль? Все ж в першу чергу сюжет важкий емоційно.

  • В мене дуже багато питань до себе в цьому фільмі, дуже багато. Але гра акторів та загалом те, як ми усе це робили – найважливіше, ті емоції, які були під час зйомок – зробило всю справу. І знову ж, я вражений своїми колегами по знімальному майданчику.

Поза кіно, Ви були якимось чином причетні до військової справи?

  • Можна і так сказати. В нас громадська організація з 2014 року, «Український легіон» – це територіальна оборона Києва. Ми згуртувалися і саме там отримали серйозну військову підготовку, яка мені й допомогла під час зйомок цього фільму.

Посеред інтерв’ю у кінотеатрі знову зникло світло. Глядачі, журналісти та вінницькі представники влади при світлі своїх телефонів почали спускатися до виходу.

У майже повній темряві ми ще трохи поговорили із актором, який дивується собі самому, й також покинули приміщення кінотеатру.

Які можна підбити підсумки? Якщо ви раптом вагатиметься – йти до кінотеатру на стрічку «Тримай біля серця» чи ні – йдіть. Адже це саме те кіно, про яке думаєш ще довго і реакція на яке дивує. Навіть саму знімальну групу.

Фото Андрія Завертаного та автора

   

     

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.