У проекті “Вінниця у порівнянні” ми вирішили порівняти Вінницю з чотирма іншими обласними центрами, які розташовані неподалік, і на власні очі побачити: чи справді Вінниця гідна називатися шестиразовим чемпіоном у змаганні найкомфортніших міст України. Адже все пізнається у порівнянні.
Ми вже побували у Хмельницькому, Житомирі та Черкасах. І четвертим містом нашої експедиції став Кропивницький (площа – 103 км², населення – 225,3 тисячі осіб). Це місто, де відкрився перший в Україні професійний театр та один із двох обласних центрів (разом з Дніпром), які перейменували внаслідок декомунізації.
За останній рік Кропивницький покращив свої позиції в рейтингу найкомфортніших міст України й зараз перебуває на одному рівні з Черкасами та Тернополем, випереджаючи Львів, Дніпро та навіть Київ.
Прямуючи туди ми очікували побачити типове радянське містечко Кіровоград, а натомість опинилися в чудовому українському місті Кропивницький, хоч окремі мешканці й продовжують називати площу Героїв Майдану площею Кірова, а на будівлях ще трапляється радянська символіка.
Ранкова кава і перші враження
Як виявилося, наявність пішохідної вулиці у місті – це величезний плюс. У Кропивницькому такою є вулиця Дворцова, і вона буквально є серцем міста, де вдень відбуваються ділові зустрічі, а ввечері – романичні, під звуки музики вуличних музикантів.
На цій вулиці сконцентрована величезна кількість архітектурних пам’яток і дуже багато різноманітних магазинчиків та закладів харчування. Навряд чи це говорить про комфортність, але суто візуально викликає захват, бо історична архітектура там в дуже доглянутому стані.
Особливо ми звернули увагу на те, як у місті реставрують старі будівлі – без жодного блоку пінопласту і з увагою до кожної цеглинки й шва. Мабуть, це якась спеціальна технологія, адже гуляючи другорядними вулицями, ми помітили, що так відновлюють навіть житлові чи офісні будівлі, і вони з розвалюх буквально на очах перетворюються на акуратні будиночки теракотового кольору.
На фоні цієї старовинної архітектури чотириповерхова будівля ОДА виглядає дуже сіро і непривабливо. Вона, до речі, розташована на найстарішій площі міста – імені Героїв Майдану, яку багато хто й досі називає площею Кірова.
Сама площа теж встелена старими гранітними плитами, але справжньою окрасою цього місця є катальпи – крислаті дерева з великим листям, ніби покрученим стовбуром і насінням у вигляді довгих тонких стручків. Такі ж дерева ростуть вздовж набережної Кропивницького, але навіть вони не рятують те місце. Про це – трохи згодом.
Також нас вразив вигляд будівлі Кропивницької міської ради, що розташована кварталом вище. Це дуже велика, монументальна споруда із десятьма високими колонами.
Вона справляє незабутнє враження, і головним чином тому, що перед нею майорять жовто-блакитний та червоно-чорний прапори, а водночас на кожній із десяти колон – щонайменше по три радянських серпа з молотами. Можливо, ця будівля є архітектурною пам’яткою й саме тому ці знаки не так просто знищити, але виглядає все це дуже сюрреалістично.
На противагу цьому, дуже сучасно виглядає будівля “Прозорого офісу”, який відкрили у Кропивницькому цьогоріч. Він розташований на Дворцовій, але не на пішохідній її частині. Відтак, білосніжна будівля ніби вигулькує на великій площі посеред вузької затишної вулички.
Доречі, деякі вулиці у центрі Кропивницького вистелені бруківкою. Але з тротуарами в центрі – біда, тож треба частенько дивитися під ноги.
Оскільки досліджувати комфортність життя у Кропивницькому ми розпочали з пішохідної вулиці, каву брали там же. За порадою місцевих зайшли у дуже затишну й красиву кав’ярню “Kex Bar”. Нам сказали: “Не пошкодуєте”, і ми не пошкодували, хоч кава там коштувала дещо дорожче, ніж будь де у цій експедиції.
Ми замовили капучино за 33 грн та американо за 27 грн. Вони смакували так само добре, як кава в Черкасах.
