Домашнє насильство – жахливий оксюморон, що означає страждання, завдане людьми з кола найближчих. Коли сім’я мала би бути фортецею, зоною найвищого комфорту та безпеки, стає полем для бою та страждань.
Насильство в сім’ї має безліч проявів, зокрема може бути непомітним і не завжди проявлятися у вигляді синців під очима. Адже йдеться також про маніпуляції, нездорову залежність і як наслідок – знищення іншого як особистість.
І “жертви” і “кривдники” ростуть на одному ж ґрунті особистих психічних переживань та загалом ставлення суспільства до цієї проблеми. В залежних токсичних відносинах людина не може по-іншому: вона або маніпулює, або стає жертвою. Обидва партнери потрапляють до країни кривих дзеркал, в’язкої залежності, яка спотворює реальність і пригнічує.
Свій вклад в романтизацію залежності вносить фільми та книги, де фраза “я не можу без тебе жити” зображена не як сигнальне відчуття проблеми, а одна з ознак “любові”.
Героїня цього матеріалу ділиться своєю історією шлюбу – з повною ідилією на початку, поступовим знецінюванням та висміюванням, а згодом – з побиттями та ґвалтуванням. Попри це Юля розповідає свою історію не соромлячись, адже сподівається що її досвід стане “сигнальним” для інших. Про життя з “соціопатом”, переживання власного “я”, поліцію та реабілітацію “з попелу” – читайте у прямій мові Юлії.
У мене був невдалий перший шлюб, і цей чоловік з’явився, ніби рятівник. Спочатку він приділяв мені увагу, був романтичним, з ним було цікаво говорити. Через кілька років він перетворився на абсолютно іншу людину. Я його не впізнаю зараз.
В шлюбі з першим чоловіком (він був старший на 22 роки) я хотіла створити домашній дитсадок. Шукала зацікавлених мам та інших людей, які цікавилися здоровим способом життя. Серед них був Сергій, мій майбутній чоловік, з яким я зараз розлучаюся. Він мені написав перший, запропонував облаштувати дитсадок в його будинку.
Він мною дуже зацікавився, постійно мені дзвонив, а у мене такої тяги не було до нього. Він був дуже наполегливий, заполонив увесь мій час, поки чоловік був на роботі. Через два тижні він зробив мені пропозицію. Я почала думати, що він моя половинка. Колишній шлюб руйнувався з інших причин. Я написала записку своєму чоловіку і з’їхала з дітьми та речами до Сергія. Згодом ми одружилися і я народила дитину.
Його всі називали добряком, бо він постійно посміхається та багато говорить. Він начитаний, з хорошим відчуттям гумору. Найбільше насторожує саме те, що в ньому все було ідеально. Він повністю під мене підлаштовувався. Я не могла уявити, як так можна пасувати один до одного – і харчування, і погляди на життя. А саме це має насторожувати.
– Коли він почав змінюватися?
– Все почалося з легкого жартування, він поступово мене знецінював, висміював. Порушував мої кордони, мої бажання не задовільнялися, мене не чули. Я доглядала за дітьми без використання памперсів, прибирала двоповерховий дім, готувала їжу і ще догоджала чоловіку – на себе часу не було взагалі. Поступово зійшли нанівець всі приємні слова, почалися прискіпування та погрози – “я тебе кину”, “я піду від тебе”, “ти погана”, “твоя мама погана”.
Вперше від підняв на мене руку після двох років шлюбу. Ми були на природі, я пішла гуляти і не помітила, як пригоріла каша на вогнищі. За це він вдарив мене. Наступні побої сталися, коли народилася друга дитина.
Потім почалися ігнорування. Він міг мовчати цілий день, і це – це найгірше, що може бути. Ти починаєш копирсатися в собі, думаєш, що не так посміхаєшся, одягаєшся, говориш не з тією інтонацією, не про те.
Було неприємно, коли він почав грубо просити близькості, а я була дуже втомлена, не готова. Він сказав “я хіба повинен просити?”. Я кілька разів відмовила, він був дуже злий, я втекла до сусідки, а та сказала, що “хочеш-не хочеш, треба терпіти”. Ну я і повернулася, голову опустила, все що треба зробила. Це теж насильство, коли це відбувається, коли я не хочу, і в тій формі, якій не хочу.
