У Вінниці 8 липня відбулися спільні благодійні читання письменниці та перекладачки Катерини Калитко й поета, музиканта та актора Олега Каданова. В межах читань свої роботи зачитав також Богдан Куценко – поет, активіст, очільник ГО “SUN” та співзасновник асоціації “КУТ”. Загалом, протягом читань вдалося зібрати понад 7 тисяч гривень: майже 6 тисяч готівкою та майже півтори тисячі – переказами на картку.
Як повідомив у коментарі “Вежі” Богдан Куценко, кошти збирали на потреби бійців харківських батальйонів.
– Там в нас є декілька підопічних. Ми зараз пригнали автомобіль, він ще потребує формувань, повного технічного огляду. Зрештою, це не нові автомобілі, вони приходять з “хорошим” пробігом в 200-250 тисяч кілометрів. В даному випадку, це “Mazda”. Її треба повністю обслугувати, заправити і потім гнати на Харків. Все це має бути зроблено тут, і саме на це ми збираємо в даному випадку, – каже Богдан Куценко.
Долучитися до збору відвідувачі читань могли, поклавши готівку до спеціально заготовленої скриньки або шляхом онлайн-переказу через роздрукований та розміщений в скрині QR-код. Вхід же на читання був безкоштовний.
Тривожні вірші про тривожні часи
Загалом, п’ятничний захід тривав близько півтори години та був розділений на три своєрідні блоки: два кола поетичних читань й окремо – півгодинний музичний виступ Олега Каданова.
Безпосередньо читанням передувала хвилина мовчання.
Розпочав перше коло читань Олег Каданов.
Олег Каданов — український музикант, поет, актор, лідер гурту “Оркестр Че” (розпався 2016 року), учасник проєктів “Мантри Керуака”, “Лінія Маннергейма”, “Жовте хворе людське обличчя”. Живе і працює у Харкові. Джерело
Вірші, продекламовані поетом, були тривожні й важкі. Можливо, інколи передавали розгубленість та страх автора. Ті розгубленість та страх, які, певно, від початку повномасштабної війни відчував ледь не кожен українець. А дехто – ще в 2014 році та після.
Продекламовані вірші харківського митця мали, переважно, вільну неримовану форму.
Частина віршів, поза метафорами та поетичними зворотами, – цілком буквальні та передають трагедію воєнного часу. Фраза “Мамо, я не можу говорити з тобою телефоном більше хвилини – ти ж бо перша зрозумієш, що зміни незворотні” – одна з тих, за які чіплялась свідомість під час прослухування Олегової поезії. В строках деяких віршів звучала тематика неможливості опису та передачі сучасних подій словами. Чимало віршів – щедро наповнені метафорами та зворотами, базованими на воєнній тематиці. Наприклад:
“Новий день роззявляє пащу,
Щоб проковтнути нас.
Ми набиваємо її розтрощеним залізобетоном,
І сміємось, сміємось, сміємось…
Відспівуємо чужі мрії, заговорюємо бомби,
Танцюємо під фосфорним дощем.
І вигадуємо нову мову,
Бо в цій вже немає слів,
Які правдиво б повідали про все те,
Що ми вже прожили…“
Чи:
“Що в тебе вдома?
Втома.
Що в тебе поряд?
Свіженький снаряд.
Що за віконцем?
Вибите око Сонця.
Що за спиною?
Падає град.
Де твоє серце?
Он там, у відерці.
Що біля ніг?
Загублений сміх.
Що тобі сниться?
Лиця.
Всіх, хто не з нами.
Всіх“.
Наприкінці першого кола Олег Каданов також продекламував вірш, написаний якраз по дорозі до Вінниці. Загалом же, відзначив автор, протягом останнього місяця йому було важко “зазирнути в бік поезії”.
Перший блок першого кола читань тривав близько 10 хвилин. Наступною свої роботи читала вінничанка Катерина Калитко.
– Дуже щемке відчуття. З одного боку, щось таке довоєнне – літературно-музичний вечір. А з іншого боку – тривожність, яка нас всіх постійно виповнює. Дуже важливе відчуття, що той страшний час, який нам усім випав, ми можемо розділити, стоячи пліч-о-пліч з найближчими й найдорожчими друзями, – відзначила авторка перед початком декламації своїх робіт.
Вірші поетеси завдяки сталій римі та дещо приємнішим слуху зворотам звучали ніби на противагу більш мелодійно, хай вони і були сповнені не меншої тривоги, аніж твори Олега Каданова. Деякі метафори та порівняння мали дещо пасторальний характер. З іншого боку, можливо, через саме близькі та приємні асоціації й образи відчуття болю від подій сучасності здавалося більш різким. Ніби у віршах мисткині глибше відчувалось, що було втрачено разом із втратою миру.
Наостанок слово взяв Богдан Куценко, аби продекламувати деякі свої роботи. Його “блок” вийшов найкоротшим.
Перший зачитаний вірш, як зазначив його автор, був ним написаний на Великдень в 2015 році в Маріуполі. Зараз, 7 років потому, він, певно, зазвучав новою актуальністю.
Далі розпочалось друге коло, й вірші Олега Каданова, продекламовані в рамках цієї поетичної черги, звучали дещо більш віддалено від сучасних подій. Одні мали посилання до актуальних подій минулих років, інші – були насичені більш абстрактними спостереженнями чи переживаннями автора.
“Ламповий квартирник” під гітару від Олега Каданова
За певний час після закінчення безпосередньо поетичної частини митець із Харкова взяв до рук гітару, аби зіграти пісень зі свого творчого доробку. Загалом, музична частина створила дуже комфортну та приємну атмосферу, і частково тому сприяли як виконання автора, так і локація: компактне приміщення, яке заледве вмістило кількадесят слухачів, з панорамними вікнами, призахідним небом зовні та пейзажами Вінниці.
Протягом близько пів години Олег Каданов зіграв пісні як часів “Оркестру Че”, так і теперішніх “Мантр Керуака” й “Лінії Маннергейма”. Музичні композиції виконавця, які нерідко в студійних записах звучать дійсно, ніби мантри – тягучі й з дещо шаманськими нотами, в акустичному варіанті звучали лірично та по-своєму “лампово”. І навіть одна з перших пісень, яка мала за приспів “Буде біда чи не буде біди – цього не знаю я, цього не знаєш ти” звучала дуже лірично, а не тривожно. Ніби акцентуючи не на прийдешній біді, а на дещо смиренному та по-своєму будистському її сприйнятті.
Наступна композиція “Видихай” своїм звучанням та текстом була і взагалі заспокійливою та цілком оптимістичною: “Видихай, дихай глибше і легше, вдихай – завтра буде інакше“.
Пісня ж “Будда” проєкту “Мантри Керуака” Олега Каданова, яка, до слова, звучить в стрічці “Дике поле”, знятій за романом Сергія Жадана, де також епізодично знявся Каданов, навіть в акустичній версії звучала дещо “по-шаманському”, але і дуже медитативно.
Загалом, атмосфера музично-поетичного вечора вийшла, насправді, дуже домашньою та приязною, ніби зустріч добрих друзів у когось з них на кухні. Звідси, частково, і виникає асоціація з ламповим квартирником. Наостанок Олег заспівав також кілька пісень “на біс”.
Ознайомитися з музичною частиною благодійної зустрічі та поетичними читаннями можна на Facebook-сторінці Асоціації “КУТ”.
Фото – автора, відео – з Facebook-сторінки Асоціації “КУТ”
Дякуємо!
Тепер редактори знають.