Оновлено: 28 Травня 2020, в 02:06
Наприкінці квітня Уряд оприлюднив програму виходу з карантину. Вона розрахована на декілька етапів та має певні передумови до впровадження. Однак, здається, чимало українців вірять, що вже ніщо не завадить розпочати згортання карантину за тиждень.
Вже сьогодні Кабінет міністрів повідомив, що карантин продовжать до 22 травня, але з 11 травня влаштують певні пом’якшення обмежень.
Якщо все складатиметься добре і в Україні стрімко не зросте кількість хворих на COVID-19, вже з 11 травня можуть розпочатись послаблення карантину. Так, на першому етапі, зокрема, планується зняття обмежень з парків, скверів та різних зон відпочинку, окрім дитячих майданчиків. Дозволять працювати частині об’єктів індустрії краси та тренування у командних видах спорту. Зможуть відкритись кав’ярні, щоправда поки лише з обслуговуванням на виніс та на літніх майданчиках, а також деякі інші заклади та установи.
До речі, певні салони краси та косметологи вже розпочали попередній запис з 11-12 травня, а деякі кав’ярні анонсують оновлене меню. Містяни, здається, вирішили припинити карантин раніше, ніж це ухвалить Уряд і вже гуляють містом без масок на обличчях.
Ми ж поцікавились у декількох вінничан (і розповіли самі), які у них плани на перший день «свободи», коли карантин пом’якшать, або й зовсім припинять, чого їм найбільше бракує нині й чи змогли певні обмеження якимось чином змінити їхні життя.
Просимо й вас також поділитись з нами своїми планами та враженнями від карантину у коментарях!
*
Дар’я Гоц
авторка
З чого складався ваш звичний день до карантину? Для прикладу, я майже щоранку купувала капучіно й першими людьми, з якими я починала говорити, були баристи однієї з кав’ярень у центрі міста. Далі я забігала в офіс, працювала, обідала, знову працювала, пила каву, а після роботи могла зустрітись з друзями, щоб прогулятись у парку чи кудись сходити.
У найперший день, як тільки буде можливо, я обов’язково піду за кавою. Просто тому що зараз це вже ніби певний символ спокою – у мене все ще є робота, є можливість купити напій та в світі все спокійно саме настільки, аби маленькі кав’ярні могли працювати.
Ще обов’язково обійматимусь з усіма знайомими, яких побачу, незалежно від рівня нашої близкості. Можливо, навіть торкатимусь свого обличчя просто на вулиці, майже не думаючи про те, а чи достатньо я напшикала антисептика. Обов’язково зустрінусь з батьками та друзями й ми говоритимемо про що завгодно, тільки б не про коронавірус та карантин. Можливо, ми всі будемо навіть без масок.
Хоча насправді я вже навіть встигла звикнути до карантину. Зранку тепер нікуди не поспішаю, головне прокинутись хоча б за декілька хилин до того, як потрібно розпочати працювати і вчасно відкрити ноутбук. І якщо раніше журналісти ледь не щодня ходили на різні прес-конференції та брифінги, то тепер дивитись звернення від представників влади та різних установ можна просто з кухні, сидячи у халаті. Насправді я не знаю нікого з колег, хто б так дійсно робив, але чомусь приємно усвідомлювати, що така можливість у нас поки що в принципі є.
*
Тетяна Рулла
вчителька іноземних мов
Я репетитор англійської, орендувала офіс та мала уроки онлайн. Коли почався карантин, поїхала до батьків. У зв’язку із карантином закрили садочки, а моїй донечці лише два роки тому працювати онлайн, коли поруч допитлива малеча, було вкрай важко.
Я запропонувала решті учнів перейти на онлайн, хтось погодився відразу, хтось пізніше, а хтось не погодився взагалі, але це їх право. В селі карантин не відчувається. Тут немає торгівельних центрів, кінотеатрів, кав’ярень і тому немає відчуття, що тобі туди заборонено йти. Люди працюють на городах, ходять по вулицях та до сусідів у гості. Ми теж гуляли, робили пікніки, тому тут свободи під час карантину було більше, ніж у Вінниці до карантину.
