Життя під час пандемії: вінничани про карантин, роботу та надії. ФОТО, ВІДЕО

Оновлено: 20 Травня 2021, в 19:09

Неможливо знайти людину, на яку б жодним чином не вплинула пандемія та карантин. Від флористів до туристичних агенцій, від кав’ярень до барів, від театрів до громадського транспорту: карантин вніс свої корективи у життя кожного, незалежно від специфіки роботи.

Ми поспілкувалися з вінничанами про те, як змінились їхні життя за декілька тижнів, для кого карантин виявився можливістю тимчасової відпустки, у кого стало більше роботи, а хто втратив доходи й не знає, що робити далі.

Серед наших співрозмовників є кур’єр служби доставки, флористи, засновник туристичного клубу, водії громадського транспорту й контролер, акторка театру, власники кав’ярні та бару, а також завідуюча аптекою. Вони розповіли про свої переживання, переваги та недоліки карантину, а також про те, як кожен з нас може допомогти їм та одне одному пережити цей час.

Розпочнемо з тих, кого бачимо найчастіше – водіїв громадського транспорту. Наша команда прийшла на Привокзальну площу близько 9 години ранку, яка всім здалась незвично порожньою. Дійсно, на вулиці були люди й чимало навіть без масок (зйомка відбувалась ще до запровадження жорсткішого карантину – авт.), однак все одно площа не була такою ж гамірною, як раніше, а на зупинках транспорту майже не було пасажирів.

«І скандали, і прокльони…»

Біля стоянки муніципальних автобусів помічаємо двох водіїв й просимо розповісти про те, як карантин змінив їхню роботу та життя. Один із водіїв, поглянувши на годинник, радісно повідомив, що йому вже час їхати, тому з нами залишився другий водій – Володимир Зав’ялов.

Через карантинні обмеження, у громадському транспорті тепер можуть їздити не всі. По-перше, є обмеження за кількістю пасажирів. По-друге,  допускають у салон лише тих, хто має завірений у транспортній компанії наказ про необхідність доїхати на роботу. Запитуємо Володимира Зав’ялова, чи стало працювати легше. У відповідь він зітхає.

– Обурюються, що не беремо їх. Пенсіонери звикли раніше їздити по своїх пенсійних посвідченнях, а зараз ми вимагаємо додаткову бумагу з мокрою печаткою. І скандали, і прокльони, і що хочете почуєте… Набагато важче і складніше. Морально важко, бо люди (і їх треба зрозуміти) хочуть їхати. Ми розповідаємо, що поряд, де ви живете, є магазин і для чого вам їхати в місто, якщо у вас біля дому за 200 метрів є магазин. Звикла он пенсіонерка, що вона їздить постійно. «А мені треба», — каже.

Працює він без кондуктора й розраховує пасажирів за проїзд самостійно. Розповідає, що після кожного кола на кінцевих зупинках приходять працівники, які займаються санітарною обробкою транспорту. Вони миють підлогу та поручні у салоні.

 

– Таке сталося — карантин, та й ми мусимо підкорятися тому, що потрібно. Хімією обробляти (салон — авт.) й все інше.

Водії  також щотригодини повинні змінювати свої захисні маски та рукавички.

– Намагаємось. І людей змушуємо одягати маску. Один заходить, я кажу йому: «Маску вдінь». Ну, ніби одягнув, а потім пішов на середні двері, встав там і зняв маску. Один сидить біля мене й показує, що «я з поліції». Кажу, що такий самий, як і ти «з поліції». То я що, винуватий, що він маску зняв? Кричу йому, щоб одягнув. Виходить і знову зняв. Ось це так воюєш. Цілий день так…

Щоправда, є у карантині й перевага — на дорогах міста стало менше автомобілів, тому керувати громадським транспортом водіям стало легше.

Свого колегу підтримує й водій тролейбуса Олександр. Розповідає, що у нього також трапляються скандали з пасажирами, однак намагається реагувати на це спокійно: «Деякі розуміють, деякі матюкають. Буває різне». Олександр каже, що працювати в таких умовах йому не страшно.

 

– А чого боятися? Нехай ходить (вірус — авт.). Ми вже це пережили. Атипову пневмонію пережили й це теж переживем. Я сподіваюсь, — додає.