У Кропивницькому ми спілкувалися не тільки з пересічними місцевими мешканцями, а й із Валерією Жовтун: журналісткою місцевого видання “Гречка”, а до цього Валерія працювала на Vежі. Зокрема вона розповіла, що порівняно із Вінницею, Кропивницький для неї більш затишне й компактне місто.
– Місто по-своєму красиве. Для мене прогулянка Дворцовою пішохідною вулицею це, мабуть, одне з найулюбленіших занять. Чи це вечірня прогулянка, чи це ранкова… Зайти в улюблену кав’ярню й посмакувати кавою, потім вийти і прогулятися вулицею, де раніше якісь поважні пані й пани прогулювалися, це теж додає якоїсь атмосферності, – поділилася Валерія.
Міські парки і набережна
Кропивницький хоч і здається на перший погляд зеленим містом, дерев у ньому не прибавляється. Із відповіді на запит до міської ради ми дізналися, що протягом 2016-2017 років у місті взагалі не висаджували дерева, а протягом останніх п’яти років нових з’явилося лише 718 штук. Натомість видалили за цей час втричі більше – 2325 дерев (протягом 2016 – 1 вересня 2020 року).
Загалом у Кропивницькому є п’ять парків. Ми встигли відвідати два з них (парк Перемоги та Дендропарк), а також міську набережну.
1) Парк Перемоги
Цей парк, площею 39,5 гектарів, заснували у 1971 році. Він розташований на березі річки Сугоклея, де облаштований невеличний оглядовий майданчик із лавками та парковкою для автомобілів, що дуже зручно. Втім, як на парк він дуже ріденький з огляду на малу кількість дерев.
Наразі цей парк капітально оновлюють. Видно, що там все розчищено, є багато новеньких доріжок, клумби, нове освітлення, альтанки, багато лавок зі смітниками… Але більшу увагу все ж привертає спортивна зона. Там розташовані кілька спортивних майданчиків для гри в футбол, волейбол та баскетбол, столи для гри в теніс, тренажери і навіть дитячий майданчик.
2) Дендропарк
Дендропарк трохи більший за парк Перемоги і заснований раніше. Втім, наразі він перебуває у приватній власності. Там дуже багато дерев, а відтак – багато тіні. Також є асфальтовані доріжки, близько 20 різноманітних атракціонів, крита сцена, дитячі майданчики, зоодворик, фонтан, безліч фотозон та інше. Але головна особливість цього місця – алея тюльпанів. Також тут є багато білок, які не бояться людей.
Загалом Дендропарк вважається “фішкою” Кропивницького. Можливо, його було би облаштувати якось краще, акуратніше, сучасніше… Як мінімум – забрати пластикові пальми на вході і встановити таблички з назвами рослин і дерев (все ж таки це дендропарк). Але загалом це дуже приємна місцина, і видно, що місцеві люблять там бувати.
Колись, до речі, вхід туди був платним, зараз – безкоштовний.
3) Набережна
У Кропивницькому є одна річ, яка порівняно з іншими містами з нашого переліку, найгірша. Ця річ називається річка Інгул, яка перетинає місто і схожа більше на якийсь канал із застояною брудною водою з намулом та водоростями.
Крім проблем з течією там є проблеми з облаштуванням самого простору. Все якесь не доглянуте, розбите, навіть перила подекуди відсутні взагалі – ніби їх розікрали на метал. Пандусів теж немає… І чесно кажучи, бажання там гуляти не виникає взагалі.
З плюсів набережної можна виділити лише те, що гуляти там можна по обидва боки річки, і що мости через неї розташовані недалеко один від одного (можна перейти). Дорожнє покриття і лавки теж перебувають в поганому стані. І це все не рятують навіть катальпи – красиві креслаті дерева, що й на головній площі міста.
Потенціал в цього місця великий, і воно з легкістю могло би стати ще однією родзинкою Кропивницького. Та поки що дивитися на все це боляче.
4) Парк Козачий острів
Наостанок ми встигли побувати й у парку “Козачий острів”, повз який також протікає Інгул. Хоча “протікає” – це дуже голосно сказано. А в самому парку розташовані лавки, старенький спортивний майданчик, невеличкий амфітеатр з муралом і… все.
