Театр як шлях до реабілітації: бійці, які стали акторами, повернулись з туру Україною. ФОТО

15:36
Автор: В'ячеслав Луцков

Перетворити АТОвців та волонтерів на справжніх акторів, підготувати професійну виставу та показати її в шести українських містах – чи можливо все це зробити якісно всього за шість місяців? І що набагато важливіше, чи може мистецтво таким “експрес-методом” допомогти в реабілітації тим, кого торкнулась війна?

Відповіді на ці питання спробували сьогодні дати представники команди Барського МХАТу (міського художнього аматорського театру), що повернулись з гастрольного туру країною. Так, бійці АТО, волонтери та члени їхніх сімей в рамках проєкту “Реабілітація АТОвців засобами театрального мистецтва” показували виставу “Сто тисяч”, подолавши відстань у понад 3,5 тисячі кілометрів – від Сходу до Заходу України.

  

  

 

Попри те, що виставу за п’єсою Івана Карпенко-Карого відвідали понад 1500 глядачів у Вінниці, Барі, Сєвєродонецьку, Маріуполі, Слов’янську, та місті Косів, прибутку команді це не принесло, позаяк вхід на вистави був вільний. Натомість, вони ставили за мету допомогти бійцям та членам їхніх родин в адаптації до умов мирного життя після зони бойових дій.

Нагадаємо, що анонсували цю подію ще в червні цього року. Тоді режисерка театру Ірина Дєдова розповіла, що виставу “Сто тисяч” обрали не випадково, адже головна тема у ній — це українська земля, за яку в усі часи велись війни. Тоді ж тривав набір акторів – АТОвців, волонтерів та членів їхніх родин. Як відбувалася підготовка до реалізації проєкту – читайте за ЦИМ посиланням.

Відомо, що раніше Барський МХАТ, який існує три роки на громадських засадах, подав заявку на конкурс проектів Українського культурного фонду та отримав на реалізацію проекту 337 тисяч гривень. Відтак за кошти Українського культурного фонду планувалося виготовити декорації, придбати реквізит та організувати гастролі Україною.

Про акторів та підготовку вистави

Більшістю акторів вистави “Сто тисяч” стали люди, які раніше грали ролі лише в дитинстві. Так, серед семи акторів чотири – це учасники АТО, дві членкині їхніх родини (дружина та мати), а також один волонтер (який і був керівником проєкту та чи не єдиним учасником трупи з певним акторським досвідом).

Я знаю добре, як тяжко цим людям було. А мистецтво відволікає. Тому я погодилася й прийшла на цей проект, щоб якось поспілкуватись з цими людьми, які були на передовій – зазначила на відео-враженні Леся Матвійчук, мати учасника АТО, яка зіграла роль Параски у виставі.

  

Цікаво, що шляхи до сцени в кожного були своїми: дехто прийшов сам, а когось “змусила дружина”. Втім, не обійшлось й без рекасту – двох акторів вже після початку підготовки вистави довелось замінити. Проте більшість з тих, хто залишився в складі до кінця, не проти зіграти й вдруге в театральних дійствах.

Додає ваги такому бажанню й факт, що актори-АТОвці репетирували й виступали “на ентузіазмі”. При цьому, в деяких з них була й основна робота, тож, як поділилася режисерка Ірина Дєдова, репетиції відбувались і ввечері – після робочого часу. Проте нарікань на акторську гру команда проєкту не чула.

Неочікувана реакція міст

Попри, здавалося б, знайому кожному основу історії “стяжання заради стяжання”, Ірина Дєдова дещо переробила п’єсу Карпенка-Карого. Так, головна проблема залишилась тією ж: вибір між чесним та нечесним шляхом до мети. Однак в новій інтерпретації з’явився “український Мефістофель”, який і пропонує одразу два шляхи.

У фіналі вистави актори “знімають маски” й постають у своїх реальних образах, в яких вони є в житті. Це люди, які бачили дуже багато, і дуже страшного. Ми (команда проєкту), проїжджаючи шлях від Маріуполя до Слов’янська й дивлячись на урвища поруч, могли тільки уявляти ті речі. А ті, хто тут, на мирній території, мабуть, далекі від того всього. Ми близькі душею, але те, що побачиш і переживеш – зовсім інше – розповіла з помітним хвилюванням в голосі режисерка.

 

Режисерка не певна, що всі глядачі зрозуміли виставу та її новації, однак розповідає, що дехто з глядачів підходив й виказував свою вдячність за показ. Так, в Маріуполі до трупи підійшло декілька жінок й, хвилюючись, сказали: “Дякуємо за мову”. Натомість, в іншому місті волонтери подарували команді обереги, “закодовані за захист”.

Водночас, як розповів Роман Григор’єв, керівник проєкту «Реабілітація АТОвців засобами театрального мистецтва», на заході України, в місті Косів (Івано-Франківська область) вистава не зібрала й половини театральної зали на 200 людей.

Реабілітація

Розповіли представники команди проєкту й про позитивні наслідки для самих акторів, задля реабілітації яких й створили таку унікальну творчу ініціативу.

Я постійно повторювала акторам: “Грайтеся, а не грайте. Ви прийшли у цей театр стати щасливими”. Після проекту, дивлячись на своїх акторів, я побачила, що вони стали “кольорові”. На фоні сірої осені, коли йде юрба, йдуть люди, а мої “кольорові” – розповіла Ірина Дєдова.

  

Втім, якість реабілітації людей, на яких вплинула війна, залежала не лише від мистецтва, але й психотерапії. Так, впродовж участі в проєкті у акторів було 10 щотижневих півторагодинних зустрічей з Людмилою Черкас, лікаркою-психотерапевтом Барської центральної районної лікарні.

 

Крім цього, як розповіла пані Людмила, один з акторів також спілкувався з нею в індивідуальному порядку:

Це добре, адже зазвичай АТОвці рідко звертаються за психологічною допомогою. По закінченню проєкту симптоми тривоги і депресії у всіх учасників терапевтичної групи значно знизились. На мою думку, такий вид реабілітації (гра в театрі – авт.) є дуже корисним, дуже важливим і доступним. Він дає змогу АТОвцям перевтілитись і відчути себе в іншій “іпостасі” – підкреслила лікарка.

Крім цього, як зазначив Анатолій Слівінський, очільник “Всеукраїнського об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО”, вистави допомогли не лише акторам, але й воїнам-глядачам, які приходили подивитись на п’єсу.

Загалом команда проєкту «Реабілітація АТОвців засобами театрального мистецтва» сподівається, що ініціативу Барського МХАТу у допомозі воїнам за допомогою такої арт-терапії підтримають й в інших областях України. А наразі театр вже готує наступну виставу та обіцяв анонсувати новий кастинг.

Фото Марини Сербінович та надані Романом Григор’євим

                                                     

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.