Він в основному не напружувався за роботу, отримував якісь кошти за оренду іншого житла. Він постійно перебував вдома, читав духовну літературу і вважав себе просвітленим. Всі домашні обов’язки лежали на мені. Він придумав таку ведичну модель, що жінка має повністю підкорятися чоловіку, інакше – це непокора.
Мій перший і другий чоловік обидва були за здорове харчування, і коли я щось їла, що їм не подобається, починався скандал.
Я зараз розумію, що цього допускати не можна, я була вагітна, інколи, наприклад, хотіла риби. У нас була веганська дієта, діти не отримували достатньо білків. У мене не було особистого телефона, він контролював мої переписки, міг від мого імені спілкуватися з моїми подругами. Він мене запевняв, що всі навколо помиляються і треба слухати тільки його. Весь мій світ замкнувся на ньому і дітях. Інший погляд чи думка, яка суперечила його лінії – не приймалася. Це тотальний контроль, і я б сама не викараскалася, якби люди зі сторони не почали говорити, що це не нормально.
Це така важка психологічна ситуація, бо ти не розумієш, що відбувається. Він постійно говорить одне, робить інше. Коли ти живеш в токсичних стосунках – у тебе спотворене світосприйняття. Треба робити на це поправку. Я не могла нормально оцінювати те, що відбувається. Я не знаю, скільки мені треба часу, аби прийти в стан норми і адекватно розуміти, чи людина не становить для мене небезпеки.
– Коли стався той момент, коли ти вирішила піти?
– Це було восени минулого року, коли він мене зґвалтував. Я годувала дитину груддю перед сном, він ззаду до мене ліг і “підлаштовувся”. Я його зупиняла, а він мене не слухав, продовжував, і потім зробив мені дуже боляче. Ми обговорювали з ним, що я не терплю анальний секс. Але це відбулося, було боляче і я не змогла вирватися.
Я відчула себе просто помийним відром. Психічно з цим дуже важко впоратися. Тому що я так не хотіла, я не очікувала цього. Я його згодом запитала, чому він так зробив. Він відповідав якусь нісенітницю, типу “всі інші дають нормально, це в тебе якісь “блоки” в голові”.
Мені варто було піти до лікаря, але я чомусь цього не зробила. А треба йти до лікаря і знімати всі сліди зґвалтування. Я лише зробила знімок носа, який він мені розбив.
Після цього випадку я зрозуміла, що більше таке терпіти не можу. Хоча потім він вибачався, казав, щоб заради дітей треба зійтися. Я ж вірила, що він любить дітей і їм не буде вистачати батька. Тому ми ще пожили два місяці – було ще гірше. Він бив мене, коли я робила дітям щеплення, рвав направлення до лікарів, ховав дитячі медичні картки.
Я зібрала речі і пішла в київській притулок (притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства, – прим. ред.). Він дізнався, де я, бо в нього був доступ до всіх акаунтів, він стежив за моїми переписками і пересуваннями. Переслідував, ловив на вулиці. Для нього це гра, йому це прикольно. Він може різко стати хорошим, подарувати щось, а потім стане різко поганим. Це такі спосіб тримати мене на гачку, аби створювати емоційний зв’язок, будь-який.
Єдине, що допоможе в цій ситуації – це максимально відгородитися від нього, щоб зруйнувати нейроні зв’язки, всі спогади з ним. Заблокувати в соцмережах, не спілкуватись через посередників. Якщо є можливість – поїхати в інше місто.
Про поліцію
Я звернулася в поліцію восени, написала заяву в соцслужбу про те, що у нас в сім’ї вчиняються усі види насильства. Дільничні, куди передають такі заяви, вважають, що якщо ви в шлюбі, то ви будете “миритися-сваритися” і в такому випадку вони не хочуть втручатися. Також думають, що чим менше заяв, тим менше в них роботи. Не хочуть брати заяву, або просто кажуть “розлучайтеся”.
Покарання немає. Але домашнє насильство – це “рідня” вбивству чи пограбуванню. Жінки не наговорюють, жінки дійсно страждають. Зараз мені доводиться доказувати, що я постраждала, у мене закриваються справи по домашньому насильству, мені не дають обмежувальні приписи. Я не можу безпечно вийти на вулицю чи поїхати за кордон. А я хочу просто нормально жити, не хвилюючись за своє життя і здоров’я дітей.