«Тут по совісті треба робити, розумієте?»

Щоб деяким чином полегшити роботу водіїв громадського транспорту, на окремих зупинках стоять контролери та перевіряють наявність у пасажирів спеціальних перепусток для проїзду. Про свої враження від такої роботи нам розповів Іван Володько.

Іван Володько розповідає, що до карантину шукав «зайців» у транспорті, а тепер потреби у такому контролі немає. Тепер він вісім годин стоїть на одній зупинці та перевіряє наявність спеціальних перепусток у пасажирів.

– Мені на одному місці стояти трохи незручно, буває, на ноги дає. І тут потік людей дуже великий. З кожною людиною говориш і ти ж не знаєш чи вона здорова, чи переносить.

Як вам сказати чи страшно? Звик просто. Якщо вірус захоче вас взяти, то він і вдома вас візьме. Треба працювати. Якщо не буду тут стояти, то уявіть, що буде з транспортом. Зараз тут стане 10 чоловік і кричатимуть до водія, що хочуть їхати. Буде затримка і черга буде… Як у перші дні, ви ж бачили, що тоді на зупинках робилось? А зараз більш-менш пусто. Немає перепустки — тоді думайте, як вам добратися чи телефонуйте своєму керівництву. Я вважаю, що це все правильно.

За словами контролера, особливих конфліктів з пасажирами у нього не виникало, хоча поблизу Привокзального ринку завжди багато бажаючих сісти у транспорт. Переважна більшість людей ставиться до нових обмежень лояльно, однак, звісно, не всі. Тому, Івану ще іноді доводиться заспокоювати тих, хто налаштований агресивно та пояснювати, як інакше можна доїхати з базару додому.

– Деякі, звісно, кричать, буянять, «як це ми не поїдемо?». Вони починають кричати дуже… Намагаєшся заспокоїти людину, кажеш, що це ж для їхнього блага зроблено, а не для мене, що того я пускаю, а того ні. Але, знаєте, той, який конфліктніший, він покричить, викричиться й потім зрозуміє. В основному всі йдуть чи пішки, чи на маршрутку, чи таксі викликають.

– Я б краще закрив базари, пустив би менше транспорту саме для тих, хто їздить на роботу, і це було б найкраще. І менше людей було б, і транспорт би не їхав, і люди б не такі злі були. Я вважаю, що з пропусками (у транспорт — авт.) правильно зробили. Люди під час карантину мають вдома сидіти, а не ходити по вулиці й на базари.

– Звісно, треба лояльніше ставитися до всіх і розуміти. Наприклад, комусь потрібно у лікарню поїхати, але перепустки немає. Можна одну людину пустити, якщо бачиш, що терміново потрібно, якщо є направлення до лікаря. Ну, як не пустиш? Тут по совісті треба робити, розумієте? Звісно, не кожного ж пускаєш. Більша частина їздить з перепустками, люди ставляться до цього більш-менш сприятливо. Хто без перепусток, тих, звісно, не пустимо у транспорт, бо ж не можна — карантин.

«Не хотів залишити людей без кави»

Якщо раніше зустрітися з друзями можна було у кав’ярнях чи інших закладах, то тепер для цього необхідно мати доступ до інтернету й користуватися відеочатами. Водночас, якщо певні заклади зовсім припинили роботу, інші шукають можливість хоч щось робити, навіть якщо це не приносить прибутку.

Кирило Сиверчук керує трьома кав’ярнями, які розташовані у торгівельних центрах. Через карантин дві довелось повністю зачинити. Залишилась одна при Універмазі, якій дозволили працювати.

– Не секрет, що відвідувачів стало значно менше, оборот зменшився досить сильно. Напевно, десь у 8-10 разів. Тут ми знайшли спосіб, щоб взагалі не було контакту з людьми. Намагаємось весь розрахунок приймати безконтактно. Повісили QR-код та повідомлення, що карантин і ми нікого не пускаємо. Люди сканують код, відправляють нам у Viber, що вони саме хочуть, ми відповідаємо через скільки часу буде приготовано і виносимо вже подалі від кав’ярні. Забрали всі розхідники, як трубочки, і все, що може бути для контакту з людьми.