Пляжу в Кропивницькому як такого немає. Та й вода із кранів кропивничан потрапляє аж із Дніпра, що відображається на вартості комунальних послуг: за централізоване водопостачання та водовідведенння містяни платять 37,62 грн./м3 (з урахуванням ПДВ). До прикладу, у Вінниці вартість цих послуг – 21,936 грн./м3 (з урахуванням ПДВ).
Громадський транспорт
У Кропивницькому працює два види громадського транспорту: тролейбуси та автобуси. Останні поділяються на повноцінні автобуси і те, що прийнято називати маршрутками. Автобусів і маршруток дорогами міста загалом курсує 359 одиниць (в тому числі 36 автобусів великої та середньої місткості), а от тролейбусів тут 41. Цікаво, що більшість із них це тролейбуси українського виробництва, створені на підприємстві “Південмаш”.
Навіть старенькі тролейбуси ззовні виглядають охайно і не заліплені рекламою, як наприклад у Хмельницькому. В одному з таких ми проїхалися кілька зупинок. Вартість проїзду – всього 2,5 гривні, а в автобусі та маршрутці – 5 гривень. Розрахуватися у транспорті можна лише готівкою, а в тролейбусах квитки необхідно ще й компостувати.
– Особисто я більше користуюся маршрутками. Це не завжди комфортно в плані чистоти і порядку, але в плані маневреності по місту (куди тобі потрібно), то цілком, – розповіла нам Валерія Жовтун. – З іншого боку, на скільки я розумію, зараз хочуть все таки відмовлятися від маршруток і переходити на муніципальний громадський транспорт. За останні роки, наприклад, закупили багато автобусів і тролейбусів, навіть з автономним ходом.
Щодо зупинок громадського транспорту, то у Кропивницькому вони дуже різноманітні та, переважно, занедбані. Розкладу руху транспорту там немає. Лише в центрі міста ми помітили одне електронне табло.
До речі, трамвайних колій у місті немає, але на пішохідній вулиці є пам’ятник “Першому трамваю м. Єлисаветграда 1897-1997″.
Велосипеди
У кожному місті ми намагаємося покататися на велосипеді, аби дослідити на скільки це комфортно і як там розвинена велоінфраструктура. На жаль, у Кропивницькому нам не вдалося цього зробити, тому що не знайшли жодного працюючого велопрокату, а муніципального там немає.
Щодо велодоріжок, то нам відповіли, що в Управлінні молоді та спорту міської ради Кропивницького відсутня інформація про загальний кілометраж велодоріжок у місті. Однак ми дізналися, що перша велодоріжка у місті, довжиною у пів кілометра, з’явилася лише восени цього року. Її зробили під час реконструкції вулиці Полтавської, але Валерія Жовтун розповіла, що частину для проїзду велосипедистів облаштували на тротуарі не з боку дороги, а з боку магазинів і лавок для сидіння. Тому, велоспільнота не дуже задоволена, бо це створює певні незручності як для велосипедистів, так і для пішоходів.
Трафік та інфраструктура
Валерія Жовтун розповіла, що порівняно з іншими містами Кропивницький це точно не місто заторів. У цьому ми переконалися й самі, адже заторів не помітили в жодній частині міста в будь-який час. Припаркуватися також не було проблемою. Навіть у центрі міста вдалося знайти велику безкоштовну парковку. А ось дороги в місті не в дуже хорошому стані. Якщо з боку Києва зробили нове покриття (хоч не всюди є розмітка), то загалом по місту воно у невеличких ямках, хвильках, латках… Це втомлює. І з Вінницею навіть не порівняти.
У відповіді на запит нам відповіли, що за 2016-2020 роки у Кропивницькому капітально відремонтували 38 доріг та провулків площею 178 тисяч м2. У Вінниці, для порівняння, за цей час відремонтували покриття на 56 дорогах і ще на 119 вулицях – у приватному секторі (прибудинкові території).
Попри те, що Кропивницький є обласним центром, його залізнична станція відіграє значно меншу роль, ніж станції розташовані у Знам’янці чи у Долинській. Кількість напрямків куди з Кропивницького можна поїхати потягом досить обмежена. Також у місті є дві автостанції.
Медицина
Медичну допомогу жителям Кропивницького надають два центри первинної медико-санітарної допомоги та “Амбулаторія загальної практики – сімейної медицини”. Також тут працює п’ять комунальних міських лікарень різних типів (в тому числі дитяча лікарня і пологовий будинок). Також на території міста розташовані обласні заклади охорони здоров’я.