Але до такого ритму та розкладу справ я не звикла. Я вже страшенно скучила за можливістю зустрічатися із друзями. Попити кави у маленькій та затишній кав’ярні або зустрітися з друзями ввечері у кафе, поговорити, повеселитися та потанцювати. Ми не так давно відкрили для себе квест-кімнати, аж тут карантин. Тому чекаю закінчення карантину з нетерпінням.
Не все після карантину буде як раніше. Принаймні у мене точно. Я закрила офіс, бо три місяці карантину та 3 місяці літа мені не «витягнути». Але це на краще. Тепер я працюватиму лише онлайн та матиму більше часу на спілкування із сім’єю. Але найбільше я чекаю відновлення руху міжміського транспорту. Власного авто у нас немає, тому для мене це не лише можливість пересуватися, але і відчуття свободи. Під час карантину для кожної поїздки доводилося винаймати авто. Ми любимо спонтанні поїздки та візити й дуже чекаємо на їх відновлення. У нас заплановано дуже багато візитів.
*
Ярослав Інгульський
фрілансер
Перше, що я зараз хочу зробити після завершення карантину – це піти в улюблену кав’ярню. Побачити бариста, друзів, знайомих… Зазвичай я люблю працювати у кав’ярнях, для мене це чи не ідеальний коворкінг. Та в перший день, коли це стане можливим я буду просто насолоджуватись спілкуванням, кавою і продовжу писати книгу.
Для когось можливо це прозвучить дивно, але я скучив за звичною для центра Вінниці метушнею. Мене це надихає і мотивує, я бачу, як усе вирує і саме цього мені зараз, під час карантину, не вистачає. Такий рух, для мене – життя. Тому з дня в день бачити Вінницю напівпорожньою дещо не звично.
Якщо ж говорити загалом, то ми бачимо, що у багатьох країнах суспільство більше зосереджене не на генерації чогось нового, а на споживанні. Сфера розваг до пандемії була, як ніколи розвинута – кінотеатри, клуби, ціла гамма закладів харчування, ігровий бізнес, туризм, концерти та фестивалі. І це дійсно круто! Та мені здається в якийсь момент люди почали забувати про самих себе, про свій внутрішній світ. Тож я надіюсь, що ця нетривала самоізоляція змусить людей заглянути всередину себе і нагадає не лише про відсутність розваг, а й про можливість генерації чогось нового і корисного кожним із нас.
*
Олеся Яненко
журналістка
Після карантину ми з друзями запланували поїхати на Вишенське озеро та подивитися, як заходить сонце. Ми обов’язково запасемося бюджетними тістечками, булками та вафельним тортиком у «Витребеньках», сядемо на нарешті доступний трамвай (якщо пощастить – на новий, вінницький!) і вирушимо в нашу чергову, але вже особливу міську подорож. Кататися на трамваях, їсти з «Витребеньок», а ще – зустрічати «усіх своїх» в «Синьому кактусі» – саме так я уявляю свої перші дні у Вінниці, що оживає.
*
Катерина Мацієнко
менеджерка освітніх проектів департаменту маркетингу міста та туризму ВМР
Якщо життя після карантину існує, то воно дуууууже насичене.
Треба усюди сходити, купу всього зробити, усе скуштувати, десь побувати, ще десь побувати, до усіх піти в гості й це тільки незначна частина планів. Дуже швидко на зміну думкам, як це буде кльово, приходить панічне: як все встигнути й куди бігти спочатку. Мене не назвеш інтроверткою і любителькою сидіти вдома, але я настільки звикла до карантинної «тиші», що тепер не знаю, як жити інакше.
Ви не подумайте, я теж всією душею ненавиджу цей карантин. Я дуже страждала, але призвичаїлася до цього ліниво-організованого ритму. І якби не речі, сум за якими сильніший за затишну звичку залишатися вдома, я б певно так і продовжила свій карантин, після того як наш спільний карантин скінчиться.
Якщо уявити собі ідеальну післякарантинну історію, то найперше, що я зроблю, це викину цю нестерпну маску, до якої я ну ніколи не звикну. Потім громадським транспортом, за яким я ні краплі не сумую, поїду до рідних, за якими сумую просто неймовірно. Їстиму мамин суп і якийсь торт, гратиму з племінниками в настільні ігри, реготатиму, гладитиму кота. Оце буде «тусіч». Дуже важливе місце в моєму серці разом з котом і рідними займають друзі. Як же я хочу зустрітися з найближчими, стандартно скаржитися їм на життя, пити вино, слухати їх сміх і багато обійматися. Також, хоч мій домашній офіс безперечно крутіший за офіс Google, мені так сильно не вистачає колег.