Чоловік “обривав” усі телефони, писав в телеграм, що я ніби то пішла до іншого чоловіка. Він мені погрожував в повідомленнях, я це все роздрукувала і подавала до суду. Мені казали, що немає точної гарантії, що це саме він писав. “Від його імені міг писати будь хто. Це не служить доказовою базою”, кажуть. А в “телеграмі” ж його номер. Ніхто не хоче цим займатися.
Я маю подати апеляцію про те, що я все таки хочу отримати обмежувальний припис. Він означає, що на півроку кривдник (людина, яка вчиняла домашнє насильство) не може до тебе наближатися на відстані двісті метрів, до твого місця проживання та місця роботи. Переслідувати тебе чи дітей, не може контактувати через третіх осіб. Його вносять в реєстр кривдників, у нього будуть перешкоди з водінням автомобіля, влаштуванням на роботу, виїздом за кордон.
Мінус в тому, що у приписі зазначена адреса, яка стане відомою кривднику.
Але для тиранів і агресорів це нічого не означає. Якщо він порушить обмежувальний припис – треба ще це довести. Був випадок, коли я викликала поліцію, а вони мені виписали штраф за хибний виклик – “ми не бачимо складу злочину”. Я заплатила тоді 51 гривню.
Про плани
Найближчі плани – відновити себе, як особистість. Почати вірити в себе. У моїх дітей зараз проблеми зі здоров’ям, як наслідок неправильного харчування, ізоляції від соціуму та усього, що вони бачили. Перше, що я зробила коли втікла від нього – підписала декларацію з лікарем. У моєї дочки є проблеми з мовленням, чоловік не дозволяв мені ходити ні до логопеда, ні до інших лікарів, ні до педіатра. Це поведінка соціопатів, які просто заперечують соціум.
Спочатку мені треба стати спокійною, врівноваженою мамою, яка стане опорою для дітей. Я не розраховую на аліменти. Мені зараз доводиться розраховувати на себе, хоча є небайдужі люди, які мені допомагають. В притулку будуть дитячий та дорослий психолог, юрист – мені потрібна їхня допомога найбільше зараз.
Зрозуміти, що перед тобою нарцис, психопат, шизофренік, абьюзер, тиран, агресор чи насильник дуже важко. Це може зрозуміти та жінка, яка, на жаль, пройшла через такі відносини. Я це зробила вже кілька разів. А якщо ти виховувалася в сім’ї, як я, де мама була жорсткою – била, знущалася і не проявляла любов та ласку, то потім ти таке відношення сприймаєш як норму, у тебе немає до цього імунітету.
Якщо тобі написано пройти через цей досвід, то ти через нього пройдеш. Тут соломку не підстелиш.
Треба, щоб на державному рівні і серед людей знали – якщо людина потрапила в такі відносини, сама вона не вибереться. Їй буде потрібна стороння допомога – родичів, знайомих чи сусідів. Які чують крики, бачать, як жінка ховає синяки. Про це треба сигналізувати. Це не стукацтво, це переживання за жінку і дитину.
Це треба змінити, щоб насильство не було нормою. Щоб люди не думали, що “це сімейні сварки, самі розберуться”. Ні, не розберуться. Психічно неврівноважені люди не несуть відповідальність за свої вчинки, бо вони завжди себе виправдовують, ніби інші їх провокують. Ніхто насильство навмисно не провокує, ніхто не хоче свідомо відчути біль, приниження.
Я зараз працюю з багатьма психологами, які не називають тебе “жертвою”, бо ніхто не хоче щоб їх так називали. Не кажуть, що “ти сама винна”, або “ти сама його вибрала”. Я просто пройшла через цей досвід. Я просто зараз себе складаю по камінчиках. Багато спостерігаю за собою і за своїми дітьми, щоб не допустити тих помилок, які робили ще мої бабусі і дідусі під час виховання.
– Є речі, про які ти шкодуєш?
– Я не хочу себе корити за це. Я пішла від чоловіка тоді, коли змогла. Я не хочу думати, що я втратила п’ять років життя на нього. У мене є двоє прекрасних дітей. У мене є величезний досвід, який буде не тільки мій, але й може врятувати інших жінок. Я цей досвід пронесу дуже гучно…
Не треба казати “Родилася жінкою – терпи”. Моя доля – це не тільки варити борщі, займатися дітьми і догоджати чоловіку. Я сама в праві обирати, як мені жити далі. Я вважаю, що жінка має бути фінансово незалежною. Незалежно від того, чи є у неї чоловік, жінка має впевнено стояти на ногах. Я вже до цього висновку дійшла.
