В “Музеї Вінниці” опублікували статтю директора музею Олександра Федоришена, присвячену особистості вінницького шляхтича, державного діяча Речі Посполитої Михайла Кропивницького, на честь якого названо одну з вулиць середмістя. Як зазначають в музеї, впродовж свого існування вулиця шість разів змінювала свою назву і тричі йменувалася саме на честь Кропивницького.
Як йдеться в дописі опублікованому на Facebook-сторінці “Музею Вінниці”, роки народження і смерті Михайла Кропивницького невідомі. Втім, завдяки низці документів, історики можуть відтворити життєвий шлях Кропивницького, а також більше дізнатися про побут періоду XVI-XVII століть.
– Він був сином шляхтича Северина Кропивницького, брацлавського земського писаря, дідича села Комарова (нині Вінницький р-н Вінницької обл.) та державця с. Шкуринці, яке вінницький староста Юрій (Єжи) Струсь на чолі загону чисельністю 2 000 осіб силою відібрав у їхньої родини шляхом збройного нападу 8 березня 1582 р. До речі, скарга Северина з детальним описом збитків, завданих родині Кропивницьких під час так званого “наїзду” на Шкуринці, є унікальним джерелом шляхетського побуту кінця XVI століття. Окрім того, у ній йдеться про п’ять викрадених “шабель пахолчих, барвених … роботи Вінницької”, що підтверджує факт існування у тогочасній Вінниці центру цехового виробництва холодної зброї, – зазначено в публікації.
Зі статті відомо, що протягом декількох десятків років (1616 – 1640 рр.) Михайло Кропивницький займав статусний шляхетський уряд підсудка Брацлавського воєводства, виконуючи таким чином обов’язки помічника судді земського суду, а в разі потреби – замінюючи його.
– Це була виборна посада, що затверджувалась королем зі списку кандидатів, наданого місцевою шляхтою. А в проміжку між 1613-им та 1635-им роками він п’ять разів (за іншими даними – вісім) представляв Брацлавське воєводство на сеймі Речі Посполитої. Будучи палким поборником конфесійних прав православних, у 1629 р. вінницький шляхтич став одним з авторів тексту сеймової конституції про погоджувальний церковний собор між православними та прихильниками унії, який, на жаль, не виправдав покладених на нього надій щодо релігійного порозуміння та можливого об’єднання східних християн на українських теренах, – йдеться в статті.
Згодом, у 1632 р., Кропивницький увійшов до складу сеймової комісії разом із трьома земськими послами, двома сенаторами та майбутнім польським королем Владиславом IV.
– Розроблений комісією документ “Статті заспокоєння руського народу” був величезним досягненням української православної шляхти: було легалізовано статус православної церковної ієрархії, прихильникам східного обряду дозволено фундувати нові собори та монастирі, засновувати церковні братства, друкарні та школи, офіційно гарантувалось право вільного переходу з унії на православ’я та навпаки. Після обрання Владислава королем та складення присяги на виконання всіх статей ухваленого акту від імені православних Речі Посполитої за “розумно розглянуті наші просьби і справедливий їх розсуд” подяку йому склали два делегати: майбутній митрополит Петро Могила та його товариш і брат по вірі Михайло Кропивницький, – зазначено в статті директора “Музею Вінниці”.
Олександр Федоришен в своїй роботі підкреслює: вінницький слід урядника важко переоцінити. Так, за його сприяння у першій половині XVII століття місто отримало цілих два православних монастирі: у 1616 р. Кропивницькі фундували Вознесенський братський чоловічий монастир (згодом при цій обителі кілька років функціонував відкритий Петром Могилою колегіум у статусі філії Київської академії), а в 1635 р. за власні кошти Михайло наділив міську парафію св. Марії земельними угіддями, перетворюючи її на жіночий монастир Благовіщення (спадкоємцем тієї фундації нині є діючий жіночий монастир Святої Трійці в містечку Браїлів).
– На честь Михайла Кропивницького в 1910 р. з ініціативи керівника археологічної комісії при Вінницькій міській управі, отця Івана Шиповича була перейменована вулиця навпроти костелу Діви Марії Ангельської, що в історичному центрі міста. До цього її називали Монастирським провулком. Після початку радянської окупації у 1921 р. вулиця стала Комуністичною, у 1941-му – знову Кропивницького, а за три роки – вдруге Комуністичною. Вже після відновлення Незалежності, у 1992 р. Вінницька міська рада повернула їй історичне найменування – вулиця Кропивницького. Через відсутність у назві імені вінницького шляхтича, багато хто вважав, що вулицю названо на честь одного з корифеїв українського театру Марка Кропивницького, – підсумовується в статті.
Ілюстративне фото – Миколи Геркалюка з Facebook-сторінки “Музею Вінниці”
Дякуємо!
Тепер редактори знають.