На столі поблизу кав’ярні у вільному доступі залишили санітайзер, яким може скористатися будь-хто. Запитуємо, чи не ризиковано його так залишати й чи не забирали.

– Я думаю, що це не так страшно. У нас трохи є його запас. Мені не шкода, якщо хтось підійде, скористується ним та не візьме каву. Це не такий великий удар по нашому бюджету, як карантин, — розповідає, сміючись.

– Насправді ми зараз працюємо або «у нуль», або «в мінус». Я просто хотів залишити цю кав’ярню, тому що знаю, що для багатьох у Вінниці вона є трохи культовою. Не хотів залишити цих людей без кави. У мене ще декілька моїх хлопців бариста, які хотіли працювати й заробляти хоч якісь гроші у карантин. Так, мені довелось відправити більшість людей у неоплачувану відпустку. Думаю, це ні для кого не секрет. Вони мене абсолютно точно зрозуміли. Але ця кав’ярня працює і дає хоча б якісь гроші тим, хто потребує того.

– Зараз заходять люди, які дійсно нас знають. Як бачите, зараз майже ніхто не гуляє. Тому приходять дійсно люди, які нас знають, знають що ми працюємо. Ми навіть організовуємо доставку для тих, хто певну кількість замовляє. Наприклад, на офіс. Але ця праця чисто на ентузіазмі й для того, щоб не «загнутися» вдома. Я пропонував своєму персоналу взагалі закрити кав’ярню, але вони сказали, що хочуть працювати. Я поговорив з перевіряючими, які ходили по Соборній, розказав, яка у нас ситуація, як ми працюємо і запитав чи можна. Вони сказали, що все «окей» і поки не скажуть, що не можна, ми можемо працювати.

Розповідає, що у випадку, якщо карантин продовжать, вони беззаперечно вийдуть «в мінус». Однак наразі він намагається шукати позитив у ситуації, яка склалась. 

– Я можу трохи більше часу провести з дружиною, з собакою, прийти сюди, поговорити з хлопцями. Це не найкраща ситуація для країни в цілому та людей, але я намагаюсь дотримуватись карантину. Намагаюсь сидіти вдома. Мій шлях – це дім, цех (у мене зараз є ще кондитерська), сюди приїхати й подивитися, як у хлопців справи й поїхати додому. Більше я нікуди не ходжу. Навіть з батьками не бачуся, ні до кого не заходжу.

«У нас було 900 літрів пива і що з ним робити?»

Окрім кав’ярень деякі вінничани мали традицію зустрічатися з друзями у барах за келихом крафтового пива чи сидру. На найближчі тижні про це довелось забути, однак бар продовжує працювати «на виїзді». Як змінився формат роботи, попри небажання започатковувати доставку, розповів засновник барів Геннадій Страхарський.

– Перший тиждень (карантину – авт.) ми чекали, сиділи й нічого не робили, але далі змінились певні фактори.

Найбільш кумедний полягав в тому, що буквально у лютому ми вирішили зварити нове пиво, своє, за власними рецептурами. Його ми готували до 17 березня, тоді в нашого закладу День народження і день Святого Патрика. Ми готували таке особливе свято. Гроші було сплачено, пиво зварено і саме в той день, коли вперше запровадили карантин, до нас приїхало це пиво. У нас було 900 літрів пива і що з ним робити? Вирішили, що окей, тепер будемо працювати з доставкою.

– Ми були раніше категорично проти доставки, тому що сприймали нашу справу, як локальний бар й вважали, що потрібно ходити саме у бар, тому що тут отримуєш їжу, напої та задоволення. Нам багато пропозицій робили від кур’єрських компаній, але ми їжу не хотіли доставляти і напої вважали, що якось нудно доставляти, тому що людина вдома сидить і самостійно п’є. Із запровадженням карантину, коли вже не можна працювати на місці, ми подумали, що в таких умовах потрібно вже й з доставкою працювати. Ми працюємо у такому форматі близько тижня. Перші дні були дуже позитивні. Відчувалась підтримка від людей.