Щоб дізнатись більше про медичну сферу в місті, ми влаштували опитування поруч із поліклінікою Центральної міської лікарні Кропивницького. Більшість опитаних якістю надання послуг задоволені. А обираючи між приватними та державними лікарнями, більше схилялися до державних.
– Ми були в приватного, були і в державного [лікаря]. Тут приписують те, що дійсно треба, що більше допоможе, а там – те, що вигідно їм, – пояснили свій вибір подружня пара Вікторія та Антон.
А кропивничанка, яка представилася Наташею, зазначила, що у місті не такі великі зарплати і пенсії, щоб звертатися до приватних спеціалістів. Крім цього вона звернула увагу на те, що у цій поліклініці дуже багато лікарів похилого віку.
З приводу черг, то думки містян розділилися: хтось казав, що можна пройти до сімейного лікаря спокійно без запису, хтось скаржився на те, що навіть із записом потрібно чекати, а комусь не подобається те, що в черзі потрібно стояти двічі: спершу – до сімейного лікаря, а потім – до профільного спеціаліста.
Школи та садочки
Загалом у Кропивницькому працює 40 шкіл. Як нам повідомили у міській раді, наразі утеплено лише дві з них. Дитячих садочків тут також 40: 39 комунальних та 1 дитсадок Нацполіції. Кількість утеплених ДНЗ – сім. В тих мікрорайонах Кропивницького, де дитсадки відсутні, працює сім навчально-виховних об’єднань, до складу яких входять дошкільні групи.
Цікаво, що з 2015 року кількість дітей у дитсадках зменшується. Наприклад, у 2020 році в садочки пішло 8999 дітей, що на 528 вихованців менше, ніж у попередньому році. У міській раді це пов’язують зі зниженням рівня народжуваності.
Також у Кропивницькому відсутня черга на зарахування у заклади дошкільної освіти (попри це електронна реєстрація там діє з 2012 року). Як нам повідомили, станом на 1 вересня 2020 року в наявності 296 вільних місць для влаштування вихованців.
Заклади вищої освіти та зарплати
У Кропивницькому є також дев’ять закладів вищої освіти, лише три з яких – державні: Національний технічний університет (КНТУ), Льотна академія Національного авіаційного університету і Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка.
Уже традиційно, ми вирішили поспілкуватись зі студентами найстарішого в місті ЗВО. В цьому випадку це педагогічний університет ім. Володимира Винниченка. З усіх студентів, з якими ми спілкувалися, лише одна сказала, що від самого початку хотіла навчатися саме тут.
– [Цей університет обрала тому, що] це оптимальний варіант. Якщо ви місцеві, це дуже зручно: це недалеко, і тут чудовий педагогічний колектив. Викладачі, які знають про що говорять, бо є практикуючими, – розповіла дівчина, що навчається на першому курсі за спеціальністю “соціальна робота” (на фото – посередині).
Решта студентів зізналися, що розглядали цей університет як запасний варіант.
– Мені особисто завадила вся ця ситуація з пандемією… Коли в мене починались вступні екзамени в Києві, були закриті міста, потрапити було складно. Тому [цей університет став] найбільш оптимальним варіантом, – поділився Денис, який навчається на першому курсі мистецького факультету.
Денис (ліворуч) і Влад (праворуч)
А його однокурсник Влад розповів, що хотів навчатися на актора театру і кіно в київському університеті ім. Карпенка-Карого, однак не пройшов другий тур вступних екзаменів. Тепер навчається на вчителя музики у Кропивницькому.
– Є приказка: краще там, де нас немає, але так подивишся: тут все рідне, і дороги будуються, щось робиться… Живемо сподіванням, що рано чи пізно станемо все ж таки європейською країною, – зазначив Денис.
Цікаво, що на якість навчання чи стан гуртожитків студенти на скаржилися, а більше говорили про те, що їх не влаштовує у місті: транспорт (що курсує не допізна) і малу кількість міських фестивалів. Водночас залишатися жити у Кропивницькому не дуже хочуть: серед варіантів зазивали Київ, Одесу, Дніпро, Харків і навіть Кривий Ріг.
За даними Головного управління статистики в області середня заробітна плата у 2 кварталі 2020 року склала 9 237 гривень.