Не треба жінкам казати “сама винна, якщо він на тебе підняв руку”. Це настільки травмує жінку! Хіба хтось винний, якщо на них насварилися в черзі чи в транспорті? Це неадекватна поведінка тієї людини, невміння контролювати свої емоції.
Коли я зможу до кінця викарабкатися і стати на ноги, я буду допомагати жінкам, які опинилася в такій ситуації, як я. Я знаю, що їм потрібно. На них не потрібно тиснути, їх потрібно просто вислухати і допомогти. Вони просто розгублені. Їхні нейроні зв’язки через спілкуванні з токсичною людино руйнуються, людина звикає до постійного приниження і образ. Іншої моделі поведінки не знає, тому що та людина повністю відгороджувала від зв’язків з іншими.
Жінкам, які потерпіли від домашнього насильства не треба замикатися, це не соромно. Да, “развєдьонка”, да, з двома дітьми, чоловік бив. Мене питали “як ти могла на весь світ розповісти, що він тебе зґвалтував?”. Да, мені було соромно, а як мені по іншому сказати?
Зараз я не готова до стосунків. Є мінімум рік, коли жінці, як феніксу, треба відновитися з попелу. Як дереву, після урагану, який зірвав усе листя. Треба його біля нього поставити стовб, підняти і підв’язати. Це час, коли треба насолоджуватись собою.
Я думаю, варто ввести предмет в школі, наприклад, “Суспільство” чи “Гармонійні відносини в соціумі та в сім’ї”. Де чітко написано, що будь-яке насильство – це погано.
У нас частіше всього відносини будуються на залежності, ми закохуємося в зовнішність, в якості. Ми ревнуємо, контролюємо, хочемо постійно бути поряд з людиною. Це з часом приносить біль і розчарування. Я читаю багато про те, як влаштувати партнерські відносини з чоловіком, що побудовані не на основі залежності, а на основі свободи кожного з партнерів, які не будуть пригнічувати один одного.
Для того, щоб навчитися нормально любити, як, наприклад, бути хорошим архітектором, треба цьому вчитися. Це генами не закладено. Це має бути ще одним предметом в школі – “навчитися любити, щоб не заподіювати шкоди собі та іншим”.
ДОВІДКА
Коли просити про допомогу?
Якщо в сім’ї вас б’ють, змушують займатися сексом без вашої згоди чи бажання, погрожують, знущаються, залякують, переслідують, принижують, забороняють або примушують працювати, позбавляють права лікуватися, забороняють навчатися чи обмежують будь які ваші права та свободи.
Куди дзвонити?
Якщо ситуація критична і необхідне термінове втручання – дзвоніть в поліцію 102.
Інші служби, де можна отримати подальшу безкоштовну юридичну та психологічну підтримку особи, які постраждали від домашнього насильства:
- Вінницька мобільна бригади соціально-психологічної допомоги – (0432) 67-04-60, 093-900-15-60, 098-900-15-60. Основними завданнями мобільної бригади є реагування та надання соціально-психологічної допомоги постраждалим, а саме: надання безпечного місця перебування, юридична консультація, психологічна допомога, соціальний супровід та робота з кривдником. Зокрема, завдання служби також передбачають реагування шляхом кризового та екстреного втручання.
- Безкоштовні “Гарячі лінії з попередження домашнього насильства”: 0 800 500 335 – національна, 116 123 – з мобільного, 0 800 75 04 75 – у Вінницькій області.
- Якщо ви погано себе почуваєте і не можете розібратися, що робити, за цими номерами можна отримати кризову психологічну підтримку: 7333 – національна “лінія довіри” Lifeline Ukraine, а також 0 800 500 335 або 116 123 – організація “Ла Страда-Україна”. За цими номерами можна анонімно поговорити з психологами, які порадять куди звернутися з тією чи іншою проблемою.
- Вінницький міський центр соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді – 0432 67 04 60.
Дзвоніть, поки не знайдете допомогу.
Жінкам, які постраждали від домашнього насильства і яким немає де жити, надається безкоштовний прихисток у спеціальному притулку. Телефони: 067-382-87-45 та 050-444-68-08. Або дзвонити у Вінницький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: (0432) 67-04-60, або до ВОПО «Джерело надії»: (0432) 61-22-80 (телефонувати з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 17:00).
Дякуємо!
Тепер редактори знають.