До речі, близько 80% замовлень надходить від постійних відвідувачів закладу, яких власники знають особисто. Розповідає, що доходи вже зменшилось приблизно у понад 10 разів. Чи продовжать формат доставки після карантину – ще загадка для самих власників.

– Що буде після карантину — не знаю. Ми все ж фанати такого відпочинку, щоб приходили і тут знайомилися, спілкувалися і куштували напої. Карантин навіть до середини травня для нас – оптимістичний прогноз, тому що ми налаштувались внутрішньо, що це буде набагато довше. Навіть якщо карантин скасують у травні, все одно буде ще місяць-два, коли суспільство намагатиметься увійти в той режим, який був. Ми до цього готові, але подивимось, як станеться.

Карантин приніс також деякі переваги. Зокрема, відсутність відвідувачів показала, де у закладі певні технічні проблеми і що можна виправити. Крім цього, стало зрозуміло, що певним чином недопрацювали з плануванням на рік. За словами Геннадія, вони раніше не думали про такі форс-мажорні ситуації, але вже надалі враховуватимуть різні ситуації.

До карантину взагалі ставиться доволі спокійно та приймає ті заходи, які впроваджують.

– Я не працюю у сфері медицини чи управління, тому лише мушу довіряти тим крокам, які здійснюють. Щодо останніх нововведень, я сподіваюсь, що воно принесе користь.

У мене є певні питання стосовно методів, які запроваджують, стосовно порушення Конституції, це також важливе питання, але сподіваюсь, що воно принесе позитивні результати. В період, коли ми працювали й все було добре, я велику частину життя проводив у барі. Тому мій загальний маршрут дім — бар не змінився, єдине, що пригнічує — думка, що крім бару я більше не можу нікуди піти. А так я все одно приходжу на роботу перевірити чи все працює і немає ніяких проблем.

«Страшно, всім страшно»

Насправді нам здавалось, що аптеки у ситуації, яка склалась, стануть чи не найпопулярнішим місцем відвідування. В одній з аптек, що по вулиці Соборній, зустрічаємо її завідувачку Ольгу Кульчицьку. Вона розповідає, що наші очікування не зовсім відповідають дійсності.

– Зараз відвідувачів практично немає. Люди приходять дійсно тоді, коли вже щось вкрай потрібне. Раніше приходили набагато частіше. Відколи запровадили карантин, то ви ж самі бачите, що в аптеці порожньо. Приходять вже дійсно за необхідними ліками.

До речі, підійти до каси близько не вийде, адже вона огороджена стрічкою. Передбачувано незмінним дефіцитом є захисні маски. На дверях навіть повісили відповідне оголошення, щоб люди дарма не заходили. За словами пані Ольги, масок вони не отримували вже досить давно й навіть свої купували у тих, хто шиє їх самостійно. Наприклад, у співробітниць аптеки маски з білої тканини, на якій вишиті червоні сердечка.

 

– Масок у нас немає. Їх ми, на жаль, так і не отримали, тому що закупити маски у постачальників можливості немає. Маски у нас ще були по 2 гривні до карантину і з того часу ми їх вже ніде, у жодного постачальника зловити не можемо. У нас самих, бачите, всі маски шиті. Це не аптечні. Антисептики є, рукавички є, гліцерин та хлоргексидин є, парацетамол теж є.

Запитуємо, чи стало працювати легше через зменшення покупців.

– Як вам сказати… Все одно важче, тому що люди приходять і не знаєш, чи вона прийшла хвора, чи здорова. Тут так само ризик є. Немає такої людини, щоб не боялась. Страх у всіх є, але якщо ти обрав цю професію, то мусиш йти, де вже дінешся. Це твоя професія, хочеш чи не хочеш.

– Страшно, всім страшно, — також додає колега пані Ольги.

«За тиждень можу наїздити 300 кілометрів»

Ще одними «героями нашого часу» можна вважати кур’єрів служби доставки. Поки більшість громадян зачинились вдома на карантині, десятки чи навіть сотні юнаків роз’їжджають Вінницею на своїх велосипедах та мопедах, аби доставити вінничанам їжу з ресторанів, продукти з магазинів чи ліки з аптек.

Вісімнадцятирічний Владислав Мельник навчається у Харкові, однак на час карантину приїхав додому та вирішив не гаяти час дарма — влаштувався на роботу в службу доставки.