За даними Кіровоградського міжрайонного центру зайнятості, рівень безробіття по місту Кропивницькому року склав 2,03% (станом на 1 вересня 2020).
Цікаво, що коли ми були у Кропивницькому, то саме застали карнавальну ходу в рамках фестивалю “Веpесневі сaмоцвіти”. Навряд чи це саме такий захід, яких не вистачає студентам, але для багатьох містян це непогана розвага. Подібні заходи, до пандемії, відбувалися й у Вінниці (наприклад, Смайлфест, чи хода Святого Миколая).
Житловий сектор
Для опитування з приводу комфортності та якості життя ми обрали декілька дворів у Фортечному районі Кропивницького. Найбільше місцеві жителі скаржилися на якість дорожнього покриття і розповідали, що не вистачає дитячих майданчиків. А от громадським транспортом всі опитані задоволені.
– Я вже 26 років живу в цьому районі… Мені тут подобається, тому що тут буквально все є. В центрі я навіть рідко буваю. І поліклініки, і нотаріуси, магазини, аптеки – на кожному кроці. І з транспортом добре: маршрутки, тролейбуси… А дитячого майданчика у дворі у нас немає. От з цього боку якось всюди, а в нас у дворі просто поле є, де дорослі діти грають у футбол, а для маленьких взагалі нічого немає. Хоча двір великий, – розповіла пані Людмила.
Також місцеі розповіли, що сміття вивозять вчасно (ніколи баки не бувають переповнені), але скаржилися на якість дорожнього покриття прибудинкових територій та малу кількість лавок в окремих дворах.
До речі, роздільного збору на сухі та вологі відходи у Кропивницькому немає. Також немає камер відеоспостереження для моніторингу міста структурними підрозділами чи комунальними підприємствами міської ради (як “Ситуаційний центр” у Вінниці).
– З транспортом, скільки тут живу, проблем немає. Спортивних майданчиків, таких, щоб дуже гарних, мабуть, немає близько. Але школа неподалік, дитячий садок теж. Район дуже добрий, – розповів Всеволод.
А жінка, яка представилася Катею, розповіла не тільки на вибіркове встановлення дитячих майданчиків у дворах, а й на те, що їй особисто бракує зелені у місті.
У 2016-2020 роках в Кропивницькому збудували 46 дитячих майданчиків (без урахування проектів, реалізованих у рамках громадського бюджету).
Також за цей час у місті збудували 35 спортивних майданчиків (без урахування проектів, реалізованих у рамках громадського бюджету; таких за три роки було 9). А кількість новозбудованих спортивних майданчиків на території навчальних закладів за останні п’ять років – 9.
Ми опитували мешканців у дуже великому житловому масиві, й блукаючи його дворами нас здивував ще місцевий ЖЕК-арт. Але не стільки лебеді з шин та м’які іграшки на клумбах, як те, що деякі під’їзди ззовні буквально залиті жовтою і блакитною фарбою: двері, сходи, бетонні конструкції, шини, якась арматура і навіть люки розфарбовані “патріотично”.
Щоправда, виглядає це все як знущання, бо не зрозуміло, навіщо для розфарбовування асфальту повсюдно використовувати кольори національного прапору.
Вартість тарифів на комунальні послуги:
– Водопостачання – 21,252 грн./м3 з урахуванням ПДВ.
– Водовідведення – 16,368 грн./м3 з урахуванням ПДВ.
– Електропостачання – для 1 класу напруги (27,5 кВ та вище) – 205,68 грн./МВт˖год (без урахування ПДВ); для 2 класу напруги (менше 27,5 кВ) – 879,04 грн./МВт˖год (без урахування ПДВ).
– Газопостачання – 2,97 грн (з ПДВ) для споживачів + тариф на послуги розподілу природного газу – 0,87 грн за 1 м3 на місяць без ПДВ (з 01 липня 2020 року).
– Теплопостачання – 2 137,81грн/Гкал (з ПДВ) для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії; 55,73 грн. за 1 кв. м (з ПДВ) для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії.
– Вивезення твердих побутових відходів (з перерахунку на одну людину) – 23,49 грн (для населення приватного сектору), 20,02 грн (для населення багатоквартирних будинків).
