Невеликий будинок у селі Стіна, що у Томашпільському районі, громадська організація придбала близько чотирьох років тому.
Коштував будинок разом з територією приблизно 10 тисяч гривень, щоправда, на те, щоб привести до ладу документи, довелось витратили ледь не вдвічі більше.
Юрій Степанець, який очолює громадську організацію «Наше Поділля», розповів, як село на Вінниччині зробити відомим для іноземців, проводити там рок-концерти та вчити волонтерів з різних країн реаліям українського сільського життя.
– Ми подумали, що хочемо там будувати екологічний центр. Ми його так і назвали «Екологічний центр «Стіна». Ідея була така, щоб робити там місце зустрічі сільської та міської культур.
Протягом цих років активісти громадської організації перетворили старий будинок в еко-хатину, куди запрошують волонтерів з різних країн. За словами Юрія Степанця, за ці роки Стіну для себе відкрили гості з Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Австрії та інших країн.
Поки ми їдемо до Стіни мальовничими селами й вже дещо менш мальовничими дорогами, Юрій Степанець розповідає, що спершу у селі недовірливо поставились до нових мешканців. Перш ніж придбати хатину, активісти приїздили у село та хотіли прибирати на старовинному кладовищі. Розповідають, що там можна знайти поховання з 17 сторіччя.
– Найбільше здивувався сільський голова, коли до нього прийшли й кажуть, що хочуть на цьому старовинному цвинтарі щось зробити, якісь дерева викорчувати, ще щось. А він каже: «Та нє, йдіть на наше, на нове прибирати!»
Хоча місцеві мешканці ще не надто охоче долучаються до активностей у селі, як того хотілося б волонтерам, але вже й не так недовірливо ставляться, як було спочатку.
– Ми приїхали, а у нас ні родичів, нікого там не було. Ми просто такі чуваки, які просто кілька разів приїжджали, нам просто дуже подобалось і ми вирішили придбати хату. І коли ми ту хату придбали, то люди почали думати, що штунди якісь завелись у селі. Ну, і що ж то таке? То ми посвятили хату у місцевого священика, випили горілки з сільським головою, зібрали бібліотеку (досить круту, до речі) і комп’ютери для сільського клубу. Ну, і нас прийняли туди. Ладно вже, кажуть, – розповідає Юрій Степанець, сміючись.
Придбаний будинок у Стіні був у дуже поганому стані та потребував ремонту. Юрій Степанець розповідає, що щось вони робили власними силами, для інших робіт – наймали людей.
– Будинок у нас теж непростий. У ньому жила ворожка чи ця жінка, яка викачує яйцями чи щось таке. Такий у нас цікавий будинок. Не знаю чи вас це вразить, але мене вразило: до 2002 чи 2004 року там жили люди в тому будинку, сім’я з дитиною, й у них там була земляна підлога. Жили так люди в селі. Якщо у 2002 році молода сім’я була в такій хаті, то я підозрюю, що є ще в селі хати, зокрема старших людей, де є земляна підлога. Тому перше, що ми зробили – підлогу.
ЕКО-ЦЕНТР
Сама еко-хата не здається дуже великою. У ній декілька кімнат, кухня та ще одна, у якій переважно лише зберігають речі. Мешкають всі у наметах поряд із будинком. До речі, будинок розмальований руками іноземних волонтерів.
Життя в еко-центрі майже без зв’язку зі світом за межами села. Звісно, спробували провести інтернет, однак зазначають, що wi–fi “досить умовний”. Але поряд із будинком є «важливий горбок» – місце, де можна «спіймати» мережу та подзвонити.
За декілька років у Стіну неодноразово приїжджали волонтери з різних країн, а тому місцеві мешканці вже встигли звикнути до звучання різних мов. Вчили іноземців у Стіні й типово українському сільському життю. Наприклад, як правильно підмастити хату.
– Ми там різні екологічні експерименти робили. Одного разу у нас був табір і ми вчилися у сільської культури екологічного будівництва. Приїхали до нас жінки з сусіднього села і розказали, як правильно мастити хату. Тобто треба пісок, глини, конячого навозу, все це розмішати у правильних пропорціях, підмастити й потім побілити. Це дуже було прикольно, коли молода дівчина з Нідерландів й ще одна з Франції пішли до коня, принесли це гівно та одна на одну дивляться, що це ж треба місити. Але робили.