– Я є «гловером» у Вінниці. Мабуть, стало більше замовлень, але не достатньо. Всі думають, що зараз замовлення є безперебійно. Зараз певні ресторани по Вінниці запустили знижки, а у нас такий менталітет, що якщо бачать якусь знижку — замовляють зі знижкою. Якщо ж знижок немає — замовляють у Макдональдсі. Це такий фаворит, мабуть, по всій Україні чи навіть по всьому світу.

До речі, насправді чимало кур’єрів перебувають на площі Ліверпуль, в очікуванні замовлень. Якщо раніше багато хлопців з великими брендованими сумками служби доставки їздили у громадському транспорті, то тепер частині з них довелось припинити роботу, або ж вчитись їздити на велосипеді.

– Мене це питання не торкнулося, тому що я весь час їздив на велосипеді. Були кур’єри, які були пішими й вони катались на громадському транспорті. Їх, певно, скоротили, але я знаю хлопців «гловерів», з яких дуже багато перейшли на велосипед. Купили велосипед й катаються, як велокур’єри.

Найдальші точки у нас вокзал та кінцева Вишеньки. Дякувати Богу, не включили нам Старе місто, тому що там дуже великі гори й для велосипеда дуже тяжко їхати. За день не знаю (скільки кілометрів їду — авт.)… За тиждень можу наїздити 300 кілометрів, у нас є така статистика.

Розповідає, що з часу запровадження карантину дещо збільшилась потреба у безконтактній доставці.

– Таких стало більше, але не дуже багато. Якщо рахувати, то десь відсотків на 30 збільшилась безконтактна доставка. Тобто я заходжу у під’їзд, мені телефонують чи кажуть по домофону, щоб залишив посилку біля дверей. Я залишаю. Швидше за все тоді оплата карткою, але, можливо, біля квартири якісь гроші залишать.

Разом з тим Владислав розповідає, що з точки зору безпеки  така робота не найкраща й буває страшно, оскільки й досі чимало клієнтів не користуються безконтактною доставкою. Щоправда, перевага в тому, що графік може бути вільний. Хлопець може працювати як дві години на день, так і 13 годин (це найбільше) й самостійно обирати кількість днів, у які бажає працювати. 

«Можливо, будемо огірки чи помідори садити»

Чималих втрат зазнають флористи й власники квіткових салонів. Покупців стає все менше, великі святкування також припинились, а квіти не зможуть чекати завершення карантину місяцями чи хоча б тижнями.

Валентина Лисенко, одна із підприємців, які працюють у магазині Flower Land розповіла, що кількість покупців зменшилась у декілька разів. Не надто допомагають навіть низькі ціни на квіти.

– Прибуток зменшився рази в 3-4. Ми зараз просто допродуємо, а далі не знаємо, що будемо робити. Продати квіти так, як ми раніше продавали за три дні, зараз просто нереально. Якщо брати, розраховуючи лише на доставку, то ми не зможемо перекрити втрати. Квіти псуються, загалом не знаю поки, як буде.

– Зачинені всі ресторани та кафе, ніхто нічого не святкує. Навіть якщо беруть ці квіти комусь додому, то це одиниці. Робимо доставку, але для того, щоб нормально вести бізнес, цього недостатньо. Думали, що продамо і прикриємо до кінця карантину. Але подивимось, як буде. Можливо, всі перейдуть на доставки чи з’явиться більше замовлень через інтернет. Ми навіть не працюємо цілодобово, тому що немає покупців, немає для кого працювати.

 

Валентина розповідає, що придбати квіти вони зараз можуть в Україні й досить легко, а ось з-за кордону вже не привезуть. Додає, що немає сенсу везти квіти з інших країн через відсутність покупців тут. За її словами, серед покупців, які ще залишились — працівники лікарень Пирогова та Ющенка. Оскільки заклади не закриті, у співробітників є дні народження, тому завдяки цьому ще можна продавати квіти.

– Я себе налаштовую на якісь інші турботи. Весна ж, у нас вдома теплиці. Можливо, якісь огірки чи помідори садити, — сміється Валентина. — Зараз цибуля зелена є.