Якщо місцеві скаржаться на те, що у місті багато магазинів – буквально на кожному кроці – то із ТРЦ ситуація кардинально інша. Вони є у різних районах міста, але зазвичай дуже невеликі за площею. Навіть ТЦ “DEPOt Center”, розташований у центрі Кропивницького, не задовольняє усіх потреб містян.
Він має чотири поверхи, але загальна площа, мабуть, така ж, як перший поверх “Sky Park” у Вінниці. Там є магазини побутової техніки, одягу, взуття, аксесуарів, спорттоварів, побутової хімії, зоотоварів… На останньому поверсі є навіть розважальний центр з ігровими автоматами й простором для маленьких діток. Але у цьому ТЦ немає супермаркету, що дивно як для центру міста, і ще дуже мало впізнаваних брендів.
Фото – trademaster.ua
– Не вистачає якихось масмаркетових брендів… Це вже фішка така у місті. Про “Макдональдс” говорять дуже часто, що скрізь він є, а у Кропивницькому – ні. (до речі, з усіх п’яти міст цієї експедиції, “Макдональдсу” немає ще у Хмельницькому – авт). Для мене це нейтрально, але місто, здається, відчуває якусь таку обділеність у відомих брендах одягу, косметики… Не знаю [чому так]. Можливо, це змова місцевих підприємців, є така теорія, – жартома відповіла Валерія Жовтун.
Також у Кропивницькому є стадіон “Зірка”, що вміщує понад 13 тисяч глядачів. Цей стадіон є домашньою ареною однойменного футбольного клубу. На його території навіть є фітнес-клуб “Зірка” і готель ФК “Зірка”. Проте роздивитися стадіон ми не змогли. Охорона заборонила зйомку, сказавши, що це приватна територія.
Де поїсти?
Проблем із пошуком місця для обіду в нас не виникло, адже на пішохідній вулиці є безліч закладів громадського харчування. Серед них ми обрали “Ресторацію Кропивницьких”, де роблять акцент на стравах української кухні та мають сезонне меню.
Це невеличкий і дуже затишний заклад з хорошим обслуговуванням і смачною кухнею. Вочевидь – дуже популярний серед місцевих.
Там ми замовили:
1) Голубці з м’ясом поросяти – 84 грн.
2) Справжній бограч – 89 грн. На смак він виявився навіть кращим, ніж у “Фамілії” в Житомирі (менш гострий).
3) Млинці в пательні (з куркою та грибами) – 89 грн.
Також у закладі роблять дуже смачні лимонади.
Вуличну їжу ми куштували також на вулиці Дворцовій – у “Doner House”, де замовили пітту за 60 грн. Це булочка з великою кількістю свіжих овочів і м’ясом, яку нам “дбайливо” загорнули у целофановий, паперовий і ще один целофановий пакети.
На смак вона виявилася не гострою, як “обіцяли на картинці”, але з добре просмаженим м’ясом. Соусу нам здалося замало, але загалом такий перекус досить непоганий.
А вечеряли ми у пабі “Шалений Патрік”, який розташований… на вулиці Дворцовій.
За духом це справжній паб: із веселими й говіркими офіціантками, шаленими конкурсами, безліччю пива, а на додачу – й дуже смачною їжею. Якщо будете у Кропивницькому, дуже радимо туди сходити й скуштувати кисло-солодкі сердечка в гранатовому соусі.
У пабі “Шалений Патрік” ми замовили:
1) Крафт бургер “Вежа” – 75 грн.
2) Гранатові та класичні сердечка – по 75 грн.
3) Салат з теплою курятиною – 105 грн.
4) Салат з печених овочів – 105 грн.
5) Також офіціантка дуже радила їхнє зелене пиво. Загалом це біле пиво, яке на смак із кислинкою (за рахунок фірмового сиропу).
Де зупинитися?
Про загальну кількість готелів у місті нам не повідомили, але у відповіді на запит (щодо “зірковості”) вказали, що у Кропивницькому є лише один тризірковий готель. Але ми жили навіть не у готелі, а в квартирі, кімнати якої облаштовані як окремі номери. Втім, після Черкас ці “номери” в міні-готелі “HotelHotel” видалися справжніми апартаментами.