В моїх післякарантинних мріях ми дуже продуктивно працюємо, ходимо в обід пити смачну каву, жартуємо з усього на світі й не можемо розпрощатися одне з одним, коли вже далеко за 18:00. Як тільки ці справи першої необхідності й кілька походів в улюблений бар будуть реалізовані, я плануватиму подорож. За кордон поки що не сунусь, буду умнічкою і розвиватиму внутрішній туризм. Поїду в якесь класне місто і багацько там гулятиму, доки такі ж умнічки, як я, відкриватимуть для себе прекрасну Вінницю. Сподіваюся світ витримає цей післякарантинний ритм, бо він буде шалений.
*
Тетяна Олійник
студентка
Весь карантин я проводжу за містом, у приватному будинку. Без проблем можу прогулятися до річки, до лісу. Шалено скучила за Вінницею, тому в перший день «свободи» (який полягає в тому, щоб пустили міжміські маршрутки) поїду в місто і пройдуся улюбленими місцями. Наодинці чи з друзями – неважливо. Нароблю фотографій у більш урбаністичних умовах, ніж поля й садки, щоб розбавити свою стрічку в Інстаґрам. Заберу в майстрині сертифікат на тату, який онлайн подарувала подрузі ще півтора місяця тому. І обов’язково пошоплюся на секонд-хендах, декілька днів тому зрозуміла, що скучила навіть за цим. При тому, що до карантину страшенно не любила походи з подругами на секонд.
Обов’язково пройдуся від центру Вінниці до кінцевої зупинки пішки, дуже люблю цей маршрут через усю Київську. І повертатимусь додому на останній маршрутці – скучила за моторошним шляхом додому пізно ввечері. Друзям пообіцяла, що як тільки побачу їх уперше після карантину – забризкаю антисептиком.
Навчальний рік в університеті ми закінчили дистанційно, склали сесію. Залишилася лише практика на радіо. Хотілося б її пройти влітку, та маю сумніви, що нам дозволять. Взагалі, щоліта я подорожувала різними містами України. На цей рік були в планах Ужгород, Луцьк та Херсон. Буду щаслива, якщо вдасться побувати хоча б в одному місті.
Ще у жовтні минулого року купувала квитки на концерт улюбленого гурту, який мав бути в березні. Його вже двічі переносили. Дуже сподіваюся, що потраплю на нього в найближчі місяці. Також шукатиму роботу на літо. Таку, щоб побільше спілкуватися з людьми. Онлайн мені вже набрид.
*
Андрій Качор
головний редактор Vежі
Перший день після карантину буде сонячним. Можливо він буде навіть спекотним, але мені хотілося б, аби було десь +26.
У перший день після карантину я нарешті вип’ю кави на відкритій терасі в кав’ярні десь біля Вежі. Буду дивитися, як поруч за столиками їдять піцу, а в десяти метрах грають вуличні музиканти. Якщо це буде вихідний – ми підемо кудись із сім’єю, можливо поїдемо в інше місто, просто сівши в потяг.
Ми зможемо з сином нарешті сходити на стадіон, діти повернуться на свої надувні батути, гойдалки і в іграшкові магазини. Баристи стануть за свої кава-машини, бармени – за свої бари, музиканти на своєї сцени, туристи – біля Вінницького фонтану. Якщо це буде робочий день – ми нарешті всі разом зустрінемося в офісі, і може навіть якось відсвяткуємо. Але найперше – будемо досліджувати і фіксувати, а потім писати «як Вінниця зустріла перший день після карантину. ФОТО, ВІДЕО».
В перший день після карантину відразу з’явиться купа мемів про «перший день», політичних заяв та урочистих привітань. Може десь навіть червону стрічку переріжуть.
Але за всіма прогнозами цей день має бути сонячним і веселим.
Зрозуміло, що всі ці послаблення відбуватимуться поступово і в нас не буде конкретного «дня перемоги» над карантином. (але це не точно, і я не особливо здивуюсь, якщо в уряді щось подібне вигадають). А от що точно, це те, що вже в перший день після карантину ми трішки сумуватимемо за карантином.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.