З гірською гарматою та панцирним автомобілем, в одностроях українських вояків сторічної давнини та з гвинтівками вінницькі історики влаштували урок живої історії для студентів педагогічного університету.
Сьогодні, 26 вересня, в стінах Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського відбувається наукова історико-краєзнавча конференція, яка присвячена 100-річчю Перших визвольних змагань. Втім, розпочалась вона не з наукових доповідей чи дискусій на історичну тематику, а з уроку живої історії від фахівців Центру історії Вінниці.
Близько дев’ятої ранку на території ВДПУ з’явився панцирник “Петлюра”, поряд з яким, незважаючи на дощ, співробітники Центру складали гірську гармату системи Дангліза-Шнайдера. Трохи згодом почали сходитись студенти університету, які не зовсім розуміли чого чекати. Багато хто обговорював панцирник і цікавився чи саме такі автомобілі застосовувались на полях Першої світової війни і чому броня така тонка.
Свій перший урок живої історії фахівці Центру влаштували ще восени 2017 року в школі № 23.
– Ми вирішили просто прийти в одностроях і трохи поспілкуватись з учнями. Пізніше були різні варіанти таких уроків: може бути, коли ми їдемо з технікою чи без неї в школи Вінниччини чи в інші регіони, в університети. Станом на даний момент влаштували вже більше тридцяти уроків живої історії, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.
Урок на території ВДПУ розпочався з опису одностроїв та більш детального опису техніки – гармати і панцирника. Одягнені як вояки Легіону Українських Січових Стрільців, Дієвої Армії УНР та Української Галицької Армії Олександр Федоришен, Максим Грибінник та Сергій Гула відповідно розповідали про те як і ким була створена гірська гармата, як британські панцирники потрапили до українського війська, а також про гвинтівку Мосіна і карабін системи Манліхера.
Проект гармати був створений грецьким інженером Данглізом ще в 1893 році. В 1905 році французька фірма “Шнайдер” спроектувала лафет (основа для кріплення самої гармати) гірського типу та розробила робочий прототип вже гірської гармати. Наступного року її вперше випробували, а в 1909 році гірська гармата системи Дангліза-Шнайдера з’явилась на озброєнні Російської імператорської армії. Саме звідси вона потрапила до українського війська. Серед іншого, під час Перших визвольних змагань, гірську гармату застосовували в січні 1918 році для придушення “червоного” бунту на київському заводі “Арсенал”.
– Завдяки нашому досвіду військово-історичних реконструкцій ми можемо поділитись із слухачами інформацією про те, як це жити в цьому образі, що ти відчуваєш, одягаючи тогочасний одяг. Це багато таких побутових речей про які ти не прочитаєш в книжках. І все це залишає у слухачів відбиток, тривкий спогад про дану тематику і про якусь конкретну подію, про яку ми розповідаємо, – каже Олеся Коваль, яка вже традиційно виконує роль сестри-жалібниці.
Тих студентів, які не зацікавились історією артилерійських та моторизованих підрозділів українського війська 100 років тому, не залишила байдужими остання частина уроку – постріли з гвинтівок та гармати. Власне, це й було однією з головних причин чому урок живої історії відбувався під відкритим небом. Спершу Олександр, Сергій та Максим влаштували урочисту сальву (залп, салют) з гвинтівок. Наступною була гармата. Всіх присутніх одразу попередили, що потрібно або закрити вуха, або широко відкрити рота, адже на університетському подвір’ї, з усіх сторін оточеному будівлями, звук пострілу значно підсилюється.
Найбільше захвату у студентів викликав третій постріл з гармати, який був присвячений саме їм.
– На честь факультету історії, публічного управління і права- вогонь! – вигукнув Олександр Федоришен, викликавши хвилю овацій.
– Матеріальна культура сильно полегшує спілкування з аудиторією. Особливо, коли це молода аудиторія. Коли ти працюєш зі старшими людьми, то доводиться говорити про асоціації з радянськими фільмами, проговорювати, що окремі загальновідомі факти насправді є вигадками і все таке. З молоддю значно простіше: десь згадуєш комікс “Воля”, десь українську Залізну людину (генерал Олександр Удовиченко – авт.), десь і пожартувати можна, – описує уроки живої історії Олександр.
По завершенню вуличної частини уроку студенти та викладачі одразу ж вирішили скористатись можливістю і зробити фото на пам’ять з реконструкторами. Після цього урок живої історії продовжився вже в аудиторії, безпосередньо під час наукової конференції.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.