Сніданків там не подають і кухні теж немає, немає води зі стаканчиками, немає холодильника, але принаймні з безпекою там все гаразд. Кожна кімната з міцними металевими дверима, а на коридорі є камера відеоспостереження. В номерах є ліжка з новими матрацами та м’якою постіллю, кондиціонер, телевізор, фен (дають на прохання) та багато розеток. А праска – на коридорі. Також у кожному з номерів є душові.
Як виявилося, цей “HotelHotel” розташований на першому поверсі багатоповерхівки через дорогу від автовокзалу й недалеко від Дендропарку. Але зважаючи на те, що там немає жодних розпізнавальних знаків, будьте готові сваритися із таксистами, які не зрозуміють, куди треба під’їжджати, звідки вас забирати і, зрештою, можуть взагалі скасувати замовлення, як сталося із нами.
Замість висновків
Не можемо сказати, що Кропивницький нас сильно вразив, але залишив по собі загалом приємні враження. Головними плюсами цього міста безумовно є архітектура, яку намагаються зберігати і тримати в прекрасному стані, та пішохідна зона. Ми не втомлюємося повторювати, що Вінниці такої не вистачає страшенно. Та якщо у центрі Кропивницького деякі будівлі реставрують буквально до кожної цеглинки, то в спальних районах все заливають жовтою і блакитною фарбою, що викликає досить суперечливі відчуття.
Також поза центром ми побачили дуже багато МАФів і різноманітних торгових точок, які перекривають собою буквально усі стіни будинків. Хочеться їх якось організувати. У Вінниці цим почали займатися, і тепер вулиці виглядають більш просторо.
Але якщо у Вінниці ми скаржимося на велику кількість торгівельних центрів, то у Кропивницькому варто було би відкрити декілька таких – просто для задоволення купівельних потреб місцевих мешканців.
Але все ж таки є маса не дуже хороших речей, які не сприяють тому, щоб люди хотіли тут залишатися жити. Недорозвинений громадський транспорт, дуже мало облаштованих відпочинкових зон (згадати б ту саму набережну). А самі мешканці Кропивницького скаржаться на те, що у них низькі зарплати, а ціни у місті порівняно високі. Наприклад, Катя, з якою ми спілкувалися спальному районі Кропивницького, розповіла, що для того, щоб “скупитися дітям”, їй простіше поїхати в якесь інше місто.
– Для мене ще в чому феномен Кропивницького: він ніби менший, компактний, нехай вже буде це слово – провінційніший, і здавалося б, тут мало бути трошки й дешевше. Але тут ціни на рівні з Вінницею чи того самого Києва. Тобто для життя він абсолютно не дешевший, – поділилася Валерія Жовтун.
Зі слів Валерії, Кропивницькому ніби “бракує сили самому про себе заявити”. Водночас, із спілкування з кропивничанами стає зрозуміло, що місто все таки має амбіції розвиватися й ставати кращим.
– За понад два з половиною роки, відколи повернулася у Кропивницький, я для себе відзначила те, що місто на порозі розвитку, – розповіла Валерія Жовтун. – Не скажу, що це такий бум розвитку, але якраз от місто розуміє, що потрібно запроваджувати такі фішки з інших міст: стратегію розвитку, на туризм акцент [робити], на будівництво тих самих нових багатоквартирних будинків (їх тут доволі мало: кілька за останні вісім років)… Тому місто з перспективою, я б сказала. Головне – щоб люди, які будуть втілювати цю перспективу, знали, як це зробити.
Варто відзначити й те, що у Кропивницького зрачний туристичний потенціал, і якби цим займалися активніше, це дало би ще більший поштовх місту розвиватися, і відповідно – покращувати рівень комфортності життя.
До речі, надходження від туристичного збору в 2019 році в Кропивницькому склали 495,2 тисячі гривень (це в чотири рази менше, ніж у Вінниці), а за січень-серпень 2020 року – 413,6 тисячі гривень.
У місті вистачає активістів, які намагаються зробити його сучаснішим і комфортнішим, але поки що, принаймні молодь, думає про те, як виїхати з Кропивницького в інші міста. Сподіваємося, що ситуація з часом зміниться, бо принаймні нам хотілося б відвідати Кропивницький ще.
Фото, відео – Марина Сербінович і Микола Геркалюк
Аерозйомка – Андрій Качор
Монтаж – Микола Геркалюк
Дякуємо!
Тепер редактори знають.