«Дарувати радість людям з дотриманням усіх карантинних заходів»

Водночас засновниця іншого флористичного салону, Олена Чорноброва, налаштована більш оптимістично. За її словами, карантин не зашкодив роботі й особливих втрат вони не відчули.

– Навіть мій чоловік говорив мені, що квіти стануть непотрібними. Люди купуватимуть лише гречку, туалетний папір та ліки, але як не парадоксально — ні.

Наша робота не змінилась. Я б сказала, що ми працюємо на тому ж рівні, а в якісь дні навіть, можливо, трохи більше. Мабуть, тому, що почались взагалі якісь зміни у людей. Вони розділені, батьки в одному місці, а діти в іншому, чи кохана окремо й все ж хочеться підтримати одне одного. Яким чином це зробити? Подарувати букет гарних квітів. Тому замовлення у нас не припиняються, як не дивно.

– Із запровадженням карантину наш бізнес, як і будь-яка інша галузь, звісно, змінився. Ми не пускаємо нікого до нас у студію, тому людина не може прийти до нас, випити кави чи брати квіти. Це неможливо. Оскільки у нас заздалегідь була онлайн-система, ми чудово продовжуємо працювати та здійснюємо доставку. До речі, наша доставка безконтактна та безпечна. Це найважливіше в цих умовах.

Флористи працюють у рукавичках та масках. Маски змінюють щодві години. Кур’єр, який приїздить забирати букет чи квіткову композицію, також у масці й рукавичках. Ми намагаємось не контактувати з тим, хто отримує квіти. Тобто, телефонуємо та просимо спустися до під’їзду. Намагаємось, щоб це не було з рук у руки. Усі зараз у стані глибокого стресу, а квіти все ж належать до основної потреби, яка допомагає встановити нормальний емоційний фон вдома та подарувати радість.

Флористична студія пані Олени практично не співпрацює з українськими постачальниками й купує квіти з-за кордону. В умовах карантину це стало значно важче, як для них, так і для постачальників. Великий флористичний аукціон відбувається у містечку Алсмер, у Нідерландах. Саме там квіти купують та розподіляють по різних країнах. 

Те, що сталось з аукціоном, впливає на роботу будь-якого флористичного магазину у світі. Аукціон зараз працює лише на 20%, тому що просто немає збуту. Однак, садівники не можуть припинити свою роботу через особливості технологічного процесу. Щоб не втратити сорт, вони змушені зрізати квіти, збирати, пакувати та масово викидати. Періодично з них на полях викладають композиції. Нещодавно так викладали легені з квітів – як символ підтримки у боротьбі зі світовою пандемією.

– У мене особисто болить душа, коли я це бачу, — розповідає Олена Чорноброва. — Сподіваюсь, що ситуація незабаром зміниться. Звісно постачання стало складнішим. Не всі наші постачальники готові привозити квіти, а іноді привозять навіть дещо дорожче. Але якщо дуже старатись, то завжди можна знайти якийсь варіант. Ми намагаємось не зупинятись й дарувати радість людям з дотриманням усіх карантинних заходів.

Якщо карантин будуть продовжувати й постачання з-за кордону стане неможливим, пані Олена намагатиметься шукати альтернативних постачальників в Україні. Розповідає, що українські теплиці продовжують працювати й флористичний бізнес розвивається.

Флористи також використовують декілька хештегів, аби нагадати людям про те, що квіти здатні приносити радість у непрості часи. Це #buyflowersnottoiletpaper (купуй квіти, а не туалетний папір – авт.) та #квітиякбазовапотреба.

– Звісно, я закликаю всіх заспокоїтися, дотримуватися всіх карантинних застережень. Думаю, що все це закінчиться й ми повернемось у нормальний режим життя та роботи, але мені здається, що повернемось ми іншими, зміняться наші цінності.

Насправді зараз дуже багато підприємців “плачуться”. Підприємець повинен підлаштовуватись під навколишні обставини й тоді він непереможний. Мені подобаються відомі слова, що криза це біда для слабких, але великий шанс для сильних. Хочу побажати всім підприємцям Вінниці бути сильними, знаходити якісь канали продажів й намагатись гідно презентувати свій продукт. Й переходити онлайн. Це вже давно треба було зробити.

