Забутий Кропивницький

23:50
Автор: Олександр Федоришен

Оновлено: 2 Серпня 2016, в 15:23

Ні, я не про колишній Кіровоград, який кілька днів тому перейменувала Верховна Рада. І не про «батька» українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького, на честь якого назвали вищезгадане місто.

Хоча ім’я чоловіка, про якого далі піде мова, також починається з літери «М».

Рік народження та смерті українського урядника, державного діяча Речі Посполитої Михайла Севериновича Кропивницького, на жаль, невідомі. Але судячи з його біографії, можу стверджувати, що це була видатна і непересічна постать для історії України XVII століття.

Михайло був сином шляхтича Северина Кропивницького, брацлавського земського писаря, дідича села Комарова (нині Вінницький р-н Вінницької обл.) та державця с. Шкуринці, яке вінницький староста Юрій Струсь на чолі загону чисельністю 2000 осіб силою відбирає в їх родини шляхом збройного нападу 8 березня 1582 р. До речі, скарга Северина з детальним описом збитків, завданих родині Кропивницьких під час так званого «наїзду» на Шкуринці, є унікальним джерелом шляхетського побуту кінця XVI століття. Окрім того, у ній йдеться про п’ять вкрадених «шабель пахолчих, барвених … роботи Вінницької», що підтверджує факт існування у тогочасній Вінниці центру цехового виробництва холодної зброї.

Але повернусь до Михайла. Протягом декількох десятків років (1616 – 1640 рр.) він займав статусний шляхетський уряд підсудка Брацлавського воєводства, виконуючи таким чином обов’язки помічника судді земського суду і при необхідності замінюючи його. Це була виборна посада, що затверджувалась королем із списку кандидатів, наданого місцевою шляхтою.

13720696_643549629153452_1159355930_o

Суддя, підсудок та писар на гравюрі 1594 р.

Протягом 1613 – 1635 рр. він 5 разів (за іншими даними – 8) в якості посла представляв Брацлавське воєводство на сеймі Речі Посполитої. Будучи палким поборником конфесійних прав православних, у 1629 р. цей вінницький шляхтич був одним з авторів тексту сеймової конституції про погоджувальний церковний собор між православними та прихильниками унії, який, на жаль, не виправдав покладених на нього надій щодо релігійного порозуміння та можливого об’єднання східних християн на українських теренах.

У 1632 р. Кропивницький увійшов до складу сеймової комісії разом з трьома земськими послами, двома сенаторами та майбутнім польським королем Владиславом IV. Розроблений комісією документ «Статті заспокоєння руського народу» був величезним досягненням української православної шляхти: було легалізовано статус православної церковної ієрархії, прихильникам східного обряду дозволено фундувати нові собори та монастирі, засновувати церковні братства, друкарні та школи, офіційно гарантувалось право вільного переходу з унії на православ’я та навпаки. Опісля обрання Владислава королем та складення присяги на виконання всіх статей ухваленого акту від імені православних Речі Посполитої за «розумно розглянуті наші просьби і справедливий їх розсуд» подяку йому склали два делегати: майбутній митрополит Петро Могила та його товариш і брат по вірі Михайло Кропивницький.

Вінницький слід урядника важко переоцінити: за його сприяння у першій половині XVIІ століття місто отримує цілих два православних монастирі: у 1616 р. Кропивницькі фундують Вознесенський братський чоловічий монастир (згодом при цій обителі кілька років функціонував відкритий Петром Могилою колегіум у статусі філії Київської академії), а в 1635 р. за власні кошти Михайло наділяє міську парафію св. Марії земельними угіддями, перетворюючи її на жіночий монастир Благовіщення (спадкоємцем тієї фундації нині є діючий жіночий монастир Святої Трійці в містечку Браїлів).

На честь Михайла Кропивницького в 1910 р. з ініціативи керівника археологічної комісії при Вінницькій міській управі, отця Івана Шиповича була перейменована вулиця навпроти костелу Діви Марії Ангельської, що в історичному центрі міста. Переживши радянський період з назвою «Комуністична», у 1992 р. Вінницька міська рада повертає їй історичне найменування – вулиця Кропивницького.

Офіційна відсутність літери «М» в назві аж ніяк не сприяла історичній справедливості: «український Шекспір» Марко витіснив із суспільної свідомості ім’я свого можливого предка, брацлавського підсудка Михайла. Настав час нагадати про забутого Кропивницького.

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.