Аби дещо полегшити побут волонтерів, вигадали варіант «екологічного туалету», який мав бути дешевим та простим у використанні. Активісти вирішили, що замість води можна використовувати тирсу.
– В селі є купа класних речей: зелено, повітря, атмосфера, є купа всього кльового. І ще є купа всього не кльового, і як на мене одна з найгірших речей яка є в селі – це побутові умови. Зокрема, така здавалося б непомітна річ, як туалет. В селі він виглядає особливо прикольно. При чому саме український варіант обов’язково ще має цікаві аромати.
Проводити якусь каналізацію у селі складно, а просто взяти якусь тирсу і використовувати – теоретично простіше. Ясно, що старших людей це навряд переконає, але молодь може трохи покращити свій побут.
Одним з екологічних проектів, які «Наше Поділля» створили у Стіні стала VERETA. Детальніше про це ми писали у матеріалі:
Як взяти в оренду село
Волонтери, які приїздили у село, також ділились з місцевими мешканцями своїми знаннями. Зокрема, проводили тренінги про поводження та правильну утилізацію побутових відходів, енергоощадність тощо. Спільно з мешканцями село організовували фестиваль досвідної освіти та дослідження традиційної культури.
– Ми також займалися промоцією села Стіна. Робили день Стіни у Вінниці, а у 2018 році у нас був рок-концерт у селі з французьким рок-гуртом BROC, – продовжує Юрій Степанець.
– У нас була волонтерка Ноемі, яка придумала цю ідею, звернулась до якогось французького фонду, щоб зробити таке турне одного рок-панк-гурту. Вони їздили та мали виступи в Одесі, Вінниці, Стіні та Ворошилівці. Це було щось! Один з кращих рок-концертів, на якому я був, чесно. Це було так атмосферно! Прийшли місцеві, прийшли люди з інших сіл, молодь. Не всі, звісно, зрозуміли ідею рок-музики, але то таке. Було весело, тричі вибивало світло, поліція з автоматами приїздила. Просто так приїздили, у них така служба. Але вони були з автоматами й це теж було цікаво.
Насправді, «Наше Поділля» має певний досвід з проведення різних публічних заходів та концертів. Зокрема, з 2005 по 2010 вони влаштовували рок-фестиваль МузЕнтропія, на який запрошували як відомі гурти, так і молодих виконавців. Все для того, щоб просувати нову українську музику.
– З 2007 по 2009 рік ми були місцевим партнером фестивалю Подільські Шешори або Арт-поля. По документах це був наш фестиваль. Ми тоді навіть ціле село Воробіївку взяли в оренду, щоб провести фестиваль. Це був єдиний варіант, як на той момент можна було провести open air за гроші. Тобто, що людина платить гроші й тоді приходить, тому що інакше по Конституції у нас написано, що кожна людина може бути де хоче, якщо це публічна територія. То ми придумали таку ідею з сільською радою, що як громадська організація беремо в оренду на три дні певну частину села, але там воно було майже все.
*
Юрій Степанець додає, що мешканці села стали відкритіші й часто приходять, коли в Еко-центр приїздять активісти чи волонтери. У самому селі дуже тихо, чути лише птахів та собак, які спершу недовірливо поставились до журналістів Vежі. На вулицях села майже не видно, а пейзажі справді зачаровують – високі пагорби, багато зелені та каміння, яке використовують для всього – будівництва хат, огорожі, навіть викладають камінням межі городів. За словами Юрія Степанця, місцеві мешканці відчувають, що живуть в особливому місці й пишаються своїм селом (зрештою, не кожне село має свою Замкову гору?).
– Слухайте, тут був Рай, – жартуючи розповів нам місцевий мешканець Микола, якого ми зустріли поблизу Еко-центру. – Тут Адам з Євою жили і їх вигнав Господь, але земля лишилась. А потом десь взялися ми тут.
«Наше Поділля» ще має чимало планів, які можна буде реалізувати у Стіні. Звісно, продовжать роботи з розбудови еко-хати, запрошуватимуть волонтерів та намагатимуться зробити Стіну відомою якомога більшій кількості людей.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.