«Криза допомогла нам»

У кого зараз взагалі немає прибутків, то це туристичний бізнес. Оскільки подорожі нині заборонені та й чимало громадян взагалі не ризикують зайвий раз виходити з дому, про хоча б мінімальні прибутки у галузі туризму говорити не доводиться.

Як розповів нам співзасновник вінницького Тур-Клубу Вадим Базалицький, насправді карантин та криза у галузі певним чином допомогла їм розібратися у деяких процесах. Зазначає, що таких криз у туристичній галузі за усі 10 років їхньої роботи ще не було.

– Як я жартую, що потім можна буде якусь книжку написати з антикризового туризму, як себе поводити в цьому середовищі, які рішення приймати, що правильно, а що ні. Звичайно, туризм, на нашу думку, як і інший бізнес сфери послуг, постраждав найбільше. Тому що ми припинили свої подорожі повністю на період карантину.

Спершу ми планували, що це будуть лише найближчі подорожі. Наприкінці березня у нас було декілька закордонних поїздок, багато українських. В Україні саме розквітає весна, починають співати пташки і всі хочуть кудись їздити. Традиційно ми дуже багато куди їздили у цей час. Але зараз все довелось згорнути.

Звісно, чимало туристів, які вже заплатили за подорожі цікавились, що ж буде і як повернути свої гроші, якщо мандрівка скасовується. За словами Вадима, чимало людей йдуть їм на зустріч та не забирають кошти, а бронюють поїздки, які відбудуться пізніше.

– Якщо це найближчі поїздки, то, звичайно, заздалегідь все вже сплачено: аванси готелям, автобусам, контрагентам нашим різним і повернути кошти вони не хочуть та не можуть. Так, всі йдуть на зустріч. Кажуть, що у зв’язку із форс-мажором перенесемо цю подорож, будемо чекати, наприклад, восени. Тільки багато хто не хоче їхати восени. Багато хто взагалі не знає, що буде і ми розуміємо людей. Розуміємо, чому вони хочуть забрати кошти і по можливості повертаємо. Розуміємо, що всі ми в одному човні і зараз такий непевний час, що, можливо, подорожі стали для когось вже неактуальними.

– Ми не рахували втрати. Домовились за зменшення орендної плати за офіс, деяких своїх співробітників перевели на півставки, але все одно якісь операційні витрати залишились, які необхідно платити. Тому прибутків у нас немає, а втрати є. Доходу зараз немає взагалі. Якщо брати у розрізі місяця, то зменшився на 100%. Подорожі заборонені, пересування заборонені, тому поїздок бути просто не може. Лише витрати є.

– Багато хто навіть каже, що цього року вже не поїде, але розуміє, що їхні кошти потрібні нам у наших операційних рухах і забере їх потім.

Розумієте, як у будь-якому бізнесі, ми не тримаємо кошти у себе в кишенях. Вони працюють. Працюють на те, щоб забронювати готелі, автобуси. Кошти не лежать в одному місці. Коли зараз пішов потік, що їх треба швидко повертати, то з цим спершу були певні труднощі, але ми працюємо, шукаємо якісь варіанти виходу і наче вдається. У більшості люди з розумінням ставляться.

Водночас не можна сказати, що у співробітників Тур-Клубу зовсім немає роботи. Якщо раніше вони планували тури та домовлялися за поїздки, то тепер їхня робота стала протилежною — потрібно поговорити з кожним, хто бронював поїздку, пояснити ситуацію та запевнити що вони нікуди не зникають та повернуться до роботи, щойно це дозволять.

– Я боюсь щось прогнозувати. Ми сподіваємось на краще, що всі зараз насидяться вдома, побачать, яка гарна погода за вікном і захочуть подорожувати. Але все залежатиме від того, як буде розвиватися ситуація. Наскільки швидко знімуть обмеження по пересуванню. Наскільки швидко вдасться подолати цю загрозу, наскільки швидко відкриють кордони, які саме кордони та на яких умовах ми зможемо подорожувати. Все великою мірою залежить від цього. Тому зараз прогнозувати чи вийдемо ми цього року хоча б на минулорічний рівень дуже важко. Зараз наше завдання показати, що все в нормі. Ми нормально переживаємо цей карантин і готуємось до того, щоб після карантинного періоду продовжувати подорожувати й насолоджуватись світом. 

