“Тринадцятеро під одним дахом”: історії порятунку євреїв під час Голокосту на Вінниччині

19:24
Автор: Катерина Дядюк

Сьогодні, 14 травня, в Україні вперше відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. На Вінниччині таких людей понад 500.

У Вінницькій облдержадміністрації повідомили, що цей день відзначають вперше, адже його запровадили відповідною постановою Верховної Ради від 2 лютого 2021 року № 1178-IX.

З цієї нагоди Національний музей історії України у Другій світовій влаштував онлайн-марафон, під час якого розповіли 26 історій порятунку з усіх регіонів України, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Загалом проєкт “Українці-рятівники” налічує поки що 37 історій порятунку з усіх регіонів України: Львівщини, Луганщини, Харкова, Волині, Криму, Хмельниччини, Полтавщини… І серед них є історія родини Василя і Марії Андрієвських з Вінниччини, які тричі рятували нужденних. А в часи Голокосту, попри постійний страх бути викритими, вони протягом 30 місяців 13-ро жили під одним дахом з єврейською родиною. Крім цього у “Центрі історії Вінниці” опублікували спогади Анни Столовицької та історію її порятунку родиною Шмаліїв з Вінниччини.

Званням “Праведник народів світу” за порятунок євреїв від Голокосту удостоєні понад 500 мешканців Вінницької області, що становить 18% від загальної кількості рятівників євреїв в Україні (2 659 громадян станом на 1 січня 2020 року). Серед них 47 вінничан.

 

Історія родини Андрієвських

Повідомляється, що Василь і Марія Андрієвські мали чотирьох дітей і проживали в селі Троща (Липовецький район). Колись заможні селяни, вони були розкуркулені. Також під час голоду 1921-1922 рр. вони прихистили в себе двох знесилених хлопчиків-жебраків.

Коли у вересні 1941-го Трощу окупували німецькі військові, до кінця року там розстріляли майже усіх місцевих євреїв. Коваль Фроїм Чмелик розумів, що його родина буде наступною, але після поневірянь по сусідах він із дружиною, двома синами та сестрою знайшли прихисток саме в Андрієвських. Восьмеро українців та п’ятеро євреїв упродовж 30 місяців жили під одним дахом у постійному страху бути викритими. Втікачі ховалися в льоху й лише вночі могли вийти на свіже повітря.Господарі важко працювали, щоб дістати харчі, а найстарша донька Фаїна ходила за 60 кілометрів до Вінниці, щоб продати речі та придбати медикаменти.

У жовтні 1943-го в Рахілі народилася ще одна дитина. Це був хлопчик, якого назвали на честь сина Василя Михайликом.  Юнак, ризикуючи життям, відніс немовля до Параски Скринько: вона годувала його разом зі своїм новонародженим. З приходом радянських військ Фроїма Чмелика призвали на фронт (він загинув у Польщі), а Рахіль з синами переїхала, згодом емігрувала до Ізраїлю.

Утретє Андрієвські врятували нужденних під час голоду 1946-1947 років. Іван і Катерина Шпачинські тоді втратили батька, а мати була на заробітках. Лише через два роки вона забрала дітей до себе.  Зв’язок між нащадками Андрієвських та Чмеликів поновився у 2000-х. У 2006-му, за порятунок єврейської родини Василь та Марія Андрієвські посмертно удостоєні звання “Праведник народів світу”.

 

Усі відеоісторії проєкту “Українці-рятівники”, зроблені на основі документальних фото, можна переглянути за ЦИМ посиланням.

 

Історія порятунку Анни Столовицької 

Крім цього на фейсбук-сторінці “Центру історії Вінниці” опублікували фото Почесного свідоцтва про присвоєння звання “Праведник народів світу” подолянам Арсентію та Євдокії Шмалій і їхній доньці Анні Корчак. Держава Ізраїль присудила його 2 грудня 1998 року за порятунок Анни Столовицької.

Зі спогадів врятованої (переклад з російської):
Анна Столовицька, колишня медсестра 194-го гірськострілкового полку, ув’язнена концтаборів. Матеріали надані Музеєм Голокосту на Вінниччині.

– У серпні 1941 року разом із тисячами солдатів та офіцерів Червоної Армії я, важкопоранена під Уманню, потрапила в нацистський полон… Пізніше нас перевели у бараки Вінницької психлікарні… На початку 1942 року мене направили в Літин медсестрою…, потім перевели у лікарню села Багринівці… Якось я побачила дівчину, яка стояла за парканом (її звали Анна Шмалій). Вона протягнула мені вузлик з їжею. Через певний час Анна повідомила, що її батьки хочуть прихистити мене у своєму домі. Шмалії прийняли мене як рідну. Сусідам сказали, що ніби далека родичка приїхала… Весною 1943 року я пішла разом з партизанами… Скільки довелося ще пережити… Але моя рятівниця Анна стала для мене сестрою… – йдеться у спогадах Анни Столовицької.

Звання “Праведник народів світу” присуджує держава Ізраїль відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 р). Його отримали неєвреї, які під час Голокосту в роки Другої світової війни ризикували життям і рятували євреїв від нацистського переслідування.
_
Для отримання звання людина мала надавати значну або/та неодноразову допомогу євреям, без очікування будь-якої фінансової компенсації (хоча покриття витрат на їжу та проживання вважається допустимим). Окрім того, не враховується допомога тих, хто допомагав своїм родичам.
_
Отримати звання “Праведник народів світу” можна лише за рекомендацією єврейської спільноти, а спеціальна комісія вивчатиме всі документи та покази свідків. Така особа отримує в нагороду іменну медаль та почесний сертифікат, а її ім’я вноситься до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників на території Меморіального комплексу історії Голокосту “Яд Вашем” у м. Єрусалим, Ізраїль (джерело – vin.gov.ua, facebook.com/vinnytsia.history).

Фото – портрети.com.ua, facebook.com/vinnytsia.history

Читайте також: Знищення, порятунок і спротив: у Вінниці відкрили оновлений музей Голокосту. ФОТОРЕПОРТАЖ

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.