Винахідник антибіотику, що переміг туберкульоз або Як вінничанин Нобелівську премію отримав

14:13
Автор: Микола Геркалюк
Become a Patron!

Оновлено: 26 Травня 2021, в 13:37

Винахідник антибіотиків, лауреат Нобелівської премії та один з “Благодійників людства” – це все одна людина, Зельман Абрахам Ваксман. Він народився та зростав на Вінниччині, згодом став американським професором, який назавжди змінив хід історії людства.

Ця стаття не є історичним дослідженням та не претендує на відкриття історичної правди. Це лише огляд біографії видатної особистості. Матеріал опирається на дослідження Олександра Рогового та Костянтина Завальнюка, які в свою чергу збирали факти з архівних документів та автобіографії Зельмана Ваксмана.

Цим матеріалом VежА розпочинає цикл публікацій про маловідомих в Україні вінничан, яких знає увесь світ.

Ім’я Зельмана Ваксмана в Україні не дуже відоме, в той час, як у світі, особливо серед науковців та лікарів, воно викликає повагу та захоплення. Сам він ніколи не прагнув до популярності, лише мав нестримну жагу до знань та прагнув допомагати людям. Зрештою це привело його до відкриття стрептоміцину – першого дієвого антибіотика, який допомагав у боротьбі з туберкульозом. Та й сам термін “антибіотики” –  це теж його заслуга.

Довгий час в Україні про нього майже не знали. Радянські джерела визначали Ваксмана, як росіянина (і вкрай рідко, як народженого на території України). В роки Незалежності трапилась помилка з визначенням його місця народження. Справа в тому, що мала Батьківщина Ваксмана – село Нова Прилука – не єдине в нашій країні з такою назвою. Є ще Стара Прилука (неподалік від Нової) та містечко Прилуки в Чернігівській області. Тож саме Чернігівщину помилково вважали місцем народження Ваксмана.

Поки там готувались святкувати ювілей з дня народження вченого, історик з Липовця Олександр Роговий зацікавився питанням і взявся за дослідження. Згодом він знайшов багато підтверджень тому, що Ваксман родом таки з Вінниччини. З чиєї вини сталась помилка зараз вже не визначиш, та швидше за все, помилились американські біографи – вони просто не змогли знайти на карті України нічого іншого з назвою Прилуки (позаяк сам Ваксман у своїй автобіографії часто згадував, що він родом з містечка Прилука, але українські назви можуть бути аж надто схожими для англомовних людей).

Дитинство у селі на Вінниччині

Народився Зельман Ваксман 20 липня (за іншими версіями 22 липня) 1888 року в селі Нова Прилука (зараз Липовецький район Вінницької області). Його батько, Янкель Ваксман, був з родини вінницьких євреїв, а мати, Фрадя Лондон – з новоприлуцьких. Дитину назвали Зельманом на честь діда по материнській лінії, а своє друге ім’я – Аврум – він отримав на честь діда по батьковій лінії. Набагато пізніше, отримуючи американське громадянство, він стане Зельманом (Селманом) Абрахамом Ваксманом.

Вихованням дитини займалась мати. Фрадя Лондон мріяла, щоб її син був освіченим та став гордістю її народу. Саме тому Зельман вже з п’яти років відвідував хедер (єврейську школу). Він вчився досить швидко, вже з 10 років мати почала винаймати приватних репетиторів з Вінниці. Разом з ними він вивчав географію, історію, математику, російську, французьку та німецьку мови.

Будівля Новоприлуцької школи, де раніше був хедер

В 1897 році сталась подія, що вплинула на все подальше життя Ваксмана: його дворічна сестра Мішха померла від дифтерії. Ліки від цієї хвороби на той момент вже існували, але в глухому українському селі їх, звісно, знайти було неможливо. Саме тоді він вирішив присвятити своє життя порятунку людей від хвороб.

  • Коли я дивися, як вона помирає, мій по-дитячому спостережливий розум змушений був замислитися про можливий вплив лікувальних засобів на захворювання і потенційний порятунок її життя, – казав науковець.

Паралельно з навчанням він активно займався громадською діяльністю. Приблизно в 1904 році Зельман створив своєрідну школу для бідних дітей. Тогочасна влада цю школу періодично закривала, пояснюючи це відсутністю дозволу на навчання.

Перша спроба здачі іспитів у Житомирі (у Вінниці просто не було де їх здавати) виявилася невдалою. Зрештою, в 1909 році Ваксману вдалося це зробити в Одесі, а ще через рік він закінчив тамтешню гімназію.

Зельман Ваксман під час навчання в Одесі

Після смерті матері його вже ніщо не тримало в Новій Прилуці. Батько хотів, щоб Зельман одружився та успадкував його справу, та юнака цікавила тільки наука. Протягом літа 1910 року він оцінював потенційні можливості свого розвитку: продовжити навчання в Росії Ваксман не міг (адже євреїв приймали в університети лише із золотою або срібною медаллю), а навіть після закінчення якогось учбового закладу в Європі все одно довелося б повернутися до Російської імперії. Вибір був очевидним: земля про яку він так багато читав у книгах Фенімора Купера, земля, де проживали його родичі по материній лінії – Америка.

Нова земля, нові можливості

2 листопада 1910 року Зельман Ваксман вперше ступив на американську землю в Філадельфії. Він тимчасово проживав на фермі своїх родичів Малки і Менделя Корнблаттів. Це був ще один період, який сильно вплинув на його подальше життя. Робота на фермі викликала бажання: “з’ясувати хімічні та біологічні механізми землеробства і його основні принципи”.

З наступного року він став студентом агрономічного коледжу при  Рутгерському університеті. Наполеглива праця та постійна жага до знань згодом приносить йому звання магістра мікробіології.