«Це навіть як відпустка»

Вінничани опинились також поза культурним життям міста. На карантин вимушено зачинився й обласний драматичний театр ім. Садовського. Щоб не залишити поціновувачів театрального мистецтва наодинці з карантином, було вирішено транслювати вистави онлайн.

Про особливості роботи в нових умовах розповіла акторка театру Єлизавета Гриценко.

– Насправді театр ще деякий час варіювався. Думали, можливо, можна буде показувати вистави на малій сцені, де менше людей, але потім все заборонили. Можливо, залишались би репетиції, але я думаю, що будь-яка свідома людина не дозволила б собі у такий час приїхати, спілкуватися з людьми, репетирувати, їхати у громадському транспорті й так далі. Не думаю, що це була б гарна ідея.

– Репетицій зараз немає, тому що це нереально. Хіба що по відеозв’язку, але сенсу у цьому немає, тому що театр — це все ж практика. Теоретичні знання ми можемо й самі отримати, але підготовка до вистави має відбуватися у колективі, з режисером. Хіба що можна вдома подумати над образом. В принципі, все має відбуватися на сцені. До того ж енергія та атмосфера театру має тобі допомагати.

Зараз на своєму  Youtube-каналі театр почав показувати записи своїх вистав. Це ті, прем’єри яких були й рік тому чи навіть більше. Деякі з вистав вже прибрали з репертуару, однак завдяки онлайн-показам їх можна пригадати. 

– Я сподіваюсь, що ми прийдемо відпочивші, з гарним настроєм, не будемо набридати та дратуватись через дрібниці, тому що будемо натхнені на краще й з великим бажанням працювати, — додає Єлизавета. — Що буде з театром? Я не знаю насправді, чи люди підуть у театр, тому що зараз настільки кризова ситуація в країні й економічна криза настає, що чи будуть взагалі кошти у людей, щоб купити квиток і сходити у театр — не знаю, правда. Можливо, навіть найелементарніше не кожен зможе собі дозволити. Подивимось, чим це все закінчиться, але ми будемо готуватися, будемо працювати.

 

За словами Єлизавети для неї карантин став чудовою нагодою знайти нові захоплення та час на себе. Додає, що не розуміє, чому люди вперто нехтують правилами карантину.

– Прикладом для нас є Італія та Іспанія, які точно так само до цього поставились, а зараз ми бачимо, яку катастрофу вони переживають. Я не бажаю цього ж нам. Сподіваюсь, що якимось чином воно нас обійде. Потрібно думати, ось і все. Не дарма нам всі про це говорять, щоб не виходили з дому, а якщо виходите — одягайте маску. Невже це важко виконувати?

– Якщо чесно, для мене карантин — це дуже класний час, тому що я займаюсь усім, чим тільки можу. Я спробувала речі, про які навіть ніколи не думала, що цим займатимусь.

Наприклад, фарбую все, що потрапляє мені під руки. Приготування їжі це звичайна річ, але можна щось вишукане приготувати. Читання та фільми — зрозуміло. Раніше на це не вистачало часу, а зараз його багато. Мій секрет, щоб не зійти з розуму у чотирьох стінах — у нас є власний транспорт, ми можемо виїжджати у ліс, дихати повітрям, тому що це корисно. Можна робити зарядки, слідкувати за режимом. Є навіть якісь покращення зі здоров’ям, тому все прекрасно. Це навіть як відпустка, правда.

Цей час варто використовувати на користь для себе. За роботою звісно сумую. Ось зараз забігла у театр і всередині щось так лоскоче, дійсно, трохи скучила.

 

Про те, як на карантині працюють вінницькі ресторатори можете прочитати у нашому матеріалі:

“Ми будемо на межі банкрутства”: як виживають вінницькі ресторатори в умовах карантину

Те, як змінився ринок праці Вінниччини за останні тижні дослідили у матеріалі:

“Роботодавці припинили пошуки”: що відбувається на ринку праці Вінниччини під час карантину

Фото Марини Сербінович

Відео Миколи Геркалюка