Навчання в Рутгерському університеті

Рік 1916 став по-своєму визначним для Ваксмана: саме тоді хлопець отримав громадянство США та одружився зі своєю землячкою Деборою Митник. Вона переїхала з Нової Прилуки на кілька років пізніше від самого Зельмана. Після одруження вони вирушають до Каліфорнії – Ваксман зацікавився тамтешнім університетом в Берклі.  Згодом він отримує докторську ступінь з філософії та повертається до Рутгерса, де спочатку читає лекції, а пізніше стає професором.

Повернення додому

В 1924 році подружжя Ваксманів разом із сином Байроном вирушає в мандрівку Європою. Після відвідин Італії та Швейцарії Зельмана тягне на Батьківщину. В липні він прибуває до Вінниці.

  • Ми взяли старовинний гарний візок, який тягнула конячина, і доїхали до готелю в центрі міста. Було темно і накрапав дощ. Залізні підкови коней вибивали характерні звуки по бруківці вулиць. Це було місто, де народились і жили мої батько і дід. Тут я провів багато днів моєї юності, – згадує Ваксман в автобіографії.

Та не все було так добре. На рідній землі новоявлений американець побачив сліди лихоліть та діяльність комуністів. Він багато спілкувався з місцевими жителями і, як пізніше згадував “жоден з них не говорив про режим позитивно”.

В Новій Прилуці він був ще більше вражений побаченими змінами.

  • “…важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність і люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м’ясо раз на тиждень. Ці злидні відобразились в моєму мозку, як величезний експеримент у сфері людських відносин, званий комуністичним режимом в Росії”, – написав він у своєму щоденнику.

Пізніше Ваксман ще раз відвідав Нову Прилуку в 1929 році. Будучи вже відомим ученим, він отримав дозвіл на в’їзд до СРСР від  радянського повпреда в Стокгольмі. До нього приєднались також дружина і син. Записів про цю мандрівку в автобіографії немає, тому важко сказати чи помітив учений якісь позитивні зміни на малій Батьківщині.

Здолати “білу чуму”

В 1932 році Американська асоціація по боротьбі з туберкульозом звернулась по допомогу до Ваксмана – на той момент провідного спеціаліста з мікробіології ґрунту. Він почав вивчати процес руйнування палички туберкульозу в ґрунті. До кінця 30-х років він розгорнув нову програму, спрямовану на використання його досліджень з мікробіології ґрунту для лікування хвороб людини.

  • Я відчував на своєму досвіді, що гриби й актиноміцети можуть бути значно ефективнішими джерелами антибактеріальних засобів, ніж звичайні бактерії, – заявив він пізніше.

Робота дала свої результати: спочатку вчені виділили з ґрунту актиноміцин, а згодом – стрептотрицин. Саме тоді Ваксман запропонував використовувати термін “антибіотик”.    

Нарешті, 23 серпня 1943 року було отримано стрептоміцин – ефективний проти туберкульозу антибіотик. Додаткові дослідження дозволили його вдосконалити і з 1946 року стрептоміцин почали широко застосовувати.

Ваксман з командою

Але навіть такий успіх не зупинив роботу. Пізніше Ваксман виділив ще один антибіотик – неоміцин. А загалом в його лабораторії було винайдено аж 18 різнив видів антибіотиків.

Історія успіху має й темну сторону: лаборант Ваксмана Альберт Шатц, який виконував рутинну роботу в дослідженнях судився з ученим за прибутки від ліків. Сам Зельман через це назвав 1950 рік “найтемнішим у своєму житті”. Та все ж наукова спільнота була на боці Ваксмана.

Всесвітня слава

Зрозуміло, що звання “переможця туберкульозу” не могло минутись просто так. Вчений отримав просто величезну кількість різноманітних звань та нагород. Зокрема, став кавалером орденів Командорського почесного легіону Франції, Південного Хреста Бразилії, Зірки Сходу сонця Японії тощо. Загалом отримав 22 звання та 66 нагород.

Найбільше визнання роботи будь-якого науковця – Нобелівську премію – Зельман Ваксман отримав у 1952 році “за відкриття стрептоміцину: першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу”. Його вітали тоді, як одного з найбільших “благодійників людства”.

“На відміну від відкриття пеніциліну професором Александром Флемінгом, що було значною мірою зумовлене випадком, одержання стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної та невтомної праці великої групи вчених”, – сказав на врученні премії шведський вчений Арвід Волгрен.

Спадок

В останні роки життя вчений продовжував займатись дослідженнями та викладацькою діяльністю. Заснував Інститут мікробіології при Рутгерському унівеситеті, на розбудову якого витратив значну частину винагород за свої винаходи.

Наприкінці життя він пише листа до Вінниці. Там за адресою вул. Свердлова, 93 мешкала його родичка Мілка Койфман. Він розповів їй про своє життя у відставці, про єдиного сина, який також став професором і багато розпитував про Вінницю. На жаль, побувати на Батьківщині йому більше не судилось. Та й досить довгий час про нього тут мало хто знав. Тільки на початку 2000-х в Новій Прилуці встановили меморіал на честь видатного земляка. На відкриття меморіалу приїжджав Байрон Ваксман.

Меморіал в Новій Прилуці

Помер Зельман Абрахам Ваксман 16 серпня 1973 року. Звичайний представник єврейського народу, народжений в українській частині тогочасної Російської імперії, який згодом став американцем, своєю працею та наполегливістю врятував неймовірно велику кількість людських життів. Незалежно від того, як багато людей пам’ятатимуть його ім’я, спадок вченого житиме вічно.

Фото: Вікіпедія, Alchetron, YouTube, Time

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.